26. Система управління людськими ресурсами у міжнародних компаніях

Система управління людськими ресурсами включає:

1.Планування, пошук, підбір та найом персоналу

Підходи до відбору персоналу, що використовують МНК:

1) Етноцентризм – управлінський персонал на всі ключові посади як дома, так і за кордоном підбирається з числа “домашніх” керівників.

2) Поліцентризм – призначаються на керівні посади в країні базування і в країнах-реципієнтах представники національності даної країни.

3) Регіоцентризм – передбачається, що глобальні ринки повинні управлятись регіонально, і призначення на ключові посади визначається специфікою регіону.

4) Геоцентризм – призначення на ключові посади визначається кваліфікацією працівника і не залежить від національності, культури, оточення.

Джерела людських ресурсів:

1. Представники материнської країни (parent country nationals – PCNs) найчастіше призначаються на високі керівні та технічні посади.

2. Представники приймаючої країни (в якій МНК веде міжнародні операції) (host country nationals – HCNs)

3. Представники третіх країн (third country nationals – TCNs) найчастіше призначаються на високі керівні та технічні посади. Представників третіх країн и материнської країни, які працюють разом, називають експатріантами.

2. Адаптація персоналу

Адаптація персоналу – це процес пристосування знову прийнятого персоналу до традицій і норм колективу дочірньої компанії в іншій країні.

3. Розвиток персоналу

Розвиток персоналу - це навчання персоналу; підвищення кваліфікації персоналу; перекваліфікація персоналу; планування ділової кар’єри)

4.Мотивація персоналу

Мотивація персоналу включає персональну мотивацію персоналу; колективне стимулювання; форми участі працівників у прибутку і капіталі; управління трудовою мотивацією.

5. Оцінка та атестація персоналу

Критерії персональної оцінки:

• Професійні знання

• Старанність і участь у роботі;

• Поведінка стосовно керівників і співробітників;

• Надійність;

• Якість роботи;

• Величина виконуваного навантаження;

• Здатність до самовираження.

3. Соціально-культурне середовище міжнародного бізнесу

Соціальне - культурне середовище - це фактори, пов'язані з населенням, рівнем його розвитку, традиціями, звичками. Значення цього середовища полягає, по-перше, у тому, що частина населення є клієнтом для більшості компаній, оскільки люди є головними покупцями. По-друге, місцеве населення для будь-якої організації виступає основним джерелом формування персоналу.

Складові соціально-культурного середовища:

• кількість населення країни і даної місцевості, його демографічна і вікова

• характеристики; . кількість і структура сімей, їхні традиції;

• рівень кваліфікації, освіти, трудові навички працездатного населення, рівень

• доходів населення, структура потреб;

• життєві цінності, настанови, традиції, звичаї, стереотипи населення й окремих

• його груп, етичні й естетичні стандарти;

• релігійні вірування; .

• міграційні процеси, мобільність населення;

• міжнародні, міжетнічні відносини.)

Соціально-культурне середовище - це певні фізичні, демографічні і поведінські норми, характерні для кожної країни, що впливають на методи ведення справ.

Основними елементами культури є: соціальна структура, мова, способи комунікації, релігія, а також цінності й установки.

Для оцінки культурного сектора здійснюється аналіз таких параметрів:

1) відношення до навколишнього середовища;

2) відношенні до колективу ті особистості;

3) ставлення до часу;

4) ставлення до результатів та ін.

Методи опису культурних відмінностей :

1)контекстуальний підхід Холла,

2)принцип культурних груп

3)фактори національної культури Хофстеде.

Принцип культурних груп

Культурна група або культурний кластер (culture cluster) - група країн, що розділяють подібні культурні цінності при збереженні певних відмінностей.

• Англійська культурна група (Австралія, Канада, Ірландія, Нова Зеландія, Південна Африка, Великобританія, США).

• Латино-американська культурна група (Аргентина, Чилі, Колумбія, Мексика, Перу, Венесуела).

• Німецька культурна група (Австрія, Німеччина, Швейцарія).

• Скандинавська культурна група (Данія, Фінляндія, Норвегія, Швеція).

• Латино-європейська культурна група (Бельгія, Франція, Італія, Португалія, Іспанія).

• Близькосхідна культурна група (Греція, Іран, Туреччина).

• Арабська культурна група (Абу-Дабі, Бахрейн, Кувейт, Оман, Саудівська Аравія, ОАЕ).

• Далекосхідна культурна група (Гонконг, Індонезія, Малайзія, Філіппіни, Сінгапур, Тайвань, Таїланд, В'єтнам).

За підсумками досліджень чотири країни (Бразилія, Індія, Ізраїль і Японія) не були віднесені до жодної з культурних груп.

Принципи культурних груп використовуються міжнародними компаніями в процесі розробки стратегії інтернаціоналізації діяльності компаній.