Тема 2. Французька література хvіі ст.

Загальна характеристика французької літератури. Життєвий і творчий шлях Корнеля. Особливості драматургії. Життєвий шлях і періоди творчості Ж.Расіна. Естетичні погляди. Творчий метод Расіна.

1. Загальна характеристика французької літератури XVII століття (н. Буало «Поетичне мистецтво»; афоризми Ларошфуко і Лабрюєля; соціальні байки Лафонтена).

Кінець XVI століття пройшов у Франції під знаком релігійних воєн унаслідок загострення ворожнечі між католиками і гугенотами (прихильниками реформованої церкви). Примирити ворогуючі партії вдалося королю Генріху IV. Проте, після за­гибелі короля у 1610 році від руки католицького фанатика стара ворожнеча спалах­нула з новою силою. При дворі різні угруповання боролися за вплив на малолітньо­го спадкоємця престолу Луї XIII (у 1610 році йому було 9 років).

У ці роки поступово набуває сили особа кардинала Ришельє. Йому вдалося ви­конати відповідальне завдання — примирити французьке суспільство. Коли король став правити самостійно, Ришельє був його першим міністром до самої смерті (у 1642 p.).

Ришельє став цілеспрямовано формувати державну ідеологію. За його сприяння у Франції у 1631 році вийшла перша в Європі газета. Державного значення він на­дав мові. 1635 року за його вказівкою була створена Академія із завданням розро­бити словник, граматику, риторику і поетику французьких салонів. Поетика так і не була створена, проте Академія намагалась спрямовувати творчість письменників, спираючись на принципи Аристотеля та ідеї абсолютизму.

Зажадавши через Академію від митців і поетів підтримки французького абсолю­тизму, Ришельє зробив літературу частиною ідеології.

Під наглядом Ришельє (який сам займався літературною творчістю), за участю Академії і під значним впливом життя паризьких салонів у середині XVII століття утвердилися нові форми французької мови, а в літературі дедалі відчутніше став за­являти про себе новий стиль, що ґрунтувався на принципах раціоналістичної есте­тики. У першій третині XIX століття він одержав назву класицизм. Кардинал Рише­льє особисто призначав довічні пенсії письменникам, які працювали у напрямку класицизму.

У другій половині XVII століття державотворчі й ідеологічні принципи Ришельє розвивав король Луї XIV, талановитий політик і вольовий правитель. Часи його правління (1661—1715) позначені розквітом літератури класицизму у Франції.

Започаткував класицизм Франсуа де Малерб (1555—1628)— придворний поет короля Генріха IV. Походячи із незаможної родини, Малерб намагався за допомо­гою поетичних творів, що оспівували королівську родину, зробити собі кар'єру і добитися запрошення до королівського двору. Малерб першим у Франції проголосив необхідність жорсткої державної політи­ки у галузі літератури.

Теоретиком класицизму був Ніколо Буало (1636—1711).

Незважаючи на те, що головний теоретик загальноєвропейського класицизму з'явився на літературній арені уже після того, як класицистична література у Фран­ції сформувалась, його внесок у розвиток цього напряму величезний. Буало уза­гальнив досвід класицистів, встановив межі кожного жанру та строго узаконив жа­нрову специфіку.

Народився Нікола Буало 11 листопада 1636 року у родині чиновника. Закінчив єзуїтський колеж і готував себе до кар'єри духівника. Згодом вступив до універси­тету, де займався вивченням права. У 1656 році був зарахований до спілки адвока­тів, але професія юриста його не приваблювала. Після смерті батька повністю від­дався літературі.

Нікола Буало був автором багатьох поетичних творів, проте найпопулярнішим серед них є «Поетичне мистецтво» — справжній поетичний кодекс класицизму, що встановив правила та закони поетичної творчості. У цій дидактичній поемі, навія­ній «Посланням до Пізонів» Горація, Буало узагальнив естетичні положення, вису­нуті декількома поколіннями теоретиків французького класицизму. Більшість вір­шів із «Поетичного мистецтва» запам'яталися і стали крилатими фразами.

«Поетичне мистецтво» складається із 4-х пісень. У першій пісні Буало викладає основні принципи поетичної творчості та встановлює загальні закони віршоскладання, стилю та композиції. У пісні другій він переходить до розгляду окремих по­етичних жанрів, причому зупиняється, у першу чергу, на жанрах лірики, коротко характеризуючи ідилію, елегію, оду, сонет, епіграму, сатиру і водевіль, і частково згадуючи також рондо, баладу та мадригал. Закони усіх цих жанрів він виводить із самого їх визначення, в основу якого покладені не формальні ознаки, а специфічні особливості їх змісту. У третій пісні, найбільшій за обсягом, Буало зупиняється на трьох основних поетичних жанрах — трагедії, комедії та епопеї. У четвертій пісні подано ряд істотних моральних настанов поетам, зокрема заклик уникати гонитви за матеріальними статками.