Б.О. Платонов

Основи оціночної діяльності

(підручник)

Міністерство культури України

Національна Академія керівних кадрів культури і мистецтв

УДК 671:336.741.231 (084.1)

Науковий редактор:

Рецензенти:

Б.О.Платонов

Основи оціночної діяльності /Б.О. Платонов; - Київ.: НАКККіМ, 2011.- с.

ISNB

Підручник для студентів що навчаються у вищих навчальних закладах, пов’язаних з зберіганням і обігом культурних цінностей і визначенням їх грошової вартості з різною метою. Він узагальнює основи знань, яки потрібні майбутньому експерту і оцінювачу культурних цінностей та предметів колекціонування. Розуміння і накопичення цих знань є складною проблемою і для практикуючих у цієї галузі фахівців, що ще вчора не бачили різницю між магазинним чеком на придбаний предмет та звітом про його оцінку, а зараз примушені користуватися, а то і робити таки звіти. Треба визнати, що в останні декілька років в цієї галузі з’явилися серйозні перед посилки застосовувати для здійснення грошової оцінки подібних предметів стандартні підходи і методи, так само, як вони застосовуються і до іншого майна: нерухомості, обладнання, транспорту і т.п.

Підручник «Основи оціночної діяльності» дає огляд існуючих підходів, принципів і методів оцінки, що вважаються на даний час «класикою» оцінки і описує особливості їх застосування при оцінці рухомих речей, яки відносяться до культурних цінностей. Описання супроводжується ілюстраціями і багато чисельними практичними прикладами. В книзі описуються і аналізуються також особливості найбільш відомих методів, створених спеціально для оцінки культурних цінностей.

УДК 671:336.741.231 (084.1)

ISNB (укр)

Усі права захищені. Ніяка частина цієї книги не може бути друкуватися або передаватися у будь-якій формі або будь якими засобами, електронними або механічними, включаючи фотокопії і запис, або через будь-яки системи збереження і пошуку інформації без письмового дозволу видавника.

З М І С Т

Передмова
Глава 1. Огляд нормативної бази й визначення термінів.
1.1.Терміни і визначення, рекомендовані ЮНЕСКО
1.2.Терміни і визначення, рекомендовані міжнародними стандартами оцінки
1.3.Терміни і визначення нормативних документів України
1.3.1. Норми і терміни міністерства культури України
1.3.2. Норми і терміни фонду державного майна України
Глава 2. Історія, об’єкти і суб’єкти в оцінці культурних цінностей
2.1. Стисла історія оцінки
2.2. Категорії оцінювачів
2.3. Класи культурних цінностей, особливості ринків
2.3.1. Деякі характеристики ринків КЦ.
2.3.2. Діяльність експертів на ринку
2.4. Взірець висновку експерта на старовинну ікону, що датується кінцем XYII - початком XYIII сторіччя
2.5. Взірець висновку експерта на стародрук 1644 року
2.6. Помилки експертів і підробки, чи можна їх уникнути?
2.7. Класифікація існуючих направлень колекціонування
Глава 3. Початок і ведення оціночної діяльності
3.1. Загальні міркування
3.2 Початок. Офіс, мінімальний склад обладнання
3.3 Замовники, професійний імідж, репутація
3.4. Договір на оцінку майна, звіти про оцінку, оплата послуг оцінювача
3.5. Планування робіт, етапи оцінки
3.6. Особливості планування робіт при оцінці великих колекцій
3.7. Дещо про переміщення ПК через державний кордон України
Глава 4. О функціях грошей. Складові вартості культурних цінностей - активи.
4.1. Стислі відомості про функції грошей.
4.2. Матеріальний актив. Складові вартості.
4.2.1. Приклади вартості матеріального активу деяких об’єктів.
4.2.2. Врахування ступеню збереження об’єктів.
4.2.3. Реставрація - відновлення матеріального активу
4.3. Огляд нематеріальних активів.
4.4. Актив цінність
4.4.1. Актив цінність предметів колекціонування, що обертаються на ринку
4.4.2. Актив цінність предметів колекціонування, що зберігаються в державних музеях
Глава 5. Витратний підхід. Методи і інструментарій.
5.1. Визначення, методі, інструменти витратного підходу
5.2. Врахування стану збереженості в методах витратного підходу
5.3. Особливості застосування витратного підходу при оцінці культурних цінностей.
5.3.1. Визначення оціночної вартості згідно Інструкції Міністерства культури України
5.3.2. Визначення оціночної вартості згідно методу ТЕС
5.3.3. Визначення оціночної вартості згідно методу В.В. Індутного
Глава 6. Порівняльний підхід. Методи і інструментарій.
6.1. Про достовірність даних, достоїнства і недоліки підходу.
6.2. Достатність даних, методи і приклади застосування.
6.2.1. Метод парних продажів. Практичне застосування.
6.2.2. Аналіз можливого впливу погіршуючих розрахунки факторів
6.2.3. Метод порівняльного аналізу продажів
6.2.4. Актив цінність у світі застосування порівняльного підходу
6.3. Додаткові приклади вартості на ринках деяких ПК
Перелік використаної літератури

