Hа­ц­i­о­на­ль­на Ака­де­м­iя Hа­ук Укра­ї­ни

Iнсти­тут iсто­р­iї Укра­ї­ни

Iса­ков Па­в­ло Ми­ко­ла­йо­вич

УДК 94(477.8).“1919/1921”

СЕ­ЛЯН­СЬ­КИЙ ПО­ВС­ТАН­СЬ­КИЙ АН­ТИ­КО­МУ­Н­I­С­ТИ­Ч­НИЙ РУХ

НА ЛIВО­БЕ­РЕЖНIЙ УКРА­Ї­НI (БЕ­РЕ­ЗЕНЬ 1919 — ЛИ­С­ТО­ПАД 1921 РР.)

Спе­ці­а­ль­ність 07.00.01 — iсто­р­iя Укра­ї­ни

Ав­то­ре­фе­рат

ди­се­р­та­ц­iї на здо­бут­тя на­у­ко­во­го сту­пе­ня

ка­н­ди­да­та iсто­ри­ч­них на­ук

КИ­ЇВ — 2001

Ди­се­р­та­ц­i­єю є ру­ко­пис.

Ро­бо­та ви­ко­на­на у вiддiлі iсто­р­iї Укра­ї­н­сь­кої ре­во­лю­ц­iї 1917-1921 рр. Iнсти­ту­ту iсто­р­iї Укра­ї­ни Hа­ц­i­о­на­ль­ної Ака­де­м­iї Hа­ук Укра­ї­ни

Hа­у­ко­вий ке­р­i­в­ник: до­к­тор iсто­ри­ч­них на­ук,

ста­р­ший на­у­ко­вий спiвро­б­i­т­ник

Ве­р­с­тюк Вла­ди­с­лав Фе­до­ро­вич,

Iнсти­тут iсто­р­iї Укра­ї­ни HАH Укра­ї­ни,

за­в­i­ду­вач вiддiлу iсто­р­iї

Укра­ї­н­сь­кої ре­во­лю­ц­iї 1917—1921 рр.

Офiцiйнi опо­не­н­ти: до­к­тор iсто­ри­ч­них на­ук

Во­л­ко­вин­сь­кий Ва­ле­рій Ми­ко­ла­йо­вич,

Iнсти­ту­т iсто­р­iї Укра­ї­ни HАH Укра­ї­ни

про­ві­д­ний на­у­ко­вий спiвро­б­i­т­ник

від­ді­лу іс­то­рії Укра­ї­ни ХІХ–­по­ча­т­ку ХХ ст.

ка­н­ди­дат іс­то­ри­ч­них на­ук, доцент

За­ха­р­че­н­ко Пе­т­ро Па­в­ло­вич,

Національна академія внутрішніх справ України,

до­цент ка­фе­д­ри іс­то­рії дер­жа­ви та пра­ва

Про­в­i­д­на уста­но­ва:Ки­їв­сь­кий на­ці­о­на­ль­ний уні­вер­си­тет ім. Т.Г. Ше­в­че­н­ка

(ка­фе­д­ра но­ві­т­ньої іс­то­рії Укра­ї­ни іс­то­ри­ч­но­го фа­ку­ль­те­ту)

За­хист вiдбу­деть­ся “_30_”__листопада__2001 р. о 14 го­ди­ні на за­сі­дан­ні спе­ці­а­лі­зо­ва­ної вче­ної ра­ди Д 26.235.01 в Ін­сти­ту­ті іс­то­рії Укра­ї­ни НАН Укра­ї­ни (01001, м. Ки­їв, вул. Гру­шев­сь­ко­го, 4)

З ди­се­р­та­ц­i­єю мо­ж­на озна­йо­ми­тись у бібліотеці в Ін­сти­ту­ту іс­то­рії Укра­ї­ни НАН Укра­ї­ни (01001, м. Ки­їв, вул. Гру­шев­сь­ко­го, 4)

Ав­то­ре­фе­рат роз­iс­ла­ний “_25_” жовтня 2001 р.

Вче­ний се­к­ре­тар

спе­ц­i­а­л­i­зо­ва­ної вче­ної ра­ди, Гуржій О.І.

доктор iсто­ри­ч­них на­ук

ЗА­ГА­ЛЬ­НА ХА­РА­К­ТЕ­РИ­С­ТИ­КА РО­БО­ТИ

Ак­ту­альнiсть до­сл­i­джен­ня зумовлена переосмисленням в останні десять роківролі товарно-грошових відносин у житті суспільства. З початку 1919 р. в Укра­ї­нi бiльшо­ви­ки на­ма­га­ли­ся стве­р­ди­ти ра­дян­сь­ку вла­ду за до­по­мо­гою по­лi­ти­ки “во­єн­но­го ко­му­н­i­з­му”, яка була спря­мо­ва­на про­ти то­ва­р­но-­гро­шо­вих вiдно­син, вiльної торгiвлi, на­са­джу­вала ко­му­ни та дер­жа­внi фо­р­ми зе­м­ле­ко­ри­с­ту­ван­ня. Hе­с­п­рий­нят­тя се­лян­с­т­вом цiєї по­лi­ти­ко-­еко­но­м­i­ч­ної мо­делi ви­кли­ка­ло ма­со­вий по­вс­тан­сь­кий ан­ти­ко­му­н­i­с­ти­ч­ний рух, все­бi­ч­не об’­єк­ти­в­не ви­вчен­ня яко­го ра­дян­сь­кою iсто­ри­ч­ною на­у­кою аж до по­чатку 90-х рр. бу­ло не­мо­ж­ли­вим, то­му що ви­ма­га­ло кри­ти­ч­но­го i до­ко­р­i­н­но­го пе­ре­осми­с­лен­ня ко­му­н­i­с­ти­ч­ної до­к­т­ри­ни, вiдки­нен­ня кон­це­п­ц­iї про­ле­тар­сь­кої со­ц­i­а­л­i­с­ти­ч­ної ре­во­лю­ц­iї, по­шу­ку но­вих до­сл­i­д­ни­ць­ких па­ра­дигм. В ра­дянськi ча­си не­ми­с­ли­мою бу­ла навiть по­ста­но­в­ка про­бле­ми ан­ти­ко­му­н­i­с­ти­ч­но­го ру­ху, то­му во­на ста­ла та­кою ак­ту­а­ль­ною у по­ст­ра­дян­сь­кий пе­р­i­од. Пе­ред iсто­ри­ка­ми сто­їть ва­ж­ли­ве за­вдан­ня на­до­лу­жи­ти все те, що не мо­г­ло бу­ти зроб­ле­но в радянську до­бу ко­му­н­i­с­ти­ч­но­го ла­ду, зо­к­ре­ма вiдтво­ри­ти об’­єк­ти­в­ну iсто­р­iю укра­ї­н­сь­ко­го се­лян­с­т­ва, в то­му числi та­ку її сто­р­i­н­ку, як по­вс­тан­сь­кий ан­ти­ко­му­н­i­с­ти­ч­ний рух 1919—1921 рр. на Лiво­­­бе­реж­нiй Укра­ї­нi, де на той час про­жи­ва­ло бли­зь­ко 2/5 всьо­го на­се­лен­ня Укра­ї­ни.

Зв’я­зок ро­бо­ти з на­у­ко­вими пла­на­ми. Ди­се­р­та­ц­iю ви­ко­на­но вiдпо­в­i­д­но до те­ми “За­гальнi за­ко­но­мi­р­ностi та ре­г­i­о­нальнi осо­б­ли­востi Укра­ї­н­сь­кої ре­во­лю­ц­i­ї”, яку бу­ло роз­ро­б­ле­но в 1997—1999 рр. вiддiлом iсто­р­iї Укра­ї­н­сь­кої ре­во­лю­ц­iї 1917—1921 рр. Iнсти­ту­ту iсто­р­iї Укра­ї­ни HАH Укра­ї­ни.

Хро­но­логiчнi ра­м­ки — березень 1919 — листопад 1921 рр., візначаються часом дії повстанського руху.

Ме­тою ди­се­р­та­ц­i­й­ної ро­бо­ти є си­с­те­м­ний аналiз осо­б­ли­во­с­тей та про­явiв по­вс­тан­сь­ко­го ан­ти­ко­му­н­i­с­ти­ч­но­го ру­ху се­лян у ре­г­i­онi. Для ре­а­л­i­за­ц­iї ви­ще­на­з­ва­ної ме­ти ди­се­р­тант по­ста­вив пе­ред со­бою такі ос­новнi за­в­дан­­ня:

— да­ти iсто­р­i­о­г­ра­ф­i­ч­ний аналiз про­бле­ми та оха­ра­к­те­ри­зу­ва­ти дже­ре­ла, на пiдставi яких бу­ла пiдго­то­в­ле­на ди­се­р­та­ц­iя;

— з’я­су­ва­ти чин­ни­ки, що при­ве­ли до по­яви, спри­я­ли роз­ви­т­ку та спричинили за­не­па­д се­лян­сь­ко-­по­в­с­тан­сь­ко­го ан­ти­ко­му­н­i­с­ти­ч­но­го ру­ху;

— ідентифікувати яко­мо­га бiльшу кількість по­вс­тан­сь­ких ан­ти­ко­му­н­i­с­ти­ч­них за­гонiв се­лян, що дiя­ли у до­сл­i­джу­ва­но­му ре­г­i­онi, да­ти їм все­бi­ч­ну ха­ра­к­те­ри­с­ти­ку, уза­галь­ни­в­ши та про­ана­л­i­зу­ва­в­ши чи­с­лен­ний роз­рi­з­не­ний ци­ф­ро­вий та фа­к­ти­ч­ний ма­те­р­i­ал;

— про­ана­л­i­зу­ва­ти осо­б­ли­востi гео­гра­ф­iї по­ши­рен­ня ру­ху;

— ви­вчи­ти змiст по­вс­тан­сь­ких про­грам, га­сел i ви­мог ма­со­вих се­лян­сь­ких ан­ти­ко­му­н­i­с­ти­ч­них за­во­ру­шень та по­вс­тань, ви­зна­чи­ти iде­о­ло­г­iю по­вс­тан­сь­ко­го ру­ху;

— по­да­ти бiо­г­ра­ф­i­ч­ну iнфо­р­ма­ц­iю про най­в­i­до­м­i­ших ва­тажкiв по­вс­тан­сь­ких ан­ти­ко­му­н­i­с­ти­ч­них за­гонiв Лiво­бе­реж­жя.

Об’­єк­том стала є ге­не­за по­вс­тан­сь­ко­го ру­ху, спри­чи­не­но­го лiво-­ра­ди­ка­ль­ною “во­єн­но-­ко­му­н­i­с­ти­ч­но­ю” по­лi­ти­кою бiльшо­викiв, йо­го най­ха­ра­к­тернiшi про­яви та осо­б­ли­востi.

Пред­ме­том до­сл­i­джен­ня є се­лян­с­т­во Лiво­бе­ре­ж­ної Укра­ї­ни i зо­к­ре­ма такi фо­р­ми йо­го со­ц­i­а­ль­­ної по­ве­д­i­н­ки як ма­совi стихiйнi се­лянськi за­во­ру­шен­ня, ор­га­н­i­за­ц­iя по­вс­тан­сь­ких за­гонiв та їх дiї.

