3.1. Загальні міркування

Нагадуємо, що ця книга написана для оцінювачів культурних цінностей, а як оцінювачі, ми маємо визначити можливу грошову вартість культурної цінності, але хочемо і мусимо навчитися цінити її естетитику. На відчуваючи притаманних їй художніх аспектів, оцінювач ризикує помилитися і зробити невірний висновок про грошову вартість об’єкту оцінки, а тому він має постійно підвищувати рівень своєї обізнаності у питаннях мистецтвознавства. Так, може він ніколи і не зможе досягнути досконалості цих знань на рівні мистецтвознавця, але цього він увесь час має прагнути. Сказане означає, що ми не погоджуємось з думками деяких оцінювачів майна, стверджуючих, що оцінювачу не має значення, яке майно оцінювати – бізнес, дім, трактор, корову або ікону. Генрі Бєбкок у своїй книзі «Принципи у процедурах оцінки» (Henry A. Babcock. «Appraisal Principles and Procedures») пише, що методологія і принципи оцінки діамантової обручки і приватного будинку є однаковими, різниця криється тільки у технологічних даних. І насправді, «…оцінювачі діамантів мають знати як покупці діамантів реагують на «чотири С»: огранку, чистоту, колір і каратну вагу (Cut, Clarity, Color, Carat weight). А оцінювач житла мають знати як покупці реагують на таки «чотири елементи», що впливають на його вартість як: площа, вік будівлі, число кімнат та місце розташування». Однак, ця, зовнішня, схожість обманює: «технологічні дані», притаманні наведеним двом прикладам , можуть настільки відрізняться, що їх обробка буде вимагати методів і інструментів, що, хоча і базуються на загальній методології, але в корні відрізняються один від одного, не маючи жодних перетинів. І більше того, використовуючи образну мову, треба визнати, що оцінка культурних цінностей змістує деяки підводні камені, через яки оцінювачі з поглядами «універсалізму безпосередньо оцінки» ризикують опинитися зі своїм оціночним звітом «на дні».

Фахівець, що починає свою діяльність в галузі оцінки культурних цінностей обов’язково має знати ці особливості своєї майбутньої роботи, щоб бути впевненому у власних результатах і способах їх захисту як перед замовниками так і перед колегами, що, можливо, будуть мати відмінну від його точку зору. Працюючи вслід за експертами мистецтвознавцями, оцінювач повинен уявляти, що усі їх висновки відносні, тому що несуть на себе «суб’єктивізм» сприяття «якостей» будь якого виробу, що оцінюється, конкретною особою. Якщо порівняти висновки двох і більше експертів про один і той самий об’єкт експертизи, а таки приклади в практиці оцінки багато чисельні, як правило з’ясовується, що вони мають відмінності, а часом значні. І це природно, враховуючи індивідуальність природи людини. Тоді який висновок треба вважати більш вірним? Зрозуміло, що коректної відповіді на це питання немає. Часто перемагає думка, що досвідчений фахівець, що зробив тисячу оцінок, або експертиз, вже відбувся фахово і тому може визначити характер якостей об’єкту точніше, ніж той, хто подібного досвіду не має. Скоріше це так і є. Але суди не завжди погоджуються з такою точкою зору і радять, наприклад в Україні, звернутися до судових експертів. Чи поліпшить висновок судового експерта ситуацію? Погодившись з тільки що викладеним, відповідь ми вже маємо! Але суд за законом прийме точку зору саме судового експерта.

А в філософському плані хіба існує абсолютний стандарт досконалості? Стандарт досконалості розуміється у плані того, що при оцінці, характеристики усіх інших речей мають бути порівняні саме з характеристиками цього об’єкту-стандарту. Що є вищою точкою досконалості, наприклад, художнього твору? Європейські школи? Американські школи? Азіатські школи? Якщо ми оберемо один з наведених варіантів, то твори, наприклад, народних художників країн третього світу можуть здатися у порівнянні з ними зовсім нікчемними. А такий погляд не є припустимим, якщо сприймати погляди на художню творчість так, як це рекомендує ЮНЕСКО. Тому ми, слідом за /Миллер, синя/ стверджуємо, що не може бути абсолютного стандарту досконалості для культурних цінностей, але можуть існувати взірці, що мають таки якості, наближення до яких гарантує відповідну якість предмету оцінки, а це повинен вміти відчувати і обраховувати оцінювач.

