3.2. План семінарського заняття Семінарське заняття 3 Питання для обговорення

1. Роль виробника знань у продуктивних силах сучасного суспільства.

2. Поняття інтелектуального капіталу індивідуального рівня відтворення, специфіка здійснення інвестицій та формування доходів.

3. Інтелектуальний працівник як першоджерело інновацій та конкурентоспроможності компаній в умовах глобалізації економічних відносин.

3.3. Термінологічний словник

Інвестиція – господарська операція, що передбачає придбання основних фондів нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно.

Людський капітал (Human Capital) - виробничі знання, уміння і професійна підготовка, якими володіє окрема людина. Мається на увазі вартість, яка створюється в результаті затрат на навчання, освіту, зміцнення здоров'я.

Рента (нім. Rente, франц. rente, від лат. rendere – приносити прибуток) – доход з власності (землі, фінансів або майна), що отримує власник від користувачів своєї власності .

3.4. Інформаційні джерела

Основні

1.Соціально-економічний стан України: наслідки для народу та держави: національна доповідь / за заг. ред. В. М. Гейця [та ін.]. – К. : НВЦ НБУВ, 2009. – 687 с.

2.Флорида Р. Креативный класс : люди, которые меняют будущее / Р. Флорида. – М. : Классика – ХХІ, 2005. – 421 с.

Додаткові

1. Армстронг М. Практика управления человеческими ресурсами : [пер. с англ.] / М. Армстронг. – [8-е изд.]. – СПб. : Питер, 2005. – 832 с.

2. Климов С. М. Интеллектуальные ресурсы общества / С. М. Климов.– СПб. : ИВЭСЭП, Общество «Знание», 2002. – 198 с.

1. Нормативно-правові

1. Законодательство Украины : законодательные и нормативные акты Украины, УССР, СССР, России с начала двадцатого века по настоящее время. Нормативная и законодательная база СНГ [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http:/www./uapravo.net/index.htm.

Змістовий модуль 2 Світові та національні тенденції інтелектуально-інноваційного розвиток (4 – 6 теми )

Тема 4. Інтелектуальна власність як основа конкурентоспроможності національних економік в умовах сучасних міжнародних економічних відносин

4.1. Методичні поради до вивчення теми

У сучасних умовах інститут власності піддається суттєвим змінам, що спричинені процесами постіндустріальної трансформації. У індустріальній економіці майнові права традиційно були основою та символом зростання. Нині в умовах активізації інтелектуального виробництва та розширення сфери відносин, пов’язаних з інтелектуальною власністю, майнові права, на відміну від звичайного розуміння багатства, не створюють їх носіям привілеїв у суспільстві. Більшість прав, що співвідносяться з використанням нематеріальних об’єктів, не може бути продана, дарована або передана у спадок. Уже нині унаслідок сутнісних змін розуміння власності та прав людини як власника визначилась тенденція перегляду норм розпорядження власністю.

Враховуючи, що ринок ресурсів, які не поновлюються, все більш виснажується, виникає потреба не лише у створенні духовних благ, а і у забезпеченні правової охорони власності при здійсненні руху інтелектуальних продуктів на перспективних ринках. Необхідність таких заходів підсилюється тим, що конкуренція набула глобального характеру, а інтелектуальна власність стала основним засобом боротьби за ринки наукомістких товарів і послуг. Зазначені процеси проявляються як посилення суперництва за виключні (патентні) права на нові технології, нові методи ведення бізнесу, комп’ютерні операційні системи та програмні продукти, інші принципово нові рішення.

Розглядаючи інтелектуальну власність як основу конкурентоспроможності в умовах глобалізації, необхідно зазначити, що українська економіки таке підґрунтя поступово втрачає. Згідно зі Звітом про конкурентоспроможність України 2009 за показником патентів на винаходи у розрахунку на 1 млн. населення наша країна посідає 65-те місце у рейтингу зі середнім балом 0,3. Для порівняння: середній бал в країнах СНД – 0,4, в країнах – нових членах ЄС – 2,7, в ЄС-15 – 59,3.