Ме­то­дологія. У ди­се­р­та­ц­iї за­сто­со­ванi за­гальнi на­у­ко­вi прин­ци­пи пiзнан­ня (об’­єк­тивнiсть, iсто­ризм, ло­г­i­ч­на по­сл­i­довнiсть, ти­по­ло­г­i­за­ц­iя, кла­си­ф­i­ка­ц­iя). Окрiм цьо­го, ди­се­р­тант за­сто­со­ву­вав мiжди­с­ци­п­л­i­нарнi (стру­к­то­р­но-­си­с­те­м­ний пiдхiд) та су­то iсто­ричнi (про­бле­м­но-­хро­но­ло­г­i­ч­ний, си­с­те­м­но-­фу­н­к­ц­i­о­на­ль­ний, по­рi­в­ня­ль­но-­iс­то­ри­ч­ний, ста­ти­с­ти­ко-­ана­л­i­ти­ч­ний) ме­то­ди до­сл­i­джен­ня.

Hа­у­ко­ва но­ви­з­на оде­р­жа­них ре­зуль­татiв по­ля­гає в то­му, що в дисертації впе­р­ше ро­бить­ся спро­ба на ос­новi всебічного ви­ко­ри­с­тан­ня дже­рел вiдтво­ри­ти ха­ра­к­тернi осо­б­ли­востi по­вс­тан­сь­ко­го ан­ти­ко­му­н­i­с­ти­ч­но­го ру­ху се­лян Лiво­бе­ре­ж­ної Укра­ї­ни, ви­зна­чи­ти аре­а­ли йо­го по­ши­рен­ня, про­ана­л­i­зу­ва­ти ди­на­м­i­ку кiлькiсних змiн ря­ду йо­го ва­ж­ли­вих по­ка­з­никiв (чи­сельнiсть за­гонiв, три­валiсть їх­ньо­го iсну­ван­ня, кiлькiсть по­вс­танцiв, що пе­ре­бу­ва­ли в за­го­нах, їх­нє озбро­єн­ня), ви­вчи­ти iде­о­ло­г­iю по­вс­тан­сь­ко­го ан­ти­ко­му­н­i­с­ти­ч­но­го ру­ху на Лiво­бе­режжi, iде­н­ти­ф­i­ку­ва­ти ос­но­в­ну ма­су по­вс­тан­сь­ких за­гонiв Лiво­бе­реж­жя, що дiя­ли в пе­р­i­од з березня 1919 по листопад 1921 рр. за iдей­но-­по­л­i­ти­ч­ни­ми озна­ка­ми. В ди­се­р­та­ц­iї се­лян­сь­ко-­по­в­с­тан­сь­кий ан­ти­ко­му­н­i­с­ти­ч­ний рух роз­гля­да­єть­ся як ре­а­ль­не iсто­ри­ч­не яви­ще, при­ро­ду яко­го ви­зна­чи­ли двi гру­пи при­чин. З од­но­го бо­ку, до­в­го­три­валi по­вiльнi чин­ни­ки, по­в’я­занi з со­ц­i­а­ль­ни­ми та ме­н­та­ль­ни­ми осо­б­ли­во­с­тя­ми укра­ї­н­сь­ко­го се­лян­с­т­ва, а з iншо­го — кон­к­ре­т­на по­лi­ти­ч­на та со­ц­i­а­ль­но-­еко­но­м­i­ч­на си­ту­а­ц­iя, ви­кли­ка­на “во­єн­ним ко­му­н­i­з­мом”.

Прак­ти­ч­не зна­чен­ня роботи. Вмiще­ний в ди­се­р­та­ц­iї фа­к­ти­ч­ний ма­те­р­i­ал, по­ло­жен­ня та ви­сно­в­ки мо­жуть бу­ти ви­ко­ри­с­танi при на­пи­саннi мо­но­гра­ф­i­ч­них та уза­галь­ню­ю­чих праць з iсто­р­iї Укра­ї­н­сь­кої ре­во­лю­ц­iї, пiдго­товцi спец­курсiв з iсто­р­iї се­лян­с­т­ва, бiо­г­ра­ф­i­ч­них до­сл­i­джень про ва­тажкiв по­вс­тан­сь­ких за­гонiв, крає­зна­в­чих до­сл­i­джень, при ство­реннi на­вча­ль­них по­сi­б­никiв для вчи­телiв, сту­дентiв, при на­пи­саннi ку­р­со­вих, ди­п­ло­м­них робiт та ди­се­р­тацiй.

Ап­ро­ба­ц­iя ре­зуль­татiв до­сл­i­джен­ня вiдбу­ла­ся на за­с­i­дан­нях вiддiлу iсто­р­iї Укра­ї­н­сь­кої ре­во­лю­ц­iї 1917—1921 рр. Iнсти­ту­ту iсто­р­iї Укра­ї­ни HАH Укра­ї­ни. Окремi ас­пе­к­ти її дис­ку­ту­ва­ли­ся на лiтнiй школi “Hовi пiдхо­ди та ви­р­i­шен­ня в су­час­них iсто­ри­ч­них до­сл­i­джен­нях” (Во­р­зель, 25 че­р­в­ня—2 ли­п­ня 2000 р.) та бу­ли ого­ло­ше­ні ди­се­р­та­н­том на між­на­ро­д­ній кон­фе­ре­н­ції “С.Пе­т­лю­ра та до­ба Ди­ре­к­то­рії УНР” (Ки­їв, 22-24 сер­п­ня 1999 р.). Ос­но­в­ний змiст до­сл­i­джен­ня вiдо­б­ра­же­ний в 5-х фахових стат­тях.

Стру­к­ту­ра ди­се­р­та­ц­iї обу­мо­в­ле­на ме­тою та за­вдан­ням до­сл­i­джен­ня. В її ос­но­ву по­кла­де­но про­бле­м­но-­хро­но­ло­г­i­ч­ний прин­ци­п. Праця складаеться з вступу, чо­ти­рьох роз­дi­лів, які по­дi­ленi на 9 пiдроздiлiв, ви­сно­в­ків (ра­зом — 155 сто­р­i­нок), а також має при­мi­т­ки, до­да­ток, спи­сок ви­ко­ри­с­та­них дже­рел та лiте­ра­ту­ри (30 сто­р­i­нок, 257 на­зв).

Ос­но­в­ний змiст до­сл­I­джен­ня

У вступi ви­зна­че­но ак­ту­альнiсть те­ми; вста­но­в­ле­но об’­єкт, пред­мет, хро­но­логiчнi ра­м­ки, ме­то­ди, ме­ту i за­вдан­ня до­сл­i­джен­ня та прак­ти­ч­не зна­чен­ня йо­го ре­зуль­татiв; по­да­но пе­ре­лiк на­у­ко­вих пу­б­л­i­кацiй, в яких вiдо­б­ра­же­но ос­но­в­ний змiст до­сл­i­джен­ня; роз­кри­то стру­к­ту­ру ди­се­р­та­ц­i­ї.

У пер­шо­му роз­дiлi “Iсто­р­i­о­г­ра­ф­iя та дже­ре­ль­на ба­за до­сл­i­джен­ня” здiйсне­но аналiз на­у­ко­вої iсто­ри­ч­ної лiте­ра­ту­ри з да­ної про­бле­ма­ти­ки та роз­гля­ну­то ви­ко­ри­с­танi для на­пи­сан­ня ди­се­р­та­ц­i­й­ної ро­бо­ти дже­рельнi ма­те­р­i­а­ли.

Iде­о­ло­г­i­ч­на упе­ре­дженiсть ра­дян­сь­кої на­у­ки за­ва­жа­ла не тiльки об’­єк­ти­в­но­му ком­пле­к­с­но­му до­сл­i­джен­ню се­лян­сь­ко-­по­в­с­тан­сь­ко­го ан­ти­ко­му­н­i­с­ти­ч­но­го ру­ху, але навiть i самiй по­ста­новцi цiєї на­у­ко­вої про­бле­ми як та­ко­ї. Пе­в­ну на­у­ко­ву цін­ність сьо­го­дні збе­ре­г­ли ра­дян­сь­кі працi 20-х рр. Вони но­сять по­ча­с­ти ме­му­а­р­ний ха­ра­к­тер, по­ча­с­ти мі­с­тять спро­би на­у­ко­вої ква­лі­фі­ка­ції зо­бра­жу­ва­них явищ i по­дiй. Цін­ність праць 20-х рр. по­ля­гає в то­му, що во­ни мі­с­тять цін­ний фа­к­то­ло­гі­ч­ний ма­те­рі­ал. Ска­за­не мо­ж­на від­не­с­ти насамперед до пу­б­лі­ка­цій Д. Ле­бі­дя, Р. Ей­де­ма­на, М. Ка­ку­рі­на, М. Ку­ба­ні­на.¹

Проте “Ста­лін­сь­кі ча­си” ха­ра­к­те­ри­зу­ють­ся май­же по­вним при­пи­нен­ням на­у­ко­вої ро­бо­ти з іс­то­рії се­лян­сь­ко­го ру­ху.²

Пі­с­ля 1956 р. з’яв­ля­ють­ся спро­би від­ки­ну­ти на­йо­ді­о­з­ні­ші ста­лін­сь­кі сте­рео­ти­пи, од­нак по­вна іде­о­ло­гі­ч­на під­по­ряд­ко­ва­ність ра­дян­сь­кої іс­то­ри­ч­ної на­у­ки ко­му­ні­с­ти­ч­ній до­к­т­ри­ні не да­ва­ла змо­гу пра­цю­ва­ти над до­слі­джу­ва­ною на­ми про­бле­мою в дис­ку­р­сі, від­мін­но­му від “бо­ро­ть­би з ку­р­куль­сь­кою контр­ре­во­лю­ці­є­ю”. По­при не­об­хід­ність чі­т­ко до­три­му­ва­тись су­то ко­му­ні­с­ти­ч­них іде­о­ло­гем і по­ня­тій­но­го апа­ра­ту, укра­ї­н­сь­кі іс­то­ри­ки зму­ше­ні бу­ли за­ту­шо­ву­ва­ти на­ці­о­на­ль­ні і со­ці­а­ль­ні осо­б­ли­во­с­ті Укра­ї­ни, уні­фі­ку­ва­ти їх під від­по­ві­д­ні ро­сій­сь­кі схе­ми. То­му та­ки­ми зна­чу­щи­ми ви­гля­да­ли в той час над­зви­чай­но обе­ре­ж­ні спро­би М. Су­п­ру­не­н­ка та йо­го по­слі­до­в­ни­ків го­во­ри­ти про окре­мі про­ра­ху­н­ки ра­дян­сь­кої вла­ди в Укра­ї­ні 1919 р. в зе­ме­ль­ній та на­ці­о­на­ль­ній по­лі­ти­ці.³

Ли­ше в 2-ій по­л. 80-х рр. під впли­вом “пе­ре­бу­до­в­чої іде­о­ло­гі­ї” з’яв­и­ли­ся пе­р­ші мо­ж­ли­во­с­ті до ре­ві­зії ра­дян­сь­ких іс­то­рі­о­гра­фі­ч­них догм. Роз­по­ча­в­шись з ма­х­но­в­щи­ни, цей про­цес зго­дом охо­пив і весь по­вс­тан­сь­кий рух.⁴

Селянська тематика доби Української революції займає помітне місце у історичній літературі української політичної еміграції та діаспори. Тут немає одностайності оцінок, швидше спосте­рі­га­ється пернаментна дискусія з приводу впливу повстанського елементу та наслідки революції.⁵

За­вдя­ки не­ор­ди­на­р­но­с­ті по­ста­ті Н. Ма­х­на, іс­то­рія очолюваного ним ру­ху в лі­те­ра­ту­рі емі­г­ра­нт­сь­кій і за­хі­д­ній зна­ч­но ши­р­ше пред­ста­в­ле­на, ніж по­вс­тан­сь­кий рух “у­е­не­рів­сь­ко­го” на­пря­му. Най­ці­ка­ві­шу ча­с­ти­ну емі­г­ра­нт­сь­кої іс­то­рі­о­гра­фії про ма­х­но­в­щи­ну ста­но­в­лять пра­ці ко­ли­ш­ніх уча­с­ни­ків ма­х­нов­сь­ко­го ру­ху, які зо­бра­жу­ва­ли ма­х­но­в­щи­ну ши­ро­ким се­лян­сь­ким ру­хом.⁶

В емі­г­ра­нт­сь­кій лі­те­ра­ту­рі є чи­ма­ло ста­тей про окре­мі епі­зо­ди або особливості ру­ху. Вони опу­б­лі­ко­ва­ні в “Лі­то­пи­сі че­р­во­ної ка­ли­ни”, жу­р­на­лах “За дер­жа­в­ність”, “Ві­с­ті ком­ба­та­н­та”. Для ча­с­ти­ни цих праць ха­ра­к­те­р­на іде­а­лі­за­ція по­вс­тан­сь­ко­го ру­ху.

В західній історіографії повстанський рух не знайшов широкого зацікавлення, за винятком махновщини, про яку писали В. Петерс, М. Палій, М. Мейзайс, М. Мелет, Ф. Сисин, А. Скирда. Головний недолік західних праць вузька джерельна база за останнє десятиліття значно знівелювався.⁷

По­мі­т­них ус­пі­хів у ви­вчен­ні се­лян­сь­ко-­по­в­с­тан­сь­ко­го ан­ти­ко­му­ні­с­ти­ч­но­го ру­ху в Укра­ї­ні до­ся­г­ла по­ст­ра­дян­сь­ка українська іс­то­ріографія. По­вна від­мо­ва від ви­ко­ри­с­тан­ня ста­рої па­ра­ди­г­ми по­вс­тан­сь­ко­го ру­ху да­ла змо­гу тра­к­ту­ва­ти остан­ній як ши­ро­кий ма­со­вий се­лян­сь­кий рух, своє­рі­д­ний па­лі­а­ти­в­ний про­яв не­до­роз­ви­не­ної по­лі­тич­ної куль­ту­ри се­лян­сь­кої на­ці­ї. Бі­ль­шо­визм із по­нят­тя са­к­ра­ль­но­го пе­ре­тво­ри­в­ся в об’­єкт ре­а­ль­них до­слі­джень і жо­р­с­т­кої кри­ти­ки, впро­довж 90-х рр. од­ні­єю з най­по­пу­ля­р­ні­ших в укра­ї­н­сь­кій і ро­сій­сь­кій іс­то­рі­о­гра­фії ви­яви­лась те­ма ма­х­но­в­щи­ни.⁸ По­мі­т­ні ус­пі­хи по­ст­ра­дян­сь­кої іс­то­рі­о­гра­фії у ви­вчен­ні со­ці­а­ль­но-­еко­но­мі­ч­них про­це­сів в укра­ї­н­сь­ко­му се­лі до­би ре­во­лю­ції, ста­но­в­лен­ня по­лі­тич­ної та дер­жа­в­ної си­с­те­ми ра­дян­сь­ко­го ре­жи­му⁹ агарної тематики.¹0 До ро­біт, су­го­ло­с­них те­мі ди­се­р­та­ції, ва­р­то від­не­с­ти мо­но­гра­фію П. За­ха­р­че­н­ка, Н. Зе­м­зю­лі­ної та О. Не­сте­ро­ва, при­свя­че­ну по­вс­тан­сь­ко­му ру­хо­ві на Пра­во­бе­ре­ж­ній Укра­ї­ні 1919 р.¹1

Та­ким чи­ном, за­слу­гою по­ст­ра­дян­сь­кої іс­то­ри­ч­ної на­у­ки є по­ста­но­в­ка про­бле­ми ма­со­во­го по­вс­тан­сь­ко­го ан­ти­ко­му­ні­с­ти­ч­но­го ру­ху се­лян, фо­р­му­лю­ван­ня но­вих до­слі­д­ни­ць­ких па­ра­дигм та дис­ку­р­су. Ос­но­в­на ува­га при цьо­му при­ді­ля­лась роз­ро­б­ці від­по­ві­д­но­го по­ня­тій­но­го апа­ра­ту, за­лу­чен­ню не­ви­ко­ри­с­то­ва­но­го ра­ні­ше ар­хі­в­но­го ма­те­рі­а­лу. За­га­лом по­ст­ра­дян­сь­ка іс­то­ри­ч­на на­у­ка спра­ви­ла­ся із за­вдан­ням ре­а­бі­лі­та­ції про­бле­ми, пе­ре­тво­рен­ня її в ак­ту­а­ль­ний на­у­ко­вий на­пря­мок, що до­зво­ли­ло пе­ре­йти на етап кри­ти­ч­но-­уза­га­ль­ню­ю­чо­го ви­вчен­ня іс­то­рії по­вс­тан­с­т­ва.

Дже­ре­ль­ною ба­зою до­слі­джен­ня є опу­б­лі­ко­ва­ні та не­опуб­лі­ко­ва­ні ма­те­рі­а­ли. За все­бі­ч­но­го об’­єк­ти­в­но­го ви­вчен­ня про­бле­ми го­ло­вна і ви­зна­ча­ль­на роль на­ле­жить ар­хі­в­ним ма­те­рі­а­лам. Ши­ро­ко ви­ко­ри­с­та­но ін­фо­р­ма­цію з фо­н­дів Цен­т­ра­ль­но­го дер­жа­в­но­го ар­хі­ву ви­щих ор­га­нів дер­жа­в­ної вла­ди і дер­жа­в­но­го управ­лін­ня Укра­ї­ни, Цен­т­ра­ль­но­го дер­жа­в­но­го ар­хі­ву гро­мад­сь­ких ор­га­ні­за­цій Укра­ї­ни, Ро­сій­сь­ко­го дер­жа­в­но­го вій­сь­ко­во­го ар­хі­ву, Дер­жа­в­них ар­хі­вів Пол­тав­сь­кої (11 фо­н­дів), Сум­сь­кої (62 фо­н­ди), Че­р­ні­гів­сь­кої (27 фо­н­дів) об­ла­с­тей. Насамперед, слід від­зна­чи­ти фо­н­ди РНК НКВС, По­стій­ної на­ра­ди по бо­ро­ть­бі з ба­н­ди­ти­з­мом, ВУЧК, ЦККП(б)У, ви­ко­н­ко­мів Рад, вій­сь­ко­вих ор­га­нів, ре­в­т­ри­бу­на­лів, вій­сь­ко­во-­ре­во­лю­цій­них ко­мі­те­тів, КНС, ко­місiй по бо­ро­ть­бі з де­зе­р­тир­с­т­вом, ча­с­тин осо­б­ли­во­го при­зна­чен­ня, вiйсько­во-­про­до­во­ль­чих комiсiй, iнших рiзно­ма­н­i­т­них ор­ганiв та уста­нов ра­дян­сь­кої вла­ди, якi в тiй чи iншiй мiрi ма­ли вiдно­шен­ня до бо­ро­ть­би з по­вс­тан­сь­ким ру­хом. Всього у дисертації використано справи з понад 90 фондів.

Цінна iнфо­р­ма­ц­iя про по­вс­тан­сь­кий ан­ти­ко­му­н­i­с­ти­ч­ний ру­х се­лян мiстить­ся в пе­р­i­о­ди­ч­них ви­дан­нях. 1919-1921 рр. в УСРР ви­хо­ди­ла ве­ли­че­з­на кiлькiсть га­зет, тiльки 1919 р. на­ра­хо­ву­ва­ло­ся – вiд центра­ль­них до по­вi­то­вих – 388 на­зв га­зет. Во­ни при­дi­ля­ли ува­гу пи­тан­ням по­вс­тан­с­т­ва, але ви­св­i­т­лю­ва­ли йо­го зав­жди те­н­де­н­ц­i­й­но iз на­пе­ред ви­зна­че­ною про­па­га­н­ди­ст­сь­кою ме­то­ю. Пре­са мно­жи­ла спе­ц­i­а­ль­но пiдго­то­в­ленi i пре­па­ро­ванi ма­те­р­i­а­ли Бю­ро укра­ї­н­сь­кої пре­си, якi на пе­ре­вi­р­ку ча­с­то ви­яв­ля­ли­ся дез­ін­фо­р­ма­ц­i­є­ю. За на­яв­ностi до­ста­т­ньої кiлькостi ар­х­i­в­но­го ма­те­р­i­а­лу ди­се­р­тант вва­жав за не­об­хi­д­не над­зви­чай­но обе­ре­ж­но ко­ри­с­ту­ва­тись ма­те­р­i­а­ла­ми ра­дян­сь­кої та ко­му­н­i­с­ти­ч­ної пре­си. Го­во­ри­ти ж про сталiсть ви­пу­с­ку по­вс­тан­сь­ких пе­р­i­о­ди­ч­них ви­дань не при­хо­дить­ся, бо вiн мав спо­ра­ди­ч­ний ха­ра­к­тер.

Пiд час ро­бо­ти над ди­се­р­та­ц­i­єю ав­тор використав 23 збiрни­ки до­ку­ментiв i ма­те­р­i­алiв, якi тою чи iншою мiрою, то­р­ка­ють­ся до­сл­i­джу­ва­ної те­ми. Бiльшiсть з них бу­ла ви­да­на ще за ра­дян­сь­ких часiв, а то­му стра­ж­дає на iде­о­ло­г­i­ч­ну сте­рео­типнiсть i упе­ре­дженiсть в пiдборi до­ку­ментiв i ма­те­р­i­алiв, яка поступово зникає у виданнях останніх десяти років.¹2

Ва­ж­ли­вим дже­ре­лом ста­ла вiдпо­в­i­д­на ме­му­а­р­на, бiо­г­ра­ф­i­ч­на лiте­ра­ту­ра, працi то­го­ча­с­них ке­р­i­в­никiв РСФРР та УСРР. Ав­то­ри всiх цих iсто­ри­ч­них дже­рел бу­ли су­час­ни­ка­ми зо­бра­жу­ва­них ни­ми по­дiй, бiльшiсть з яких до то­го ж ма­ла бли­зь­ке вiдно­шен­ня до се­лян­сь­ко-­по­в­с­тан­сь­ко­го ан­ти­ко­му­н­i­с­ти­ч­но­го ру­ху або бо­ро­ть­би з ним. З огля­ду на ко­н­т­ро­версiйнiсть, су­б’єк­ти­в­ний ха­ра­к­тер ме­му­а­ри­с­ти­ки (в окре­мих ви­па­д­ках, те­н­денцiйнiсть з ме­тою ком­п­ро­ме­та­ц­i­ї,¹3 фа­ль­си­ф­i­ка­ц­iї (зо­к­ре­ма спо­га­ди Бiла­ша пи­са­лись пiд ко­н­т­ро­лем ДПУ)¹4, при її ви­ко­ри­с­таннi за­сто­со­ва­но кри­ти­ч­ний пiдхiд, по­рi­в­ня­ль­ний аналiз, спiвста­в­лен­ня з до­ку­ме­н­та­ль­ним ма­те­р­i­а­лом. Вза­галi на­яв­на ме­му­а­р­на, бiо­г­ра­ф­i­ч­на лiте­ра­ту­ра до­сл­i­джу­ва­не на­ми яви­ще на Лiво­бе­режжi ви­св­i­т­лює по­ве­р­хо­во i при­дi­ляє ос­но­в­ну ува­гу або iншим ре­г­i­о­нам Укра­ї­ни, або ха­ра­к­те­ри­с­тицi по­вс­тан­сь­ко­го ру­ху в цiло­му. Бiльшiсть по­вс­тан­сь­ких ке­р­i­в­никiв, якi за­ли­ши­ли пiсля се­бе спо­га­ди або iншi пись­мовi зга­д­ки про се­бе, на Лiво­бе­режжi дiя­ла еп­i­зо­ди­ч­но, а то­му по­гляд “зсе­ре­ди­ни” є до­ста­т­ньо ву­зь­ким.¹5

У дру­го­му роз­дiлi “За­ро­джен­ня i по­ши­рен­ня по­вс­тан­сь­ко­го ан­ти­ко­му­н­i­с­ти­ч­но­го ру­ху 1919 р.” до­сл­i­дже­но про­цес роз­го­р­тан­ня, гео­гра­ф­iю по­ши­рен­ня по­вс­тан­сь­ко­го ру­ху на Лiво­бе­режжi та йо­го кiлькiснi ха­ра­к­те­ри­с­ти­ки, iдей­но-­по­л­i­ти­ч­ну па­л­i­т­ру по­вс­тан­с­т­ва.

В ходi во­єн­ної аг­ре­с­iї ра­дян­сь­ких вiйськ про­ти УHР до лю­то­го мiся­ця 1919 р. Лі­во­бе­ре­ж­на Укра­ї­на опи­ни­лась пiд вла­дою бiльшо­викiв. Бу­ло вiдра­зу роз­по­ча­то фо­р­со­ва­не впро­ва­джен­ня в усi сфе­ри су­с­п­i­ль­но­го жит­тя за­сад по­лi­ти­ки, яка вже дiя­ла в РСФРР, а пiзнiше отри­ма­ла на­зву “во­єн­но­го ко­му­н­i­з­му”. Осо­б­ли­во да­ле­ко­сяжнi на­сл­i­д­ки для роз­го­р­тан­ня се­лян­сь­ко­го по­вс­тан­сь­ко­го ан­ти­ко­му­н­i­с­ти­ч­но­го ру­ху в Укра­ї­нi ма­ли ак­тивнi спро­би впро­ва­джен­ня дер­жа­в­них форм про­до­во­ль­чо­го ре­гу­лю­ван­ня, якi на прак­тицi ча­с­то зво­ди­лись до при­му­со­во­го не­вi­д­ш­ко­до­ву­ва­но­го ви­лу­чен­ня про­до­во­ль­с­т­ва. Вiльна то­р­г­i­в­ля бу­ла за­бо­ро­не­на, взя­то курс на оде­р­жа­в­лен­ня землi та за­собiв сiльсько­го­с­по­дар­сь­ко­го ви­ро­б­ни­ц­т­ва. Про­цес пе­ре­дачi землi се­ля­нам га­ль­му­ва­в­ся. Еко­но­м­i­ч­ний ви­зиск до­по­в­ню­ва­в­ся со­ц­i­а­ль­но-­по­л­i­ти­ч­ни­ми ути­с­ка­ми бiльшостi се­лян­с­т­ва, об­ме­жен­ням йо­го прав i сво­бод, цiле­с­п­ря­мо­ва­ни­ми за­хо­да­ми що­до роз­па­лю­ван­ня во­ро­ж­нечi в се­лян­сь­ко­му се­ре­до­вищi пiд га­с­ла­ми по­ши­рен­ня кла­со­вої бо­ро­ть­би на селi, яке збе­р­i­га­ло єднiсть i ви­сту­па­ло єди­ним та­бо­ром. Бiльшо­визм 1919 р. був при­вне­се­ний з Ро­с­iї i прак­ти­ч­но не знай­шов для се­бе нi со­ц­i­а­ль­ної, нi на­ц­i­о­на­ль­ної опо­ри в укра­ї­н­сь­ко­му селi, а то­му мiг дiя­ти ли­ше над­зви­чай­ни­ми ка­ра­ль­ни­ми ме­то­да­ми. По­явi ма­со­во­го по­вс­тан­сь­ко­го ру­ху до­да­т­ко­во спри­я­ли ще й такi чин­ни­ки: гли­бо­ка кри­за вла­д­них стру­к­тур; де­са­к­ра­л­i­за­ц­iя вла­ди в па­те­р­на­л­i­ст­сь­ки-­ар­ха­ї­ч­но­му суспiльствi; на­явнiсть в селi, вна­с­л­i­док ве­ли­ко­го де­мо­гра­ф­i­ч­но­го ви­бу­ху на по­ч. ХХ ст., зна­ч­ної кiлькостi мо­лодi; ви­со­кий рiвень без­ро­б­i­т­тя (осо­б­ли­во, се­ред мо­лодi) вна­с­л­i­док “на­ту­ра­л­i­за­ц­iї”се­ла; на­явнiсть зна­ч­ної кiль­костi де­мо­б­i­л­i­зо­ва­них осiб, якi зви­к­ли за 5 рокiв війни, ко­ли цiна люд­сь­ко­го жит­тя зна­ч­но зни­зи­ла­ся, три­ма­ти в ру­ках тiльки зброю i ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти її про­ти лю­дей; пе­ре­на­си­ченiсть се­ла збро­єю; вiдсутнiсть у ши­ро­ких мас до­св­i­ду ми­р­ної по­лi­ти­ч­ної бо­ро­ть­би, “ва­р­ва­ри­за­ц­i­я” су­с­п­i­­ль­с­т­ва.

Со­ці­а­ль­ний склад по­вс­тан­сь­ких за­го­нів був не­од­но­рі­д­ним: не­за­мо­ж­ні се­ля­ни, які ма­ли мі­ні­мум обо­в'я­з­ків по го­с­по­дар­с­т­ву; де­зе­р­ти­ри-­че­р­во­но­а­р­мій­ці; ті, хто з рі­з­них при­чин не зна­хо­див сво­го мі­с­ця в но­вій су­с­пі­ль­но-­по­лі­ти­ч­ній си­с­те­мі, хто най­бі­ль­ше по­те­р­пав від со­ці­а­ль­но-­еко­но­мі­ч­них та ка­ра­ль­но-­ре­п­ре­си­в­них за­хо­дів бі­ль­шо­ви­ків; на­ці­о­на­ль­но сві­до­мий еле­мент; пред­ста­в­ни­ки на­ці­о­на­ль­них мен­шин. Се­ред ва­та­ж­ків і на­ча­ль­ни­ків шта­бів по­вс­тан­сь­ких за­го­нів зна­ч­ну ча­с­ти­ну ста­но­ви­ли офі­це­ри ко­ли­ш­ньої цар­сь­кої ар­мії та ар­мії УНР.

Ве­с­ною 1919 р. роз­по­ча­лось роз­го­р­тан­ня ма­со­во­го ан­ти­ко­му­н­i­с­ти­ч­но­го по­вс­тан­сь­ко­го ру­ху се­лян у двох йо­го фо­р­мах — стихiйнi по­вс­тан­ня та по­вс­танськi за­го­ни. А влі­т­ку на­пру­га се­лян­сь­кої бо­ро­ть­би, по­рі­в­ня­но з ве­с­ня­ним пе­рі­одом, до­ся­г­ла ще ви­що­го рі­в­ня (про­до­во­ль­чі за­па­си се­ла ви­че­р­па­ли­ся, од­нак про­ве­ден­ня прод­ро­з­к­ла­д­ки про­до­в­жу­ва­лось). Роз­мах до­слі­джу­ва­но­го на­ми яви­ща був го­ло­вною при­чи­ною па­дін­ня ра­дян­сь­кої вла­ди в Укра­ї­ні в кін. лі­та 1919 р.

В 1919 р. ан­ти­ко­му­ні­с­ти­ч­ний по­вс­тан­сь­кий рух се­лян охо­пив прак­ти­ч­но всі по­ві­ти Че­р­ні­гів­сь­кої (гео­гра­фія ді­я­ль­но­с­ті 14 за­го­нів не об­ме­жу­ва­лась ли­ше Че­р­ні­гі­в­щи­ною, 9 фо­р­му­вань опе­ру­ва­ло в чі­т­ко ви­зна­че­них по­ві­тах, ще 9 – на те­ри­то­рії май­же всі­єї гу­бе­р­нії) та Пол­та­в­сь­кої (від­по­ві­д­ні по­ка­з­ни­ки ста­но­в­лять 11–11–6) гу­бе­р­ній і ча­с­т­ко­во (вна­слі­док на­си­че­но­с­ті ро­сій­сь­ки­ми вій­сь­ка­ми, гео­гра­фі­ч­ної бли­зь­ко­с­ті до Ро­сії, що обу­мо­в­лю­ва­ло опе­ра­ти­в­ність вій­сь­ко­во­го втру­чан­ня, на­яв­но­с­ті на­вко­ло Ха­р­ко­ва 70-ти кі­ло­ме­т­ро­вої зо­ни “ві­ль­ної то­р­гі­в­лі”) – Ха­р­ків­сь­ку гу­бе­р­ні­ю. Та­ким чи­ном, від­но­с­ним центром активності по­вс­тан­сь­ких фо­р­му­вань на Лі­во­бе­реж­жі в 1919 ро­ці бу­ла Че­р­ні­гів­сь­ка гу­бе­р­нія – 32 за­го­ни. Всьо­го 1919 р. на Лі­во­бе­реж­жі опе­ру­ва­ло не ме­н­ше 57 по­вс­тан­сь­ких за­го­нів, в яких на­ра­хо­ву­ва­ло­ся приблизно 21745 по­вс­та­н­ців при 95 ку­ле­ме­тах і 7 га­р­ма­тах. Окрім то­го, іс­ну­ва­ла зна­ч­на кі­ль­кість за­го­нів, які не вда­ло­ся іде­н­ти­фі­ку­ва­ти че­рез об­маль ма­те­рі­а­лів про них. Під час ви­зна­чен­ня за­га­ль­ної кі­ль­ко­с­ті по­вс­тан­сь­ких фо­р­му­вань, що ді­я­ли на Лі­во­бе­реж­жі, та за­га­ль­ної чи­се­ль­но­с­ті по­вс­та­н­ців, які пе­ре­бу­ва­ли в цих фо­р­му­ван­нях, озбро­єн­ня, ме­тод про­с­то­го ари­ф­ме­ти­ч­но­го скла­дан­ня від­по­ві­д­них по­ка­з­ни­ків по ко­ж­ній окре­мо взя­тій гу­бе­р­нії не мо­же бу­ти за­сто­со­ва­ний з ме­тою уни­к­нен­ня ду­б­лю­ван­ня при під­ра­ху­н­ках, бо іс­ну­ва­ли, як вже за­зна­ча­лось, по­вс­тан­сь­кі за­го­ни, гео­гра­фія ді­я­ль­но­с­ті яких не об­ме­жу­ва­лась ли­ше од­ні­єю гу­бе­р­ні­є­ю. У 1919 р. в се­ре­д­ньо­му на один по­вс­тан­сь­кий за­гоін, що ді­яв на Лі­во­бе­реж­жі, припадало до 400 по­вс­та­нців. Ос­но­в­на ма­са їх перебувала у ве­ли­ких за­го­нах, (бі­ль­ше 500 чол.): в 9 за­го­нах (16% від 57 за­го­нів) зна­хо­ди­лось 19450 по­вс­та­н­ців (89,4%). Все це сві­д­чить про зна­ч­ні ор­га­ні­за­цій­ні мо­ж­ли­во­с­ті по­вс­тан­сь­ко­го ру­ху, роз­мах і гли­би­ну при­чин, які йо­го по­ро­ди­ли. Про це сві­д­чить і та­кий по­ка­з­ник: у 1919 р. тіль­ки в 10 фо­р­му­ван­нях (17,5% від 57 за­го­нів), ді­я­ль­ність яких в по­да­ль­шо­му не об­ме­жи­лась ли­ше 1919 р., пе­ре­бу­ва­ло 10395 по­вс­та­н­ців (48%). Пи­то­ма ва­га “ко­ро­т­ко­ді­ю­чих” по­вс­тан­сь­ких фо­р­му­вань (ді­я­ли ли­ше про­тя­гом од­но­го 1919 р.) се­ред за­га­ль­ної ма­си по­вс­тан­сь­ких за­го­нів ста­но­вила 42%, що до­да­т­ко­во сві­д­чить про сти­хій­ний ха­ра­к­тер се­лян­сь­кої бо­ро­ть­би.

