5. Помилки експертів і підробки, чи можна їх уникнути?

Не часто, але буває, промайне де небудь інформація про факти або недосконалої роботи експертів, або навмисного перекручення даних про походження ПК - провенансу, яке зводить до неякісного здійснення експертиз, або помилки експерта, який, як і кожна працююча людина, має право на помилку. Частка з них майже анекдотичного характеру. Ось ще одна подібного характеру, стаття Михайла Чернова, що оприлюднена в російському журналі «Антикваріат, предмети мистецтва і колекціонування» /43 /. Не можна виключати, що подібне не коїться в будь який країні, включаючи й нашу. Цитуємо: «…влітку цього року музей «Будинок Ікони» планував провести виставку творів живопису російських художників середини XIX - початку XX століття з колекції засновника музею І.В. Возякова. Для виставки було відібрано 15 робіт. Ці полотна були придбані кілька років тому, і кожне пройшло експертизу, експерти офіційно підтвердили автентичність і авторство картин. Перед проведенням виставки музей передав колекцію живопису в Науково-дослідну незалежну експертизу імені П.М. Третьякова - і виявилося, що з 15 картин 9 є підробками. Скандали подібного роду далеко не поодинокі. У всіх, хто стежить за антикварним ринком, на слуху кілька гучних історій, а часом і позовів, поданих покупцями робіт, визнаних підробкою, до продавців – антикварів і дилерів. Відомо і про позови, подані покупцями до окремого експерта, що оголосив предмет фальшивим, при тому, що думка деякого загалу фахівців стверджує зворотне. Нерідкі випадки, коли різні експертизи (або ж експертиза і суд) приходять до протиставлення думок щодо одного і того ж твору…Поряд з картиною Олексія Боголюбова - два документа (в джерелі наводиться фото цих двох документів). Висновок від 2004 року вказує на індивідуальність живописної манери і самостійність композиції, виявлену рентгенограмою. Висновок 2012 говорить про наслідувальний характер підпису, низький художній рівень, рентгенограми, несхожою на еталонні зразки. Обидва висновки підписані одними і тими ж експертами. Ситуацію можна було б назвати анекдотичною, якби справа не була такою серйозною. Але чисто стилістично вражає контраст: з одного боку, впевнений тон експертиз, солідне їх оформлення (і немала вартість, зауважимо в дужках) - і практично ніякої відповідальності, що просто необхідна в питанні ціною в дуже кругленьку суму. За словами Олександра Чвала, директора Науково-дослідної незалежної експертизи імені П.М. Третьякова, досвід зроблених ним експертиз показує, що сьогодні тільки чверть робіт російських художників другої половини XIX століття в російських колекціях справжні. Все інше - підробки. Причому найчастіше колекціонери і не підозрюють, що вони купили підробку. Варто задуматися про те, що ж тоді зберігається в державних музеях? Адже експертизи для них роблять ті ж самі фахівці. О. Чвала пояснює скандальну ситуацію, яка послужила приводом для відкриття виставки, ростом кваліфікації експертів: після стількох випадків з підробками вони «краще знають, куди треба дивитися». Цю думку можна прийняти, але відкритим залишається питання: хто ж тоді фактично оплачує навчання наших експертів? Звичайно, антикварний ринок, на якому обертаються колосальні кошти, а критерії оцінки «товару» часом межують з суб'єктивними, за визначенням не може бути безконфліктним. Якщо подивитися, як все ці проблеми вирішуються в світі, то відповідь, схоже, можлива тільки одна: репутація експерта та інституції. А вона по-справжньому може підтримуватися тільки в умовах інформаційної відкритості, коли всі обставини - і ті, що підтримують репутацію, і ті, що руйнують її - становляться відомі всім зацікавленим особам. Тому можна тільки вітати сміливе рішення І.В. Возякова влаштувати виставку підробок та експертиз, щоб зробити всю цю неоднозначну історію надбанням гласності». Ми погоджуємось майже з усім, що сказане в цьому абзаці, за виключенням того, що з нашої точки зору, і на це також вказує зміст розділу 6 стандартів оцінки RICS / /, в процесі експертизи творів мистецтва ніколи не вдасться позбутися суб’єктивізму, а тому краще створювати механізми, «згладжування» впливу цих непереможних помилок. Далі в статті містяться дуже цікаві поради і експертам і покупцям ікон.