П Е Р Е Д М О В А

Природно, що від спілкування зі світом матеріальних предметів, яки нас оточують і складають клас культурних цінностей, людина може отримати і отримує естетичну насолоду. Ця насолода може підсилюватися, якщо людина разом з естетичним враженням володіє інформацією про «грошовий еквівалент» першого. Так, не усі сприймають таку дуальність культурної цінності і не готові переступити через уявлення, викладене словами відомого російського поета: «В одну телегу впрячь не можна коня и трепетную лань» (рос.) Але маніпулювання цифрами, на підставі яких можна співставити різні об’єкти, уявити їх можливу цінність, виконати практичні або юридичні дії сильно приваблює прибічників бачення властивостей будь яких речей через «призму» грошового еквіваленту. До цього суспільство в сфері культури підштовхують і різні міжнародні і національні нормативні документи, наприклад, рекомендації ЮНЕСКО бачити в культурних цінностях дві складові: естетичну і економічну. А також і закони України, наприклад, закон «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей», де можна побачити таку саме дуальність.

До речі, не можна не погодитися зі зручністю користування цифровим еквівалентом в багатьох сферах життя людства. Покажемо це на парі «побутових» прикладів. Суперечки фанів футбольних команд можуть тягнутися нескінченно довго з застосуванням різних критеріїв порівняння команд і окремих гравців. Але спори припиняються, коли аргументами порівняння успіху і футбольної «ваги», наприклад, команд «Барселона» і «Шахтар», виступають їх фінансові вартості (цитую по пам’яти, тому можливі похибки) – «Барселони» 590 мільйонів доларів, а «Шахтаря» 148 мільйонів доларів. І, відповідно, вартості провідних гравців команд: Ліонеля Мессі – 100 мільйонів доларів і Даріо Срни – 18 мільйонів доларів. Є і надзвичайно екзотичні сфери оцінки, наприклад, каліфорнійський астрофізик Грег Лафлин вивів особливу формулу, по якій можна розрахувати вартість планет. Виходячи із отриманих даних, планета Земля оказалась самої дорогою, її вартість досягла майже $5 квідрільйонов доларів ( величина, яка по американській традиції є одиницею з 15 нулями ). При тому сусідні по системі планети через свій некомфортний клімат оказались набагато дешевше. Так, майбутня колонія людей - Марс – поки що коштує всього $14 тисяч. А у Венери, де клімат ще гіршій, вартість й зовсім дорівнює нулю. Існують планети за межами сонячної системи вартість яких визначена всього в $250 доларів. Професор зробив висновок, що планети з вартістю менш $90 млн. вивчати не варто.

