2.1. Стисла історія оцінки
На цьому етапі ми не будемо розділяти, як цього потребують розглянуті законодавчі документи України, фахівців, працюючих в цієї сфері на експертів та оцінювачів, зробимо це тоді, коли це буде мати сенс.
Оцінка, як професія почала швидко розвиватися в 70 роки минулого сторіччя. На протязі багатьох років до цього оцінка, наприклад ювелірних виробів, пише Г. Міллер / 26/, навряд чи була справою престижною: «Вона більш походила на додатковий обов’язок, яку рознічний ювелір виконував, коли це було абсолютно необхідно. Більшість людей вважало,що єсть лише декілька добрих оцінювачів, а інші – злодюжки». «Сучасною елітою галузі є оцінювачі дорогоцінного каміння і ювелірних виробів, яки розбираються в обробці каміння, в змозі визначати країну походження каміння і справедливу ринкову вартість дорогоцінного каміння і металів». Подібні зміни можна бачити і є в інших направленнях оцінки. Цьому сприяє розвиток загальносвітових комунікацій, що забезпечують простий доступ будь якій особі до багатьох джерел інформації. Будь яка людина в змозі побувати у відомих музейних центрах, побачити там на власні очі най рідкісніші експонати. В розпорядженні бажаючих чисельні каталоги, що змістують пропозиції відомих галерей. Немає практично ніяких обмежень бажаючим побувати на відомих аукціонах, де виставляються відомі речі, або подивитися на результати їх торгів в будь якому куточку світу. А тому і культурні уявлення різних народів зблизилися, стали доступними для взаємного збагачення і пізнання. В процесі розвитку оціночної діяльності знаходиться зараз і Україна, яка разом з незалежністю отримала й ряд проблем, що потребують негайного вирішення. Адже розвиток сучасного суспільства базується на повазі до майна і майнових прав, а діяльність оцінювачів пов’язана саме з цим.
Професія оцінювання культурних цінностей, яка донедавна була «таїнством» окремих фахівців, впала до поля зору фахівців інших галузей – спеціалістів з фінансів, страхувальників, митників, податківців, урядовців, колекціонерів і вчених і через це стала більш затребуваної. З’явилися освітні заклади, в яких викладаються відповідні оціночні дисципліни. Усі вказані фактори позитивно впливають на розвиток оціночної діяльності.
Хоча є багато людей, яки не погоджуються з результатами діяльності оцінювачів, вважаючи кощунством навіть сам факт оцінки культурної цінності, що впливає на людину головним чином духовно. Або так, як, наприклад, у свій час зауважив зберігач скарбниці лондонського Тауера генерал-майор Х.Д.У. Ситвелл не вважаючи за можливе призначати будь яку грошову ціну королівським регаліям: «Це неможливе, тому що Регалії насправді є трьома цінностями: (а) як дорогоцінне каміння, золото й платина, вартість яких може бути оцінена ювеліром, (б) як музейні експонати , цінність яких, хоча і сумнівно, може бути визначена досвідченим оцінювачем, (в) їх традиційна цінність, як Регалій Великобританії, Британської співдружності й Імперії, а остання найбільш важлива цінність із усіх». І в цьому реченні є незаперечна логіка. Але, але.
Подовжуючи ілюстрацію історії оцінки на прикладах, пов’язаних з дорогоцінним камінням, як культурною цінністю, що відноситься до рухомого майна, має дуже тривалий час застосування людством і мабуть найдовше з аналогічних об’єктів зберігається, наведемо дані, що описані у А.Міллер /26/. «Говорять, що ювелірні прикраси є відповіддю на глибоку потребу людини прикрашати себе. Починаючи з самих ранніх з відомих ювелірних виробів, трьох намист виготовлених з рибних хребців в кінці епохи палеоліту (25000-18000 року до р. х.) чоловіки й жінки любили носити ювелірні вироби… Збирання, використання й любов до дорогоцінностей мотивувалася від сліпого забобону до фінансової безпеки і соціального статусу. Першими колекціонерами ювелірних виробів були королівські родини й церква. Вони існували поруч з першими фахівцями з оцінки – митарями і оцінювачами майна. Цікаво, що вже в ІY віці н.е. з’явилися підручники, якими вони користувалися…». І далі описує назви й стислий зміст трактатів, що були присвячені оцінці і існували в стародавні часи в Індії.
