2.4. Деякі характеристики ринків кц.

Структура ринків КЦ. В дуже цікавих роботах Ю. Автономова /2/ автором з різних позицій аналізуються різні аспекти ринків художніх творів і культурних цінностей, а також можливих очікувань їх учасників. Нижче тезисно приведені їх основні результати, що стосуються, наприклад, структури ринків для знов створених КЦ.

«Структура ринків творів мистецтва /2/ зазвичай являє собою ряд ієрархічно пов’язаних підрівнів, по відношенню до яких кар’єра художника виглядає як послідовний перехід від нижніх ступенів до вищих. В свою чергу покупці намагаються визначити, який з художників с найбільшою ймовірністю зможе здійснити цей перехід, в емпіричному очікуванні того, що ціни на його роботи суттєво збільшаться. На «первісному» ринку окремі художники пропонують власні роботи галереям, виставкам місцевого значення, дрібним дилерам и приватним колекціонерам: цей ринок є суттєво децентралізований. «Вторинний» ринок зосереджений навколо крупних міст - центрів мистецтва, таких, як Лондон, Нью-Йорк и Париж. Його учасники – достатньо відомі художники, що змогли вийти на цей рівень, респектабельні галеристы, державні музеї і приватні колекціонери. Найвищій рівень являє собою міжнародний ринок творів мистецтва, основою якого є аукціони зі світовим ім’ям…

Первісний ринок є відносно конкурентним: пропозиції з боку художників початківців суттєво перебільшує попит, що утримує ціни на достатньо низькому рівні. І це не враховуючи навіть те, що професійні художники витрачають більше чим значні зусилля, засоби і час на розвиток власних навиків (користуючись економічною термінологією, інвестують у власний професійний капітал)… їм, на відміну від лікарів або адвокатів, не вистачає інституціональних механізмів для підтвердження власної репутації в очах покупців. Тенденція є такою, що в порівнянні з представниками других сфер «ремісницького труда» в них в цілому не існувало і и не існує достатньо ефективних координаційних механізмів, що дозволяли б обмежити ринковий попит.

На вторинному ринку пропозиція і попит значно більше концентровані. На кожному окремо взятому географічному сегменті ринку одночасно присутня лише невеличка кількість художників. В силу того, що, по-перше,  середня  ціна  роботи достатності висока і, по-друге, комерційний  успіх  сильно  залежить від здатності професійно оцінити культурну цінність роботи та подальші ринкові перспективи автора, число як  індивідуальних, так і інституціональних  покупців також обмежена.  Діючі на вторинному  ринку дилери та галереї володіють великою ринковою владою, і дуже часто умови контракту з художником включають обов'язок  останнього  погоджувати будь-яку виставку його робіт з галереєю та передачу  галереї  ексклюзивних прав на продаж його робіт. Галерея в цьому випадку виступає  одночасно як монопсонист (єдиний покупець) по відношенню до художника і як монополіст по відношенню до покупців його робіт. Тенденцію до зростання концентрації посилює й те, що галереї і дилери, які мають справу з найбільш успішними художниками, привертають до себе все більшу увагу, як покупців, так і інших художників. Ці могутні гравці можуть робити істотний вплив на репутацію художника, і, значить, на очікувану майбутню цінність його робіт». Вищесказане значною мірою відноситься до новостворених художніх творів. На ринках антикваріату процеси приблизно однакові,   вони відомі і досить докладно обговорені в публікаціях, наприклад,   / 28/.  Однак, незалежно від часу створення будь яких творів, що пропонуються на ринку, ієрархія його структури змінюється незначно. Так само, спочатку первинний ринок, і далі, можливо з деякими модифікаціями, наприклад, пов’язаними з пересуванням археологічних об’єктів, що за законом України є власністю держави.

