Ортопедичне лікування за допомогою суцільнолитої куксової вкладки

Дана конструкція складається із штучної кукси коронкової частини зуба, яка фіксується у корені зуба за допомогою штифтів, відлитих одночасно з куксою, та штучної коронки, виготовленої окремо. Нині цей вид протеза справедливо вважається одним із найефективніших. І Іереваги даної конструкції перед штифтовими зубами такі. Штучну коронку, яка покриває куксу зуба, якщо необхідно, можна легко зняти і замінити, що неможливо зробити у разі штифтових зубів. У разі заміни коронки хворому тут же можна виготовити тимчасову (провізорну) коронку. За умови видалення поруч розміщеного зуба куксова вкладка стає опорою під мостоподібний протез. Відкривається можливість накладання мостоподібного протеза за наявності непаралельних каналів коренів. Можливе використання коренів, що частково покриті яснами. Можливе моделювання внутрішньотканинної частини куксової вкладки, яка повторює форму підготовленого каналу. Куксова вкладка надає унікальні можливості щодо вибору конструкції штучної коронки.

Штучну куксу зуба зі штифтом найчастіше виготовляють із сплавів КХС, СПС, нержавіючої сталі марок 1Х18М9Т, 2Х18П9, золотих сплавів тощо.

Підготовка кореневого каналу полягає у його розширенні на 2/3 довжини бором або спеціальними розширювачами для уведення штифта в канал. Під час підготовки кореня необхідно забезпечити можливість використання штифта достатньої міцності, а також запобігти виникненню обертального моменту.

Нині найбільшого поширення набув метод моделювання куксової вкладки за допомогою воску "Лавакс". Спочатку із воску готують штифт. Для цього розм'ягшують палочку воску "Лавакс", надають їй циліндричної форми (діаметр заготовки має бути меншим, ніж діаметр кореневого каналу) і вводять у канал. Для впевненості, Ідо віск контактує на всьому протязі зі стінками кореневого каналу, в товщу воску до упору вводять розігрітий дріт товщинсю 0,2-0,3 мм. Охолоджений струменем води штифт виводять із кореневого каналу разом із дротом. Відповідність розташування кінчиків дроту та воскового штифта означає, що кореневий канал є добре прохідним і отримано його обернене зображення на всю довжину. Потім розпочинають моделювання кукси зуба. Створюють куксу зуба, яка має відповідати його коронковій частині після ЇЇ препарування під одну із конструкцій штучної коронки. Змодельовану куксову вкладку виводять із каналу, детально оглядають і передають у ливарну лабораторію для заміни воску на пластмасу.

Крім описаного способу для моделювання куксових вкладок можна використовувати капрон, дріт, які спочатку припасовують у кореневому каналі, а потім здійснюють моделювання безпосередньо кукси зуба. Відомий також спосіб виготовлення куксових вкладок із пластмаси.

Припасовуючи відлиту куксову вкладку, добиваються щільного прилягання всієї литої частини кореневої та коронкової поверхонь зуба, після чого ї: фіксують на цемент. Наступного відвідування розпочинають виготовлення вибраної штучної коронки.

Ортопедичне лікування штифтовими зубами призводить до низки серйозних ускладнень. Найхарактернішою помилкою с неправильний підхід до застосування штифтових зубів, а саме: у разі неспокійного кореня, тонких стінок неповноцінних твердих тканин кореня, викривленого короткого кореня з важкопрохідним каналом, недостатньо підготовленого до протезування кореня наявності вогнищ запалення у приверхівкових тканинах, руйнування кореня нижче ясен тощо.

Перфорація стінки кореня — дуже серйозне ускладнення, яке може виникнути на етапі його підготовки. Для запобігання цьому ускладненню необхідно контролювати напрямок інструмента за допомогою рентгенограми.

Перфорований корінь необхідно видаляти. У процесі підготовки кореня можуть виникати явища гострого періодонтиту.

Допускають помилки також під час фіксації штифтових зубів. Це недостатнє висушування кореневого каналу, застосування надто густого або надто рідкого цементу, наявність повітряних бульбашок, недостатнє знежирення мікропротеза, введення штифта в кореневий канал не до кінця, поворот зуба навколо своєї осі, підвищення прикусу в окремих точках. Усі ці помилки призводять до розцементування протеза, розвитку вторинного карієсу, перевантаження зуба, перелому кореня або штифта, загострення хронічних запальних процесів у тканинах пародонта. У більшості випадків зберегти корінь зуба немa можливості і його змушені видаляти разом зі штифтом.

Лекція № 2, 3 курс 5 семестр. Клініко-лабораторні етапи виготовлення штучних

коронок зубів. Методи знеболення та препарування зубів під коронки.

План лекції:

1. Клініко-лабораторні етапи виготовлення штучних коронок зубів.

2. Методи знеболення та препарування зубів під коронки.

ШТАМПОВАНІ МЕТАЛЕВІ КОРОНКИ

Після обстеження хворого, проведеного препарування опорних зубів та отримання відбитків закінчується перший клінічний етап виготовлення штампованих металевих коронок.

У зуботехнічній лабораторії за отриманими відбитками виготовляють робочу та допоміжну моделі, які зіставляють у положенні центральної оклюзії і гіпсують в оклюдатор або артикулятор . Так починається лабораторний етап виготовлення металевих штампованих коронок. Після огляду гіпсових моделей проводять гравірування шийок зубів очним скальпелем. Під час цього процесу не допускається поглиблення ясенної борозни, завданням є тільки точно позначити ЇЇ контури. У разі необхідності міжзубні проміжки розділяють спеціальною пилкою (лобзиком). Хімічним олівцем позначають клінічну шийку зуба.

Отримана лінія буде служити орієнтиром для визначення довжини та ширини краю коронки, а також ступеня її заглиблення у ясенну борозну.

Відновлення анатомічної форми відпрепарованого зуба зубний технік проводить спеціальним моделювальним воском та моделювальним шпателем.

Першим шаром, який нашаровують на культю зуба, наносять розплавлений віск, починаючи від шийки зуба до різального краю, щоб запобігти потраплянню воску у ясенну борозну, що може призвести до зміни розмірів майбутньої коронки. Після нашарування воску починають моделювання анатомічної форми зуба. Обсяг відмодельованого зуба зменшують на товщину металу, тобто на 0,25-0,3 мм.

Після відновлення анатомічної форми зуба воском переходять до виготовлення гіпсового та металевого штампів, модельований воском зуб вирізають з гіпсової моделі. Коронкова частина зуба у напрямку поздовжньої осі повинна мати продовження приблизно :та довжину двох коронок. Товщина кореневої частини гіпсового штампа повинна точно відповідати профілю поперечного перерізу в ділянці шийки зуба. Звуження або розширення цієї частини штампа призведе до виготовлення штучної коронки, яка не відповідає розмірам шийки зуба.

Розмітку гіпсового штампа здійснюють за різними методиками.

За однією із них, відступивши приблизно на 1 мм від лінії клінічної шийки зуба, яку позначають хімічним олівцем, паралельно до неї роблять канавку глибиною 0,5 мм, яка буде служити орієнтиром для визначення довжини краю металевої коронки.

За другою методикою спочатку позначають хімічним олівцем другу лінію, яка знаходиться на відстані 1 мм від першої, І вже потім гравірують канапку, відступивши від другої лінії ще на 1 мм. Перевага цієї методики полягає у тому, що попередньо створюється запас довжини коронки, а це зменшує небезпеку виготовлення вкороченої коронки і таким чином забезпечує найбільшу точність.

Потім скальпелем видаляють залишки гіпсу з усієї пришийкової частини. на якій здійснювалася розмітка, надаючи їй однаковий з контуром шийки профіль поперечного перерізу.

За отриманими гіпсовими штампами виготовляють металеві штампи. Для отримання з металу точної копії гіпсового штампа його спочатку замочують у воді. У гумове кільце (плашку) діаметром 3-4 см і висотою 4-5 см заливають рідкий гіпс. Вологий гіпсовий штамп, попередньо змазавши топким шаром гіпсу, виймають і знову вводять у кільце, а потім повністю занурюють у рідкий гіпс так, щоб штамп був розміщений суворо вертикально та по центру гумового кільця. Після затвердіння гіпсовий блок виштовхують з гумового кільця. На двох протилежних боках роблять клиноподібні ПОЗДОВЖНІ борозенки глибиною 3-4 мм, залишаючи шар до гіпсового штампа не менше ніж 3-5 мм. Поздовжні заглиблення повинні бути орієнтовані суворо до поздовжньої осі гіпсового штампа. Для розколювання гіпсової форми її кладуть на долоню лівої руки, а лезо ножа для гіпсу вставляють у поздовжню борозенку. Важелеподібним рухом розколюють блок і вивільняють гіпсовий штамп. Після вивільнення гіпсового штампа усі частини гіпсової форми складають, вміщуючи її у гумове кільце і заливаючи в нього розплавлений легкоплавкий метал, який розплавляють у спеціальній ложці за температури 65-95 "С; звичайно використовують сплав "Мелот".

Для кожного зуба відливають 2 штампи, з яких перший буде використовуватися для кінцевого штампування, а другий — для попереднього. Поверхню металевих штампів обробляють напильниками, особливу уваги звертають на ділянку шийки зуба, жувальну поверхню, за необхідності їх обробляють кругами або борами. Підготовлені металеві штампи таким чином готові до штампування коронки.

