32. Корпоративні стратегії глобальної діяльності міжнародних компаній

Корпоративна  (портфельна)  стратегія  – це  стратегія , що описує загальний напрямок росту підприємства, розвитку його виробничо-збутової діяльності. Вона показує, як керувати різними видами бізнесу, щоб збалансувати портфель товарів і послуг. Стратегічні рішення цього рівня найбільш складні, тому що стосуються підприємства в цілому. Тут приймаються питання про злиття, придбання або вихід з того або іншого бізнесу. Саме на цьому рівні визначається й узгоджується продуктова  стратегія  підприємства.

Однієї з цілей  корпоративної   стратегії  є вибір господарських підрозділів фірми, у які варто направляти інвестиції. Корпоративна   стратегія  включає:

• розподіл ресурсів між господарськими підрозділами на основі портфельного аналізу;

• рішення про диверсифікованості виробництва з метою зниження господарського ризику й одержання ефекту синергії;

• зміна структури корпорації;

• рішення про злиття, придбання, входження у ФПГ або інші інтеграційні структури;

• єдину стратегічну орієнтацію підрозділів.

Корпоративні стратегій компаній за умов глобалізації зорієнтовані на експансію через злиття та поглинання і мають наступні конкурентні переваги, по-перше, зниження конкуренції; по-друге, досягнення синергічного ефекту за рахунок зменшення витрат через економію на масштабах; по-третє, швидке досягнення стратегічної цілі; по-четверте, доступ до стратегічно важливих нематеріальних активів; по-п’яте, нарощення міжнародної конкурентоспроможності. До недоліків відносяться, передусім, великі фінансові витрати на виплату премій акціонерам; високий ризик у випадку невірної оцінки компанії.

У великих корпораціях зі складними структурами  стратегії  формуються як на рівні видів бізнесу, так і на рівні корпорації в цілому.  Корпоративна   стратегія, насамперед, повинна визначати, як і де  корпоративний  центр повинний збільшити вартість.

Три найважливіші характеристики визначають  корпоративну   стратегію  як таку:

1. Масштаб діяльності корпорації, що визначає, якими видами бізнесу корпорація повинна займатися.

2. Зв'язаність складових, що показує, що лежить в основі узгодження бізнес-одиниць корпорації між собою.

3. Метод управління масштабом і зв'язаністю (метод внутрішнього розвитку, стратегічний союз або вилучення капіталовкладень), що використовується для зміни масштабів і забезпечення зв'язаності організації.

Без ефективної  стратегії  організація не може створити умови для фінансових успіхів як на майбутніх, так і на сьогоднішніх ринках.  Стратегія  повинна визначити, як організація може випередити конкурентів, тобто як діяти оперативніше, масштабніше і мудріше них. Без  стратегії  будь-яка організація завжди буде на другорядних ролях, підбудовуючи під дії суперників і реагуючи в захисних цілях на їхні ініціативи.

33. Корпоративні стратегії здійснення зовнішніх операцій мк.

Специфічними стратегіями, характерними для фірм, які планують працювати за кордоном, є стратегії, пов'язані з вибором форм здійснення операцій за кордоном. До них належать: стратегія створення нових підрозділів (дочірнє або спільне підприємство); ліцензування; франчайзинг; експорт; офшорне виробництво.

Під час реалізації стратегії створення нових підрозділів за кордоном виникає необхідність вибору форми власності: повне володіння (дочірнє підприємство) або спільне підприємство. Вибір тієї чи іншої форми власності залежить від того, що саме є пріоритетним для міжнародної корпорації - уникнення ризиків чи повний контроль над іноземним підрозділом.

У разі створення дочірнього підприємства компанія має повний контроль над діяльністю іноземного підприємства і отримує прибуток в повному розмірі. Розмір розподіленого прибутку та особливості реінвестування визначає головна компанія. Створення дочірнього підприємства має також певні недоліки, до яких можна віднести; комерційні та фінансові ризики повністю несе власник; ресурси, які могли бути вкладені НДДКР, чи географічне розширення діяльності відволікаються на володіння даним підрозділом; зростає тиск з боку уряду приймаючої держави.

Створення спільного підприємства базується на угоді, згідно з якою два або більше партнерів володіють і керують закордонним підприємством, яке розташоване в країні одного із партнерів. Спільні підприємства можуть функціонувати на умовах ліцензування, виробництва, управління за контрактами або спільного володіння. Наприклад, корпорації Соса-СоLа та Рерsі продають ліцензії на власну продукцію іноземним партнерам. У разі контрактів на виробництво міжнародна корпорація погоджується, щоб іноземна компанія здійснювала виробництво продукції в даній країні. Такі угоди дуже розповсюджені у книговидавництві.

Ліцензування використовується, якщо корпорація не може або не бажає самостійно здійснювати виробництво у певній країні. Ліцензія - це дозвіл на передавання фізичними або юридичними особами (ліцензіарами) прав на використання винаходу, промислового зразка, що їм належать, іншим фізичним чи юридичним особам (ліцензіатам).

Вибір на користь ліцензування може бути зроблений з наступних причин:

1. Економічні - за допомогою ліцензування компанія швидше вийде на іноземний ринок і зможе випередити конкурентів.

2. Стратегічні - якщо новий вид продукції чи розроблена технологія не відповідають стратегічному напряму діяльності міжнародної корпорації, вона може продати ліцензію на їх використання іншій фірмі.

3. Політичні та правові - мають місце, якщо в країні діють обмеження щодо прямих іноземних інвестицій або немає надійного захисту патентного права.

Франчайзинг - це ділова угода, за якою одна сторона дозволяє іншій проводити діяльність, використовуючи її товарний знак, логотип, продукцію, а також методи ведення операцій в обмін на винагороду. За допомогою франчайзинга франшизер (продавець) надає постійну допомогу франшизі (покупцю) в його бізнесі, в багатьох випадках франшизер бере на себе і функцію постачання. Найбільш розповсюджена схема франчайзинга (більше 60% випадків) полягає у тому, що франшизер передає права на свою торгову марку місцевій організації в обраній країні. Потім основний покупець відкриває власну торгову мережу через субфраншиз.

У разі експортної діяльності компанія виходить на міжнародні ринки шляхом прямого продажу через власний торгівельний персонал або опосередковано - через іноземних агентів.

Експортна стратегія є невід'ємною частиною загальної стратегії міжнародних корпорацій світу. Основна мета загальної зовнішньоекономічної стратегії -максимальне використання під час боротьби за ринки збуту та джерела сировини науково-технічного потенціалу та конкурентних (іноді унікальних) переваг в галузі розробки та впровадження науково-технічних досягнень.

Офшорне виробництво означає, що одна або декілька стадій виробничого процесу розміщуються за кордоном для зменшення затрат.

Стратегія офшорного виробництва залежить від багатьох чинників, а саме: розміру транспортних витрат;розміру мита на комплектуючі порівняно з митом на готову продукцію;вартості робочої сили;валютних ризиків; технологічних вимог виробництва; політико-економічних чинників, що характеризують країну; ефекту масштабу виробництва та ін.