Подовжуючи тему нагадаємо, що символи королівської або церковної влади були чи не найбільш дорогоцінними серед інших ювелірними виробами. А саме володіння дорогоцінностями було, по-перше, важливішім атрибутом влади, а, по-друге, підчас предметом регулювання і жорстких обмежувальних заходів з боку влади. В деяких державах середньовіччя, наприклад в тій же Англії, пересічному громадянинові заборонялося носити золоті прикраси й т.п. Щоб мати уявлення про вигляд символів королівської влади пропонуємо подивитися наступне фото корони Датського престолу, що зберігається в замку Русенборг в Копенгагені – музеї і скарбниці датської корони.
Фото. Корона Датського королівства.
Взірець дорогоцінного церковного атрибуту, стародавньої ікони, наведений на фото нижче.
Фото. Одна зі стародавніх ікон кафедрального собору. Уппсала. Швеція.
На останньому прикладі можна побачити, мабуть, випадок спільного використання владами цивільної і церковної культурних цінностей, що їм належать.
Небагато, але існують цікаві дані про вартості стародавніх цінностей. Саме ці дані, як правило, є метою пошуків багатьох оцінювачів антикваріату. Старовинний оціночний висновок, мабуть перший, зберігається в Національної бібліотеці в Парижі. Написаний він в Y віці на санскриті і говорить: «..алмаз, вагою 20 тандулов, коштує 200 000 рупаків». Дуже конкретні дані. Але, відшукавши наведене, оцінювачу потрібно буде розібратися, як співвідносяться наведена міри ваги із сучасними мірами, взнати яку цінність мав колишній «рупак» і перевести її в сучасні гроші. Задачка, як вже відчувається, не з простих. Може й взагалі не вирішується. Але її вирішення рівнозначно для оцінювача «мандруванню в часі», яке надасть можливість зрозуміти і, як наслідок, прорахувати економічне сприяття багатьох життєвих цінностей, що існували в стародавні часи.
Більш ранній приклад оцінки можна знайти у книзі Плінія Старшого, написаної у ІІ віці до р.х. Можливо він цитує одну зі зроблених оцінок: «маленький круглий камінь (можливо, карбункул, рубін по сучасному) коштує сорок аурєєв (відома вартість цієї ціни у сучасних грошах – приблизно $205,00)». Пліній не вказує ціну дорогоцінного каміння за карат, але описує фактори, що впливають на вартість каміння: «красота, рідкість, попит». Не можна не погодитися, що ці стародавні фактори нагадують сучасне сприяття цінності подібних об’єктів.
Природно, переважна маса сучасних оцінювачів не має справ з об’єктами оцінки, типа наведених вище, яки є суто ексклюзивними. Як пише А.Міллер сучасний оцінювач ювелірних виробів «…не вирішує задачу оцінки корон і діадем. Більшість має справу головним чином з кільцями, браслетами, весільними наборами і нитками перлин. Вони раді, одначе, коли для оцінки пропонується елегантний ювелірний виріб або забаганка, прикрашена дорогоцінним камінням, причому невідомого походження. Саме за цім видом робот оцінювачі насолоджуються більше всього, коли, в здавалося б в звичайної колекції, випливає незвичайний скарб».
Наведені екзотичні випадки зустрічі з оціночними стародавніми висновками становляться більш частими в часи середньовіччя, а в ХІХ сторіччі вже був написаний підручник по дорогоцінному камінню і антикварним дорогоцінностям. В ньому описуються предмети, що виставлені в одному з британських музеїв, без приведення їх вартості. Одначе його автор Х.М. Вестропп в одній зі статей в лондонській Times 25 вересня 1874 пише: «…через придбання розкішного екземпляру цирконію було зроблено доповнення до колекції дорогоцінного каміння Британського музею. За нього сплачено більш як 700 фунтів, а по розміру він не більше садової горошини. Це самий прекрасний з відомих каменів».
Адже тільки в 70 роки минулого сторіччя оцінка культурних цінностей починає набувати рис сучасної, систематичної дисципліни, що базується на сучасних досягненнях багатьох наук і розглядає культурну цінність як носія дуальної сутності – духовної і економічної.