«Люба людина, що серйозно займається антикваріатом, рано чи пізно зіштовхується з таким поняттям, як «експертиза». Експертиза необхідна всім: антикварам і дилерам - щоб вигідніше продати річ, колекціонерам - щоб упевнитися в достовірності предмета, що купується. Таким чином, експертиза і експерт відіграють дуже помітну роль в товарно-грошових відносинах між продавцями і покупцями антикваріату. Безумовно, справжній експерт - це людина з величезним стажем і досвідом роботи в державної установі: музеї, реставраційному або науковому інституті. Це - фахівець з величезним науковим потенціалом і з великою «надивленністю» творів мистецтва, чесний і порядний професіонал. Але чи всі люди, що називають себе експертами, відповідають

цьому високому званню? Для антикварів і колекціонерів, що займаються іконами, ніколи не було великим секретом, що при продажу ікон краще за паперами звернутися, наприклад, до експерта «А», а при купівлі - до «Б». Що ж

стоїть за цією вибірковістю? Як відомо, одним з головних факторів, що впливає на ціну, є час створення ікони. Скажімо, якщо ікона написана на рубежі XVI-XVII століть, часі однієї художньої культури, чому не «попросити» (як ми розуміємо, часто зовсім не безкорисливо) експерта вказати в висновку саме кінець, а краще - останню чверть XVI, а не початок XVII століття. Начебто, явної похибки й нема, але продавати такий предмет можна вже як повноцінний «шестнарь», з усіма «позитивними» наслідками. Або збереження ікони. Можна так грамотно і обтікаюче написати у висновку, що ікона в своїй основі - XVII століття, з пізніми записами та реставраційним лагодженням , і ніде не вказати, що від XVII

століття там тільки сама дошка і 5 відсотків авторської живопису. Зрозуміло, що такі подробиці істотно зменшать її вартість. При цьому ні у випадку з датуванням, ні з збереженням пам'ятки ніякої явної брехні немає – адже ніхто не видає за стародавню ікону вчора виготовлений «новодел». Відповідно, не буде в принципі і серйозних претензій покупця до продавця, якщо той раптом надумає показати придбання іншому фахівцю. І репутації експерта нічого не загрожує - він же не припустився очевидної фальсифікації! Крім того, на датування ікони рубежу століть більш давнім часом може вплинути не тільки прохання продавця, а й інша причина: експертний висновок на ікону XVI століття коштує дорожче, ніж на XVII».

Далі автор розмірковує, викладаючи своє бачення процесів підробок ікон в середині ХІХ сторіччя, чи варто взагалі купляти старовинні ікони, якщо зараз, на його погляд, немає можливості відрізнити підробку від автентичного твору?

«…як слід купувати древні ікони? Чи можна безумовно довіряти зробленим на

них експертними висновками? Саме правильне рішення - у випадку, якщо репутація експерта або іконного дилера викликає хоч найменший сумнів, - зробити повторну експертизу у фахівця, який повинен бути абсолютно не зацікавлений в тому, придбає в кінцевому підсумку колекціонер цей предмет чи ні. Тільки в цьому випадку можна дізнатися, (а на наш погляд тільки більше наблизитись до того) що собою реально представляє та чи інша ікона.

Що стосується підробок стародавніх ікон, то їх історія бере свій початок у другій половині XIX століття, і пов'язана вона, в першу чергу, з старообрядництвом. Як ми знаємо, старовіри дуже цінували стародавні, «доніконівскі» образа і часто готові були платити за них величезні гроші. Попит породив пропозицію, і багато іконописці, пов'язані з старообрядницьким середовищем, серед яких були майстри з володимирських іконописні сіл, насамперед - села Мстера, стали займатися не тільки написанням нових, але й реставрацією стародавніх образів. Саме Мстера на рубежі XIX-XX століть міцно завоювала собі авторитет одного з