Зубному техніку необхідно підібрати металеву заготовку у вигляді гільзи, з якої буде штампуватися коронка. З цією метою стоматологічна промисловість випускає стандартні гільзи різного діаметра та товщини (0,20-0,28 мм).

У разі виготовлення коронок із сплаву золота застосовують диски діаметром 23-30 мм і товщиною 0,25-0,28 мм. Процес підготовки гільзи до штампування складається з добору гільзи, діаметр якої відповідав би коронці зуба, з таким розрахунком, щоб вона з деяким зусиллям натягувалася на металевий штамп. Якщо гільз відповідного діаметра немає, тоді використовують для їх протягування (зменшення у діаметрі) апарат "Самсон".

Для отримання гільзи відповідного діаметра стандартну заготовку вставляють навпроти певного отвору матриці і протягують за допомогою пуансона, переводячи гільзу з одного отвору до другого, добиваючись таким чином потрібного діаметра.

Багаторазові протягування гільзи через отвори призводять до зміни структури металу, утворюється так званий наклеп. Для його зняття гільзу необхідно термічно обробляти кілька разів. Стальну гільзу прожарюють до температури 1100 °С до появи солом'яно-жовтого кольору і швидко охолоджують у воді. Цим досягається фіксація найстійкішої структури її.

Провівши весь комплекс підготовчих робіт, зубний технік розпочинає попередню штамповку коронки. Для цього використовується ковадло, свинцева основа та молоточки — мідний для сталі, роговий — для сплаву золота. Приблизної форми майбутній коропці надають спочатку на ковадлі. Потім, надягнувши гільзу на штамп з легкоплавкого металу № 2, її оббивають молоточком, наближуючи до форми штампа; удари молоточка необхідно спрямовувати на найвипукліші ділянки гільзи, поступово переміщуючи їх у бік шийки зуба; у металі проявляться складки. Для цих цілей можна використати свинцевий брус, у якому створити ложе і провести попередню штамповку різальної або жувальної поверхні.

Ударами молоточка по гільзі останній надають приблизну форму майбутньої коронки, добиваючись щільного прилягання до всієї поверхні металевого штампа. На цьому закінчується попереднє штампування коронки, яке проводиться тільки на другому металевому штампі. Перед завершальним штампуванням попередньо виготовлену коронку знімають з металевого штампа шляхом розплавлення останнього, а коронку піддають термічній обробці.

Завершальне штампування може бути внутрішнє, зовнішнє і комбіноване. Найпоширенішим методом, хоча й не найточнішим, було зовнішнє штампування, що здійснювалося в апараті Паркера.

Апарат Паркера складасться з двох частин — порожнистої ци­ліндричної основи і циліндра, що в неї входить.

Зовнішній кінець циліндра мас масивну гладеньку поверхню. Порожнина основи заповнюється мольдином (суміш білої глини і гліцерину) чи вулканізо­ваним каучуком. Основа закріплена в нижній частині преса, а інший циліндр пов'язаний з верхньою частиною преса. Металевий штамп зуба з надягненою на нього попередньо відштампованою коронкою обгортають полотняною тка­ниною чи щільним папером (для запобі­гання потраплянню мольдина між корон­кою і штампом) і після встановлення його точно по центру жувальною поверх­нею униз ударами молотка чи пресуван­ням у спеціальному пресі втискають у масу.

За ручку прес розкручують і різко відпускають, у такому разі циліндр, входячи в основу, ударяє у штамп, а мольдин чи каучук виконує роль контрштам па, я кий рівномірно передає тиск по всіх напрямках і сприяє щільному приляганню коронки до поверхні металевого штампа.

Після штампування, якщо є склад­ки на поверхні коронки, їх розбивають молотком, знімають коронку зі штампа шляхом його розплавлення, тримаючи коронку пінцетом. У разі необхідності повторного штампування виготовляють новий штамп, коронку термічно обробля­ють і знову штампують. На цьому закін­чується перший лабораторний етап.

Перед відправленням у клініку оди­ночні коронки підбілюють, кип'ятять, ви­тирають, якщо ж коронка необхідна для якірного кріплення мостоподібного про­теза, то ЇЇ відбілюють після завершально­го виготовлення останнього.

Таким чином, під час зовнішнього штампування, штампом є підготовлений зуб із легкоплавкого сплаву, а контрштампом — мольдин чи вулканізований каучук.

Крім зовнішнього штампування широко використовують комбінований спосіб штампування, який поєднує у собі елементи зовнішнього і внутрішнього штампування. Метод внутрішнього штампування не використовується, але для розуміння комбінованого методу необхідно ознайомитися і з ним.