Заради справедливості треба відмітити, що оцінювання культурних цінностей і предметів колекціонування, деяки види яких мають достатньо сталі і потужні ринки (наприклад тільки у США потужність ринку нумізматики оцінюється в мільярди доларів ), не є справою настільки екзотичною, як в наведених прикладах, але все ж таки достатньо складною. Справа в тому, що у порівнянні з діяльністю оцінювачів інших напрямків оцінювачі культурних цінностей не можуть бути впевнені на 100 відсотків в тому, що об’єкт їх оцінки є автентичним. Про що іде мова? Оцінювач квартири при оцінці ідентифікує її з точністю 100%; оцінювач автомобіля ідентифікує його з тою ж точністю, навіть якщо у нього «перебиті» номери і т.п.

Рухомий об’єкт культурної спадщини, навіть такий, що має відповідні підтверджуючі документи і сертифікати може оказатися підробкою, «фальшаком» на жаргоні мистецтвознавців, но при оцінці отримати вартість оригіналу. Й тому є безліч прикладів. Щоб запобігти подібним випадкам, оцінювач повинен або сам мати відповідні знання (що буває дуже рідко, тому що необхідно мати дуже багатий багаж знань, який набувається роками), або залучити до процесу оцінки експерта, який є висококваліфікованим фахівцем – мистецтвознавцем з цього напрямку. Тому як правило, експерт і оцінювач є різними особами. Та і в законодавстві, наприклад в українському, діяльність експертів і оцінювачів навіть регулюється різними законами.

Серед фахівців, працюючих в галузі оцінки культурних цінностей, переважає думка, що так воно і має бути: мистецтвознавці мають відповідати за мистецький бік об’єкту оцінки, а оцінювачі за коректний аналіз ринкових факторів його обігу на ринку. Це так, але оцінювачі, що працюють в цієї галузі, більше ніж в інших направленнях оціночної діяльності оцінки мають орієнтуватися в питаннях, що відносяться до мистецтвознавських аспектів (в протилежність цьому, наприклад, серед істотної частини оцінювачів поширена думка, що для них не має значення, яке майно оцінювати - інструменти оцінки для усіх випадків однакові). На думку автора це хибна позиція, тому що саме в цьому він вбачає особливість оцінки культурних цінностей. Оцінювачу, що працює з культурними цінностями, край необхідно мати максимально можливий обсяг знань з мистецтвознавства, задля того, щоб його оцінки були й обґрунтованими і більш точними. Не відкидаючи вищенаведене, автор, оцінювач, що багато років до того займався оцінкою різних видів майна, намагається передати свої погляди й набутий ним досвід проникнення в нову область, очікуючи, що це допоможе майбутнім оцінювачам культурних цінностей в їх діяльності.

З подібної позиції і ведеться в подальшому викладення матеріалу, який на нашу думку може принести користь як майбутнім мистецтвознавцям-експертам, що будуть краще уявляти, яку саме інформацію потрібно їм готовити для роботи оцінювачів, так і майбутнім оцінювачам, що зможуть побачити особливості застосування оціночного інструментарію, що відноситься до «класики» оцінки, при роботі з культурними цінностями.

Підступаючись до вивчення питань визначення грошової вартості рухомої культурної цінності майбутньому оцінювачу треба уявляти, що це не є простою задачею, і не слід очікувати, що існують які-небудь каталоги, що змістують вичерпні дані, які йому можна використати в усіх випадках життя. Розрахунок суми цієї вартості поставить низку складних питань, відповіді на яки залежатимуть від здатності оцінювача співставляти, аналізувати, розмірковувати і, можливо, вміння застосовувати ті, чи інши розділи математики для підтвердження своїх висновків. Хоча старомодна «робота ногами» як і колись, грає важливу роль, оцінювачі «не можуть просто носитися по ринку, вони мають знати яку інформацію збирати, де її шукати і як інтерпретувати отримані дані» /26/.

Майбутній оцінювач культурних цінностей, хоче він того або ні, має стати своєрідним «істориком», тому що чи не найбільший інтерес суспільство зараз надає саме антикваріату (згідно українським законам це предмети віком 50 і більше років, згідно законам інших держав – віком більше 100 років), що як раз і потребує наявності відповідних знань.

Це ще одна відмінність, що відрізняє область діяльності оцінювача рухомих культурних цінностей від діяльності оцінювачів інших напрямків. Наприклад, автомобіль 80 річної давнини для оцінювача колісних транспортних засобів буде мати таку величину фізичного зносу, згідно якої його треба віднести до класу непридатних з написанням відповідного висновку. Для оцінювача же культурних цінностей цей фактор буде мати зовсім інший відтінок. Наприклад, він безперечно має бути дослідженим на предмет, а скільки авто того року впуску лишилося у наявності і т.п.

Кількість оцінювачів рухомих культурних цінностей постійно збільшується, розпочата їх підготовка у рамках деяких вищих навчальних закладів, наслідком чого і є поява цієї книги. Розвиток цієї дисципліни є ще далеко не закінченим. Дивлячись на постійно зростаючий в суспільстві інтерес до «спілкування» з культурними цінностями, знайомлячись з результатами досліджень, що постійно розвивають тему, слід констатувати, що викладені в цієї книзі ідеї недовго лишаться без розвитку. Але і в викладеному виді зможуть принести користь як початківцям, так і фахівцям що удосконалюють власні знання.

І, нарешті, пам’ятаючи вислів Вольтера, що «Книги робляться з книг», хочу висловити подяку усім авторам, роботи котрих надали «їжу» для цієї книги.

Г Л А В А 1

Огляд нормативної бази й визначення термінів.

Обговорення будь якого предмету краще починати з визначень термінів і понять області розмови. Особливо це має стосуватися такого своєрідного предмету, як культура, що переважно пов’язана з впливом на людські почутті і дуже слабко піддається будь якої формалізації. Але спробуємо у цих умовах все ж таки обрати набір термінів і визначень, яки зможуть допомогти найбільш ясно викласти предмет, якому присвячена ця книга. Ще раз нагадуємо, що викладення матеріалу здійснюється з позиції оцінювача, якому здається, що саме терміни його спеціалізації є найбільш суттєвими для висвітлювання поставленої задачі. І природно, тому він є слабо захищеним від критики з боку мистецтвознавців. Але, по можливості, будемо залучати в обговорення термінологію і поняття з галузі цих вельмишановних колег.

Почнемо здалека, навівши визначення складових культурного середовища, які вивчаються міжнародною спільнотою. Пояснимо спочатку терміни, що винесені в заголовок розділу. Нормативна база - це множина міжнародних і внутрішньодержавних документів (угоди, кодекси, закони, тощо) яки регламентують світовий і внутрішньодержавний обіг культурних цінностей і мають дотримуватися будь яким суб’єктом в цієї сфері працюючим. Терміни – визначення основних понять, що фігурують в нормативний базі та інши, і яки дозволяють різним фахівцям однаково зрозуміти вкладений у них зміст.

1. Терміни і визначення, рекомендовані юнеско

ЮНЕСКО – це та міжнародна організація, яка визначає спільне розуміння її країнами – учасниками різноманіття направлень культури. Рішення про створення Організації Об’єднаних Націй по питаннях освіти, науки и культури (ЮНЕСКО) було затверджено 20 країнами на Лондонської конференції в листопаді 1945 р.

Воно вступило в силу 4 Листопада 1946 р. Зараз в Організацію входить 193 країни-члена, в тому числі Україна, і 7 асоційованих членів.

Головною метою ЮНЕСКО є укріплення миру й безпеки на землі шляхом розвитку співробітництва між країнами через освіту, науку, культуру и комунікації для сприяння досягненню всебічної поваги и справедливості, зверхності закону, додержання прав людини і основних свобод, затверджених для народів світу без відмінності рас, полов, язиків та релігій Уставом Організації Об’єднаних Націй.