Покупці ринків КЦ. Аналіз джерел / 2,17 /, присвячених цим аспектам ринків приводить до наступних висновків. Характер попиту на даному ринку відповідно до джерел дуже різноманітний, але грубо може бути представлений наступними категоріями покупців (топ-6):

1.Основні покупцями антикваріату є так звані збирачі з числа інтелектуальної еліти. «У колекціонерів з Беверлі-Хілз або французької Рив'єри завжди знайдеться кілька мільйонів на купівлю якогось шедевра, який сенсаційно сплив у Sotheby's або Christie's ». Які мотиви рухають цією категорією покупців: пристрасть колекціонера, потреба прославитись тонким цінителем мистецтва і таким чином ще більше підвищити свій соціальний статус? Щось інше? Однак є всі підстави вважати, що тут «твори мистецтва все ж таки більшою мірою є інвестиційними благами» / 2 /. Ця група покупців купує ПК для підняття власних престижу, суспільного статусу і, природно, примноження капіталу.

2. «Спекулянти». Їх мета - придбати культурну цінність і потім перепродати її з метою отримання прибутку. У джерелах відмічається, що домінування на ринку «чистих спекулянтів» призводить до зрівнювання чистої середньої норми фінансової прибутковості між інвестиціями у твори мистецтва та іншими активами.

3. Колекціонери. Їх пристрасть привносить ірраціональні тенденції на ринок культурних цінностей. З одного боку цю категорію покупців на відміну від попередньої, наприклад, менше хвилюють підвищені операційні витрати при придбанні конкретного ПК, а з іншого, зроблене придбання, швидше за все, до кінця життя колекціонера не поповнить ринок ПК.

4. Музеї. Близько 5% купівель фахівці відносять на частку музеїв.

5. Третина покупців - це туристи й особи, які бажають прикрасити своє житло чимось незвичайним.

6. Дизайнери та декоратори.

Доречно тут застерегти, що представлене розбиття дуже умовно, наприклад, представники пункту 3 найчастіше цілком можуть набувати характеристики представників пункту 2, а пункт 5 в цьому списку виглядає найбільш слабкою ланкою, особливо його мотив, у зв'язку з цим він найбільш критикований. Крім вказаних, зацікавлений читач може самостійно знайти масу не названих вище категорій покупців, у тому числі працюючих поза легальним законним полем. Проте, навіть це дуже схематичне, наведене нами, розбиття може принести оцінювачу в його роботі не аби яку користь.

Одне зауваження: оцінювачу потрібно вміти інтерпретувати коливання ринків. Значення вартостей минулого може суттєво відрізнятися від сьогоднішніх, якщо врахувати зміни в політиці і оточуючому середовищі, а також стан економіки – підйом чи спад. Оцінювачу потрібен доступ к джерелам цінової інформації на усіх рівнях ринку. Частіше оцінювач розраховує вартість на основі джерел, характерних для своєї місцевості, але все більш важливою стає інформація, характерна для міжнародного рівня, особливо для високоякісних, дорогих об’єктів. Один з чинників, на підставі котрого оцінювачам так важливо знати про міжнародні рівні вартості, прост: ціни високоліквідних культурних цінностей менше відрізняються в географічному сенсі по мірі того, як їх ринкова вартість збільшується, а коло продавців і покупців звужується.

