Артикуляція та оклюзія

Визначення понять "артикуляція" та "оклюзія" зумовлює багато суперечливих поглядів і дискусій серед стоматологів-ортопедів протягом багатьох десятиліть. Термін "артикуляція" запозичено з нормальної анатомії, де він означає “суглоб, з'єднання”.

Щодо трактування цих понять, то одні визначають оклюзію як змикання, а артикуляцію — як з'єднання і вважають ці поняття ідентичними. Інші визначають артикуляцію як взаємовідношення зубних рядів під час рухів нижньої щелепи, а оклюзію — як співвідношення зубних рядів у стані спокою.

Повне і правильне визначення артикуляції дає А.Я. Катц (1931). Під поняттям -“артикуляція” він розуміє різні положення та переміщення нижньої щелепи по відношенню до верхньої, які здійснюються за допомогою жувальних м'язів та під контролем ЦНС.

Оклюзія — це змикання зубних рядів у цілому або окремих груп зубів протягом більшого або меншого відрізку часу. Таким чином, оклюзію можна розглядати як окремий випадок артикуляції, один із її моментів.

Умовно вважають, що динамічний стан нижньої щелепи характеризується переміщенням її у просторі, а статичний — змиканням зубних рядів у стані передньої, двох бічних і центральної оклюзії.

На практиці доцільно визначати артикуляцію як ланку різних варіантів оклюзії, що змінюють одна одну. Отже, можна зробити висновок, що артикуляція є узагальнювальним поняттям, а будь-яка оклюзія — частковим.

ВИДИ ОКЛЮЗІЇ

Розрізняють три види оклюзії: передню, бічну і центральну. Передньою оклюзією називають змикання зубних рядів під час висування уперед нижньої щелепи, бічною оклюзією — змикання зубних рядів під час зміщення нижньої щелепи убік. Щодо центральної оклюзії, то різні автори визначають ЇЇ по-різному. Одні характеризують з точки зору положення суглобової головки в суглобовій ямці і називають центральною оклюзією таке змикання зубних рядів, за якого суглобова головка знаходиться у суглобовій ямці і прилягає до задньої поверхні суглобового горбка біля його основи. Інші виходять із стану жувальних м'язів і називають центральною оклюзією таке змикання зубних рядів, за якого спостерігається найбільше скорочення власне жувальних м'язів і передніх пучків скроневих м'язів. Так, Д.А. Ннтін (1925) вважає, що звичне змикання щелеп (центральна оклюзія) супроводжується одночасним і рівномірним скороченням жувальних і скроневих м'язів з обох боків. Треті визначають центральну оклюзію, виходячи з характеру взаємовідношення зубних рядів підчас їх змикання. На їхню думку, центральна оклюзія характеризується множинними контактами зубних рядів (Б.Н. Бинін, 1947).

Існує також визначення центральної оклюзії як початкового і кінцевого моменту артикуляції (М. Мюллер). Це визначення стане зрозумілим, якщо згадати, що Гізі в акті жування розрізняє 4 фази: перша фаза витікає із центральної оклюзії, а четверта закінчується переходом нижніх зубних рядів у вихідне положення, тобто в центральну оклюзію.

Однак названі ознаки не можуть бути використані у клініці ортопедичної стоматології для визначення центральної оклюзії, оскільки вимагають складних методів дослідження. Наприклад, для визначення положення суглобової головки в суглобовій ямці необхідна рентгенографія, для визначення множинного змикання необхідно виготовити гіпсові моделі зубних рядів тощо. Найдоступнішим і практично цінним способом визначення центральної оклюзії за наявності великої кількості пар зубів-антагоністів є використання ознак, які ми можемо бачити неозброєним оком. Тому пропонується визначати центральну оклюзію у разі ортогнатичного прикусу як змикання зубів, які характеризуються принаймні такими чотирма ознаками:

1. Кожний верхній або нижній зуб змикається з двома антагоністами:верхній — з нижніми зубами (однойменними і тими, що позаду), нижній — зверхніми зубами (однойменним і тими, що попереду). Винятком є верхні зубимудрості і нижні центральні різці, які мають тільки по одному антагоністу.

2. Присередні лінії між верхніми і нижніми центральними зубами є продовженням одна одної і розташовані в одній сагітальній площині.

3. Верхні фронтальні зуби перекривають нижні майже на 1/3 довжини коронки зуба (1,5-3 мм).

4. Верхній перший моляр, змикаючись з двома нижніми молярами, перекриває приблизно 2/3 першого моляра і 1/3 другого. Щічно-медіальний горбок верхнього першого моляра потрапляє у змикальну щілину між щічнимигорбками нижнього першого моляра.

САГІТАЛЬНІ ТА ТРАНСВЕРЗАЛЬНІ ОКЛЮЗІЙНІ КРИВІ

Оклюзійною поверхнею змикання називається поверхня, яка проходить через жувальні і різальні краї зубів. Ф.Шпеє (1890) уперше описав сагітальну ок-люзійну криву нижньої щелепи в ділянці жувальних зубів, на зубній дузі. За Шпеє, вона проявляється тим, що умовна лінія, проведена через жувальні поверхні нижніх зубів, починається від дистальної контактної поверхні першого премоляра і закінчується на дистальному щічному горбку зуба мудрості.

Найглибшим місцем у цій кривій є жувальна поверхня першого нижнього моляра. Верхній зубний ряд у ділянці корінних зубів також являє собою сагітальну криву, але не ввігнуту, а випуклу, яка повторює нижню ввігнуту криву. Практично її встановлюють на рівні перекриття щічних горбків нижніх зубів верхніми.Трансверзальною оклюзійною кривою називається поверхня, яка проходить через жувальні поверхні молярів з правого і лівого боку в поперечному напрямку. Вивчаючи розміщення жувальних зубів, можна визначити, що щічні горбки з обох боків нижньої щелепи розміщені на вищому рівні порівняно з язиковими. Отже, поперечна лінія, проведена по жувальних поверхнях корінних зубів нижньої щелепи, яка проходить справа наліво або у зворотному напрямку, являє собою увігнуту трансверзальну криву.

ПЕРІОДОНТ, ПАРОДОНТ. БУДОВА ТА ФУНКЦІЇ

Періодонт — зв'язка, що утримує корінь зуба в зубній комірці. Його волокна у вигляді товстих колагенових пучків одним кінцем вплітаються у цемент, другим — у комірковий відросток, створюючи кілька груп. Між пучками волокон є проміжки, заповнені пухкою волокнистою сполучною (інтерстиціальною) тканиною, що містить в собі судини і нервові волокна. Тут же розташовуються епітеліальні залишки (острівки Маляссе) — залишки гертвігівської епітеліальної кореневої піхви та епітелію зубної пластинки.

Функції періодонта

1. опорна (утримувальна та амортизаційна) — утримування зуба у зубній комірці, розподілення жувального навантаження на волокна основної речовини і рідини, пов'язаної з ними;

2. участь у прорізуванні зубів;

3. пропріоцептивна — завдяки наявності численних сенсорних нервовихзакінчень механорецептори, які сприймають навантаження, сприяють регуляціїжувальних сил;

4. трофічна — забезпечує живлення і життєздатність цементу, частково(через додаткові канали) — пульпи зуба;

5. гомеостатична — регуляція проліферативної і функціональної активності клітин, процесів поповнення колагену, резорбції і репарації цементу, перебудови коміркової частини — усіх механізмів, пов'язаних з безперервнимиструктурно-функціональними змінами зуба та апарату, що його утримує в умовах росту і виконання жувальної функції;

6. репаративна — бере участь у відновних процесах шляхом утворення цементу як у разі перелому кореня зуба, так і під час резорбції його поверхневихшарів; володіє великим потенціалом власного відновлення після ушкодження;завдяки особливостям репаративних процесів у періодонті анкілозування кореня зуба не відбувається;

7. захисна — забезпечується макрофагами і лейкоцитами.

Будова періодонта. Волокна періодонта натягнуті в дуже вузькій щілині, обмеженій коренем зуба і комірковими відростком та частиною, яка називається періодонтальним простором. Ширина цього простору складає в середньому 0,2-0,3 мм і неоднакова в різних його відділах (мінімальна в середній третині кореня). Вона скорочується під час бездіяльності зуба і наростає за умови надмірних оклюзійних навантажень. Об'єм періодонтального простору дорівнює 30-100 мм³ для однокореневих зубів і 60-150 мм^:) — для багатокореневих. 62% цього об'єму займають коллагенові пучки, 38% — пухка волокниста сполучна (інтерстиціальна) тканина.

