2 Поняття замаху на злочин. Види замахів

Частина 1 ст. 15 КК визначає замах на злочин як умисну дію, що безпосередньо спрямована на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежать від волі винного.

Замах на злочин має свої об'єктивні і суб'єктивні озна­ки, які в сукупності характеризують склад цієї стадії вчи­нення злочину і дозволяють відмежувати замах на злочин від інших стадій вчинення злочину — готування до злочи­ну та закінченого злочину.

При замаху діяння об'єктивно і суб'єктивно безпосеред­ньо спрямоване на об'єкт, що охороняється правом, ство­рює йому загрозу.

Із об'єктивної сторони при замаху за мінімальною гра­ничною характеристикою особа, принаймні, розпочинає вчинення дій, передбачених диспозицією відповідної статті Особливої частини КК.

За максимальною граничною характеристикою ці дії мо­жуть мати і значні виміри за обсягом і тривалістю, однак у кожному конкретному випадку вони неспроможні з незалежних від винного причин перерости у закінчений зло­чин. Наприклад, особа виконала не всі необхідні дії; вико­нала всі необхідні дії, але неналежно; виконала всі не­обхідні дії належно, але наслідки злочину не настали через причини, зумовлені іншими особами тощо.

Суб'єктивна сторона замаху на злочин теж знаходить певний обсяг реалізації, але завжди неповний, оскільки через ті самі незалежні від винного причини, всупереч його бажанню мета вчинення злочину залишається недосягнутою [12, с. 88].

Замах на вчинення злочину можливий не в кожному злочині, що вчиняється з прямим умислом. Ця можливість зумовлюється особливостями конструкції об'єктивної сторо­ни складів певних злочинів.

Замах можливий у всіх злочинах із матеріальним скла­дом, наприклад, при крадіжці, вбивстві тощо.

У злочинах із формальним складом замах можливий лише тоді, коли злочин вчиняється шляхом кількох дій, що послідовно виконуються, або тоді, коли між початком і закінченням злочинного діяння можливий розрив у часі. Наприклад, при дачі посадовій особі хабара.

Із об'єктивної сторони замах на злочин також відріз­няється від інших стадій вчинення злочину.

Від стадії готування замах на злочин відрізняється тим, що діяння, які його утворюють, входять до об'єктивної сторони того складу закінченого злочину, який хотів вчинити суб'єкт, а дії, що утворюють готування до злочи­ну, знаходяться поза межами об'єктивної сторони такого злочину.

Якщо стадію закінченого злочину законодавець пов'язує з настанням певних суспільно небезпечних наслідків, спе­цифічність замаху на такий злочин може полягати в тому, що при фактичному виконанні всіх дій, які входять до об'єктивної сторони складу цього злочину, суспільно небез­печні наслідки не настали. Причому необхідно, щоб, по-перше, такі наслідки входили до об'єктивної сторони скла­ду злочину, який хотів вчинити суб'єкт; а по-друге, такі наслідки не настали з причин, які не залежать від волі винного. Ознака ненастання суспільно небезпечних наслід­ків, що входять до об'єктивної сторони складу конкретного злочину, з причин, які не залежать від волі винного, відіграє важливу роль у вирішенні питання кваліфікації вчиненого діяння. Так, наприклад, маючи намір позбавити потерпілого життя, суб'єкт спричинив йому численні но­жові поранення, але смерть потерпілого не настала, а нанесені тілесні ушкодження виявилися тяжкими. У тако­му разі винна особа нестиме відповідальність не за умисні тяжкі тілесні ушкодження, а за замах на умисне вбивство, оскільки спрямованість умислу була на позбавлення життя потерпілого, смерть якого не настала з причин, що не залежали від волі винного.

Як і готування до злочину, з суб'єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом. Але на відміну від готування до злочину, при вчиненні замаху на злочин можливі всі види прямого умислу, в тому числі і афектований. Так, наприклад, якщо суб'єкт, перебуваючи в стані сильного душевного хвилювання, що раптово ви­никло внаслідок тяжкої образи з боку потерпілого, вистре­лив, але не влучив у потерпілого або смерть потерпілого не настала завдяки своєчасно наданої медичної допомоги, то в його діях буде склад замаху на умисне вбивство в стані сильного душевного хвилювання.

Змістом суб'єктивного критерію є усвідомлення особою ступеня завершеності дій, що вчиняються. Замах на злочин вважається закінченим, коли винний, на його думку, вчи­нив всі необхідні діяння для доведення злочину до кінця, але з незалежних від нього причин злочин не був закінчений. Наприклад, при вчиненні умисного вбивства винна особа здійснила два постріли у потерпілого і, вважа­ючи його мертвим, залишила на місці вчинення злочину. Завдяки своєчасно наданій медичній допомозі — в резуль­таті складної хірургічної операції — життя потерпілого було врятоване. У цьому випадку має місце закінчений замах на умисне вбивство, оскільки при виконанні всіх дій, що входять до об'єктивної сторони цього злочину, суспільно небезпечні наслідки не настали з причин, що не залежали від волі винного.

Розрізняють закінчений і незакінчений замах на злочин. У теорії кримінального права та судовій практиці панує думка, що в основу такого поділу покладено суб'єктивні критерії.

Замах на злочин вважається незакінченим, коли особа не змогла виконати всіх необхідних, на її думку, дій, що входять до об'єктивної сторони злочину, що нею вчи­няється, і змушена була припинити свої дії. У цьому випадку мова йде про вимушене зупинення злочинної діяльності, а не про добровільну відмову від вчинення злочину, оскільки причини припинення злочину не залежали від волі винного. Наприклад, при вчиненні крадіжки державного майна з проникненням у приміщення крадій не зміг відімкнути підробленими ключами замок у дверях до складу і змушений був припинити свої дії. Як бачимо, причина відмови від доведення злочину до кінця в цьому випадку також не залежала від волі винного [4, с. 93].

Специфічними видами замаху на злочин вважаються: замах на непридатний об'єкт і замах непридатними засоба­ми. Поняття "непридатний об'єкт", як і його аналоги ("не­реальний об'єкт" або "відсутній об'єкт") є умовними. На­приклад, винна особа стріляла у труп, вважаючи його живою людиною, або зламала порожній сейф, щоб викрас­ти гроші. Очевидно, що об'єкт злочину і в цих випадках є придатним і реальним. Він визначається об'єктивною і суб'єктивною спрямованістю дій винного на певні цінності, що охороняються правом. Оскільки у цих випадках злочи­нець не досягає поставленої мети через фактичну помилку, то такі дії кваліфікуються як замах на вчинення певного злочину на загальних підставах. Фактична ж помилка що­до об'єкта посягання може вплинути лише на індивідуалі­зацію відповідальності за даний замах.

При вчиненні замаху на злочин з використанням непри­датних засобів також має місце фактична помилка суб'єк­та, але вже щодо засобів, які за певних обставин можуть бути непридатними саме для вчинення конкретного злочи­ну. Такий замах, як і попередній вид фактичної помилки, теж тягне відповідальність на загальних підставах.

Кваліфікація замаху на вчинення злочину здійснюється за ч. 1 ст. 15 та відповідною статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин.