1.2. Терміни і визначення, рекомендовані міжнародними стандартами оцінки

Оцінювачами світу створена низка професійних організацій, що мають на меті допомогти оцінювачам кваліфіковано опанувати професію і різним суб’єктам здійснювати однаково свою діяльність. Про те, що оцінювання має бути саме професією, а не яким нибудь «додатковим заробітком» якого нибудь професіоналу з іншого напрямку діяльності у сфері культури (ювеліра, художника, скульптора, фотографа і т.д. і т.п.) ми поговоримо в подальшому. Однією з таких організацій є Міжнародний комітет зі стандартів оцінки (МКСО) спільно створений оцінювачами майна і майнових прав з багатьох країн світу. Штаб квартира цієї організації розташована в Лондоні, Сполучене королівство. Функцією МКСО є розробка стандартів оцінки майна у різних її прикладних напрямках. Діючою редакцією стандартів цієї організації на момент написання цієї книги є редакція 2007 року, відома під абревіатурою МСО2007 /25/, текстами якої ми й користуватимемося (зараз в міжнародному суспільстві оцінювачів обговорюється нова редакція стандартів, яка може отримати абревіатуру МСО2011).

Терміни і визначення в цих документах об’єктів, що були розглянуті раніше і віднесені, згідно класифікації ЮНЕСКО, міжнародного законодавця для культури, до класів А,В,Г інтерпретуються в МСО2007 з дещо інших позицій. Тут ці об’єкти розглядаються як майно, що має властивості переміщатися – рухоме майно і ті об’єкти, що переміщатися не можуть – нерухоме майно. До останнього відносяться різного роду природні і штучні, створені людиною, споруди, що у суспільстві мають назву різного роду пам’яток (історії, архітектури, культури, тощо), що переважно включені до групи А. До рухомого майна відносяться рухомі культурні цінності, перелічені в групах В і Г.

Уявляємо, що тільки що написане, може показатися «кощунственним» багатьом моїм колегам мистецтвознавцям. Філософи, естетики, мистецтвознавці, и т.п. фахівці, в цьому вони єдині, твори мистецтва як майно, що продається, не класифікують. Не кажучи вже про те, що и будь яку грошову оцінку, в принципі, мистецтвознавець сприймає як вельми умовну и скоріше вимушену, що виправдовує якусь потойбічну мету. Одначе, с точки зору оцінювача, припускаючого здорову долю цинізму при спілкуванні з творами мистецтва, їх можна і треба вважати майном (звичайно описані вище категорії фахівців навряд чи з цим скоро погодяться). Але оцінювачі тому и оцінювачі, що, з одного боку, вимушені шукати вартість культурних цінностей, а з іншого боку, мають аргументи, про те, що саме відображена в грошовому еквівалент цінність художнього твору, є основним аргументом реальної його цінності у пересиченого громадянина.

Термін майно має в МСО2007 наступне визначення і ми завжди в книзі саме так будемо його розумити – це юридична концепція, що описує всі інтереси, права і вигоди, пов’язані з правом власності. Майно складається із приватних прав власності, що дає право на конкретний доход (підкреслено нами). І це головний тезис, який визначає користь майна – воно з позицій оцінювача має властивості генерувати доход: реальний або потенційний. З визначень класифікації ЮНЕСКО нам відомо, що культурні цінності можна віднести до таких, що генерують доход, мають економічну складову. В зв’язку з тим, що основною метою цієї книги є рухоме майно, ми не будемо торкатися всього того, що пов’язано в МСО2007 з оцінкою нерухомих об’єктів культурної спадщини, вони описуються в Міжнародному правилі №15, що є складовою частиною МСО2007 і можуть бути розглянутими зацікавленим читачем. Тут дається тільки нагадування про його існування.

