Індекс глобальної конкурентоспроможності (Global Competitiveness Index – gci) за даними Всесвітнього економічного форуму

Країна	GCI 2007–2008	GCI 2008–2009	GCI 2009–2010
	місце в рейтингу	місце в рейтингу	місце в рейтингу	індекс
США	1	1	2	5,59
Швейцарія	2	2	1	5,60
Данія	3	3	5	5,46
Швеція	4	4	4	5,51
Німеччина	5	7	7	5,37
Сінгапур	7	5	3	5,55
Естонія	27	32	35	4,56
Чехія	33	33	31	4,67
Литва	38	44	53	4,3
Словаччина	41	46	47	4,31
Латвія	45	54	68	4,06
Угорщина	47	62	58	4,22
Польща	51	53	46	4,33
Хорватія	57	61	72	4,03
Росія	58	51	63	4,15
Казахстан	61	66	67	4,08
Азербайджан	66	69	51	4,30
В’єтнам	68	70	75	4,03
Шрі-Ланка	70	77	79	4,01
Бразилія	72	64	56	4,23
Україна	73	72	82	3,95
Румунія	74	68	64	4,11
Грузія	90	90	90	3,81
Вірменія	93	97	97	3,71
Таджикистан	117	116	122	3,38

Як показали дослідження аналітичної групи Всесвітнього економічного форуму, порядковий стан лідерства за показником індексу глобальної конкурентоспроможності (Global Competitiveness Index – GCI) дещо змінився, проте загальний перелік країн, економіка яких є найбільш конкурентною в світі, лишився незмінним (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

Рейтинг країн за індексом глобальної конкурентоспроможності (Global Competitiveness Index – gci)

Країна	GCI 2009–2010		GCI 2008–2009		Зміни
	місце в рейтингу	індекс		місце в рейтингу		загальної тенденції	місця у рейтингу
Швейцарія	1	5,60		2		↑	+1
США	2	5,59		1		↓	–1
Сінгапур	3	5,55		5		↑	+2
Швеція	4	5,51		4		→	0
Данія	5	5,46		3		↓	–2
Фінляндія	6	5,43		6		→	0
Німеччина	7	5,37		7		→	0
Японія	8	5,37		9		↑	+1
Канада	9	5,33		10		↑	+1
Нідерланди	10	5,32		8		↓	–2

Серед країн, що розвиваються укріплює позиції лідера Китайська народна республіка. Вона піднялась у рейтингу на одну сходинку і ввійшла у першу тридцятку з 133 країн. З інших країн цієї групи необхідно назвати Бразилію, Індію, В’єтнам та чимало інших. Україну на фоні міжнародних порівнянь не можна визнати конкурентоспроможною. Негативна динаміка розвитку нашої країни простежується і у порівнянні зі станом конкурентоспроможності колишніх республік СРСР. Те, що відбулось, наочно демонструють субіндекси глобального індексу конкурентоспроможності та їх зміни, а саме:

– згідно субіндексу базисних вимог (враховуються: стабільне функціонування державних і приватних інститутів, інфраструктура, макроекономічна стабільність, здоров’я, початкова освіта) Україна посідає 94-те місце, погіршивши результат попереднього рейтингу на 8 позицій;

– згідно субіндексу посилення ефективності (враховуються: вища світа, професійне навчання, ефективність ринку товарів і послуг, ефективність ринку праці, розвиток фінансового ринку, технологічний рівень, розмір ринку) Україна посідає 68-те місце, погіршивши результат попереднього рейтингу на 10 позицій;

– згідно субіндексу факторів розвитку та інноваційного потенціалу (враховуються рівень розвитку бізнесу та інновації) Україна посідає 80-те місце, погіршивши результат попереднього рейтингу на 14 позицій.

Досліджуючи причини, втрат українською економікою конкурентоспроможності, вітчизняні науковці називають серед основних факторів, які на теперішній стадії національного розвитку відіграють вирішальну роль для підвищення конкурентоспроможності передусім такі: стабільне функціонування державних і приватних інститутів (фактично їх дія є вкрай незадовільною), інфраструктура (78-ме місце у рейтингу), макроекономічна стабільність (106-те). Відзначається різке зниження рейтингу фінансового розвитку ринку (106-та позиція) через зменшення можливості залучати кошти за посередництва фондових бірж (107-ме місце), низьку стійкість банків (133-тє місце) та рівень розвитку фінансового ринку (100-те).