Структурними компонентами періодонта є його клітини і міжклітинна речовина, яка утворена волокнами і основною аморфною речовиною.

Шдтримувальний апарат зуба (пародонт) включає: цемент, періодонт, стінку зубної комірки і ясна. Він виконує низку функцій:

1. опорну та амортизаційну, утримуючи зуб у комірці, розподіляючи жувальне навантаження і регулюючи тиск під час жування;

2. бар'єрну, формуючи бар'єр, перешкоджаючи проникненню мікроорганізмів і побічних речовин у ділянку кореня;

3. трофічну, забезпечуючи живлення цементу;

4. рефлекторну, завдяки наявності в періодонті великої кількості чутливих нервових закінчень.

Лекція № 6, 3 курс 5 семестр. Патогенетичні механізми психоемоційних та стресових реакцій в умовах амбулаторного прийому. Біль. Знеболення при ортопедичних втручаннях.

План лекції:

1. Патогенетичні механізми психоемоційних та стресових реакцій в умовах амбулаторного прийому.

2. Біль.

3. Знеболення при ортопедичних втручаннях.

Психологічна підготовка хворих перед протезуванням.

Психологічна підготовка хворих має велике значення для кінцевого успіху ортопедичного лікування. Основна мета лікаря – заспокоїти хворого, знизити больовий поріг, а також запобігти емоційно-стресовим реакціям, які розвиваються не тільки під час здійснення самого ортопедичного втручання, але ще й до його початку.

Лікар стоматолог-ортопед повинен знешкодити всі подразники, здатні спричинити нейровегетативну реакцію у хворого. Почуття страху та психомоторне напруження у пацієнтів напередодні прийому у лікаря мають індивідуальні прояви і можуть змінюватися у досить широкому діапазоні – від пасивного опору до нестримних психо-невротичних реакцій. Якщо у першому випадку можна використати з більшою чи меншою ефективністю методи психологічної підготовки та місцеву анестезію, то у другому необхідно застосувати медикаментозну седативну терапію і потенційоване місцеве знеболювання.

У наданні надійної, високоефективної допомоги важлива роль належить організації системи лікування. Цьому сприяють таки чинники, як можливість зареєструватись по телефону, отримати чітку, вичерпну інформацію, надану чемним, доброзичливим тоном, узгодити дії та години прийому.

Важливим моментом у заспокоєнні хворого є злагодженість роботи медперсоналу, охайність його одягу, чистота робочого місця, сприятливе оточення. Хворий повинен з перших хвилин переконатися, що лікар застосовує тільки стерильні або одноразові інструменти. Не останню роль у знятті нервової напруги чи страху відіграють відповідні інтер’єри лікувальних закладів. Гарні, зі смаком підібрані меблі та обладнання, а також затишні кабінети з квітами, картинами чи іншими декоративними елементами позитивно діють на хвору людину.

Загальновідомо, що успіх лікування значною мірою залежить від бажання пацієнта співпрацювати з лікарем. Взаєморозуміння між лікарем та пацієнтом має надзвичайно важливе значення у профілактиці розвитку побічних реакцій, оскільки хвора людина перебуває у незвичайній обстановці, що інколи може справляти на неї гнітюче враження. Тому в клініці потрібно створити атмосферу взаємної довіри і позитивних емоцій на всіх етапах лікування.

Для досягнення взаєморозуміння і довіри пацієнта до лікаря останній має володіти методами впливу на хвору людину. Основними серед них є роз’яснення, заспокоєння, переконування, підбадьорювання, наведення прикладів успішного лікування інших хворих. Під час вибору способів індивідуальних підходів до лікування обов’язково ураховують тип нервової системи хворого, різновид особистості, психофізичні та поведінкові реакції.

На практиці доводиться проводити протезування пацієнтам з неврозами, психопатіями, психозами. У такому разі лікар-ортопед змушений звертатися за допомогою до психіатра і разом з ним продовжувати лікування хворого, суворо дотримуючись медичної деонтології та етики.

Лікар стоматолог-ортопед, так само як і лікар будь-якої спеціалізації, повинен підходити до пацієнта як до хворої людини з дотриманням усіх канонів медицини.