3 Функції Конституції України

Функції конституції - це основні напрямки її впливу на суспільні відносини, які обумовлені соціальним призначенням конституції. Основні з них:

- юридична функція, пов'язана з тим, що конституція є основним джерелом права, вона має найвищу юридичну силу (формально-юридична конституція), є базою чинного законодавства і визначає всю систему правового регулювання в суспільстві;

- політична функція полягає в тім, що конституція встановлює основи організації публічної влади, визначає основні принципи політичної діяльності, функціонування інститутів політичної системи суспільства;

-  ідеологічна функція полягає у виховній ролі конституції, яка встановлює взаємовідносини держави з людиною, інститутами громадянського суспільства на основі їх взаємної відповідальності. У конституції держави чітко формулюються ті духовні цінності, на які вона орієнтована - свобода людини, непорушність прав і свобод людини і громадянина, демократія тощо.

У деяких джерелах до найважливіших функцій конституції також відносять: закріплення контінуїтету, тобто неперервності, спадкоємності державної влади; протидія лівому і правому радикалізму; протидія територіальному розпадові держави .

5 Класифікація конституцій

Класифікація конституцій, як і будь-яка інша класифікація, має умовний характер, оскільки в світі нема цілком однакових конституцій. При цьому, самі конституції відрізняються не тільки тим, що в них враховано, наприклад, національний досвід державотворення, історичні традиції того чи іншого народу, співвідношення політичних сил на момент її прийняття, але й за рядом інших характерних ознак (так би мовити, загального плану), а саме – способи підготовки і прийняття, дія в часі й просторі, форма, структура, зміст, обсяг, мова конституції і т.д. Все це та ряд інших чинників сьогодні використовують для проведення класифікації (поділу на окремі групи) конституцій. Нижчепропонована класифікація сучасних конституцій, до певної міри, є узагальненням матеріалу викладеного в попередніх лекціях.

За часом свого виникнення (в контексті загального процесу розвитку конституціоналізму) – конституції поділяють на три групи: “старі” (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.), “нові” (1918–1939 рр.) та “новітні” (після 1945 р.). Кожна з цих груп, окрім часу появи, має спільні ознаки у змістовній частині основних законів.

За формою зовнішнього виразу – конституції поділяють на три основні групи: писані, неписані й змішані (комбіновані). Писані конституції, зі свого боку, поділяються на: а) писані конституції, які складаються з одного документа; б) писані конституції, які складаються з двох і більше документів. Крім того, писані конституції поділяються на: кодифіковані і некодифіковані.

За порядком появи (виникнення) – конституції поділяються на конституції: прийняті народом, даровані, договірні. Даровані конституції (інша назва октройовані) – це конституції, як правило, підготовлені і введені в дію одноособовим актом. Різновиди дарованих конституцій (за суб’єктами дарування) – монарх, метрополія для колишньої своєї колонії, диктатор, хунта, правляча (єдина) партія та інші.

За рівнем деталізації конституційних положень (за обсягом) – конституції можна поділити на: прості (конституції, які просто перераховують ті чи інші явища, права, повноваження), звичайні і розгорнуті (які подають детальну характеристику статусу конституційних органів, прав, свобод, явищ і т.д.).

І. За часом дії:

1. тимчасові конституції, що можуть прийматися на вста­новлений строк або до настання певної події;

2. постійні конституції. Ними є більшість конституцій (утому числі й Конституція України), але факт установлення не­обмеженого строку їх дії не означає їх вічність, а лише вказує нанамір законодавця в момент їх прийняття. Відомі конституції,які встановлюють неможливість власного скасування (напри­клад, Конституції Мексики, Греції).

ІІ. За політичним режимом:

1. демократичні конституції, які гарантують широке колоправ і свобод, допускають вільне утворення і діяльність політич­них партій, передбачають виборність установ влади тощо;

2. авторитарні конституції, які обмежують або забороня­ють діяльність політичних партій або встановлюють пануванняоднієї партії, відкривають широкі можливості для ліквідації абосуттєвого обмеження вимушено проголошених конституційних прав та свобод, скорочують повноваження представницьких ор­ганів;

3. тоталітарні конституції, які є різновидом авторитарних конституцій і для яких характерна висока ідеологічна насиченість аж до визнання прихильності до певної ідеології (комуніз­му, ісламу тощо).

Слід мати на увазі, що іноді демократичні конституції слу­гують для прикриття авторитарного політичного режиму, а іно­ді, хоча й рідше, навпаки, демократичний режим зберігає впро­довж певного часу авторитарну конституцію.

ІІІ. За формою правління:

1. монархічні;

2. республіканські.

4. За формою політико-територіального устрою:

1)федеративні. Причому у федеративних державах діють зазвичай федеральні (національні) конституції та конституції суб'єктів федерації;

2)унітарні.

V. За порядком прийняття:

1. октройовані (даровані); (розроблені без участі представницького органу та даровані народу монархом (метрополією))

2. договірні; (прийняті, як результат договору)

3. «народні» (прийняті представницьким органом або шляхом референдуму)

VI. За порядком внесення змін:

1. гнучкі;( змінюються в такому ж порядку, як і звичайні закони)

2. жорсткі; (мінюються и доповнюються в особливому порядку, з дотриманням ускладненої (порівняно зі звичайною законодавчою) процедури але не наділяється найвищою юридичною силою і, отже, не має формально-юридичного характеру)

6. Порядок внесення змін до Конституції України

Властивістю Конституції України є особливий порядок її прийняття, доповнення і зміни. Так, відповідно до ст. 154 Конституції України законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Вер­ховної Ради України.

Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу І "Загальні засади", розділу III "Вибори. Рефе­рендум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України", попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України.

Законопроект про внесення змін до розділу І "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначає Президент України.

Повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів І, III і ХІІІ цієї Конституції з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання.

Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України. Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану. Законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту.

Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Кон­ституції України.

Законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності вис­новку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції.