4. Українська народна пісня та її жанри. Думи.

Пісня – душа народу, правдиве дзеркало його життя і побуту. Український народ має ніжну, співучу душу, любить музику, танці. В піснях відображаються героїчна історія народу, його думки, мрії про щастя. У народі кажуть: «Той народ, який забув свої пісні – вмирає наполовину, а який забув ще й свою мову – вмирає назавжди, зникає з лиця землі».  Ритмічні вигуки, трудові поспівки супроводжували колективну землеробську працю, полегшували і координували її. Так зародився один із найдавніших видів музично-поетичної творчості — пісня. Поступово трудові пісні об’єднують у цикли землеробських календарних, або сезонних, що включали хороводні, величальні, обрядові та інші пісні, які виконувалися в різні пори року.  Здавна наші предки складали і родинно-побутові пісні: на народження дитини, наречения її іменем, колискові, весільні, похоронні голосіння та плачі. Плачі під час похорону вождя виконувалися гуртом (чоловіки й жінки або тільки чоловіки) і мали характер епічної розповіді про життя та заслуги небіжчика, над близьким родичем голосили поодинці.  Таким чином, українські пісні можна поділити на 5 жанрів. (Жанр–це різновид музики). Отже, українські народні пісні розрізняються за жанрами.

• Календарно-обрядові пісні.

• Історичні пісні.

• Колискові пісні.

• Ліричні пісні.

• Жартівливі пісні.

Передусім розвиваються Історичні пісні та думи - жанри української народної творчості. Історичні пісні, як і думи, передають своїм змістом конкретні історичні події, процеси, оспівують історичних осіб.

Дуже специфічний за походженням жанр думи. Він притаманний тільки українській національній культурі. Появу українських дум учені дослідники пов'язують з козаччиною.

Історичні пісні й думи мають кілька циклів.

1. «Татарський». Оспівується боротьба козаків із завойовниками-турками, татарами, життя бранців у турецькій неволі, тяжкий їх побут на галерах, морські походи козаків, оспівують лицарів-патріотів. Відомою є "Пісня про Байду" - народного улюбленця, який потрапивши в неволю і зазнавши страшних катувань, не втратив своєї національної гідності, не став зрадником.

Історики стверджують, що прототипом Байди Вишневенького був князь Дмитро Вишневецький. Д. Вишневецький заклав на Хортиці фортецю. Під час одного з боїв він був полонений і люто катований. Його зачепили ребром за гак. Таких самих мук зазнав і герой "Пісні про Байду". Важкі тортури переніс полонений турками легендарний Морозенко (пісня "Ой, Морозе, Морозенку").

До кращих українських дум належать "Дума про козака Голоту", "Дума про Марусю Богуславку", "Дума про Самійла Кішку", та ін.

Великою повагою, незважаючи на тривале замовчування, користується в народі пісня-кант "Ой, зійшла зоря" - про Почаївську Божу Матір, що врятувала монастир і всіх, хто в ньому сховався під час турецької облоги.

2. «Польський» - оспівують масовий героїзм народу у козацьких повстаннях проти Польщі, під час Національно-визвольної війни 1648-1654 рр. У них прославлено битву під Корсунем ("Засвіт встали козаченьки"), Жванцем ("Ой, з города Немирова"), Збаражем ("Ой, що то за хижка"). У піснях цього періоду звеличено Б. Хмельницького і його битву в урочищі Жовті Води на Дніпропетровщині ("Чи не той то хміль"). Образ Хмельницького порівнюється з хмелем, що завжди був уособленням молодечої сили та звитяги. Йому присвячена також пісня "Гей, не дивуйтесь, добрії люди". Героєм цієї пісні є також сподвижник гетьмана М. Кривоніс, що пліч-о-пліч йшов з Б. Хмельницьким і під Жовтими Водами, і під Корсунем. Героями історичних пісень стали Нечай, Богун та інші історичні діячі. Образ Б. Хмельницького оспіваний також у народних думах, зокрема "Хмельницький і Барабаш".

3. «Гайдамацький». Поневолення України у другій половині XVII і у XVIII ст. спричинило народні повстання, оспівані в гайдамацьких піснях, опришківському фольклорі, в піснях про повстання проти панщини, про їх ватажків — У.Кармелюка, М.Штолу, Л.Кобилицю та ін. Назву дістали від слова «гайдамака», яке в турецькій мові означає бунтівливу людину.

Стихійні гайдамацькі повстання особливо стали частими з початку XVIII ст. (з 1712 р. вперше трапляється слово гайдамака) через посилення польськими магнатами на (Правобережжі) та московськими царями і боярством (на Київщині та Лівобережжі) кріпацтва, національно-релігійного гніту.

Втікачі — селяни, ремісники, переселенці — збиралися в гайдамацькі ватаги, мали підтримку від запорожців, нападали на  панські маєтки, корчмарів-лихварів, карали прислужників поневолювачів. 

Гайдамацькі пісні виражали волелюбний ідеал українців, славили мужність і відважність і відданість Батьківщині, осуджували зрадників і злочини польських та московських окупантів.

Увійшли в історію пісні порівняно недавнього часу, які ми називаємо стрілецькими. Сьогодні всім відома пісня "Ой у лузі червона калина", що хоч і має свого автора, але залишається народною.

Історичні пісні та думи є провідними жанрами української народної творчості. Чимало сюжетів цих жанрів стали основою для літературних творів. Як і легенди, перекази, вони дали матеріал письменникам для літературних творів поема «Гайдамаки» Т. Шевченка, повість «Кармелюк» Марка Вовчка, трагедія «Сава Чалий» І. Карпенка-Карого, «Гайдамацька пісня» О. Маковея, роман «Гайдамаки» Ю. Мушкетика, роман «Побратався сокіл» М. Сиротюка, «Ґонта» Я Стецюка та ін.

Кобзарі. Бандуристи. Кобзарі, лірники, бандуристи під супровід своїх інструментів речитативом виконували думи та історичні пісні. Від села до села, від міста до міста розносили вони вісті про славу і подвиги героїв, їх мужність, героїзм і гарячу любов до України. І. Франко назвав думи й історичні пісні безсмертними пам'ятками, створеними генієм самого народу.