5. Марксизм: джерела формування теорії.
Теоретичнi джерела марксизму:
1. Нiмецька класична фiлософiя i, перш за все, iдеалiстична дiалектика Гегеля i антропологiчний матерiалiзм Фейєрбаха. Цi учення були переосмисленi i переробленi Марксом i Енгельсом на новому фактичному матерiалi.
2. Досягнення у вивченнi суспiльства на базi полiтичной економії (англійська класична політекономія А. Сміта і Д. Рікардо), що дозволили видiлити закони розвитку капiталiстичного способу виробництва (теорія вартості)
3. Ідей французьких соцiалiстiв-утопiстiв А. Сен-Симона i Ш. Фур'є, що суворо критикували пороки буржуазного суспiльства i що ратували за створення прийдешнього суспiльства справедливостi.
6. Загальні ознаки марксизму як економічного вчення і соціальної доктрини.
МАРКСИЗМ — сукупнiсть філософських та соцiально-економiчних iдей, розроблених у ХIХ ст. К. Марксом та Ф. Енгельсом на основi творчої переробки основних положень нiмецької класичної фiлософiї, англiйської полiтичної економії та французького утопiчного соцiалiзму.
Вивчення цієї, досить складної для розуміння, теорії буде полегшене, якщо умовно поділити її на дві частини:
— марксизм як економічне вчення;
— марксизм як соціальне вчення.
Ясна річ, що обидві ці частини марксизму не можна вважати цілком самостійними, оскільки перша і створювалась для обґрунтування другої, тобто для доведення необхідності докорінних соціальних перетворень суспільства.
Марксистське бачення таких перетворень було радикальним: пропагувало революційні (насильницькі) зміни форм власності.
Суспільство розглядається марксизмом як організм, в структурі якого продуктивні сили визначають виробничі відносини, форми власності, які, у свою чергу, зумовлюють класову структуру суспільства, політику, державу, право, мораль, філософію, релігію, мистецтво. Їх єдність і взаємодія створює певну суспільно-політичну формацію. Тобто, не духовний процес, а матеріальні умови є визначальними у розвитку суспільства. В суспільному виробництві люди протягом свого життя перебувають у виробничих відносинах, які, насамперед, залежать від рівня розвитку продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин є економічною структурою суспільства, на якій базуються всі інші процеси життя, зокрема, соціальні, політичні та духовні. На певній стадії розвитку матеріальні сили виробництва починають конфліктувати із виробничими (економічними) відносинами. У випадку, коли виробничі відносини гальмують розвиток продуктивних сил чи вступають з ними у протиріччя — виникає підґрунтя для соціальної революції. Зміна економічної бази призводить до зміни суспільства. Але нова форма суспільства виникає тільки там, де існують кращі альтернативи, оскільки людство не ставить собі завдання, які воно не здатне вирішити. За Марксом — буржуазне суспільство є останньою формою антагоністичного суспільного виробництва.
7. Економічні закони, сформульовані Марксом.
Вагомою зміною, яку марксизм вніс в класичну економічну теорію, було вчення про додаткову вартість, як про джерело збагачення власника засобів виробництва. Додаткова вартість утворюється в процесі виробництва як різниця між вартістю виробленого продукту й ціною робочої сили. В умовах існування приватної власності на засоби виробництва капіталіст експропріює додаткову вартість, тоді як робітники отримують тільки стільки, щоб забезпечити відтворення своєї робочої сили. Отже, марксизм бачить джерело економічної нерівності, експлуатації людини людиною, у приватній власності. Відповідно, марксизм, виходячи із діалектичної складової своєї філософії, формулює основне протиріччя капіталізму, як протиріччя між суспільним характером виробництва й приватною власністю, що лежить в основі розподілу.
Теорія криз: Маркс визначив природу криз у капіталістичному суспільстві та довів не випадковість і закономірну періодичність криз у буржуазному суспільстві.
Капіталіст (власник фабрики, корпорація) намагається збільшувати свої прибутки, а для цього збільшує норми виробки та систематично зменшує витрати на оплату найманої праці. Однак, оскільки, працівники є членами суспільства, яке споживає вироблену продукцію, відповідно зменшується попит та виникає криза перевиробництва, коли вироблену продукцію немає кому купувати.