Значне зниження (на 7 позицій) відбулось за фактором «технологічний рівень»; місце України за цим показником – 80-те. Якщо за індексом, який характеризує рівень вищої освіти та професійного навчання (фактично оцінює якість людського капіталу за освітньо-професійним рівнем) Україна посідає 60-те місце, то за рівнем доступності найновітніших технологій – 90-те місце згідно субіндексу глобального індексу конкурентоспроможності.

Зростання інноваційної конкурентоспроможності української системи господарювання («інноваційної» передусім у значенні – такої, що заснована на процесах генерування знань у суспільстві) залежить головним чином від впливу на національну економіку системи «наука + освіта». Цей фактор в умовах нинішніх інтенсивних процесів розбудови основ постіндустріального суспільства є визначально значимим для кожної країни. Проте акцентування на його цінності для України має особливе значення. Пояснення випливає з аналізу сильних та слабих сторін конкурентноздатності української економіки.

Країни з високим рівнем конкурентоспроможності, які знаходяться на стадії інновації (innovation-driven stage), використовують переваги вищого рівня. Для України ж, за визнанням науковців, єдиною очевидною конкурентною перевагою є розмір ринку (за цим показником наша країна посідає 29-те місце). Згідно з субіндексом «рівень розвитку бізнесу» Україні належить 91-ше місце (у 2008-2009 рр. було 80-те), а за інноваційною спроможністю – 62-ге (у 2008-2009 рр. було 52-ге). Конкурентною перевагою у цій сфері залишається відносно високий інноваційний потенціал (можливість здійснення інновацій) – 32-ге місце.

Інститут розвитку менеджменту (IMD) оцінює конкурентоспроможність 57-ми національних економік за чотирма аналітичними спрямуваннями: економічні показники, ефективність діяльності уряду, ефективність бізнесу та розвиненість інфраструктури. Результати такого оцінювання свідчать, що позиція України погіршується як за узагальнюючим показником конкурентоспроможності (46-те місце у 2007 р., 56-те – у 2009 р.), так і за усіма його складовими.

Прогресивні зміни в економіці України безпосередньо пов’язані з інноваційністю, що розглядається як процесуальний фактор, зумовлюючий розвиток. Сформований на сьогодні інструментарій аналізу інноваційності достатньо великий. Якісний рівень вказаних процесів можна оцінювати засновуючись на таких показниках, як видатки на розвиток науки та освіти, частка високотехнологічної продукції в експорті та ін. Проте ключовими параметрами нині визнаються: (а) сприйнятливість інновацій економікою (величина, на яку кожна грошова одиниця, вкладена в науку та освіту, збільшує ВВП) і (б) час запізнювання (інтервал, через який нові люди, ідеї, технології починають впливати на макроекономічні показники, зокрема на зміну ВВП).

Підтвердження зробленим висновкам можна отримати на підставі даних міжнародних аналітичних досліджень. Стан конкурентоспроможності України є підстави характеризувати наступним чином: маючи ще високий потенціал освіти та науки, Україна не може забезпечити його ефективне використання. Економіка України недостатньо чутлива до сприйняття інновацій та недостатньо оперативно реагує на вимоги сучасних глобальних перетворень.

Постіндустріальна економіка є системою взаємопов’язаних галузей з виробництва, поширення знань та управління «новою економікою». Отже, знання стають основою майбутнього суспільства, перехід до якого вже розпочався. В. Геєць зазначає: «…необхідно, щоб дії, пов’язані з нагромадженням знань стали звичайними. Так на передньому плані з’явиться устремління до інновації. Завдяки озвичненню мінімізуються затрати на підготовку та прийняття рішень у поточній діяльності», і далі: «Це вивільнить час і ресурси, у тому числі і розумові, для розширення інноваційної діяльності». Разом з цим науковець зазначає, що знаннєвомістка економіка успішно існує та розвивається завдяки реалізації проекту, який має соціальний характер і ґрунтується не тільки на спеціалізованих, а й на буденних знаннях, що постійно оновлюються, поширюються, доповнюються і типізуються завдяки інноваційній діяльності, але в Україні індивідуалізована активність, а отже, й інновативний її характер, зростає надто повільно.

