Творчий метод ж. Расіна

— поєднання давньокласичних переказів із почуттями XVII століття. Поясню­ється це головним чином тим, що Расін намагався слідувати правилу Н.Буало, — «бути вірним історії і одночасно зберігати благопристойність». Поєднати і те, і ін­ше було неможливо — ось чому герої Расіна так мало схожі на своїх прототипів;

— зрозуміло, чому до триєдності Расін додав ще й четверту — єдність мови: усі його герої та героїні розмовляють однаково вишуканою, правильною мовою. У зв'язку з цим вони наділені надзвичайною вишуканістю манер; наприклад, на­клеп на Іпполіта робить не сама цариця, як у Еврипіда, а лише її годувальниця;

— Расін, на відміну від Корнеля, побачив у коханні майже винятковий предмет психологічного спостереження і драматичного відтворення; головним чином, Расін аналізує кохання жінки;

— Расін, звичайно, поет національний, хоча ці слова треба розуміти відносно: він не цікавився французькою нацією в цілому, а лише середовищем придворних і дворян­ства, серед якого він жив і яке дійсно знайшло майже повне відображення у його театрі.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Яке місце займав жанр трагедії у ієрархії жанрів класицизму?

2. Кого вважають «батьком» класицистичної трагедії?

3. У яких творах П. Корнеля найбільшою мірою втілено конфлікт між обов'я­зком та почуттями?

4. У чому полягає новаторство драматичної творчості Ж. Расіна у порівнянні із творчістю П,Корнеля?

5. Яку функцію виконувала трагедія у тогочасному суспільно-політичному житті? Яких людей виховувала?