Стандарти підходу до оцінки рухомого майна зведені у Міжнародне правило №5 МСО2007. Базовим поняттям, яким у стандарті, мабуть не зовсім вдало, названі об’єкти рухомого майна, що відносяться до класу культурних цінностей є предмети колекціонування - це широкий описовий спектр для предметів що колекціонують завдяки інтересу, який вони викликають, завдяки їхньої рідкості, новизні або унікальності. У деяких країнах цей термін може застосовуватися до творів образотворчого мистецтва, антикваріату, дорогоцінного каміння, та ювелірних виробів, музичних інструментів, нумізматичних та філателістичних колекцій, рідкісних книг, архівних матеріалів, тощо. Саме стандартизація підходів до оцінювання описаних предметів викладена в Міжнародному правилі №5, на жаль на рівні, недостатньому для практичного користування. Що мається на увазі? У порівнянні з іншим видами майна, наприклад нерухомістю, бізнесом та фінансовими інтересами, предмети колекціонування окреслені надто зверхньо й скупо. В чому тут причина? Певно, це новий напрямок оцінки і тому міжнародний комітет по стандартах ще не має достатньої кількості матеріалів, щоби «накрити» усі необхідні питання. Ще декілька визначень з Міжнародного правила №5. У деяких країнах предмети рухомого майна визначені як персоналти, на відміну від ріелті,

що може належати нерухомості. Об’єкти рухомого майна можуть бути матеріальними, такими як товар, і нематеріальними, як наприклад, борг або патент.

Для оцінки рухомого майна не є незвичайною ситуація коли оцінювач рухомого майна звертається до, або покладається на послуги інших професійних оцінювачів, або інших професіоналів (у випадку оцінки культурних цінностей до експертів – мистецтвознавців, технологів). Таким чином, параметри відповідальності, що відносяться до класифікації майнових об’єктів, повинні бути встановлені між оцінювачами різних дисциплін , щоб гарантувати, що нічого не пропущено, чи, навпаки, двічі не враховано. Як що в роботі задіяні інши професіонали, оцінювач рухомого майна повинен:

• прийняти обґрунтовано необхідні заходи, щоб гарантувати, що таки роботи проведені компетентно, і що висновки, на яки він покладається, є обґрунтованими і зухвалими на довіру, або

• розкрити факт, що таких перевірок не проводилося.

В Міжнародному правилі №5 особливо вказано, що «Хоча багато принципів, методів і технологій такі самі, що й в інших областях оцінки, оцінювачі рухомого майна вимагають спеціальної фахової освіти, стажування, навичок та досвіду». На погляд автора, особливо це має стосуватися оцінювачів культурних цінностей, підготовці яких необхідно приділити значно більшу ніж в інших направленнях оцінки, кількість часу .

Ще декілька корисних визначень.

Собівартість в МСО2007 має декілька визначень, це:

сума грошей, необхідна для створення або виробництва товару або послуги;

ціна, сплачена за товари та послуги, стає для покупця його собівартістю;

повна собівартість майна включає усі прямі і непрямі витрати на його виробництво;

собівартість – це поняття, пов’язане з виробництвом на відміну від обміну. Як тільки товар виготовлений або послуга надана, собівартість стає історичним фактом.

На останнє в цьому розділі хотілося б надати визначення МСО2007 що одного терміну – актив. Актив – це ресурс, контрольований суб’єктом господарювання в результаті минулих подій, від якого очікуються деяки економічні вигоди для суб’єкта господарювання в майбутньому. Право власності на актив саме по собі нематеріально. У той же час актив, що знаходиться у власності, може бути або матеріальним або нематеріальним.

Читач міг побачити, що в цьому розділі викладено ще один можливий погляд на рухомі культурні цінності, як вони трактуються в Міжнародному стандарті оцінки МСО2007, що на відміну від визначень ЮНЕСКО розглядає культурні цінності через призму наявності майнових прав на них і можливого надання власникові цих прав грошового доходу. І ці два погляди не є повним набором варіантів визначень, тому що крім міжнародних існують ще й національні і регіональні стандарти та інши нормативні документи. Зупинимось на подібних, що існують в Україні.