По­вс­тан­сь­ка іде­о­ло­гія не яв­ля­ла од­но­рі­д­ної, зв'я­за­ної в од­не ці­ле ідей­но-­по­лі­ти­ч­ної про­гра­ми, а ста­но­ви­ла пе­в­ний на­бір роз­рі­з­не­них га­сел, які ви­со­ву­ва­лись від­по­ві­д­но до си­ту­а­ці­ї. З по­гли­б­лен­ням по­лі­тич­ної апа­тії і роз­ча­ру­ван­ня се­лян­с­т­ва ви­мо­ги по­лі­тич­но­го ха­ра­к­те­ру все бі­ль­ше по­сту­па­лись ви­мо­гам со­ці­а­ль­но-­еко­но­мі­ч­но­го ха­ра­к­те­ру, ста­вав по­ши­ре­ним си­м­бі­оз еле­ме­н­тів різнорід­них іде­о­ло­гій в по­вс­тан­сь­ко­му ан­ти­ко­му­ні­с­ти­ч­но­му ру­сі. Се­лян­сь­кі по­вс­тан­сь­кі за­го­ни Лі­во­бе­реж­жя, бе­ру­чи за кри­те­рій їх­ню по­лі­тич­ну орі­є­н­та­цію, мо­ж­на в ці­ло­му роз­ді­ли­ти на три гру­пи: “у­е­не­рі­в­сь-­кі” (ви­сту­па­ли за вла­ду Ди­ре­к­то­рії УНР), “а­на­р­хо-­ма­х­нов­сь­кі” (спо­ві­ду­ва­ли ідеї ма­х­но­в­щи­ни), а та­кож ті, які не ма­ли чі­т­ко ви­зна­че­но­го по­лі­тич­но­го за­ба­р­в­лен­ня. При­на­ле­ж­ність до яко­їсь з цих груп і ви­зна­ча­ла сут­ність тих ви­мог, га­сел, які ви­су­ва­ли по­вс­та­н­ці. З 57 за­го­нів до 1-ї гру­пи від­но­си­лось 15 за­го­нів, до 2-ї – 9, до 3-ї – 32. По­діл на три гру­пи, хоч і є пе­в­ною мі­рою умо­в­ний, але об'­єк­ти­в­но ві­до­бра­жає ре­а­ль­ний сту­пінь впли­ву по­лі­тич­них про­ти­в­ни­ків бі­ль­шо­ви­ків на се­лян­сь­кі по­вс­тан­сь­кі за­го­ни Лі­во­бе­реж­жя. По­вс­тан­с­т­ву, як і се­лян­с­т­ву в ці­ло­му, бу­ли при­та­ман­ні пе­в­ні по­лі­тич­ні ко­ли­ван­ня.

З 15 “у­е­не­рів­сь­ких” за­го­нів най­бі­ль­ша кі­ль­кість (11) ді­я­ла в Че­р­ні­гів­сь­кій гу­бе­р­нії, а з 9 “ма­х­нов­сь­ких” 8 – в Пол­та­в­сь­кій. З 24 “ко­ро­т­ко­ді­ю­чих” за­го­нів 9 на­ле­жа­ла до 1-ї гру­пи, 15 – до 3-ї. Та­ким чи­ном, пе­ре­ва­ж­на ма­са “ко­ро­т­ко­ді­ю­чих” за­го­нів не ма­ла чі­т­ко­го по­стій­но­го по­лі­тич­но­го за­ба­р­в­лен­ня. Со­ці­а­ль­но-­еко­но­мі­ч­ні ви­мо­ги і га­с­ла “у­е­не­рів­сь­ких” за­го­нів по­сту­па­лись мі­с­цем на­ці­о­на­ль­но-­де­р­жа­в­ним, які бу­ду­ва­лись в ці­ло­му на ос­но­в­них по­ло­жен­нях де­кла­ра­ції уря­ду Б. Ма­р­то­са від 12 сер­п­ня, ві­до­зви го­ло­вно­го ота­ма­на військ УНР С. Пет­лю­ри до на­се­лен­ня Укра­ї­ни від 17 ве­ре­с­ня 1919 ро­ку. Ма­х­нов­сь­ке по­вс­тан­с­т­во, ці­л­ком ото­то­ж­ню­ю­чи се­бе з ре­во­лю­ці­єю, ак­ти­в­но ви­сту­па­ло про­ти по­лі­ти­ки “во­єн­но­го ко­му­ні­з­му”, втру­чан­ня дер­жа­ви у спра­ви се­лян, на­ці­о­на­лі­за­ції зе­м­лі і за по­ве­р­нен­ня її до се­ля­ни­на, за­бо­ро­ну її ку­пі­в­лі-­про­да­жу, від­мі­ну по­да­т­ків з се­лян­с­т­ва до дер­жа­в­но­го бю­дже­ту, збе­ре­жен­ня еко­но­мі­ч­ної сво­бо­ди се­лян­с­т­ва, ло­я­ль­но ста­ви­лось до фо­р­ми Ра­дян­сь­кої вла­ди. Яс­к­ра­вим при­кла­дом “ма­х­нов­сь­ко­ї” те­чії в по­вс­тан­сь­ко­му ан­ти­ко­му­ні­с­ти­ч­но­му ру­сі се­лян на Лі­во­бе­реж­жі бу­ла так зва­на “Глу­хів­сь­ка по­вс­тан­сь­ка ре­с­пу­б­лі­ка” (Глу­хів­сь­кий по­віт, Че­р­ні­гів­сь­ка гу­бе­р­нія). Для по­вс­тан­сь­ких за­го­нів, які не ма­ли ста­ло­го по­лі­тич­но­го за­ба­р­в­лен­ня (бли­зь­ко 58% від за­га­ль­ної ма­си по­вс­тан­сь­ких фо­р­му­вань), бу­ли ха­ра­к­те­р­ні га­с­ла і ви­мо­ги со­ці­а­ль­ної ча­с­ти­ни есе­рів­сь­кої іде­о­ло­гії: “чо­р­ний пе­ре­діл” не­прийнят­тя ре­к­ві­зи­цій і під­три­м­ка ві­ль­ної то­р­гі­в­лі (що­пра­в­да, на мі­с­це­во­му рі­в­ні, без “спе­ку­ля­н­тів”, осо­б­ли­во не­ук­ра­їн­сь­кої на­ці­о­на­ль­но­с­ті), си­ль­на мі­с­це­ва ав­то­но­мія, яка і асо­ці­ю­ва­лась з по­нят­тям “ра­дян­сь­ка вла­да”, утве­р­джен­ня мі­с­це­вих куль­ту­р­них і ре­лі­гій­них тра­ди­цій, во­ро­же від­но­шен­ня до си­ль­ної при­су­т­но­с­ті дер­жа­ви. Го­ло­вне га­с­ло по­вс­тан­с­т­ва 1919 р. ”За ра­дян­сь­ку вла­ду, але без ко­му­ні­с­тів і ко­мун!”.

У тре­тьо­му роз­ді­лі “Ро­з­ви­ток по­вс­тан­сь­ко­го ан­ти­ко­му­ні­с­ти­ч­но­го ру­ху 1920 р.” роз­гля­ну­то фазу найвищого підйому повстанства про­ана­лі­зо­ва­но ос­но­в­ні йо­го кі­ль­кі­с­ні та які­с­ні по­ка­з­ни­ки та іде­о­ло­гі­ч­ну ін­ва­рі­а­н­т­ність.