Класифікація потенційних споживачів КЦ В.В.Індутного. Ознайомимося з ще одним поглядом на потенційних споживачів відомого автора методики оцінки культурних цінностей. Один з розділів книги В.В.Індутного починається тезисом: «Дуже дорогі ПК існують лише тому, що є люди з великими фінансовими можливостями». Не наводячи тут дуже цікаві теоретичні побудування автора, присвячені піднятої проблемі, проаналізуємо тільки ті його висновки, що мають прагматичні наслідки. Головною тут можна вважати його думку, що різні верства населення мають, колекціонують і набувають ПК, що відповідають рівню їх доходів, і відповідно, повинні існувати відповідні прийоми оцінки ПК. З метою проілюструвати цей погляд, автор зробив класифікацію ПК за рівнем її доступності для потенційних споживачів та прогнозно допустимим рівнем споживання ними цих об’єктів в Україні. В класифікації автором введені три можливих рівня споживання ПК : низький, середній та елітний. До цих рівнів прив’язані ймовірні доходи потенційних споживачів, наприклад, низькому рівню відповідають річні доходи від 10 до 25 тис.грн., середньому рівню відповідають річні доходи від 20 до 250 тис.грн. і елітному рівню відповідають річні доходи від 500 до 2500 і більше тис.грн. Далі автором робиться припущення, що відповідно означеним сумам доходів, споживачі КЦ можуть дозволити собі в рік витрачати на них відповідно рівням річного доходу від одної до 250 тис.грн. На підставі цього, мабуть дуже умовного, але не можна не визнати, продуктивного, погляду автором пропонується ряд висновків, що пов’язують можливу вартість КЦ з ймовірним випадком її придбання покупцем. Але покупцем із заздалегідь визначеним рівнем фінансових можливостей. А це вже має привернути увагу будь якого оцінювача. Хоча критикам підходу, що пропонується, є широкий простір для діяльності – вартість ПК тут пов’язується не з її власними характеристиками, а зі статком особи, що хоче її придбати. Яким чином тут бачить розв’язку автор?

Ось, наприклад, висновок, що стосується осіб з низьким рівнем споживання. Тут майже увесь дохід витрачається на задоволення фізичних потреб людини. Одначе, «деяки з цінних речей будуть відповідати їхнім уявленням в достойному проведенні обрядів шлюбу, професійній та релігійній належності, тощо. Це шлюбні обручки і дешеві ювелірні вироби, картини місцевих майстрів на ужиткові та професійні сюжети, предмети декоративно-ужиткового мистецтва, релігійні символи, ремісничі та музикальні інструменти, пам’ятки живої та неживої природи, окремі старожитності. Більшість названих речей перейшла у власність цих людей як спадщина і має статус коштовностей родового значення». Можна погоджуватися або не погоджуватися з вичерпністю наведеного тезису, але заради справедливості відкидати його повністю не можливо. Далі автор подовжує: «Отже, якщо ми проводимо експертизу подібних речей, мотивування їх прогнозної вартості повинне привести нас до інтервалу від 0,1 до 2 тис.грн.» Тут же, з опорою на прогноз можливого попиту, автор пропонує ранжування визначеного інтервалу з кроком приблизно 0,9 тис.грн., що може мати практичне застосування. Також відмічається, що «…колекціонери, яки скуповують КЦ, часто користуються можливістю купити їх саме у тих продавців, які мають низький рівень добробуту і бажають бодай якось заробити, адже таким чином можна придбати за безцінь те, що можливо матиме згодом високу вартість при продажу речі особам з високим рівнем добробуту». Нам здається, що в цьому висновку, в тому числі, можна знайти ґрунтовне пояснення привабливості для деяких осіб «блошиних ринків».

Особи середнього рівня споживання, пише автор, мають іншу манеру поведінки. Вони «…можуть дозволити собі відвідувати вернісажі, цікавиться сучасним або стародавнім мистецтвом, мріяти про володіння шедеврами мистецтва. Незважаючи на помірні фінансові можливості, таки люди роками збирають кошти на придбання окремих ПК. В їхньому оточенні можуть знаходитись старожитності, професійні реліквії, книги, твори мистецтва, …, а також колекції різних предметів. Походження цих предметів дає можливість визначити їх прогнозну вартість…» Автором пропонується інтервал цій прогнозної вартості від 2 до 25 і більше тис.грн.