Аналіз динаміки надходження заявок на винаходи від національних заявників протягом 2005–2008 рр. свідчить про стійку тенденцію їх зменшення (майже на 20 % проти 2005 р.). Тільки за 2008 р. рік кількість заявок на винаходи від національних заявників зменшилась на 18 %. В Україні національними заявниками отримується патентів на винаходи на 1 млн. населення у двічі менше ніж в Росії, в 3 – 3,5 разів менше ніж у Франції та Німеччині .

Світова економічна криза, що негативно вплинула на показники економічного розвитку України, суттєво позначилася і на стані діяльності у сфері охорони промислової власності. Зміна правового регулювання сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, як і передбачалося, з моменту набуття чинності зазначеного регуляторного акту, спричинила зменшення кількості поданих заявок на об’єкти права промислової власності. У 2009 р. активність у поданні заявок на всі об’єкти промислової власності знизилася. За 9 місяців 2009 р. кількість заявок на винаходи і корисні моделі порівняно з аналогічним періодом минулого року зменшилась на 16 %, на знаки для товарів і послуг за національною процедурою – на 31 %. Це певною мірою пов’язано також з поглибленням кризових явищ в національній економіці і катастрофічним станом більшості вітчизняних підприємств і організацій.

Міжнародні порівняння не відображають істотного посилення позицій України у системі світових економічних відносинах. Становище країни у сфері трансферу технологій (ліцензійного обміну) взагалі оцінюється як украй негативне. Необхідно зазначити, що сучасний світовий ринок ліцензій розвивається найбільш динамічно: щорічні темпи приросту ліцензійних платежів становить більше 10 %. За останні роки доходи від ліцензійної торгівлі зросли у 7,5 разів (з 20 млрд дол. США у 1992 р. до 150 млрд дол. США – у 2005 р.). На фоні світових тенденцій українські – є маловиразними, їх можна порівнювати лише з країнами, що знаходяться, наприклад, на рівні Південної Азії.

Результативність економіки різних країн нині суттєво залежить від досконалості державного регулювання інтелектуальної власності. З погляду на те, що Україна не відіграє значущої ролі у світовому науковому співробітництві, регуляторні функції держави у зазначеній сфері не можна оцінити, як адекватні вимогам сучасного розвитку. Україна виступає у міжнародних відносинах нетто-споживачем – виплати роялті та ліцензійних платежів перевищують надходження більше, ніж у 5,5 рази, а експорт наукових і конструкторських розробок переважав у 2005 р. надходження на 47 млн дол. США. Внутрішній ринок унаслідок низької інноваційної активності українських підприємств не може поглинути навіть незначний обсяг новацій, що пропонуються. Вузькість вітчизняного ринку новацій і невигідні умови попиту на них з боку вітчизняного бізнесу зумовлюють відтік за кордон «ідей», що збагачують іноземні інноваційні проекти. За свідченням Б. Патона, трансфер технологій за кордон призводить до цілеспрямованого відбору українських технологій іноземними фірмами; реалізація таких технологій часто відбувається за безцінь.

Правова охорона винаходів, корисних моделей, промислових зразків в Україні неприпустимо низька. До середини 90-х років Україна мала значний винахідницький потенціал. Майже 40 % з усіх винаходів СРСР були українського походження. За кількістю винаходів відносно чисельності населення Україна майже не відставала від лідируючих в цьому плані країн. Проте, як в минулому, так і зараз, Україна значно відстає за показником зарубіжного патентування. Причому значна частина потенційно значимих винаходів, отриманих українськими винахідниками, заявляються в зарубіжних країнах без визначення їх належності до України .

Серйозні недоліки системи регулювання трансферу технологій і процесу комерціалізації результатів науково-технічної діяльності сприяють неконтрольованому відтоку інтелектуальної власності за кордон. Закон України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» практично не діє через недостатній рівень розбудови інноваційної інфраструктури (насамперед мережі регіональних центрів інноваційного розвитку), що не дає змоги комерціалізувати науково-технічні розробки. Зазначена ситуація використовується спеціалізованими іноземними фондами та іншими заінтересованими структурами з метою придбання за безцінь розробок українських вчених із подальшою передачею іноземному замовникові.

