Дванадцятипала кишка

Схема будови шлунково-кишкового тракту людини: 1-Стравохід, 2-Шлунок, 3-Дванадцятипала кишка, 4-Тонкий кишківник, 5-Сліпа кишка, 6-Апендикс, 7-Товста кишка, 8-Пряма кишка, 9-Анус

Дванадцятипа́ла кишка́ (лат. duodénum) — початковий відділ тонкої кишки. Улюдини вона розташована одразу після воротаря шлунку. Характерна назва пов'язана з тим, що її довжина становить приблизно дванадцять поперечників пальця руки.

Дванадцятипала кишка має особливу гістологічну будову слизової оболонки, що робить її епітелій стійкішим до агресивності як шлункової кислоти і пепсину, так і концентрованої жовчі і панкреатичних ферментів, ніж епітелій дистальніших відділів тонкої кишки. Будова епітелію дванадцятипалої кишки відрізняється також і від будови епітелію шлунку.

Одна з основних функцій дванадцятипалої кишки полягає в приведенні pHхарчової кашки, що поступає з шлунку до лужного, щоб вона не дратувала дистальніші відділи тонкої кишки і була придатна для здійснення кишковоготравлення. Саме у дванадцятипалій кишці і починається процес кишкового травлення.

Інша найважливіша функція дванадцятипалої кишки полягає в ініціації і регулюванні секреції панкреатичних ферментів і жовчі залежно від кислотності і хімічного складу харчової кашки, що поступає в неї.

Третя найважливіша функція дванадцятипалої кишки полягає в підтримці зворотного зв'язку з шлунком — здійсненні рефлекторного відкриття і закривання воротаря шлунку залежно від кислотності і хімізму харчової кашки, що поступає до неї, а також регулюванні кислотності і пептичної активності шлункового соку через секрецію гуморальних факторів, що впливають на секреторну функцію шлунку.

Мал. 6 Будова підшлункової залози 1: Головка підшлункової залози 2: Гачок підшлункової залози 3: Pancreatic notch 4: Тіло підшлункової залози 5: Передня поврехня підшлункової залози 6: Задня підшлункової залози 7: Верхній край підшлункової залози 8: Передня межа підшлункової залози 9: Нижня межа підшлункової залози 10: Сальниковий бугор 11: Хвіст Omental tuber 12: 12-пала кишка

П ідшлункова залоза — це залоза внутрішньої та зовнішньої секреції, розташована позаду шлунка, складається з частини (головки), тіла і хвоста. Це змішана залоза, яка виробляє як травний сік (екзокринна функція), ігормони (ендокринна функція), зокрема, інсулін, глюкагон, соматостатин, панкреатичний поліпептид, ліпокаїн і ін. Вона виділяє всі без винятку ферменти, потрібні для процесу травлення. Протягом доби вона виробляє понад 800 мл панкреатичного соку. Підшлункова залоза має вигляд видовженої пірамідки завдовжки 20 см і розташована за шлунком (якщо людина стоїть) або під шлунком (якщо лежить на спині). «Характер» у цього органа панський. Не любить, коли її навантажують зайвою роботою (тому будь-яке переїдання, навіть вживання надмірної кількості дієтичних продуктів, їй не до вподоби).

Підвищення секреції інсуліну веде до збільшення поглинання глюкози клітинами тканин і відкладання в печінці та м'язах глікогену, зниженню концентрацію глюкози в крові.

Підшлункова також виробляє гормон глюкагон. Він діє протилежно інсуліну-сприяє розчепленню глікогену до глюкози. Підшлункова залоза відкриває свої протоки у дванадцятипалу кишку.

Ендокринна частина підшлункової залози

У підшлунковій залозі крім секреторних утворів є клітинні скупчення внутрішньосекреторного типу. Ці скупчення — острівці підшлункової залози (insulae pancreaticae), що складаються з невеликої кількості клітин (іноді досягають досить великих розмірів — 175 мкм і більше), розкидані по всій паренхімі підшлункової залози, але найбільше їх у хвостовій частині. Острівці підшлункової залози виробляють гормон інсулін, який бере участь у регулюванні вуглеводного обміну. Ця функція тісно пов'язана з функцією нервової системи, про що свідчить багата іннервація острівців.