Для перетворення в життя своїх повноважень ЮНЕСКО виконує п’ять основних функцій:

1) проводить перспективні дослідження в області освіти, науки, культури й комунікацій в інтересах майбутнього світу;

2) розвиває, передає и розповсюджує знання шляхом досліджень, підготовки и

викладацької діяльності;

3) визначає стандарти для підготовки и втілення внутрішніх інструментів и нормативних рекомендацій;

4) завдяки технічної співпраці країн-членів проводить експертизу їх політики и проектів розвитку;

5) здійснює обмін галузевої інформацією.

Керівні структури ЮНЕСКО розташовані в Парижі, Франція.

Викладена інформація вказує, що рекомендації ЮНЕСКО мають бути враховані при обговоренні будь яких питань пов’язаних з культурою. Маючи це на увазі, почнемо з матеріалу, викладеному у виданні Система статистики культури ЮНЕСКО – 2009 (ССК) / 36 /. В ньому надається наступна класифікація пов’язаних з культурою комплексів діяльності людини і, відповідно, можливих типів виробництва, яки можна згрупувати наступним чином:

А: Культурна і природна спадщина;

Б: Вистави і святкування;

В: Образотворче мистецтво и ремесла;

Г: Книги и преса;

Д: Аудіовізуальні и інтерактивні засоби;

Е: Дизайн и творчі послуги;

Ж: Нематеріальне культурне надбання(наскрізна область).

Цікава інформація: в окремих країнах, наприклад, Сполученому Королівстві, окремим рядком згадані азартні ігри,де враховуються заклади, що головним чином надають послуги в галузі азартних ігор, таких як казино, букмекерські контори на іподромах, приміщення для ігри в лото, зали гральних автоматів, лотерейні агентства и не іподромний тоталізатор, яки є важливим джерелом фінансування культури. Це і пояснює їх вказане відокремлене включення для майбутнього обліку.

Серед перелічених вище, нас цікавлять тільки комплекси діяльності, пов’язані з існуванням та виробництвом об’єктів, що мають матеріальну форму. Це комплекси, що фігурують під літерами А,В, Г. Дехто може вказати, що направлення під літерою Д, теж має матеріальну складову (носії кінофільмів, аудіо/відео записів, тощо). Але ця складова необхідна тільки як технологічна основа зберігання творів категорії Д.

Розглянемо детальніше характер обраних комплексів.

А. Область Культурна й природна спадщина включає наступні розділи: музеї, археологічні и історичні території (включаючи території археологічних розкопок и пам’ятників), культурні ландшафти і природну спадщину.

Природна спадщина розповсюджується на предмети, пам’ятники, групи споруд і території, що мають різноманітну цінність, включаючи символічне, історичне, образотворче, естетичне, етнографічне,антропологічне наукове або суспільне значення.

Культурні ландшафти являють собою поєднання результатів природних

процесів и людської діяльності, котрі відображують сталі і тісні зв’язки між людьми і їх природним оточенням.

Природна спадщина охоплює національні риси, геологічні и фізико -

географічні утворення і розповсюджується на області, що складають місця

існування видів тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення,

і являють цінність с точки зору науки, охорони природи або природної

красоти. Воно розповсюджується на природні парки и заповідники, зоопарки, аквапарки и ботанічні сади. Діяльність, пов’язана з культурною и природною спадщиною, включає керування територіями и зібраннями, що мають історичне, естетичне, наукове, екологічне і суспільне значення. До цієї категорії відноситься зберігання і архівування в музеях и бібліотеках.

Музей визначається як «некомерційний постійно діючий заклад на службі

суспільства і розвитку, відкрите для публіки, якій набуває, зберігає, досліджує,

описує и експонує об’єкти матеріального и нематеріального культурного

надбання людства и кола його існування з метою освіти, вивчення і отримання задоволення. К іншим формам музеїв, включеним в цю область,

відносяться музеї живої історії, в котрих знаходяться предмети, що досі використовуються для ритуалів и священних церемоній общинами, и віртуальні музеї, що представлені в електронній формі на компакт-дисках або на сайтах в Інтернеті».

