1.3.2. Норми і терміни Фонду державного майна України

Другим регулятором оціночної діяльності в Україні є Фонд державного майна України (ФДМУ). Базовим для цього регулятора є Закон України «Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в Україні» від 2001 року. Треба відразу окреслити відмінності норм цього Закону від норм Законів нагаданих вище. Головна з них та, що норми державного регулятора МК регулюють діяльність експертів, що забезпечують мистецтвознавську експертизу культурних цінностей, а норми ФДМУ регулюють діяльність оцінювачів по визначенню вартості майна, в тому числі і рухомого майна до якого відносяться культурні цінності. Розглянемо корисні визначення й терміни, що застосовуються в діяльності оцінювачів.

В Законі, наприклад, вказується, що «Оцінка майна, майнових прав та професійна оціночна діяльність регулюються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами з оцінки майна, що не суперечать йому.» Чи суперечать наведені вище нормативні акти цьому Закону? Подивимось.

Далі в Законі «Оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна)». Пояснюємо, що подібним вимогам норми державного регулятора МК не відповідають. Чи означає це, що оцінна вартість, отримана в результаті державної експертизи за вимогами норм МК не є вірним результатом оцінки, тому що виконана не у відповідності ї Законом про оцінку? Питання зовсім не риторичне. На погляд автора і визначена відповідно зі статтею 9 цитуємого Закону вартість і визначена на підставі норм МК оцінна вартість знаходяться у правовому полі. Але яке співвідношення вони мають в грошовому еквіваленті – невідомо.

Прояснення цього питання в Законі про оцінку не знайти, тому що в ньому культурні цінності пригадані дуже скупо «Майном, яке може оцінюватися, вважаються об'єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід'ємні частини), машини, обладнання, транспортні засоби тощо…». Ось за цім тощо, певно і сховані культурні цінності в цьому законі?

Зате в Законі про оцінку значно подрібніше описано, як має проводитися оцінка. Наприклад, «Незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб'єктом оціночної діяльності … У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна». З’являється ще одна новація – незалежна оцінка, ну і звіт про неї. В Законі про оцінку визначено, що суб’єкт, який її проводить, на відміну від експерта, підлеглого керівництву МК, є незалежним суб’єктом господарювання, що не підпорядкований ні замовнику ні користувачу звіту про оцінку. Хоча є і аналог державної експертизи «У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна».

«Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону ». Природно, вони відрізняються від вимог до експертного висновку державної експертизи, хоча і той і інший змістують розраховану вартість.

В Законі про оцінку прописується дуже конкретно, ким здійснюється оціночна діяльність: «Професійна оціночна діяльність (далі - оціночна діяльність) - діяльність оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності, визнаних такими відповідно до положень цього Закону». «Оцінювачами можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які склали кваліфікаційний іспит та одержали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача відповідно до вимог цього Закону». Бачимо суттєву різницю між вимогами різних регуляторів оцінної діяльності до дій суб’єктів, яким дозволяється виконувати описані функції. Згідно нормативних актів МК в грошовому еквіваленті оцінюються тільки предмети колекціонування, що різними способами «переміщуються» через кордон, а їх оцінна вартість визначається при державній експертизі експертами. Висновок, що зроблений в цьому випадку експертом, ФДМУ визнаний не буде через його невідповідність вимогам цього регулятора. І навпаки, звіт про оцінку майна, зроблений відповідно вимог ФДМУ не буде визнаний установами МК. Рядом Постанов кабінету міністрів України для використання оцінювачами затверджено Національні стандарти оцінки, а в Законі про оцінку є норма: «Положення (національні стандарти) оцінки майна є обов'язковими до виконання суб'єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення». Закон вимагає обов’язково користуватись національними стандартами, що природно не робиться при роботі експертів.

Цей, навіть неглибокий аналіз нормативної документації вказує на існування протиріч, що приводять до колізій. Висновки по розглянутим документам, що регламентують правила оцінки культурних цінностей, та є «парафією» ФДМУ:

а. Явної вказівки на правила оцінки культурних цінностей немає. Можна вважати, що таке посилання сховано за терміном «тощо», як це нагадано вище.