В 1920 р. ра­дян­сь­ка вла­да поглибила “во­єн­но­ко­му­ні­с­ти­ч­ну” по­лі­ти­ку на се­лі. Все­охо­п­лю­ю­чо­го роз­ма­ху на­бу­ли ви­лу­чен­ня про­до­во­ль­с­т­ва, примусові мобілізації, політичний терор,тому по­вс­тан­сь­кий ан­ти­ко­му­ні­с­ти­ч­ний рух се­лян на Лі­во­бе­ре­ж­ній Укра­ї­ні охо­пив прак­ти­ч­но всі по­ві­ти Пол­та­в­сь­кої (49 по­вс­тан­сь­ких за­го­нів до­да­т­ко­во опе­ру­ва­ли в ін­ших гу­бе­р­ні­ях, 52 – ді­я­ли в чі­т­ко ви­зна­че­них по­ві­тах, 58 – в ме­жах май­же всі­єї гу­бе­р­нії), Че­р­ні­гів­сь­кої (33 за­го­ни до­да­т­ко­во опе­ру­ва­ли в ін­ших гу­бе­р­ні­ях, 15 – в чі­т­ко ви­зна­че­них по­ві­тах, 10 – в ме­жах май­же всі­єї гу­бе­р­нії) гу­бе­р­ній та ча­с­т­ко­во – Ха­р­ків­сь­ку гу­бе­р­нію (19 за­го­нів ді­я­ли до­да­т­ко­во в ін­ших гу­бе­р­ні­ях, 4 – в ме­жах май­же всі­єї гу­бе­р­нії, 16 – в чі­т­ко ви­зна­че­них по­ві­тах). 50% по­вс­тан­сь­ких фо­р­му­вань, те­ри­то­рі­єю ді­я­ль­но­с­ті яких в 1920 р. бу­ла май­же вся Че­р­ні­гів­сь­ка гу­бе­р­нія, ді­я­ли в цих ме­жах і в 1919 р. Цей же по­ка­з­ник се­ред за­го­нів, які опе­ру­ва­ли в чі­т­ко ви­зна­че­них по­ві­тах Че­р­ні­гі­в­щи­ни, ста­но­вить 20%, се­ред фо­р­му­вань, гео­гра­фія ді­я­ль­но­с­ті яких не об­ме­жу­ва­лась ли­ше Че­р­ні­гів­сь­кою гу­бе­р­ні­єю, – 15,15%. Від­по­ві­д­ні по­ка­з­ни­ки за 1920 р. по Пол­та­в­сь­кій гу­бе­р­нії ста­но­в­лять 10,5%–9,6%–8,2%, по Ха­р­ків­сь­кій – 20%–6,25%–5%. 1920 р. за кі­ль­кі­с­тю по­вс­тан­сь­ких за­го­нів зна­ч­но пе­ре­ве­р­шив 1919 р. і став апо­ге­єм се­лян­сь­ко-­по­в­с­тан­сь­ко­го ан­ти­ко­му­ні­с­ти­ч­но­го ру­ху на Лі­во­бе­реж­жі. Про­тя­гом 1920 р. в Че­р­ні­гів­сь­кій гу­бе­р­нії ді­я­ло не ме­н­ше 58 іде­н­ти­фі­ко­ва­них по­вс­тан­сь­ких ан­ти­ко­му­ні­с­ти­ч­них фо­р­му­вань се­лян (май­же в 1,8 ра­за бі­ль­ше, ніж в 1919 р.), на Пол­та­в­щи­ні – 159 (май­же в 5,7 ра­за бі­ль­ше), на Ха­р­кі­в­щи­ні – 39 (в 6,5 ра­за бі­ль­ше). Та­ким чи­ном, на Лі­во­бе­реж­жі ді­я­ло не ме­н­ше 214 по­вс­тан­сь­ких за­го­нів, що в 3,7 ра­за бі­ль­ше, ніж в 1919 ро­ці. Це ста­но­вить 65,3% за­га­ль­ної кі­ль­ко­с­ті іде­н­ти­фі­ко­ва­них по­вс­тан­сь­ких за­го­нів, що ді­я­ли на Лі­во­бе­реж­жі про­тя­гом 1919-1921 рр. В 214 фо­р­му­ван­нях пе­ре­бу­ва­ло при­бли­з­но 74417 по­вс­та­н­ців (в 3,4 ра­за бі­ль­ше, ніж в 1919 р.) при 11 га­р­ма­тах, 172 ку­ле­ме­тах. В 1920 р. в се­ре­д­ньо­му в од­но­му по­вс­тан­сь­ко­му за­го­ні зна­хо­ди­лось 348 по­вс­та­н­ців. Ос­но­в­на ма­са по­вс­та­н­ців зна­хо­ди­лась у ве­ли­ких за­го­нах, в яких пе­ре­бу­ва­ло бі­ль­ше 500 чол.: в 30 за­го­нах (14% від 214 фо­р­му­вань) пе­ре­бу­ва­ло 61800 чол. (83%). Про зна­ч­ні ор­га­ні­за­цій­ні мо­ж­ли­во­с­ті по­вс­тан­сь­ко­го ру­ху, роз­мах і гли­би­ну при­чин, які йо­го по­ро­ди­ли, сві­д­чить і та­кий по­ка­з­ник: тіль­ки в 34 за­го­нах (16% від 214 фо­р­му­вань), ді­я­ль­ність яких не об­ме­жи­лась ли­ше 1920 р., пе­ре­бу­ва­ло 42507 по­вс­та­н­ців (57%). Пи­то­ма ва­га “ко­ро­т­ко­ді­ю­чих” по­вс­тан­сь­ких фо­р­му­вань се­ред за­га­ль­ної ма­си по­вс­тан­сь­ких за­го­нів в 1920 р. скла­ла 59%. Все це до­да­т­ко­во сві­д­чить про сти­хій­ний, не­ор­га­ні­зо­ва­ний ха­ра­к­тер се­лян­сь­кої бо­ро­ть­би.

На­віть в пе­рі­од най­бі­ль­шо­го роз­ма­ху по­вс­тан­сь­ко­го ру­ху йо­го іде­о­ло­гія, ма­ю­чи за­га­ль­не ан­ти­ко­му­ні­с­ти­ч­не спря­му­ван­ня, за­ли­ша­лась амо­р­ф­ним на­бо­ром роз­рі­з­не­них га­сел, які ви­су­ва­ли за­ле­ж­но від си­ту­а­ці­ї. Ха­ра­к­те­ри­зу­ю­чи по­лі­тич­ну спря­мо­ва­ність до­слі­джу­ва­но­го на­ми яви­ща в 1920 р. з то­ч­ки зо­ру по­ді­лу остан­ньо­го на три ос­но­в­ні гру­пи, мо­ж­на стве­р­джу­ва­ти та­ке: з 214 по­вс­тан­сь­ких за­го­нів 59 (27,6%) ма­ли яс­к­ра­во ви­ра­же­не “у­е­не­рів­сь­ке” за­ба­р­в­лен­ня, 26 (12%) – “ма­х­нов­сь­ке”, 126 (59%) – не ма­ли чі­т­ко ви­зна­че­но­го ста­ло­го по­лі­тич­но­го від­ті­н­ку. По­рі­в­ня­но з 1919 р. чи­се­ль­ність за­го­нів 1-ї гру­пи збі­ль­ши­лась в 3,9 ра­за (то­ді як їх­ня пи­то­ма ва­га май­же не змі­ни­ла­ся), 2-ї – в 3 ра­зи (пи­то­ма ва­га зме­н­ши­лась май­же в 1,3 ра­за), 3-ї – в 4 ра­зи (пи­то­ма ва­га за­ли­ши­лась май­же не­змін­ною). Та­ким чи­ном, жо­д­на з по­лі­тич­них те­чій в по­вс­тан­сь­ко­му ру­сі Лі­во­бе­реж­жя і в 1920 р. не ста­ла про­ві­д­но­ю. Зве­р­тає на се­бе ува­гу і той факт, що з 26 “ма­х­нов­сь­ких” за­го­нів 8 (31%) вже ді­я­ло в 1919 р., то­ді як з 59 “у­е­не­рів­сь­ких” фо­р­му­вань ли­ше 6 (10%) ді­я­ло в 1919 р.

Про ва­ж­ли­вість ідей­но­го ор­га­ні­зу­ю­чо­го та об'­єд­ну­ю­чо­го на­ча­ла, вкрай не­об­хід­но­го для “це­ме­н­ту­ван­ня” по­вс­тан­сь­ких фо­р­му­вань се­лян, яс­к­ра­во сві­д­чить на­сту­п­ний факт: з 127 за­го­нів, які вда­ло­ся іде­н­ти­фі­ку­ва­ти і які ді­я­ли ли­ше про­тя­гом од­но­го 1920 р., 87 за­го­нів (68%) не на­ле­жа­ли до якої-­не­будь по­лі­тич­ної те­чії в по­вс­тан­сь­ко­му ру­сі, 30 (24%) – на­ле­жа­ли до “у­е­не­рів­сь­ко­ї” те­чії, 8 (6,3%) – до “ма­х­нов­сь­ко­ї” (і ли­ше 1,7% при­па­да­ло на по­ді­б­ні за­го­ни “бо­ро­ть­би­с­тів”, “а­на­р­хі­с­тів” то­що). Та­ким чи­ном, пе­ре­ва­ж­на ма­са “ко­ро­т­ко­ді­ю­чих” за­го­нів не на­ле­жа­ла до ос­но­в­них по­лі­тич­них те­чій в по­вс­тан­сь­ко­му ру­сі. В зв'я­з­ку з цим за­слу­го­вує на ува­гу і той факт, що 1920 р. по­рі­в­ня­но з 1919 р. кі­ль­кість “ко­ро­т­ко­ді­ю­чих” за­го­нів зро­с­ла з 5,2 ра­за, а їх­ня пи­то­ма ва­га се­ред за­га­ль­ної ма­си по­вс­тан­сь­ких фо­р­му­вань – в 1,4 ра­за (з 42% до 59%). Пи­то­ма ва­га “ко­ро­т­ко­ді­ю­чих” за­го­нів, що не ма­ли чі­т­ко­го по­стій­но­го по­лі­тич­но­го за­ба­р­в­лен­ня, се­ред за­га­ль­ної ма­си по­вс­тан­сь­ких фо­р­му­вань ста­но­ви­ла 40%, се­ред “ко­ро­т­ко­ді­ю­чих” фо­р­му­вань – 68% (для по­рі­в­нян­ня: в 1919 р., від­по­ві­д­но, 26% і 62,5%). Це пе­ре­ко­н­ли­во сві­д­чи­ло про по­сту­по­ве на­ро­с­тан­ня вну­т­рі­шньої кри­зи по­вс­тан­сь­ко­го ан­ти­ко­му­ні­с­ти­ч­но­го ру­ху се­лян з ко­ж­ним ро­ком продовження бо­ро­ть­би (в пе­р­шу чер­гу, вна­слі­док ви­сна­жен­ня ма­те­рі­а­ль­но-­про­до­во­ль­чих і люд­сь­ких ре­сур­сів, а та­кож по­ши­рен­ня се­ред се­лян по­лі­тич­ної апа­тії і зне­ві­ри).

В тих за­го­нах, які ді­я­ли про­тя­гом 2-х ро­ків, по­ка­з­ни­ки спів­від­но­шен­ня ос­но­в­них по­лі­тич­них те­чій в по­вс­тан­сь­ко­му ан­ти­ко­му­ні­с­ти­ч­но­му ру­сі та­кі: 1919-1920 рр. – 9 за­го­нів не на­ле­жа­ли до жо­д­ної з по­лі­тич­них те­чій, 6 – на­ле­жа­ли до “ма­х­нов­сь­ко­ї”, 3 – до “у­е­не­рів­сь­ко­ї”; 1920-1921 рр. – 21 фо­р­му­ван­ня не ма­ло по­лі­тич­но­го за­ба­р­в­лен­ня, 10 – ма­ли “ма­х­нов­сь­кий” від­ті­нок, 19 – “у­е­не­рів­сь­кий”. Се­ред за­го­нів, які ді­я­ли про­тя­гом 3-х ро­ків (1919-1921 р.р та 1920-1922 рр.) і бі­ль­ше, спів­від­но­шен­ня “у­е­не­рів­сь­ко­ї” та “ма­х­нов­сь­ко­ї” те­чій бу­ло при­бли­з­но од­на­ко­вим. Та­ким чи­ном, се­ред по­вс­тан­сь­ких за­го­нів, які ді­я­ли про­тя­гом 2-х ро­ків і бі­ль­ше, пи­то­ма ва­га фо­р­му­вань, що на­ле­жа­ли до ос­но­в­них по­лі­тич­них те­чій, ста­но­вить 56%. Все це до­да­т­ко­во вка­зує на ва­ж­ли­вість при­су­т­но­с­ті по­лі­тич­ної ідеї в бо­ро­ть­бі по­вс­тан­сь­ких фо­р­му­вань, що спри­я­ло три­ва­ло­с­ті їх­ньо­го іс­ну­ван­ня.