В. Образотворче мистецтво и ремесла - художні твори, що відносяться до візуальних по природі об’єктів. Вони діють на зорове сприяття людини і можуть мати багато форм. Признано що деяки сучасні види образотворчого мистецтва

можуть включати міждисциплінарні форми мистецтва, таки як «віртуальне мистецтво», в такому разі вони відносяться до області Д. Область образотворче мистецтво и ремесла включає такі твори як картини, малюнки, скульптури, художні промисли и фотографії. В цю область також входять комерційні приміщення, де виставляються описані твори мистецтва, – комерційні художні галереї. В ССК прийнято визначення художніх промислів або кустарних продуктів, що дано Міжнародним торговим центром (МТЦ) и ЮНЕСКО, а саме: «ці продукти вироблені ремісниками або повністю вручну, або із застосуванням ручних інструментів, або навіть механічними засобами, але тільки в тому випадку, якщо безпосередній ручний вклад ремісника залишається основною складовою готового продукту. Особа природа кустарних продуктів визначається їх характерними рисами, що можуть носити утілиіарний, естетичний, художній, творчий, пов’язаний із культурою, декоративний, функціональний, традиційний, релігійний и

суспільно символічний і значимий характер». ЮНЕСКО (UNESCO-ITC, 1997) визначило шість значних категорій кустарних продуктів, виходячи з використаних при їх створенні материалов: верейки/плетені вироби з рослинних волокон; кожані вироби; металічні вироби; гончарні вироби; текстильні вироби і вироби з деревини.

Г. Книги и преса. В цієї категорії представлені усі типи друкованих матеріалів: книги, газети і періодичні видання; а також: електроні або віртуальні форми видань, таки як Інтернет-газети, електронні книги и цифрове розповсюдження книг и материалов преси. До цієї же області відносяться бібліотеки – звичайні і віртуальні (на не паперових носіях), а також книжкові вистави - ярмарки.

Ще декілька корисних визначень і термінів з цього ж джерела /ССК/, що допоможуть зрозуміти як поняття наведені вище, так і будуть використані у подальшому.

Образотворчі мистецтва пов’язані наперед всього з візуальним сприяттям; вони являють собою мистецтва, зосереджені на створенні творів, в

основному по природі візуальних або таких, що є багатомірними об’єктами.

Інтерактивні засоби можна визначити як взаємодію в тих випадках, коли

або (1) два і більше об’єктів оказують вплив один на одній; (2) користувач

може оказувати вплив на об’єкт або оточуючу його середу (користувачі

відеоігри); (3) вони потребують активного залучення користувача; або (4) існує

двобічний вплив замість однобічного.

Культурна спадщина включає предмети матеріальної культури: пам’ятки, групи зданий и території, різної цінності, включи символічну, історичну, художню, естетичну, етнографічну або археологічну, що мають наукове і суспільне значення.

Культурний цикл охоплює культурне виробництво через ряд взаємопов’язаних процесів або стадій, котрі разом складають культурний цикл, ланцюжок доданої вартості, або послідовність пропозицій

Збереження – міри по подовженню життя культурної спадщини з метою посилення його властивостей, що передають значимі послання и цінності спадку. В галузі культурної власності мета збереження складається у підтримці фізичних і культурних характеристик об’єкту, щоб його цінність не зменшувалась і він зберігся для майбутнього.

Нематеріальне культурна спадщина визначається як « обичай, уявлення,

творчість, знання, досвід – а також інструменти, предмети, артефакти і пов’язаний з ними культурний простір, – яки угруповання, окремі групи, а в деяких випадках окремі особи визнають часткою свого культурного надбання. Нематеріальна культурна спадщина, що передається від покоління до покоління, постійно відтворюється общинами и групами відповідно зі змінами в оточуючому середовищі їх взаємодією з природою і історією, і надає їм відчуття самобутності і невпинності, тим самим забезпечуючи повагу до культурної різноманітності і людської творчості».