3.2. Сучасні тенденції розвитку міжнародної торгівлі. Показники участі країни у міжнародній торгівлі

Глобальним напрямком розвитку зовнішньої торгівлі протягом ХХ-ХХІ ст. є лібералізація цієї сфери міжнародних економічних відносин. Лібералізація торгівлі сприяє розвитку міжнародної спеціа­лізації, котра ґрунтується на певних економічних перевагах кожної країни. Свобода торгівлі забезпечує розвиток конкуренції, підтримуючи інноваційні процеси, створює умови для масового виробництва в інтересах споживачів.

Останніми десітиріччями позитивні зміни щодо темпів росту торгівлі спостерігаються в усіх регіонах світу. Навіть у найбідніших країнах суттєво зросли обсяги зовнішньої торгівлі як унаслідок стрімкого зростання цін на традиційні експортні товари, так і завдяки зростанню виробництва. Звертають на себе увагу надзвичайно високі темпи росту зовнішньої торгівлі товарами країн, що розвиваються, та перехідних економік. При збереженні зазначеної тенденції у майбутньому, можна констатувати наявність руху до зближення й вирівнювання економік різних регіонів щодо розвитку зовнішньоторговельних зв’язків.

В умовах глобалізації різко загострюється конкуренція на світових ринках товарів та послуг, посилюється регіоналізація міжнародної торгівлі та відповідна сегментація єдиного світового ринку. Зростає процес включення країн у світову економіку та інтернаціоналізація торгівлі, тобто посилюється процес відокремлення міжфірмового товарообміну з метою економії на ринкових трансакціях.

В останнє десятиріччя відбулося значне збільшення міжнародної торгівлі послугами. У світовому товарообігу частка послуг досягає 22 – 25%. А в таких країнах як Люксембург ­– 86%, США – 79%, Кіпрі – 78,3, Франції – 77,6%. Внаслідок зміни характеру та напрямків іноземного інвестування у світовій торгівлі відбулися якісні зрушення. Абсолютна більшість обсягу світової торгівлі припадає на внутрішньофірмовий обіг. Отже, процес глобалізації світової торгівлі здійснюється не тільки на макрорівні, а поширюється й на мікрорівень.

Протягом останніх десятиліть економісти відмічають посилення регіоналізації зовнішньої торгівлі. Посилення торговельних зв’язків розвинутих країн пояснюється якісним удосконаленням міжнародного поділу праці, переходом його на новий рівень спеціалізації й кооперування. Менш розвинуті країни прагнуть до розширення внутрішньорегіональних зв’язків у пошуках ринків збуту для товарів, неконкурентоспроможних на ринках розвинутих країн. Останнім часом найбільша кількість зазначених угод була укладена між країнами з перехідною економікою.

Водночас діяльність ТНК розвинених держав, що розташовані на території менш розвинених країн, веде до зростання коопераційних і торговельних зв’язків між державами з різним рівнем економічного розвитку. Таким чином, зростання регіональних угруповань, більш високі темпи зростання торговельних угод між розвиненими країнами та країнами з перехідною економікою і такими, що розвиваються, свідчать, що зовнішня торгівля окремих регіонів не замикається у своєму колі.

Як і до Другої світової війни, домі­нуючі позиції у світовій торгівлі продовжують посідати промислово розвинені країни. Серед них США, Західна Європа та Японія, які забезпечують 59% світового експорту. Одночасно спостерігається скорочення частки США. Останнім часом значно зросли позиції Китаю та Західної Європи у міжнародній торгівлі. Товарообіг країн ЄС у світовій торгівлі складає 31,1%. Найбільший потік експорту товарів і послуг припадає на 9 країн світу. Серед них одним із лідерів на світовому ринку став Китай, який з урахуванням експорту Гонконгу та Макао посідає перше місце у світовому експорті.

Таблиця 3.1