Функції періодонта.

1. опорна (утримувальна та амортизаційна) – утримування зуба у зубній комірці, розподілення жувального навантаження на волокна основної речовини і рідини, пов’язаної з ними;

2. участь у прорізуванні зубів;

3. пропріоцептивна – завдяки наявності численних сенсорних нервових закінчень механорецептори, які сприймають навантаження, сприяють регуляції жувальних сил;

4. трофічна – забезпечує живлення і життєздатність цементу, частково (через додаткові канали) – пульпи зуба;

5. гомеостатична – регуляція проліферативної і функціональної активності клітин, процесів поповнення колагену, резорбції і репарації цементу, перебудови коміркової частини – усіх механізмів, пов’язаних з безперервними структурно-функціональними змінами зуба та апарату, що його утримує в умовах росту і виконання жувальної функції;

6. репаративна – бере участь у відновних процесах шляхом утворення цементу як у разі перелому кореня зуба, так і під час резорбції його поверхневих шарів; володіє великим потенціалом власного відновлення після ушкодження; завдяки особливостям репаративних процесів у періодонті анкілозування кореня зуба не відбувається;

7. захисна – забезпечується макрофагами і лейкоцитами.

Будова періодонта. Волокна періодонта натягнуті в дуже вузькій щілині, обмеженій коренем зуба і комірковими відростком та частиною, яка називається періодонтальним простором. Ширина цього простору складає в середньому 0,2 – 0,3 мм і неоднакова в різних його відділах (мінімальна в середній третині кореня). Вона скорочується під час бездіяльності зуба і наростає за умови надмірних оклюзійних навантажень. Об’єм періодонтального простору дорівнює 30 – 100 мм³ для однокореневих зубів і 60 – 150 мм³ для багатокореневих. 62% цього об’єму займають коллагенові пучки, 38% - пухка волокниста сполучна (інтерстиціальна) тканина.

Структурними компонентами періодонта є його клітини і міжклітинна речовина, яка утворена волокнами і основною аморфною речовиною.

Підтримувальний апарат зуба (пародонт) включає: цемент, періодонт, стінку зубної комірки і ясна. вІн виконує низку функцій:

1. опорну та амортизаційну, утримуючи зуб у комірці, розподіляючи жувальне навантаження і регулюючи тиск під час жування;

2. бар’єрну, формуючи бар’єр, перешкоджаючи проникненню мікроорганізмів і побічних речовин у ділянку кореня;

3. трофічну, забезпечуючи живлення цементу;

4. рефлекторну, завдяки наявності в періодонті великої кількості чутливих нервових закінчень.

Лекція № 8, 3 курс 5 семестр. Естетика в ортопедичній стоматології.

План лекції:

1. Естетика в ортопедичній стоматології.

ПОМИЛКИ ТА УСКЛАДНЕННЯ У РАЗІ ЗАСТОСУВАННЯ СУЦІЛЬНОЛИТИХ І МЕТАЛОКЕРАМІЧНИХ КОРОНОК

Звичайно помилки та ускладнення зустрічаються на будь-якому клініко-лабораторному етапі виготовлення суцільнолитих і металокерамічних коронок. Велика кількість їх пов'язана зі значними складностями клініко-лабораторних етапів виготовлення таких коронок.

Клінічний досвід свідчить, що найвідповідальнішим етапом під час виготовлення естетичних конструкцій є, безумовно, препарування твердих тканин зубів, тому і кількість ускладнень на даному етапі найбільша. Препарування значної кількості твердих тканин у зубів зі збереженою пульпою вимагає високоефективного знеболення у поєднанні з психологічною підготовкою хворих. У разі недотримання цих вимог виникає травматичний пульпіт. Дане ускладнення с наслідком травматичного препарування тупим інструментом, нецентрованим бором, розхитаним наконечником, безперервного препарування без водяного охолодження. Травма пульти може настати і в разі неможливості клінічне правильно оцінити топографію пульпової камери.

Часто травматичний пульпіт проявляється у віддалені терміни після протезування, якщо вчасно не проведене захисне тимчасове покриття зубів, які відпрепаровані, якщо опорні зуби покривають провізорними коронками, які виготовлені із самотвердіючих пластмас, коли тимчасові коронки не фіксовані надійно лікувальними пастами.