Сучасна патентно-ліцензійна політика передбачає виконання державою своєї регулюючої ролі на новому якісному рівні. Йдеться про вплив через механізм патентування на інвестиції та міжнародні зв’язки у сфері кооперування.

Керуючись бажанням отримати комерційний зиск, власники патентів здійснюють подачу заявок на ті самі винаходи у зарубіжні патентні відомства. Інформація про ці процеси дозволяє оцінити ступінь інтернаціоналізації технологій і ринків. За даними Всесвітньої організації інтелектуальної власності (WIPO – World Intellectual Property Organization), збільшення кількості поданих заявок іноземними заявниками понад 100 % зафіксовано в Європейському патентному відомстві, Китаї, Бразилії, Мексиці, Індії, Норвегії, Сінгапурі. Необхідно зазначити, що стосовно охорони результатів інтелектуальної діяльності, іноземні заявники проявляють ще більшу зацікавленість порівняно з національними заявниками. Тому наведені дані свідчить передусім про існування сприятливого інвестиційного клімату у перелічених країнах і відповідно про бажання іноземних інвесторів вкладати кошти у розвиток економіки й гарантовано отримувати дохід, чого, на жаль, бракує Україні.

У 2008 р. кількість заявок на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, поданих юридичними особами нашої країни до патентних відомств іноземних держав, порівняно з 2007 р зменшилась наполовину. Найбільшу кількість заявок подано до патентного відомства Російської Федерації (84,5 %). Число закордонних патентів зменшилось на 46 %. Всього за 2005–2008 рр. зареєстровано 2010 охоронних документів на винаходи і корисні моделі, у тому числі в Європейському патентному відомстві зареєстровано 12 патентів, у США – 10, в Китаї – 9, в Японії – 1. Переважну більшість патентів (92,1 %) отримано у Роспатенті. Низькі показники патентування в іноземних країнах свідчать про патентну незахищеність продукції, що експортується з України, та обумовлює суттєві ризики її експорту.

Економічна значимість інтелектуальної власності підтверджується увагою, яка приділяється її торговельним аспектам на міжнародному рівні. Це відображається у одній з основних угод, що діє у рамках СОТ, – Угоді по торговельним аспектам прав інтелектуальної власності (TRIPS). Найбільш ефективними є міжнародні процедури з отримання охорони на товарні знаки та винаходи – ключові для інтелектуальної власності будь-якого підприємства об’єкти. Для товарних знаків – це Мадридська система міжнародної реєстрації товарних знаків, для винаходів – система міжнародної подачі заявок на видачу патентів у рамках РСТ – Patent Cooperation Treaty.

У своєрідному рейтингу заявок, поданих за міжнародною процедурою, найбільш активними користувачами Мадридської системи є взяті в цілому компанії країн Євросоюзу; різко збільшили свою «присутність» у Мадридській системі США (третій показник після Німеччини та Франції); відзначається значне зростання надходження заявок з країн, що активно розвиваються (Китай, Республіка Корея, Сінгапур, Марокко та ін.). У контексті корисного досвіду для України варто зазначити той факт, що Китай, зважаючи на значну кількість міжнародних заявок, є країною, у якій заявники найбільшою мірою хотіли б отримати охорону для своїх товарів. За ним у рейтингу таких країн – Швейцарія, Росія, США, Японія, Німеччина.

За міжнародною системою подачі патентних заявок, що діє на основі Угоди про патентну кооперацію (РСТ), серед найбільш активних користувачів можна традиційно назвати США, Японію, Німеччину. Оцінюючи динаміку, необхідно відзначити, що зростання міжнародних патентних заявок з Японії, а також з Республіки Корея та з Китаю. В аспекті узагальнення прикладів ефективної моделі регулювання процесів із використання об’єктів інтелектуальної власності необхідно підкреслити той факт, що зазначені країни, проводячи на закордонних ринках активну економічну політику, формують усе більш зростаючий торговельно-промисловий і науково-технологічний потенціал.

