Лекція 3. Феномен української музичної культури

1. Музика як вид мистецтва.

2. Роль музики в магічних обрядах архаїчних культур.

3. Місце музики у християнській культурі доби Середньовіччя

4. Музика 16-18 ст.

5. Українська класична музика ХІХ ст.

6. Українська музика радянської доби (Б. Лятошинський, Г. Верьовка, Г. і П. Майборода). Поп-музика 1960-х – 1980-х рр. (В. Івасюк, С. Ротару та ін.).

7. Сучасна українська музика .

1. Музика як вид мистецтва.

Мистецтво - складова частина духовної культури людства. До мистецтва відносять групу різновидів людської діяльності - живопис, музику, театр, художню літературу і т.п. Твори мистецтва — кожний своєю мовою — відображають навколишній світ, настрої, емоції.

Музика - (від грец. μουσική —мистецтво_муз) вид мистецтва, що відбиває дійсність і впливає на людину за допомогою осмислених і особливим чином організованих звукових послідовностей, що складаються в основному з тонів.

Музика – мистецтво, у якому дійсність відображається засобами звукових художніх образів. Воно спрямоване, перш за все, на емоційну і чуттєву сферу людини. Широко розповсюджене визначення музики як "мови душі".

Музичним може бути практично будь-який звук з певними акустичними характеристиками, які відповідають естетиці тієї чи іншої епохи, та може бути відтвореним при виконанні музики. Джерелами такого звуку можуть бути: людський голос, музичні інструменти, електричні генератори тощо.

Динамічна природа музики є найбільш адекватною психічним процесам людини, тому музика чинить надзвичайно сильний вплив на людину, і це частково пояснюється ще й тому, що в такому впливі окремо не виділяються воля, мислення, емоції та почуття: все це присутнє разом та в злитті.

Відомо також, якою силою художнього впливу володіє поєднання музики та слова у піснях, опері, хоровому мистецтві, різних жанрах народного пісенного мистецтва. Музичний образ позбавлений безпосередньої видимості живопису і конкретності слова. Він не передає точних понять, не створює зорово відчутних картин, не переказує подій. Музика близька архітектурі ("Архітектура - це застигла музика") і величезною значущістю в ній ритму, і формою, далекою від форм самого життя, а також високим ступенем художнього абстрагування від конкретного життєвого матеріалу і можливостями віддзеркалення не стільки окремих сторін і частковостей життя, скільки саме її серцевини і духу.

Згідно з музикознавцем Б. Асаф'євим, музика є мистецтвом інтонованої семантики (рос. "искусство интонируемого смысла"). При цьому інтонація є найважливішим базовим елементом в музиці, що зв'язує всі параметри музичної тканини — темп, звуковисотність, динаміку, фразування, ритм, тембр тощо.

Протягом тисячоліть питання про сутність, природу музичного мистецтва, про таємницю його впливу на людину займало і хвилювало розум філософів, поетів, музикантів. Ще в IV столітті до нашої ери Платон писав: «Ритм і гармонія більш за все проникають у глибину душі й сильніше за все захоплюють її».

Аристотель стверджував: «Чи не повинна музика, крім того, що вона приносить звичайну насолоду, служити ще більш високій меті, а саме: впливати своєю дією на людську етику і психіку». 

Матеріальним втіленням змісту музики, способом його існування служить музична форма та система музичних звучань, у якій реалізуються емоції, думки й образні уявлення композитора.

У музичній історії Європи можна виділити зовсім небагато епохальних подій:

1. Перетворення сформованого співу і гри на інструментах "мусики" (техне) на мистецтво вираження світу культурної людини (тобто, по суті, виникнення власне музики). Умовно датують перш. пол. I тисячоліття до н. е

2. Перетворення музики на мистецтво вираження чисто духовного (на противагу як "тілесній", так і "космічній" музиці давнього язичницького світу), дата - перші століття н. е.

Близько за значенням стоїть до цих двох подій становлення багатоголосся - біля IX-XII ст. (яке можна витлумачити як музичне вираження духовного єднання індивідуумів).

Сучасна музика має розгалужену структуру. Так, у сучасній розвинутій музичній культурі творчість представлена багатьма різновидами, що можуть бути диференційовані за різними ознаками.

1) За змістом: лірична, епічна, драматична, а також героїчна, трагічна, гумористична і т.д.; в іншому аспекті й серйозна музика і легка музика.

2) За виконавським призначенням: вокальна й інструментальна; в іншому аспекті сольна, ансамблева, оркестрова, хорова, змішана (з можливим подальшим уточненням складів: наприклад, для симфонічного оркестру, для камерного оркестру, для джазу і т.д.). Камерна музика призначена для одного чи декількох виконавців та звучить в умовах порівняно невеликих концертних приміщень. Основним камерно-вокальним жанром є пісня. Розрізняють пісні народні й авторські.

Вокальна музика (спів) – це найдавніше виконання музики, мистецтво передавання художнього змісту музичного твору засобами співацького голосу; тісно пов’язане зі словом, інтонацією, вона надає звучанню емоційної виразності.

3) За синтезом з іншими видами мистецтва і за словом: театральна музика, танцювальна музика, програмна інструментальна, мелодрама (читання під музику), вокальна зі словами.