Проведення ортопедичного лікування без терапевтичної підготовки зубів також призводить до ускладнень. Найхарактернішим є поява вторинного карієсу. Вторинний карієс може виникнути за умови неповного видалення твердих тканин, що розпалися. Некроз пульпи під коронкою може бути наслідком використання як опори зуба, що раніше уже був опорою, без його детального обстеження на життєздатність. З метою запобігання цьому ускладненню перед повторним протезуванням необхідно провести електродіагностику раніше препарованих зубів, а в разі необхідності депульпувати. Причинами появи вторинного карієсу можуть бути і причини, не пов'язані з препаруванням зубів. Найчастіше такі помилки допускаються за умови фіксації коронки на густий або середньої густини цемент.

Важливе значення для запобігання ускладненням має дотримання під час препарування зубів розмірів та форми їх кукси. Так, укорочення опорного зуба більше, ніж визначено планом лікування, буде призводити до частих розцементувань штучних коронок. Дотримання копусності забезпечує надійну фіксацію коронок. Так, за даними більшості авторів, оптимальною є конусність препарованого зуба, яка дорівнює 5 градусам. Утворення копусності між присінковою та піднебінною стінками, особливо значний скіс піднебінної стінки у фронтальних зубів, створює умови для виникнення вивиху у разі оклюзійних співвідношень. Нестворення на опорних зубах присіпкового уступу може в майбутньому призвести до сколу керамічного покриття у пришийковій ділянці та естетичного дискомфорту в ділянці шийки опорного зуба. У ділянці бічних зубів можлива травма тканин маргінального пародонта потовщеним облицювальним матеріалом краю коронки.

Із запровадженням у клініку ортопедичної стоматології сучасних відбиткових матеріалів кількість ускладнень, пов'язаних з цим етапом, значно зменшилася. Помилки можуть бути пов'язані із застосуванням матеріалів, термін використання яких закінчився, з порушенням технології замішування компонентів відбиткових мас.

Зняття відбитків необхідно проводити па наступний день після препарування. Недотримання цього правила призведе до спотворення рельєфу при-шийкової ділянки ясен.

Спотворення рельєфу препарованих зубів та слизової оболонки на моделях може бути наслідком помилок, допущених па етапі виготовлення гіпсових моделей.

Помилки, допущені під час моделювання та відливки каркасів металокерамічних коронок, проявляються такими показниками, як широкі чи вузькі коронки. Часто спостерігається така помилка, як недолив на коронках, що пов'язано з тонким моделюванням каркаса. Мінімальна товщина стінок ковпачка повинна бути у межах 0,3-0,4 мм з допуском на механічну обробку 0,5 мм.

Наступна група помилок пов'язана з неправильним визначенням кольору керамічного облицювання у клініці ортопедичної стоматології. Найчастіше причинами такої помилки є дуже тонкий шар керамічного покриття, що, у свою чергу, пов'язано з недостатнім препаруванням твердих тканин зубів. Просвічування металевого каркаса призводить до змін кольору облицювання.

Опакову масу необхідно наносити двічі, але дуже топкими шарами. Забруднення порошку керамічної маси в зуботехнічній лабораторії у разі недотримання правил роботи з керамічними масами спричиняє зміну кольору.

У зв'язку з неправильною підготовкою металевої поверхні виникають дефекти керамічного покриття у вигляді бульбашок, які йдуть від поверхні металевого каркаса через усі шари облицювання.

Необхідно суворо дотримувати правил проведення піскоструменевого оброблення каркасів. Не допускається використання піску карбіду кремнію, який різко погіршує поверхню металу, проникаючи у його поверхню. Обов'язковим є контроль дисперсності піску у піскоструменевому апараті з метою створення достатньої шорсткості металевої поверхні.

Помилки допускають зубні техніки на етапі знежирення металевого каркаса, навіть за умови використання такого ефективного засобу, як етилацетат.

Заданими В.М. Копєйкіна (1998), сколювання проміжного покриття у пришийковій ділянці виникають унаслідок виникнення напруги в металі, у разі виготовлення надто тонкого каркаса та перегріву металу у виготовленому протезі.

