Сплави хрому та кобальту

Кобальт зустрічається в природі у вигляді рудних з'єднань: миш'яковисто-кобальтових, сірчасто-кобальтових тощо. Його виділяють із руд у результаті складного технологічного никлу.

Кобальт — срібно-білий метал із червонуватим відтінком. На повітрі і в воді не окислюється, стійкий до впливу органічних кислот, погано розчиняється у їх розчинах.

Кобальт має високі механічні властивості, достатню пластичність. Його використовують для отримання етапі з підвищеною міцністю, твердих сплавів для різального інструменту (победит, стеліт тощо), сплавів з високими магнітними властивостями. У зубопротезній техніці знайшли широке застосування сплави на основі кобальту і хрому, де кобальт забезпечує високі механічні властивості.

Хром. Хромистий залізняк — Fc(CrO.,)_; - є основною рудою для отримання хрому. Вивільнення металевого хрому проводиться шляхом відновлення його під час плавки.

Хром — білий, із синюватим відтінком метал. Він має високу корозійну стійкість. На хром не діє азотна кислота. Розчиняється він у хлористоводневій кислоті. Лише за умови високих температур вступає у реакцію з киснем, утворюючи окис хрому Сг₂О,₍ і хромовий ангідрид СгО_г

Хром крихкий. З вуглецем він утворює кілька з'єднань - карбідів: Сг.,С.,, Сг^С, Сг₃С₂.

Хром широко застосовується у промисловості для отримання різноманітних антикорозійних сплавів, покриття металевих виробів тонкою плівкою (хромування). У деяких випадках хром застосовують для покриття паяних незнімних стальних зубних протезів, переважно для захисту від корозії припою. Він надає сталі велику твердість, високу антикорозійність. Окис хрому Сг₂О., використовують для приготування полірувальних паст, які застосовуються для поліровки металевих частин протезів.

Варто мати на увазі, що у разі додавання хрому до сплавів можливість їх паяння погіршується.

Сплави на основі кобальту, хрому і нікелю

У нашій країні і за кордоном уже багато років широко застосовують кобальтохромонікелеві сплави. Цьому передувало надання переваг у разі ортопедичного лікування конструкціям, які дозволяють вибірково дозувати навантаження на зуби, групи зубів, слизову оболонку протезного ложа. Такі складні конструкції є, як правило, бюгельними і можуть бути фіксовані на зубних рядах за умови їх високої об'ємної і лінійної точності. Виготовлення конструкцій високої точності можливо тільки методом лиття з металевих сплавів, що мають добрі механічні властивості і дають невелику усадку. Для цих цілей можна застосовувати сплав золота з платиною, проте мала пружність, невелика міцність, дефіцит і висока вартість останніх обмежують можливості його застосування. Кобальтохромонікелеві сплави більш пружні, дають точні відливки.

Уперше такі сплави для зуботехнічних цілей були запропоновані на початку 40-х років. У 1953 p. A.I. Дойніковим і співавторами розроблено кобаль-тохромонікелевий сплав КХС, який випускається промисловістю. Він складається з кобальту — 67 %, хрому — 26 %, нікелю — 6 %, молібдену і марганцю - по 0,5 %.

Основою сплаву є кобальт, який мас високі механічні властивості. Хром '/водиться для надання сплаву твердості і антикорозійних властивостей. Молібден забезпечує дрібнокристалічну структуру сплаву, що посилює його міцнісні властивості. Нікель підвищує в'язкість металу. Марганець у невеликих кількостях поліпшує якість литва, знижує температуру плавлення. За кордоном подібні сплави відомі під назвами віталіум, візил, тіконіум тощо.

Сплав КХС застосовують для отримання тільки литих протезів, їхніх складових частин. Сплави, які містять в своїй основі кобальт, хром, нікель, знайшли застосування у виготовленні каркасів металокерамічних протезів. Нікель-хромові сплави дають точні відливки, вони стійкі до корозії.

Легкоплавкі сплави широко використовуються у практиці зуботехнічних лабораторій для виготовлення штампів, які застосовуються для штампування коронок, кап, базисів протезів.

Легкоплавкі сплави складаються з кількох компонентів. Найширше застосовуються олово, свинець, вісмут, кадмій. З'єднання цих металів утворює сплав по типу механічної суміші, і оскільки вони не утворюють хімічних сполук і не є взаєморозчинними, то кожний із цих металів у сплаві зберігає свою кристалічні v решітку; механічний зв'язок різних кристалічних структур у сплаві легко руйнується під час нагрівання, чим і пояснюється те, що температура плавлення таких сплавів є набагато нижчою, ніж температура плавлення кожного з його компонентів.

Температура плавлення свинцю 327 "С, олова 232 °С, вісмуту 271 "С, кадмію 320 °С. Сплави, отримані з цих металів, мають температуру плавлення від 47 до 95 °С, що залежить від відсоткового вмісту металів. Необхідно зазначити, що легкоплавкі метали володіють добрими ливарними властивостями.

Також потрібно пам'ятати, що під час штампування золотих коронок з використанням штампів з легкоплавкого металу недопустиме забруднення золота слідами від штампу. Навіть незначна кількість легкоплавкого металу може спричинити корозію золотої коронки. Для того щоб запобігти такому ускладненню, після штампування коронки її необхідно прокип'ятити у хлористоводневій кислоті протягом 1-2 хв.