головних центрів антикварної торгівлі. Звідси з давніх пір щорічно відправлялися в далекі експедиції іконники – офені, що поверталися весною з багатою здобиччю, з цілими возами стародавніх ікон. Зі старих церков, сторожок, комірок і сараїв витягували вони свої знахідки, часто руйновані і застарілі, замурзані і переписані, забруднені пташиним послідом. В Мстери ж вироблялась класифікація, відбір та реставрація привезених скарбів, і звідси вони вже йшли на ярмарок, колекціонерам або в старообрядницькі молитовні. Але місцеві майстри займалися не тільки «чинкою» старих ікон, виготовляють вони і справжні підробки. У хід йшли старі іконні дошки, які для додання більш давнього виду могли прокип’ятити в спеціальному чані. Після написання ікони під XVI або початок-середину XVII століття її ретельно «зафурівалі», тобто покривали старої темної оліфою з додаванням сажі, бруду, кіптяви. Все це надавало їй древній вид, і такі ікони добре купувалися старообрядцамі в свої моління і домашні зібрання. Подібні пам'ятники і зараз можна зустріти на антикварному ринку; атрибуцію ж їх ускладнюють природні ознаки старіння за сто з гаком років. Серйозне вивчення такого роду предметів (в антикварних колах званих «Старообрядческій новодел») і введення їх в науковий обіг ще чекає свого дослідника. Що ж до сучасних підробок, то тут фальсифікатори йдуть в ногу з часом. Давно канули в Лету ті часи, коли виявити підробку можна було встановити за допомогою хімічного аналізу пігментів. Сучасний фальсифікатор використовує виключно натуральні мінерали,

якими писали і 500 років тому, в його арсеналі – знання хімії (про те, що, наприклад, на ряді стародавніх ікон присутній лазурит не в чистому вигляді, а з домішкою малахіту, знають не тільки вузькі спеціалісти). Сучасний підроблювач не опуститься до нанесення штучного кракелюра, так як він вже давно опанував прийоми отримання природного. До його послуг час від часу виникають

пропозиції з продажу древніх іконних дощок без зображення. (Здається, неважко здогадатися, чим викликаний стійкий ось уже багато років попит на старі, XIV-XVI ст.,іконні дошки). Крім того, для правдоподібності додається цікавий і переконливий провенанс предмета. Це може бути спеціальна поїздка продавця з покупцем в глухе в село до місцевої бабусі, яка зі стіни знімає прадідівський образ. В якості продавця може виступати і уявна дочка священика, яка тільки по причини сильних матеріальних труднощів змушена розлучитися з нібито належала її батькові святинею. Можна, наприклад, спірну у багатьох відношеннях річ повісити на деякий час в державний музей і таким чином облагородити її «родовід». Та хіба мало чого може вигадати заповзятливий продавець, була б фантазія і знаходилися б довірливі покупці!

Щоб боротися з такого роду підробками, необхідно, крім матеріально-технічної, ще й серйозна мистецтвознавча експертиза. Адже детальне знання іконографії того чи іншого сюжету може надати експерту неоціненну допомогу в боротьбі з фальсифікаторами».

Дуже цікавий матеріал оприлюднив Михайло Чернов, дуже влучно цей розділ, особлива та його частина, що стосується старовинних ікон розташована поруч з висновком експерта, майже на таку ж стародавню ікону, молодшу, насправді приблизно на 100 років. Ікона, висновок на яку описаний в розділі 2.5.1, також, як і книга, висновок на яку наведений в розділі 2.5.2, належала нашої в минулому старого обряду родині по лінії бабусі, яка була останнєй, хто сповідував стару віру. Раритети дісталися їй, як найстаршої в роді. В нашій родині часто обговорювалися моменти, викладені М.Черновим, я особисто писав провенанс ікони, доданий до експертного висновку на неї. Звичайно, можуть бути сумніви про походження, вік ікни, адже ж ми не маємо супроводжуючих фактичних матеріалів. Чи, взагалі, могли би вони лишитися у переселенців в Сибір? Але чого я не можу, так це не вірити розповіді бабусі, про чесноти якої зберіг самі світлі спогади, що ікона і книги, яких було чимало, супроводжували родину саме з моменту церковного розколу, і який дав поштовх, як на це вказує М.Чернов, в напрямку як інтересу к «дорозкольному» іконопису, так і до багато чисельних підробок з якими мають розбиратися сучасні мистецтвознавці експерти.