За таких умов переваги, які надає освіта, слід розцінювати, як один із тих небагатьох резервів економічного розвитку, який ще залишився в Україні. У політиці економічного розвитку країн – світових лідерів освіта знаходиться серед найважливіших чинників конкурентоспроможності.

По-перше, освіта є фактором формування та вдосконалення продуктивних сил суспільства оскільки на етапі постіндустріального розвитку вони (продуктивні сили) все більше засновуються на результатах праці науковців, на відкриттях, винаходах, інформації, тобто передусім на використанні інтелектуального потенціалу, закладеного в індивіді. Приклад США наочно ілюструє наявність цих процесів у економіках країн з постіндустріальним характером суспільного розвитку. Згідно з прогнозом Бюро статистики праці, чисельність науковців та інженерів за період 2002–2012 рр. зросте на 26 % тоді як загальна зайнятість збільшиться лише на 15 %, тобто вона зростатиме на 70 % швидше.

По-друге, освіта забезпечує якість економічного зростання. Без освіти економічний прогрес неможливий. Як свідчить історія цивілізаційного розвитку, ще не було прикладу того, щоб країна ставала багатшою при одночасному зубожінні освіти, науки та культури.

По-третє, освіта зумовлює безперервність економічного розвитку та можливості його прискорення на ґрунті якісних змін, що відбулись на межі ХХ-ХХІ ст., а саме: а) завдяки високому рівню добробуту, досягнутому в розвинених країнах, у системі цінностей переважної частини населення домінуючим мотивом поведінки стало вдосконалення особистості, б) через розвиток нових форм виробництва, які потребують дедалі більшого обсягу інформації, зросла потреба у постійному підвищенні освітнього рівня та нагромадженні нових знань, (в) унаслідок зміни соціальних пріоритетів володіння інформацією та здатність до продукування нових знань стають нині так само значимими, як наявність матеріального багатства в індустріальному суспільстві.

Проте, як свідчать міжнародні рейтинги конкурентоспроможності (рейтинги WEF), Україна стрімко втрачає конкурентоспроможність. Результати п’яти останніх рейтингів (GCI 2009–2010 порівняно GCI 2006–2007) показують, що за цей час Україна перемістилась з 69-го місця на 82-ге, втративши лише за останній період 10 позицій у рейтингу (GCI 2009–2010 порівняно GCI 2008–2009). Отже, наша держава не реалізовує можливості навіть того потенціалу розвитку, на який ще можна сподіватися. Йдеться передусім про освіту, а також про здатність до інновацій – тих факторів підвищення конкурентоздатності, які було визначено на підставі вказаних міжнародних спостережень.

Проте необхідно зауважити, що незважаючи на наявність резерву економічного зростання у вигляді якісної підготовки спеціалістів, Україна все ж посідає досить невисоку сходинку у світових рейтингах країн за конкурентоспроможністю у галузі інформаційних технологій. За даними Economist Intelligence Unit, у 2008 р. наша країна на 57-му місці серед 66-ти країн світу, хоча ще у попередньому, 2007-му перебувала на 56-му. За даними Всесвітнього економічного форуму (WEF) Україна за індексом мережевої готовності (Networked Readiness Index 2009–2010, NRI) посіла 82-ге місце у рейтингу (рік до цього вона була не 62-му місці). Цей показник відображає активність і перспективи використання інформаційних технологій в країнах світу, зокрема доступність технологій для споживачів, їх (споживачів) готовність використовувати технологічні новації та рівень безпосереднього застосування таких новацій.

Як випливає з докладу «Глобальні інформаційні технології» WEF за 2009-2010 рр. Україна знаходиться «на далекій відстані» від представників першої десятки лідерів, не посідаючи також перших місць і серед країн – колишніх республік СРСР (табл. 5.3)

Таблиця 5.3