Для виготовлення вкладок використовують сплави золота середньої та великої твердості (750 проба), кобальто-хромові сплави, нержавіючу сталь, срібно-наладієві сплави, пластмаси, фарфорові або інші керамічні маси, титанові сплави, особливо сплав ВТ5Л.

Мостоподібні протези зі включенням у їх склад стандартних фарфорових зубів були відомі давно. Але їх широкому застосуванню заважала недосконала технологія виготовлення (необхідність проводити припасування стандартних зубів до каркаса протеза), неможливість проведення індивіду­ального моделювання Їх елементів, отримання незадовільних естетичних ре­зультатів протезування.

І тільки з 60-х років XX ст. почали випускати керамічні маси та сплави благородних і неблагородних металів для виготовлення суцільнолитих мостоподібних протезів з покриттям їх фарфором. З'явилася можливість виго­товляти мостоподібні протези з облицюванням фарфором методом індивіду­ального моделювання.

Лекція № 5, 3 курс 5 семестр. Анатомічні особливості оклюзійної площини. Динаміка її зміни залежно від функції жувального апарату.

План лекції:

1.Анатомічні особливості оклюзійної площини.

2.Динаміка її зміни залежно від функції жувального апарату.

БУДОВА ЗУБНИХ ДУГ

Зубні ряди являють собою єдине ціле як у морфологічному, так і в функ­ціональному відношенні. Єдність зубного ряду забезпечується міжзубними кон­тактами, комірковими відростком та частиною і пародонтом.

Значну роль у стійкості зубних рядів відіграє характер розташування зубів,

спрямування їх коронок і коренів. Міжзубні контактні пункти у фронтальних зубах розташовані поблизу різального краю, а в бокових — поблизу змикальної поверхні. Під ними знаходиться трикутний простір, обернений основою до ко­міркового відростка. Цей простір заповнений ясенним (міжзубним) сосочком, який, таким чином, є захищеним від ушкодження їжею. Міжзубні контакти, забезпечуючи морфологічну одиницю зубних рядів, надають Їм під час жуван­ня характер органа. Тиск, який припадає на будь-який зуб, поширюється не тільки по його коренях на коміркові відросток та частину, але й по міжзубних контактах на сусідні зуби. З віком контактні пункти стираються і замість них утворюються контактні площадки. Стирання контактних пунктів є доказом фізіологічної рухомості зубів, яка здійснюється у трьох взаємноперпендику-лярних напрямках: вертикальному, поперечному і сагітальному. Стирання кон­тактних пунктів не порушує неперервності зубної дуги. Пояснюється цей факт медіальним зсувом зубів, унаслідок чого відбувається укорочення зубного ряду, яке досягає 1 см.

Єдність зубного ряду забезпечується також пародонтом і комірковими

відростком та частиною. Важливе значення для зв'язку між окремими зубами є міжзубні зв'язки маргінального пародонта. Вони йдуть від цементу одного зуба до цементу другого над верхівкою міжзубної перегородки у вигляді міцного пучка сполучнотканинних волокон. Завдяки цій зв'язці зсув одного зуба медіально або дистальне спричиняє зсув зубів, що стоять поруч.

Нижні зуби, крім того, одержують додаткову стійкість за рахунок щічної

випуклості зубної дуги, нахилу і форми коронок зубів. Слід зазначити, що язи­кові поверхні нижніх зубів вужчі, ніж присінкові (лицеві), і тому контактні поверхні коронок не паралельні, а зближуються (конвергують) у напрямку до язика. Ця особливість форми зубів не пов'язана з випуклістю зубних дуг, оскільки верхні зуби мають паралельні контактні поверхні. У першого верх­нього моляра ці поверхні інколи навіть конвергують у зворотному, щічному, на­прямку.

Зуби нижньої щелепи нахилені ко­ронками досередини, а коренями - дозовні. Випуклість зубної дуги, форма і положення зубів нижньої щелепи нада­ють таким чином стійкість нижньому зубному ряду. Коронки нижніх молярів, крім того, нахилені вперед, а корені — назад. Таке положення перешкоджає зсуву зубного ряду.

Нахил зубів верхньої щелепи менш сприятливий для стійкості: зуби верх­ньої щелепи нахилені коронками до-зовні, а коренями — досередини. Сили, які виникають під час жування, діють го­ризонтально; вони здатні лише посили­ти нахил зуба, який у міру його відхи­лення дозовні все більше втрачає підтримку сусідніх. Ця особливість роз­ташування зубів робить верхній зубний ряд менш стійким (порівняно з нижнім) і компенсується більшою кількістю ко­ренів у верхніх жувальних зубах.

Як було вже зазначено, верхній зуб­ний ряд за формою нагадує напівсліпе, а нижній — параболу. Форма зубних дуг, розташування у них зубів і характер їх нахилу є індивідуальними особливостя­ми. Тому поряд з типовою і найпошире­нішою формою зубних дуг спостері­гається відхилення у той чи інший бік.

В ортопедичній стоматології прий­нято розрізняти крім зубної коміркову і базальну (апікальну) дуги.

Під комірковою дугою розуміють лінію, проведену по гребеню коміркове.