Функції покуті в українській оселі.

Покуть належить до головної орнаментальної частини світлиці. Покуть — це кутик проти вхідних дверей, між східним і південним вікнами; він перший привертає до себе увагу при вході у світлицю; тут на Різдво стоять "дід" ("дідух"), тобто святий сніп з різноманітної пашні, символ доброго духу, врожайності, щедрості, християнські образи (ікони). Християнський звичай пошанування ікон (прийнятий у нас з Візантії) робить з хати — святилище (Щербаків-ський, 1980). В українській оселі покуть — найсвятіше місце. Тут обрядово відбувалося життя людини від її народження до смерті. Для головної ікони Богоматері або Спаса виготовляли окремий рушник ("божик"), кінці якого сягали лави під іконою. Покуття —престольне місце в оселі, яке зберігало родовід від лукавих і грізних сил (Скуратівський, 1992).

На відповідальній духовній місії ікони як духовного оберегу, загалом християнства в житті родини, народу наголошував український богослов, отець-доктор Іван Музичка (Музичка, 1995; Колодний, Музичка, 1999).

У наукових джерелах простежуються спроби визначити особливості "української душі", тип української родини. Ці питання досліджували видатні діячі української культури М. Костомаров, І. Нечуй-Левицький, В. Липинський, у тому числі представники української діаспори Є. Онацький, О. Кульчицький, В. Храмова, Б. Цимбалістий, М. Шлемкевич. У концептуальному відношенні їх підходи зумовили теоретичні засади гуманістичної філософи, аналітична психологія, методи історико-генетичного дослідження, соціально-культурна антропологія.

Тип української родини.

Тип родинного виховання залежить від культурної атмосфери, ідеології, соціальної структури, географічного положення країни, сусідства з іншими народами. Найважливішою у національному вихованні дослідники вважають відому особливість життя української родини, яка зумовлена становищем жінки-матері, активністю жінки у громадському житті (мужність Лесі Українки, Олени Теліги). Українець шукає у дружині риси подібності з матір'ю. Саме до жінки-матері звернена глибока любов і навіть пієтизм дітей упродовж їхнього життя. Україна найчастіше виступає під символом "Україна-мати", "Ненька-Україна", що виражає патріотизм як відданість дітей матері. Тут у релігійному житті поширеніший культ Богоматері, ніж Христа — Бого-чоловіка. Укоріненість культу Богоматері пояснюється "матріархальним" характером української родини, де практично вся ефективна влада належить матері. Мати повністю бере на себе виховання дітей, а батько втручається найчастіше лише для покарання дитини. Тому дитина ідентифікується передусім із матір'ю, наслідуючи типові для жіночої свідомості норми поведінки, моралі, настанови для життя. У формуванні людини європейського культурного кола активну участь беруть мати та батько. Тип родини у Західній Європі — патріархальний (Цимбалістий, 1992).

В українських родинах, на відміну від більшості патріархальних народів, після смерті батька найстарший син не успадковує всієї батьківської влади. Сини, як рівні, поділяють владу, безперечно, за умови взаємного порозуміння (Цимбалістий, 1956). Відомо, що згідно з нормами права, які стосуються родини, вже "Руська Правда" вважала жінку рівноцінною чоловікові. За відсутності заповіту батька вона вирішувала, як розподілити спадок між синами.

Багатодітність — традиційна етико-моральна цінність української родини. Це засвідчують українські народні прислів'я: "Один син — не син, два сини — швейна, три сини — ось тільки син". "У нього дочок сім — то й щастя всім".

Стан родини з одним чи двома дітьми влучно характеризує народний вислів: "У нашого Роду обрості мало, щось він не розростається".

Натомість розуміння Дому як одного з центральних понять української культури відкриває нові можливості національного виховання, загалом оптимізує український соціум, у тому числі родинний.