А оцінювачу в практичної діяльності буде над чим замислюватися. Тут мова іде про багатогранність форм творів мистецтва. Адже у принципі, оцінювач може співпрацювати і отримувати висновки від експертів – мистецтвознавців, наприклад, за такими різноманітними направленнями експертизи, як: твори мистецтва, драг метали і каміння, меблі, монети, марки, об’єкти навколишнього середовища, надр Землі і космічного походження, старовинні автомобілі, телефонні апарати, радіоприймачі, вино у пляшках, окремо винні пляшки й т.д. і т.п. Виникає питання, чи потрібні цьому оцінювачеві естетичні знання щодо усіх перерахованих і ні класів об’єктів. Навряд чи. Певно, як і в інших областях знань йому або за вподобою, або за отриманою освітою, або ще за будь яким іншим чинником, слід обрати таке «поле діяльності», на якому він буде практикувати і удосконалюватися, щоб стати досвідченим фахівцем. Ці загальні риси діяльності можна виділити, і саме на цьому буде зосереджена увага в даному розділі.

Не можна лишити поза увагою ще один чинник, що визначає кваліфікацію оцінювача - знання глобальних соціальних, економічних, політичних факторів та навколишнього середовища, що мають вплив на обіг культурних цінностей. Але ніхто не зможе заперечити тому, що вказані фактори оказують прямий вплив на вартість культурних цінностей, а тому мають вивчатися оцінювачем. Наприклад, соціальні потрясіння, що виникають в тих чи інших державах, звідки попадають на ринок культурні цінності, можуть привести до зміни цін на вироби з цих країн походження. Очевидно, що економічні кризи змінюють картину попиту на культурні цінності, впливаючи на їх вартості і т.п. І саме вивчення і досконале володіння пов’язаними з цими факторами даними є специфікою діяльності оцінювача, яка відрізняє її від діяльності експертів різних направлень, що приймають участь в процесах експертизи і оцінки культурних цінностей.

Важно, крім того, запам’ятати, що предмет оцінки є живої темою, яка потребує, щоб дослідник і практикуючий фахівець у сфері оціночної діяльності завжди відслідковували тенденції її розвитку і постійно навчалися, перебуваючи в непереривному процесі підвищення кваліфікації. Чим глибше людина занурюються в науку про оцінку, тим більш для нього прояснюється, що загальні ниті пов’язують усе рухоме майно. Надалі, наприклад, ми залучимо увагу до того, як різними шляхами знання суспільних звичаїв, одягу, культури, мотивів і узорів та ін. того чи іншого періоду минулого може допомогти оцінювачу культурних цінностей в ідентифікації і находженні інформації, визначаючої вартість.

Також в цьому розділі будуть викладені деяки корисні поради, яки на сподівання автора можуть підказати починаючому фахівцеві як працювати над подальшим підвищенням власної кваліфікації, створенням власного іміджу і як не піддатися спокусам, яки цей імідж можуть зруйнувати. І головне, про що завжди мусить пам’ятати оцінювач культурних цінностей – те, що уся його діяльність в майбутньому буде пов’язана з різним типом порівнянь. Або це будуть порівняння з аналогами об’єкту котрий він оцінює, причому незалежно від того в рамках якого підходу він працює: витратного, доходного або порівняльного. Або це будуть порівняння з діяльністю інших оцінювачів, більш або менш досвідчених за нього, що проходитимуть в рамках діяльності відповідного державного регулятора, саморегулівної організації, членом якої є оцінювач, або іншої установи, що надала оцінювачеві ліцензію. Або це будуть порівняння вимог до нього з боку тих чи інших потенційних замовників. Або це будуть порівняння кваліфікованості контрагентів, яким від довірить виконання частки власних робіт. І т.д. і т.п.