Сколювання керамічного покриття у ділянці різального краю є наслідком помилок, допущених під час моделювання каркаса, а саме короткого металевого каркаса, що призводить до необхідності збільшення шару керамічної маси та надмірного нанесення різального шару.

Неврахування оклюзійних співвідношень може призводити до сколів керамічного облицювання та точкового (локалізованого) перевантаження, перелому коронки опорного зуба, стертості зубів-антагоністів і розвитку гострого пародонтиту І” ділянці протезованих зубів. Нерідко помилки допускають лікарі стоматологи-ортопеди на етані фіксації готових конструкцій. У разі підвищеного прикусу необхідно проводити зішліфовування емалевого шару, що призводить до серйозних ускладнень, адже поверхня, яка втратила глазур, має підвищену здатність до стирання зубів-антагоністів. Для недопущення названих помилок необхідно з особливою увагою підходити до етапу фіксації коронок і, як свідчить практика, до всіх клініко-лабораторних етапів, ураховуючи складність виготовлення металокерамічних та суцільнолитих коронок.

П'ятий принцип пов'язаний з необхідністю відновлення контактних пунктів між опорними елементами мостоподібного протеза та поруч розміще­ними природними зубами, що дозволяє відновити безперервність зубного ряду і сприяє рівномірнішому розподіленню жувального тиску, особливо його го­ризонтального компонента, серед зубів, що залишилися у ротовій порожнині. Особливо важливо дотримувати цього принципу за умови добре вираженої са­гітальної кривої, коли трансформовані із вертикальних горизонтальні наван­таження будуть нахиляти опорні зуби в медіальному напрямку.

Правильно відновлені опорними елементами мостоподібного протеза кон­тактні пункти будуть передавати частину горизонтального навантаження на поруч розміщені природні зуби. Це допомагає зберегти стійкість опорних зубів та запобігає їх нахилу в медіальному напрямку.

Шостий принцип передбачає раціональне конструювання мостоподібних про­тезів з точки зору нормальної оклюзії. Виділяють дві групи хворих. У першу вхо­дять хворі, яким необхідно відновити оклюзійні співвідношення у ділянці дефек­ту шляхом детального моделювання оклюзійпої поверхні мостоподібного протеза, який вписується у наявну у хворого функціональну оклюзію.

До другої групи входять хворі, які потребують не тільки протезування, але водночас і зміни функціональної оклюзії у межах усього зубного ряду. Така клінічна ситуація спостерігається у разі часткової втрати зубів, патологічної стертості їх, захворювань тканин пародонта, порушених оклюзійних взаємовід­ношень. Таким чином, для другої групи хворих необхідно не тільки складне протезування, але й нормалізація оклюзійннх співвідношень.

Використовуючи сьомий принцип, необхідно конструювати мостоподібні протези так, щоб вони максимально відповідали естетичним вимогам. З цією метою використовують сучасні облицювальні матеріали (фотополімерні мате­ріали, металокерамічні маси, композитні матеріали).

Пережовування їжі відбувається за допомогою 2-3 жувальних зубів верхньої та нижньої щелеп з відповідного боку. Заданими Д.П. Конюшко, витривалість пародонта жувальних зубів перевищує необхідну для пережовування їжі.

Грунтуючись на вищесказаному, можна зробити висновок, що мостоподібні протези найкраще фіксувати на зубах у межах груп, які викопують одну функцію: премоляр — моляр, ікло праве — ікло ліве. Виняток складають випадки фіксації мостоподібного протеза на іклах та жувальних зубах. Можливість використання з цією метою ікол пояснюється тим, що вони розташовані на повороті зубної дуги і їх пародонт орієнтований на сприйняття як вертикального, так і трансверзального навантаження. Ікла можуть використовуватися як опори у разі видалення усіх різців.

Необхідно пам'ятати, що захворювання тканин пародонта, подовження клінічної коронки, атрофія зубної комірки та патологічна рухомість І ступеня, а також стан зубів після лікування хронічних приверхівкових вогнищ вимагають від лікаря збільшення кількості опор мостоподібного протеза. У такому разі мостоподібний протез перетворюється у шину, яка може протистояти значним зусиллям під час вживання їжі.