І, нарешті, «Саме існування людей в розпорядженні яких є мільйони, визначає наявність культурних цінностей відповідної вартості. Предмети, що відповідають потребам людей з високими статками… віддзеркалюють найвищі ідеали культури суспільства. Це систематизовані добірки картин славнозвісних художників, колекції старожитностей, культових речей і стародруків, меморіальні пам’ятки про історичні події і життя видатних людей світового значення, ексклюзивні твори ювелірів і дизайнерів, інтерьєрні прикраси, автомобілі, меблі, і музичні інструменти». Інтервал вартості цих предметів, що пропонується автором від 25-50 до 250 і більше тис.грн. Ну і природно, у частини цих людей, так само як і у колекціонерів з Беверлі-Хілз, про яких згадувалось вище, є можливість придбати цінності, витрачаючи на це мільйони.

Ємкість і прибутковість ринку КЦ. Щоб встановити загальну місткість ринку ПК, потрібно відповісти на питання: «А скільки грошей всі ці категорії покупців можуть залишити на ринку?»

Існують різні оцінки обсягів таких сум для різних регіонів світу, але нами обираються тільки ті, що мають відношення до України. І тут можна знайти різні підходи, наприклад, / 17 /. Хоча жоден із розглядаємих прогнозів не є результатом статистичних досліджень, погляди, підходи і висновки, що в них містяться, можуть представити інтерес для читача. Узагальнююча оцінка є у статті Е. Нагірної / 28 /, де наведена орієнтовна загальна оцінка місткості українського ринку. «Річний обсяг світового ринку антикваріату становить близько $ 27 млрд. Тільки в Європі щороку проводять понад сто аукціонів, виторг яких перевищує $ 5 млрд.»

Однозначної оцінки місткості українського ринку антикваріату немає. «Загальний обсяг антикварного ринку в Росії коливається в межах $ 1-1,5 млрд. Ми не надто помилимося, якщо для визначення обсягів українського ринку антикваріату поділимо цю цифру на 5. Тобто обсяг українського ринку становить $ 200 - $ 300 млн. ... Українські антиквари зазначають, що наразі вони здебільшого працюють на перспективу, хоча і не приховують, що дохідність їхнього бізнесу перевищує 30%. Але в порівнянні із Заходом і навіть Росією обороти незрівнянні. На жаль, наш ринок антикваріату все ще закритий для Європи ... у нас як і раніше діють всілякі заборони на ввіз і вивіз старовинних предметів та творів мистецтва. Не можна вивозити все, що старше 50 років ». З першого червня 2012 року в Україні вступив в дію новий митний кодекс і «правила гри» дещо змінилися про що можна прочитати, наприклад, в /1/.

Цікавою є точка зору відомого художника Никаса Сафронова про сучасні тенденції зміни вартості художніх творів, викладена на сайті www.mignews.com.ua/ru/articles/105551.html: «… Більше того, з початком кризису я став ще більш популярним. Стало більше покупок и замовлень, люди начали вкладати в мистецтво з умом, обираючи тільки найкращих художників, відсортовуючи випадкових. Картини - скільки б вони не коштували сьогодні - завжди будуть зростати в ціні и далі, особливо, творчість художника, який примусив говорити про себе при житті. Творчість старих майстрів стабільно піднімається в ціні мінімум на 5%, а відомих сучасних - на 20%.»  Тут художником, насправді, не вказано, за який час з’являється таке зростання, але саме тенденцію можна відчути.

Для зіставлення наведеному дамо дані про прибутковість вкладень в картини в Англії у середньовіччя, в період XVII - XX століть, що є в публікації Юрія Автономова / 2 /: «реальна норма прибутку по середньостатистичному вкладенню в картини, перепродані два або більше разів за період з 1652 по 1961 рік, склала 0 ,6%. (Для порівняння, реальна норма прибутковості по практично без ризикових облігаціях британського уряду за той же період склала 2,5%) ». Зіставлення прибутковості, відображеної наведеними цифрами (0,6% і 30%) дає підстави зробити очевидний висновок про підвищення привабливості ринків ПК для сучасних операторів в порівнянні з попередньою їх історією.