Практика свідчать про наявність істотних недоліків у реалізації української моделі державного регулювання інтелектуальної власності; про недостатню здатність системи підтримувати інноваційний розвиток первинних господарюючих суб’єктів та економіки країни в цілому. Хоча наша держава приєдналася до міжнародних конвенцій та угод у сфері захисту прав інтелектуальної власності, набула членства у ряді міжнародних організацій (а правовідношення у цій сфері регулюють 10 спеціальних законів, 9 кодексів, 18 міжнародних угод і близько 100 підзаконних актів), проте чіткої системи охорони прав інтелектуальної власності на сьогодні не вибудовано.

Україна, ставши членом СОТ, має чітко додержуватися відповідних стандартів, реалізовувати їх у форматі свого національного законодавства й ефективно проводити у життя. Проте умови, в яких відбуваються поточні події, висвітлюють недосконалість національної системи інституцій. Занепокоєння викликає той факт, що з дати вступу до СОТ у десятки разів збільшується розмір зборів, пов’язаних із отриманням українськими підприємствами патентів на винаходи та загалом пов’язаних із заходами щодо охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності. На думку експертів, складається ситуація, при якій інтелектуальною власністю підприємств провідних галузей (космічної, авіабудівної, машинобудівної та ін.) можуть пожертвувати заради вступу України до СОТ. Загроза науково-технічній безпеці країни, виникає тому, що втрачається правовий захист винаходів, які належать державі та суб’єктам інтелектуальної власності України. Наслідками можуть бути: втрата пакетів винаходів підприємствами, монополізація ринку України іноземними власниками патентів, відтік винаходів до фізичних осіб, для яких встановлені пільги, а далі гальмування технологічного розвитку країни, послаблення технологічної та економічної безпеки. Ці процеси аналітики оцінюють як початок перерозподілу інтелектуальної власності, що, як відомо, може бути невимірно дорожчою за будь-які матеріальні ресурси.

Національна модель державного регулювання інтелектуальної власності повинна враховувати, що сучасна економіка визначається тим, що основні процеси – виробництво, обмін і споживання благ – по-перше, організовуються у глобальних масштабах, а по-друге, тісно пов’язані з використанням мережних форм їх організації. Сучасна економіка дедалі стає мережевою економікою – з’являються та функціонують електронні корпоративні ринки, електронний бізнес, а разом з цим виникають і проблеми копіювання та використання отриманої таким чином інформації.

В аспекті захисту прав інтелектуальної власності насамперед необхідно зазначити, що взагалі копіювання не відноситься до якихось протиправних дій. Навпаки, можливість копіювання, тиражування, розповсюдження інтелектуальних ресурсів на різноманітних носіях відкриває можливості їх широкого використання, але при цьому відбувається лише збільшення фізичного обсягу інтелектуальних продуктів, який можна поділити на цілу кількість ідентичних копій, але не збільшення змістовної частини інтелектуальних ресурсів. Хоча копіювання створює можливість екстенсивного типу економічного зростання за рахунок розширення бази інтелектуальних ресурсів, що використовуються, воно не може бути визнане головною складовою процесу відтворення – інтенсивним фактором економічного зростання є якісні зміни існуючих інтелектуальних ресурсів або поява на їх базі принципово нових. Очевидно, що головний зміст проблеми пов’язаної з копіюванням, полягає у забезпеченні законності таких дій.

На сьогодні локальні мережі, Інтернет, цифрові технології аудіо та відеографічної продукції набули широкого розповсюдження. Водночас, саме Інтернет в останні роки призвів до неконтрольованого зростання кількості правопорушень у сфері захисту прав інтелектуальної власності. Реалізація контрафактної продукції сягає від 5 до 7 % обсягу торгівлі. Однією з найуразливіших до впливу «піратської» діяльності є галузь програмного забезпечення, де рівень підробок становить 45 % від обсягу торгівлі. Згідно з дослідженнями, найбільш вразливими до «піратства» також є: галузь обробки даних (35 %), аудіовідеоіндустрія (25 %), виробництво іграшок (12 %), виробництво парфумерії (10 %), фармацевтична галузь (6 %), виробництво годинників (5 %), а також фонографічна індустрія та галузь моторів.