б. Посилання на документ на право власності на культурну цінність в документах не наведено.

в. В документах мова іде про ринкові і неринкові вартості.

г. Оцінка здійснюється тільки при наявності замовлення (договору) і сертифікату у оцінювача, що занесений в державний реєстр оцінювачів. Обі два документи надаються ФДМУ.

д. Форму і зміст звіту про оцінку регламентує Національний стандарт №1 «Загальні засади оцінки майна та майнових прав» від 2003 року. Звіт визначає ринкові або неринкову вартості.

е. Серед напрямів оцінки що визначені ФДМУ є напрям "Оцінка об'єктів у матеріальній формі", спеціалізація "Оцінка рухомих речей, що становлять культурну цінність", якій дає оцінювачам підстави працювати з культурними цінностями, робити звіти, які на жаль не мають юридичних наслідків, тому що не визнаються нотаріатом.

Все наведене підштовхує до думки, що,на наш погляд, більш ефективною була б ситуація, коли в невизначеної дуальності можливостей і прав двох відомств був наведений більш чіткий розподіл. Те що ближче до мистецтвознавства: визначення автентичності, школи та інших мистецтвознавчих характеристик культурних цінностей, ,- визначалося б в експертному висновку експертом, мистецтвознавцем за фахом. А на підставі цього висновку оцінювач, який має спеціалізацію у грошовій оцінці рухомих речей, що становлять культурну цінність і склав відповідний іспит, робив би грошову оцінку відповідної вартості культурної цінності.

Результатам роботи і того і іншого фахівців потрібно надавати юридичні наслідки, і якщо у оцінювача така відповідальність проглядається, то у експертів розглянутими законами подібної відповідальності не прописано.

Питання для самопідготовки.

Що таке нормативна база для діяльності експертів і оцінювачів.

Роль міжнародної організації ЮНЕСКО

П’ять основних функцій ЮНЕСКО.

Діяльність ЮНЕСКО в галузі культурної і природної спадщини.

Діяльність ЮНЕСКО в галузі образотворчого мистецтва, ремесел, друкарства.

Міжнародний комітет зі стандартів оцінки (МКСО).

Міжнародні стандарти оцінки МСО2007.

Терміни майно, рухоме майно в МСО2007.

Матеріальні об’єкти рухомого майна.

Нематеріальні об’єкти рухомого майна.

Собівартість в МСО2007.

Два державних регулятора України, що забезпечують функціонування обігу культурних цінностей.

Державна експертиза культурних цінностей

Хто такий Експерт.

Зміст висновку про державну експертизу.

Оцінна вартість.

Незалежна оцінка культурних цінностей.

Зміст звіту про оцінку культурної цінності.

Вартість на дату оцінки.

Співвідношення понять оцінна вартість і вартість на дату оцінки.

Національні стандарти оцінки.

Юридичні колізії нормативних актів України

Г Л А В А 2

Історія, об’єкти і суб’єкти в оцінці культурних цінностей

Розглянута в попередньої главі різноманітність визначень і термінів, рекомендованих к застосуванню різними суб’єктами, будемо так казати «нормативної ініціативи», на жаль не дає підстав виділити таку їх множину, щоб однозначно і всебічно охоплювала і прояснювала усі, або хоча б більшість процесів, що відбуваються в рамках діяльності, пов’язаної з оцінкою культурних цінностей. Ситуація усугубляється тим, що ця область оцінки значно складніша від усіх інших направлень оцінки рухомого майна, тому не завжди можна відшукати необхідні прецеденти в, так би мовити, паралельних і більш досконало розроблених її направленнях.

Але деяку інформацію об об’єктах (множина об’єктів, що можуть бути піддані оцінці) і суб’єктах (особи, що роблять оцінку, до яких мабуть потрібно залучити й осіб, працюючих в цій сфері) ми вже отримали. Спробуємо удосконалити ці знання. Але спочатку розглянемо сферу суспільного життя, пов’язану з обігом культурних цінностей і особливо ту її частину в якій потрібно застосовувати грошову оцінку.