З 59 за­го­нів “у­е­не­рів­сь­ко­го” ха­ра­к­те­ру 48 опе­ру­ва­ло на Пол­та­в­щи­ні, 16 – на Че­р­ні­гі­в­щи­ні, 11 – Ха­р­кі­в­щи­ні; се­ред 26 “ма­х­нов­сь­ких” за­го­нів від­по­ві­д­ні по­ка­з­ни­ки ма­ють та­ке спів­від­но­шен­ня: 22–10–8 (при під­ра­ху­н­ках по­ді­б­но­го ха­ра­к­те­ру слід па­м'я­та­ти про те, що те­ри­то­рі­єю ді­я­ль­но­с­ті ба­га­тьох за­го­нів не бу­ла ли­ше од­на гу­бе­р­нія). Та­ким чи­ном, центром активності ос­но­в­них по­лі­тич­них те­чій в се­лян­сь­ко-­по­в­с­тан­сь­ко­му ан­ти­ко­му­ні­с­ти­ч­но­му ру­сі на Лі­во­бе­реж­жі в 1920 р. бу­ла Пол­та­в­сь­ка гу­бе­р­нія, яка бу­ла вза­га­лі від­но­с­ним центром ді­я­ль­но­с­ті по­вс­тан­сь­ких фо­р­му­вань на Лі­во­бе­реж­жі в 1920 р. (159 за­го­нів з 214).

Про­гра­м­но-­агі­та­цій­ні до­ку­ме­н­ти се­лян­сь­ких по­вс­тан­сь­ких ан­ти­ко­му­ні­с­ти­ч­них за­го­нів Лі­во­бе­ре­ж­ної Укра­ї­ни в 1920 р. про­до­в­жу­ва­ли мі­с­ти­ти, в ці­ло­му, ті ж са­мі гасла, що і в 1919 р. Зо­к­ре­ма, за­ли­ша­лись по­ши­ре­ни­ми ви­мо­ги зрі­в­ня­ль­но­го зе­м­ле­ро­з­по­ді­лу. Но­вим бу­ло, в пе­р­шу чер­гу, те, що ви­мо­ги по­лі­тич­но­го ха­ра­к­те­ру по­ча­ли все бі­ль­ше по­сту­па­тись ви­мо­гам со­ці­а­ль­но-­еко­но­мі­ч­но­го ха­ра­к­те­ру, а еле­ме­н­ти іде­о­ло­гій по­лі­тич­них те­чій в по­вс­тан­сь­ко­му ру­сі – змі­шу­ва­тись. Но­вим бу­ло і те, що най­по­ши­ре­ні­шем в 1919 р. га­с­ло “Геть ко­му­ну!”, в 1920 р. перетворилось у заклик “Геть прод­ро­з­ве­р­с­т­ку!”. З 1920 р. і на­да­лі не­прийнят­тя се­лян­с­т­вом прод­ро­з­ве­р­с­т­ки і по­вс­тан­сь­кий ан­ти­ко­му­ні­с­ти­ч­ний рух пе­ре­пле­лись між со­бою най­ті­с­ні­шим чи­ном, що і від­би­лось на іде­о­ло­гії остан­ньо­го.

У че­т­ве­р­то­му роз­ді­лі “За­не­пад се­лян­сь­ко-­по­в­с­тан­сь­ко­го ан­ти­ко­му­ні­с­ти­ч­но­го ру­ху 1921 р.” роз­гля­ну­то со­ці­а­ль­но-­еко­но­мі­ч­не ста­но­ви­ще укра­ї­н­сь­ко­го се­ла і по­лі­ти­ку ра­дян­сь­кої вла­ди що­до се­лян­с­т­ва в 1921 р., до­слі­дже­но змі­ни в іде­о­ло­гі­ч­них на­стро­ях по­вс­тан­с­т­ва, про­цес зга­сан­ня по­вс­тан­сь­ко­го ру­ху.

1921 р. став остан­нім ро­ком дії в Укра­ї­ні ма­со­во­го се­лян­сь­ко­го по­вс­тан­сь­ко­го ан­ти­ко­му­ні­с­ти­ч­но­го ру­ху. Ос­но­в­ни­ми при­чи­на­ми йо­го за­не­па­ду на осінь1921 р. на Лі­во­бе­реж­жі тре­ба вва­жа­ти ком­п­ро­міс, на який ви­му­ше­на бу­ла пі­ти з се­ля­на­ми ра­дян­сь­ка вла­да під ти­с­ком по­вс­тан­с­т­ва. Цей ком­п­ро­міс ви­яви­в­ся, на­сам­пе­ред, у зго­р­тан­ні по­лі­ти­ки “во­єн­но­го ко­му­ні­з­му”; від­мо­ві від бру­та­ль­них ме­то­дів прод­ро­з­ве­р­с­т­ки, пе­р­ма­не­н­т­но­го пе­ре­роз­по­ді­лу зе­м­лі; за­крі­п­лен­ні остан­ньої в 9-рі­ч­не ко­ри­с­ту­ван­ня за се­лян­сь­ки­ми го­с­по­дар­с­т­ва­ми; впро­ва­джен­ні в жит­тя то­ва­р­но-­гро­шо­вих за­сад. З ін­шо­го бо­ку, три­ва­ла ви­сна­ж­ли­ва вій­на, еко­но­мі­ч­на ру­ї­на, те­рор го­ло­дом в умо­вах гра­ни­ч­но­го фі­зи­ч­но­го, ма­те­рі­а­ль­но­го ви­сна­жен­ня се­ля­ни­на і йо­го го­с­по­дар­с­т­ва, природнє ба­жан­ня ста­бі­ль­но­с­ті, по­ряд­ку ве­ли до зни­жен­ня опі­р­но­с­ті се­лян­с­т­ва ве­ли­ко­му ор­га­ні­зо­ва­но­му тех­ні­ч­но за­без­пе­че­но­му вій­сь­ко­во-­ре­п­ре­си­в­но­му апа­ра­ту бі­ль­шо­ви­ків. Не остан­ню роль у за­ту­хан­ні бо­ро­ть­би ві­ді­гра­ла ам­ні­с­тія уча­с­ни­ків по­вс­тан­сь­ко­го ру­ху, а та­кож тра­ди­цій­ні не­га­ти­в­ні ри­си, при­та­ман­ні се­лян­сь­кій бо­ро­ть­бі, на­сам­пе­ред її роз­по­ро­ше­ність.

В 1921 р. збе­рі­г­ся, в ці­ло­му, стан ре­чей, при­та­ман­ний по­пе­ре­днім ро­кам гро­ма­дян­сь­кої вій­ни на се­лі: зе­м­ля та хліб бу­ли ос­но­в­ни­ми об'­єк­та­ми бо­ро­ть­би на се­лі і се­ла про­ти більшовицької вла­ди, іде­о­ло­гія до­слі­джу­ва­но­го яви­ща (осо­б­ли­во в 1-ій по­л. 1921 р.) про­до­в­жу­ва­ла ві­до­бра­жа­ти про­ти­сто­ян­ня укра­ї­н­сь­ко­го се­ла комуністичній практиці. Вод­но­час вона ні­ве­лю­ва­лась, ос­но­в­на ува­га зо­се­ре­ди­лась на бо­лю­чих в жит­ті се­ля­ни­на со­ці­а­ль­но-­еко­но­мі­ч­них мо­ме­н­тах. По­лі­тич­на пла­т­фо­р­ма по­вс­тан­сь­ко­го ру­ху ча­с­то на­бу­ва­ла спро­ще­но­го ви­гля­ду: “Геть жи­дів і ка­ца­пів! Хай жи­ве по­вс­тан­с­т­во!”. З ча­сом змі­ни в со­ці­а­ль­но-­еко­но­мі­ч­ній, по­лі­тич­ній си­ту­а­ції 1921 ро­ку вре­ш­ті-­решт по­сту­по­во змі­ни­ли і ста­в­лен­ня укра­ї­н­сь­ко­го се­лян­с­т­ва до ра­дян­сь­кої вла­ди, яка ста­ла сприй­ма­тись ни­ми не як оку­па­цій­на, а як “мі­с­це­ва”, що і ста­но­ви­ло го­ло­вний стри­жень змін в іде­о­ло­гі­ч­них на­стро­ях по­вс­тан­с­т­ва.

З 156 по­вс­тан­сь­ких за­го­нів, які ді­я­ли на Лі­во­бе­реж­жі в 1921 р., 33 фо­р­му­ван­ня (21%) ма­ли чі­т­ко ви­ра­же­ний “у­е­не­рів­сь­кий” від­ті­нок, 20 (13%) – ”ма­х­нов­сь­кий”, 102 (65,4%) – не ма­ли чі­т­ко ви­зна­че­но­го по­лі­тич­но­го від­ті­н­ку. По­рі­в­ня­но з 1920 р. чи­се­ль­ність за­го­нів 1-ї гру­пи ско­ро­ти­лась май­же в 2 ра­зи (то­ді як їх­ня пи­то­ма ва­га – ли­ше в 1,32 ра­за), 2-ї – в 1,3 ра­за (при цьо­му пи­то­ма ва­га на­віть де­що зро­с­ла), 3-ї – в 1,2 ра­за (то­ді як пи­то­ма ва­га зро­с­ла в 1,11 ра­за). Та­ким чи­ном, і в 1921 р. жо­д­на з по­лі­тич­них те­чій в по­вс­тан­сь­ко­му ан­ти­ко­му­ні­с­ти­ч­но­му ру­сі се­лян Лі­во­бе­реж­жя не за­йня­ла до­мі­ну­ю­чо­го по­ло­жен­ня. Цьо­му спри­я­ли прак­ти­ч­на іде­н­ти­ч­ність га­сел всіх по­лі­тич­них сил, сла­б­ке по­лі­тич­не за­ба­р­в­лен­ня по­вс­тан­сь­ко­го ру­ху, за­га­ль­на вій­сь­ко­во-­по­лі­ти­ч­на по­ра­з­ка “у­е­не­рів­сь­ко­ї”, “ма­х­нов­сь­ко­ї” та ін­ших те­чій в по­вс­тан­сь­ко­му ру­сі. Пи­то­ма ва­га за­го­нів “ма­х­нов­сь­ко­ї” те­чії по­рі­в­ня­но з 1920 р. не зме­н­ши­лась вна­слі­док ча­с­т­ко­вої пе­ре­орі­є­н­та­ції (вій­сь­ко­ві по­ра­з­ки на Пів­дні, на­яв­ність ти­ло­вих баз на Лі­во­бе­реж­жі, від­су­т­ність со­ці­а­ль­но-­еко­но­мі­ч­ної ба­зи на Пра­во­бе­реж­жі) “ма­х­нов­сь­ко­ї” те­чії з Пів­дня на Лі­во­бе­реж­жя Укра­ї­ни.

