7. Інструменти грошово-кредитної політики

Грошово-кредитне регулювання - це один з елементів економічної політики держави, являє собою сукупність заходів, спрямованих на зміну грошової маси в обігу, обсягу кредитів, рівня процентних ставок і інших показників грошового обігу і ринку позичкових капіталів.

Основними інструментами грошово-кредитного регулювання є

: 1.Мінімальні резервні вимоги - це обов'язкова норма внесків комерційних банків у центральному банку.

2. Офіційна облікова, або дисконтна ставка - ставка, застосовувана центральними банками в операціях із комерційними банками по обліку короткострокових державних облігацій, переобліку комерційних векселів і інших цінних паперів, які відповідають вимогам центрального банку.

3. Рефінансування - кредитування комерційних банків.

4. Операції на відкритому ринку - операції центрального банку по купівлі-продажу цінних паперив

За формою інструменти грошово-кредитного регулювання розділяються на адміністративні (прямі) і ринкові (непрямі).

Адміністративними є інструменти, що мають форму директив, розпоряджень, інструкцій, що виходять від центрального банку і спрямовані на обмеження сфери діяльності кредитного інституту.

Під інструментами ринкового характеру розуміють кошти впливу центрального банку на грошово-кредитну сферу за допомогою формування визначених умов на грошовому ринку і ринку капіталів.

По характеру параметрів інструменти грошово-кредитного регулювання розділяються на кількісні і якісні.

За допомогою використання кількісних методів відбувається вплив на стан кредитних можливостей банків, а отже, і на грошовий обіг у цілому. Якісні інструменти являють собою варіант прямого регулювання якісного параметра ринку, як-от - вартості банківських кредитів.

По термінах впливу інструменти грошово-кредитного регулювання розділяються на довгострокові (реалізація займає понад 1 рік) і короткострокові відповідно до задач реалізації найближчих і перспективних цілей грошово-кредитної політики.

До інших методів відносять установлення кредитних обмежень, лімітування рівня процентних ставок по депозитах і кредитам комерційних банків, портфельні обмеження й ін.

8. Політика обов’язкових резервних вимог

Політика обов’язкових резервних вимог — один із класичних інструментів грошово-кредитної політики, за допомогою якого центральні банки регулюють грошовий ринок, управляють кількістю грошей, підтримуючи темпи зростання грошової маси в заздалегідь установлених межах. Дія цього інструменту полягає у зміні центральним банком норми, в межах якої комерційні банки зобов’язані частину залучених коштів зберігати, як правило, на рахунках у центральному банку.

Обов’язкові резервні вимоги вперше були застосовані у Сполучених Штатах Америки. Створена у 1913 р. Федеральна резервна система передбачала, що банки резервують частину залучених коштів (депозитів) у встановленій нормі на рахунках у Федеральних резервних банках. Спочатку обов’язкове резервування мало досить вузьку мету — формування страхового фонду для виплати депозитів. Ураховуючи функціональне призначення резервних вимог, Рада керуючих Федеральної резервної системи не змінювала норми обов’язкового резервування до середини 30-х років. Зі створенням у різних країнах розвинутої системи страхування (гарантування) депозитів, зокрема у США Федеральної корпорації страхування депозитів, страхова функція обов’язкових резервних вимог поступово втрачала своє значення.

Сучасне трактування обов’язкових резервних вимог передбачає їх використання центральними банками у кількох напрямах.

Резервні вимоги використовуються центральними банками для розв’язання макроекономічних довгострокових завдань стабілізації грошового обороту та регулювання обсягів грошової пропозиції (маси), тобто як інструмент грошово-кредитної політики. Резервування частини коштів, залучених банками, спрямоване на обмеження їхньої можливості збільшувати грошову пропозицію.

Взагалі пропозиція грошей залежить від величини грошової бази і грошово-кредитного мультиплікатора. Центральний банк, використовуючи різні інструменти грошово-кредитної політики, впливає безпосередньо або на грошову базу або на мультиплікатор. Політика обов’язкових резервних вимог передбачає насамперед вплив банку на грошово-кредитний мультиплікатор, оскільки норма резервних вимог є важливою компонентою мультиплікатора. Якщо центральний банк збільшує норму, то це призводить до зменшення грошово-кредитного мультиплікатора, відповідно змінюється і пропозиція грошей, і навпаки.