Слід відзначити, що, за даними міжнародних організацій, таких як IFPI (International Federation of the Phonographic Industry – Міжнародна федерація фонографічної індустрії) та BSA (Business Software Alliance – Асоціація виробників програмного забезпечення), Україна знаходиться серед лідерів за рівнем «піратства». У 2003–2004 рр. він становив 91 %, у 2005 р. знизився до 85 % і відтоді тримається майже на незмінному рівні - 83–85 %.

Глобальна економічна рецесія впливає на комп’ютерне піратство. Світовий рівень комп’ютерного піратства виріс у 2008 р. на 3 п.п. – до 41 %. У Центральній та Східній Європі найвищий рівень піратства спостерігається в Грузії (95 %), Вірменії (92 %), Азербайджані та Молдові (обидві – 90 %). Країни з найнижчим рівнем піратства в регіоні: Чехія (38 %), Угорщина (42 %) та Словаччина (43 %).

Згідно вітчизняних джерел інформації Україна дійсно знаходиться серед країн з найвищим рівнем комп’ютерного піратства у світі. Рівень використання неліцензійного програмного забезпечення в Україні у 2007 р. становив 84 %, що є одним з найвищих у Європі, а втрати національної економіки від комп’ютерного піратства склали більше ніж 400 млн. доларів США на рік.

Зміни на краще у питаннях організації захисту прав інтелектуальної власності та поліпшення загального становища України слід розглядати як фактор, сприятливий для зв’язків країни з іноземними партнерами, результатом яких можуть стати додаткові інвестиції та відкриття нових робочих місць. Останнім часом на українському ринку з’явилися представництва таких всесвітньо відомих брендів, як «Electronic Arts», «Novell», «ABBY», «Microsoft». Цей факт свідчить про інтерес до України як до потенційного користувача ліцензійної продукції з боку іноземних компаній. Проте якщо дієвих заходів щодо суттєвого обмеження комп’ютерного піратства не буде вжито цей інтерес може залишитись лише потенційним. Поки що захист інтелектуальної власності в інформаційних мережах не можна визнати достатньою мірою надійним, а відповідні процеси – належним чином керованими.

За результатами досліджень, проведеними компанією IDC і міжнародною асоціацією виробників програмного забезпечення BSA (Business Software Alliance – Асоціація виробників програмного забезпечення), зниження рівня «піратства» на 10 пунктів (з 40 до 30 %) дозволить створити 1,5 млн нових робочих місць, додатково залучити в економіку 400 млрд дол. США і збільшити суму стягнення податків на 64 млрд дол. США (для аналізу були обрані 57 країн, де зосереджено 98 % світового IT-ринку).

Обсяг IT-ринку України становить 600 млн дол. США, а відповідне зниження рівня комп’ютерного «піратства» в період з 2006 по 2009 рр. може призвести до прогнозованого зростання локального інформаційного сектора з 101 до 159 %, що, у свою чергу, дозволяє створити у сфері інформаційних технологій близько 5 тис. додаткових високооплачуваних робочих місць. Також Україна могла б отримати близько 1,5 млрд дол. США додатково у ВВП країни і додатково 108 млн дол. США у вигляді податкових надходжень до держбюджету.

Процеси глобалізації відкривають нові перспективи відносин між країнами. Вдосконалення механізмів, за допомогою яких здійснюються економічні зв’язки, зумовлює спрощення митних і міждержавних умовностей, сприяє більшій відкритості кордонів між державами. Разом з тим, більший ступінь відкритості підвищує вірогідність небезпеки порушення прав власності, насамперед інтелектуальної, яка є найбільш вразливою та недостатньо захищеною законодавством. У сфері інформаційних технологій боротьба з «піратством» і захист інформаційних мереж від неконтрольованого розповсюдження нелегальної продукції стало пріоритетним завданням більшості розвинених країн світу. Механізм реалізації зазначених прав ґрунтується на нормативно-правовій базі, яка постійно вдосконалюється та доповнюється. Враховуючи це, розробку системи захисту прав інтелектуальної власності в інформаційних мережах в Україні слід вважати однією з найбільш нагальних проблем, які потребують вирішення.