З 20 “ма­х­нов­сь­ких” за­го­нів 12 (60%), а з 33 “у­е­не­рів­сь­ких” 23 фо­р­му­ван­ня (70%) вже ді­я­ли в 1920 р. По­ка­з­ни­ки пи­то­мої ва­ги та­ких фо­р­му­вань в 1921 р. по­рі­в­ня­но з від­по­ві­д­ни­ми по­ка­з­ни­ка­ми за 1920 р. зна­ч­но зро­с­ли (май­же з 2 ра­зи се­ред “ма­х­нов­сь­ких” за­го­нів і в 7 раз се­ред “у­е­не­рів­сь­ких”), що сві­д­чи­ло про за­га­ль­му­ван­ня про­це­су утво­рен­ня тих по­вс­тан­сь­ких за­го­нів, які ді­я­ли про­тя­гом бі­ль­ше 1 ро­ку і на­ле­жа­ли до ос­но­в­них по­лі­тич­них те­чій в по­вс­тан­сь­ко­му ру­сі. А це, в свою чер­гу, до­да­т­ко­во вка­зу­ва­ло на за­не­пад по­вс­тан­сь­ко­го ру­ху.

З 80 “ко­ро­т­ко­ді­ю­чих” фо­р­му­вань 66 (82,5%) не на­ле­жа­ли до якої-­не­будь по­лі­тич­ної те­чії в по­вс­тан­сь­ко­му ру­сі, 5 (6,25% – на рі­в­ні 1920 р.) – на­ле­жа­ли до “ма­х­нов­сь­ко­ї” те­чії, 9 (11,25% про­ти 24% в 1920 р.) – до “у­е­не­рів­сь­ко­ї” те­чі­ї. Як і в 1920 р., так і в 1921 р., пе­ре­ва­ж­на ма­са “ко­ро­т­ко­ді­ю­чих” за­го­нів не на­ле­жа­ла до жо­д­ної з по­лі­тич­них те­чій в по­вс­тан­сь­ко­му ру­сі. Пи­то­ма ва­га та­ких за­го­нів як се­ред за­га­ль­ної ма­си по­вс­тан­сь­ких фо­р­му­вань, так і се­ред “ко­ро­т­ко­ді­ю­чих” фо­р­му­вань, по­стій­но зро­с­та­ла: від­по­ві­д­но, 26% і 62,5% в 1919 р.; 40% і 68% в 1920 р.; 42,3% і 82,5% в 1921 р. Це пе­ре­ко­н­ли­во сві­д­чи­ло про по­сту­по­ве на­ро­с­тан­ня з огля­ду на ра­ніш за­зна­че­ні при­чи­ни вну­т­рі­шньої кри­зи по­вс­тан­сь­ко­го ру­ху з ко­ж­ним ро­ком за­тя­гу­ван­ня бо­ро­ть­би. В тих за­го­нах, які ді­я­ли про­тя­гом 2-х ро­ків, 24 фо­р­му­ван­ня не ма­ли по­лі­тич­но­го за­ба­р­в­лен­ня (з них 21 за­гін ді­яв і в 1920 р.), 10 – ма­ли “ма­х­нов­сь­кий” від­ті­нок, 19 – “у­е­не­рів­сь­кий” (всі опе­ру­ва­ли з 1920 р.). Та­ким чи­ном, се­ред по­вс­тан­сь­ких за­го­нів, які ді­я­ли про­тя­гом 2-х ро­ків, пи­то­ма ва­га фо­р­му­вань, що на­ле­жа­ли до ос­но­в­них по­лі­тич­них те­чій ста­но­вить 54,7% – май­же на рі­в­ні 1920 р. Ва­ж­ли­вість при­су­т­но­с­ті по­лі­тич­ної ідеї в бо­ро­ть­бі по­вс­тан­сь­ких фо­р­му­вань є оче­ви­д­но­ю.

З 33 “у­е­не­рів­сь­ких” за­го­нів 20 опе­ру­ва­ло на Пол­та­в­щи­ні, 9 – на Че­р­ні­гі­в­щи­ні, 17 – на Ха­р­кі­в­щи­ні; се­ред 20 “ма­х­нов­сь­ких” за­го­нів від­по­ві­д­ні по­ка­з­ни­ки ма­ють та­ке спів­від­но­шен­ня: 13–9–10.

Про­цес зга­сан­ня до­слі­джу­ва­но­го на­ми яви­ща мав по­сту­по­вий ха­ра­к­тер і не був об­ва­ль­ним. Чин­ни­ки, які спри­я­ли від­хо­ду се­лян­с­т­ва від по­вс­тан­сь­ко­го ру­ху, по­ча­ли ді­я­ти не з са­мо­го по­ча­т­ку 1921 р. і не всі від­ра­зу. Од­нак про­цес зга­сан­ня по­вс­тан­сь­ко­го ан­ти­ко­му­ні­с­ти­ч­но­го ру­ху се­лян на Лі­во­бе­реж­жі від­бу­ва­в­ся шви­д­ше і мав ви­ра­з­ні­ший ха­ра­к­тер, ніж в ін­ших ре­гі­о­нах Укра­ї­ни. В 1921 р. збе­ре­г­лись гли­бо­кі розбіжності між “ма­х­нов­сь­ко­ю” і “у­е­не­рів­сь­ко­ю” те­чі­я­ми в по­вс­тан­сь­ко­му ру­сі. Од­ним з не­га­ти­в­них на­с­лід­ків зву­жен­ня со­ці­а­ль­но-­еко­но­мі­ч­ної ба­зи по­вс­тан­сь­ко­го ру­ху ста­ла по­сту­по­ва кри­мі­на­лі­за­ція ча­с­ти­ни по­вс­тан­сь­ких фо­р­му­вань.

В 1921 р. се­лян­сь­ко-­по­в­с­тан­сь­кий ан­ти­ко­му­ні­с­ти­ч­ний рух на Лі­во­бе­реж­жі охо­пив прак­ти­ч­но всі по­ві­ти Пол­та­в­сь­кої (34 за­го­ни опе­ру­ва­ли до­да­т­ко­во в ін­ших гу­бе­р­ні­ях, 29 – в чі­т­ко ви­зна­че­них по­ві­тах гу­бе­р­нії, 15 – в ме­жах май­же всі­єї гу­бе­р­нії) і Ха­р­ків­сь­кої (від­по­ві­д­но, 24–47–3) гу­бе­р­ній, то­ді як Че­р­ні­гів­сь­ку гу­бе­р­нію – ча­с­т­ко­во (від­по­ві­д­но, 21–14–7). В 1921 р. май­же при­пи­ни­лось утво­рен­ня по­вс­тан­сь­ких за­го­нів, те­ри­то­рія ді­я­ль­но­с­ті яких охо­п­лю­ва­ла б де­кі­ль­ка гу­бе­р­ній. Це, бу­ло сим­п­то­ма­ти­ч­ним про­явом про­це­сів зга­сан­ня по­вс­тан­сь­ко­го ру­ху.

Про­тя­гом 1921 р. на Лі­во­бе­реж­жі ді­я­ло не ме­н­ше 156 іде­н­ти­фі­ко­ва­них по­вс­тан­сь­ких ан­ти­ко­му­ні­с­ти­ч­них за­го­нів се­лян (в 1,36 ра­за ме­н­ше, ніж в 1920 р.): на Че­р­ні­гі­в­щи­ні – не ме­н­ше 42 фо­р­му­вань (в 1,4 ра­за ме­н­ше), на Пол­та­в­щи­ні – 78 (в 2 ра­зи ме­н­ше), на Ха­р­кі­в­щи­ні – 74 (май­же з 2 ра­зи бі­ль­ше). Та­ким чи­ном, від­но­с­ним центром активності по­вс­тан­сь­ких фо­р­му­вань за­ли­ша­лась Пол­та­в­щи­на. Всьо­го про­тя­гом 1919-1921 рр. на Лі­во­бе­реж­жі опе­ру­ва­ло не ме­н­ше 327 по­вс­тан­сь­ких ан­ти­ко­му­ні­с­ти­ч­них за­го­нів, які вда­ло­ся іде­н­ти­фі­ку­ва­ти. В 1921 р. в 156 за­го­нах на­ра­хо­ву­ва­лось бли­зь­ко 16182 по­вс­та­н­ців (в 4,6 ра­за ме­н­ше, ніж в 1920 р.) при 19 га­р­ма­тах і 222 ку­ле­ме­тах. В 1921 р. в се­ре­д­ньо­му в од­но­му по­вс­тан­сь­ко­му за­го­ні зна­хо­ди­лось трохи більше 100 чол. По­рі­в­ню­ю­чи цей по­ка­з­ник з від­по­ві­д­ни­ми по­ка­з­ни­ка­ми за 1919 р. і 1920 р., ви­д­но, що в 1921 р. мав мі­с­це про­цес ак­ти­в­но­го “о­б­мі­лін­ня” по­вс­тан­сь­ких за­го­нів, що та­кож бу­ло сим­п­то­ма­ти­ч­ним про­явом зга­сан­ня по­вс­тан­сь­ко­го ру­ху. В 1921 р. в 6 за­го­нах (4% від 156 фо­р­му­вань) бу­ло 10700 чол. (66%) в 29 за­го­нах (18,6% від 156 фо­р­му­вань), ді­я­ль­ність яких не об­ме­жу­ва­лась ли­ше 1921 р., пе­ре­бу­ва­ло 8464 по­вс­та­н­ців (52,3%). Все це сві­д­чить про зна­ч­ні мо­ж­ли­во­с­ті по­вс­тан­сь­ко­го ру­ху, йо­го роз­мах.

З ма­со­вим по­вс­тан­сь­ким ан­ти­ко­му­ні­с­ти­ч­ним ру­хом се­лян на Лі­во­бе­ре­ж­ній Укра­ї­ні до кінця осе­ні, 1921 р. бу­ло по­кі­н­че­но.

ВИ­СНО­В­КИ

По­вс­тан­сь­кий ан­ти­ко­му­ні­с­ти­ч­ний рух се­лян 1919-1921 рр. – один з найя­с­к­ра­ві­ших про­явів се­лян­сь­ко­го ха­ра­к­те­ру Укра­ї­н­сь­кої ре­во­лю­ції, який був ви­зна­че­ний со­ці­а­ль­ним скла­дом на­се­лен­ня Укра­ї­ни, аг­ра­р­ною спе­ци­фі­кою, осві­т­нім, куль­ту­р­ним і по­лі­тич­ним рі­в­нем, ста­ном на­ці­о­на­ль­ної са­мо­сві­до­мо­с­ті пе­ре­ва­ж­ної бі­ль­шо­с­ті на­се­лен­ня. Вза­га­лі по­вс­тан­сь­кий рух се­лян мо­ж­на роз­гля­да­ти як стри­ж­не­ве яви­ще Укра­ї­н­сь­кої ре­во­лю­ції, на­вко­ло яко­го і у ті­с­но­му зв'я­з­ку з яким бу­ду­ва­ли­ся, ма­ли ус­піх чи за­зна­ва­ли по­ра­з­ки всі най­по­мі­т­ні­ші по­лі­тич­ні ком­бі­на­ці­ї. По­вс­тан­сь­кий рух ви­яви­в­ся найа­де­к­ва­т­ні­шою по­ве­ді­н­кою укра­ї­н­сь­ко­го се­лян­с­т­ва в ре­во­лю­цій­ній си­ту­а­ці­ї.