Соціокультурний зміст термінів "аванкулат", "аталичество", "кормильство"

Аналіз писемних джерел засвідчує певну подібність термінів "аванкулат" (лат. avunkulus — дядько по матері), "аталичество" (тюрк, ama — батько), "кормильство". Йдеться і про їхнє суспільне значення, виконання соціальних функцій: виховання княжичів, навчання військової справи, основ державного управління, інколи також дипломатичні. Відомо "кормильство" у більшості європейських держав. На Русі та в Польщі воно виникло як сімейний звичай, проте трансформувалося у впливовий владний інститут, значення якого поступово втратилося у XVI—XIX ст. (Мазур, 2001).

Кормильство – це форма індивідуального домашнього виховання і навчання дітей феодальної знаті. Київські князі добирали кормильців серед воєвод, знатних бояр. Вони були наставниками і регентами малолітніх княжичів, займалися їхнім розумовим, духовним і військово-фізичним навчанням і вихованням. Така індивідуальна й індивідуально-групова форма навчання використовувалася в Україні до кінця XVII століття.

Проблеми еволюції української сім'ї, сімейного побуту і звичаїв висвітлюють наукові дослідження. З-поміж них — І. Франко (1885), О. Франко (1887), М. Зубрицький (1906), М. Владимировський-Буданов (1890), Є. Сіцинський (1891), Ю. Гошко (1994), А . Пономарьов (1994), О. Кравець (1996), Р. Чмелик (1999) та ін.

Український родинний уклад життя вирізняють народна етика, шанування землі, хліба, землеробські традиції, спрямовані на дотримування рівноваги двох систем: матері-природи і матері-землі. В українській народній культурі надзвичайно розвинені традиції магії, чародійства, спрямовані на шанування духів землі, рослинності. Різноманітні обереги забезпечували вдале завершення хліборобської праці.

Родинне життя українців історично ґрунтується на традиціях трудового і морального виховання. Повага до землі, хліба, батьків, передусім, жінки-матері, — головні моральні заповіді українського народу.

Володимир Мономах залишив автобіографічне "Повчання" (1117), адресоване дітям і широкому загалу. "Повчання" пропагує ідеї миру, патріотизму, справедливості, наполегливої праці, моральні чесноти. У настановах він наголосив: "Старих шануй, як отця, а молодших — як братів; Лінощі ж — усьому [лихому] мати: що [людина] вміє — те забуде, а чого ж не вміє — то того не вчиться; страх божий майте вище над усе" (Літопис руський, 1989, с. 454—461).

Митрополит Андрей Шептицький про українську християнську родину.

Християнському вихованню приділяв особливу увагу митрополит Андрей Шептицький. Він зазначав, що християнській родині належить відповідальна місія у вихованні особистості, а родинний порядок становить основу "цілого суспільного ладу" і "дочасного щастя кожної одиниці" (Шептицький, 1965, с 31).

На пріоритетному значенні родинного виховання наголошував відомий український педагог Г. Ващенко (1878—?). Безумовно, позитивно впливають на формування волі та характеру успадковані від дідів-прадідів "здорові традиції" української родини: чистота тіла і душі, шанування батьків і старших людей, християнське виховання (Ващенко, 1999, с. 268—269).

Вияв шанобливого ставлення до батьків — традиційне народне звертання на "Ви", що й донині побутує у більшості сучасних українських родин.

В українському домі почесним символічним місцем предків є покуть (покуття), де ставилися ікони — найважливіша родинна духовна цінність. Ікони передавалися із роду в рід, іконами батьки благословляли дітей, прийдешні покоління.