Загальний порядок укладання трудового договору

Порядок укладення трудового договору умовно можна роз­поділити на кілька етапів:

1. звернення особи до роботодавця з пропозицією про укла­дення трудового договору;

2. розгляд заяви роботодавцем і прийняття ним рішення;

3. видання наказу або розпорядження про зарахування пра­цівника на роботу;

4. оформлення трудової книжки.

На першому етапі працівник, попередньо переговоривши з роботодавцем, з’ясовує можливості свого працевлаштування. Після цього він подає заяву з проханням прийняти його на роботу, де зазначає, яку посаду чи вид роботи може викону­вати, та термін початку роботи. До заяви додаються необхідні, передбачені законодавством документи про освіту, стан здо­ров’я тощо.

Стаття 24 КЗпП України встановила правило, за яким укла­дення трудового договору оформляється наказом чи розпоряд­женням роботодавця про зарахування працівника на роботу.

У наказі чи розпорядженні необхідно зазначити:

• хто прий­мається на роботу,

• трудові функції працівника,

• встановити розмір заробітної плати,

• термін початку роботи.

Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження про прийом працівника на роботу не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи. Фактичний допуск до роботи має місце лише тоді, коли пра­цівник допущений до роботи з відома роботодавця або ним особисто. Якщо ж робота виконувалась без відома роботодавця, то трудовий договір не вважається укладеним.

Випробування при прийнятті на роботу

Відповідно до ст. 26 КЗпП України випробування при прий­нятті на роботу встановлюється з метою перевірки відповід­ності працівника роботі, на яку він приймається.

Умова про випробування повинна бути застережена в наказі чи розпоряд­женні про прийняття на роботу.

Випробування не встановлюється:

1. для осіб, які не досягли 18 років,

2. молодих робітників після за­кінчення професійних навчально-виховних закладів,

3. молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів,

4. осіб, звільнених у запас з військової чи альтернативної (невійсько­вої) служби,

5. інвалідів, направлених на роботу відповідно до рекомендацій медико-соціальної експертизи.

6. при прийнятті на роботу в іншу місце­вість

7. при переведенні на роботу на інше підприємство,

8. для тимчасових і сезонних працівників.

Стаття 27 КЗпП України визначає, що загальний термін випробування не може перевищувати 3-х місяців, в окре­мих випадках, за погодженням із профкомом — 6-ти місяців; робіт­ників — 1-го місяця.

Конкретний термін випробування у межах встановлених за­конодавством строків визначається угодою сторін трудового договору і обумовлюється у наказі про прийняття на роботу. Якщо працівник у період випробування був відсутній на роботі у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або з інших поважних причин, строк випробування може бути продовжено на відпо­відну кількість днів, протягом яких він був відсутній.

Якщо протягом строку випробування виявлено невідповід­ність працівника виконуваній роботі, то роботодавець до за­кінчення цього терміну вправі звільнити його з роботи. Але якщо термін випробування закінчився і працівник продовжує працювати, а роботодавець не порушує питання про припи­нення трудового договору, то вважається, що працівник витримав випробування, і наступне розірвання трудового договору допуска­ється лише на загальних підставах.