Кафедра ортопедичної стоматології

Зав. кафедрою, професор В.А. Кльомін

Лекції

по ортопедичній стоматології

для студентів 3 курсу

в осінньому семестрі

Донецьк

КАЛЕНДАРНО-ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН

лекцій для студентів 3 курсу 5 семестру

1. Методи дослідження, діагностика та ортопедичне лікування хворих з дефектами коронкової частини зубів. Клініко-лабораторні етапи виготовлення вкладок для

заміщення дефектів коронкової частини зубів………………………………………………..3

2. Клініко-лабораторні етапи виготовлення штучних коронок зубів. Методи знеболення

та препарування зубів під коронки…………………………………………………………….10

3. Клініко-лабораторні етапи виготовлення куксових конструкцій протезів. Методи протезування дефектів зубних рядів незнімними конструкціями зубних протезів

(паяні, непаяні, суцільнолиті)………………………………………………………………….22

4. Клініко-біологічна та технологічна характеристика матеріалів для виготовлення незнімних конструкцій зубних протезів………………………………………………………32

5. Анатомічні особливості оклюзійної площини. Динаміка її зміни залежно від функції жувального апарату……………………………………………………………………………..40

6. Патогенетичні механізми психоемоційних та стресових реакцій в умовах

амбулаторного прийому. Біль. Знеболення при ортопедичних втручаннях……………..47

6. Анатомія зубоясенного з’єднання. Сучасні уявлення про адаптацію маргінального

пародонту до краю штучної коронки………………………………………………………...49

6. Естетика в ортопедичній стоматології………………………………………………………..50

Лекція № 1, 3 курс 5 семестр. Методи обстеження, діагностика й ортопедичне лікування хворих з дефектами коронкової частини зубів. Клініко-лабораторні етапи виготовлення вкладок для заміщення дефектів коронкової частини зубів.

План лекції:

1. Методи обстеження

2. Діагностика й ортопедичне лікування хворих з дефектами коронкової частини зубів.

3. Клініко-лабораторні етапи виготовлення вкладишів для заміщення дефектів коронкової частини зубів.

Ураження коронок молочних та постійних зубів каріозним процесом є найпоширенішою причиною порушення цілісності зубо-щелепної системи.

Наявність дефектів коронок зубів зумовлює певні зміни в ротовій порожнині як функціонального, так і морфологічного характеру.

Найчастішою причиною виникнення таких порушень є, безумовно, карієс, поширеність якого серед дорослого населення Земної кулі становить 80-100%.

Основним методом лікування дефектів зубів за наявності каріозного ураження є їх пломбування. Водночас із позитивними властивостями пломби мають і низку недоліків. До основних з них належить зміна обсягу пломби, що стає причиною розвитку вторинного карієсу, її кольору, швидке стирання, розчинність у слині. І зрозумілим є бажання спеціалістів розробляти та впроваджувати нові шюмбувальні матеріали, удосконалювати методи лікування. Тому композити посіли основне місце в арсеналі стоматолога.

Та незважаючи на обнадійливі результати, отримані у разі пломбування композитними матеріалами, вони також мають недоліки. Тому одностайна думка більшості клініцистів щодо переваг вкладок є обгрунтованою і логічною. Вкладка (вставка, інлей) називається ще мікропротезом. На відміну від пломби вона вводиться у підготовлену порожнину не у пластичному, а в твердому стані. У подальшому буде забезпечено умови щодо запобігання виникненню вторинного карієсу.

Розвиток мікропротезування, яке є перспективним методом у разі відновлення цілісності окремих зубів, вимагає єдиної класифікації та термінології. Найзручніша назва, запропонована Д.Н.Цитріним, — мікропротез. Під мікропротезом необхідно розуміти таку конструкцію, яка відновлює порушену цілісність зуба, виготовляється поза ротовою порожниною із різних матеріалів і може використовуватися для фіксації різних видів протезів. Щодо самої назви "мікропротез", то існує кілька варіантів її походження. Так, французькою "Block metalligue coule" — литий металевий блок, англійською "inlay" — розміщений всередині, німецькою "Gussfullung' — лита вкладка.

Залежно від способу розміщення у твердих тканинах зуба мікропротези поділяють на 4 групи. До першої групи відносять мікропротези, які розміщені тільки всередині твердих тканин зуба (inlay). До другої групи — мікропротези, які покривають оклюзійну поверхню зуба і одночасно входять на різну глибину в його тверді тканини (onlay). Третю групу складають мікропротези, які охоплюють зовні більшу частину коронки зуба (overlay). Четверта група - це будь-які мікропротези з перших трьох груп, які додатково фіксують у твердих тканинах зуба або в кореневому каналі за допомогою різних штифтів (ріпіау).

Для виготовлення вкладок використовують сплави золота середньої та великої твердості (750 проба), кобальто-хромові сплави, нержавіючу сталь, срібно-наладієві сплави, пластмаси, фарфорові або інші керамічні маси, титанові сплави, особливо сплав ВТ5Л.

До вирішення питання про метод відновлення зруйнованого зуба (що вибрати: пломбу чи вкладку) необхідно підходити комплексно і диференційовано. Допомогти може запропонований В.Ю.Мілікевичем (1984) індекс руйнування оклюзійної поверхні зубів (1РОПЗ).

Усю площу оклюзійної поверхні зуба приймають за одиницю. Індекс руйнування вираховують з одиниці, тобто площі всієї оклюзійної поверхні. Якщо І РОЇ 13 дорівнює 0,56-0,6, тобто зруйнувало понад 55% оклюзійної поверхні, показано застосування вкладок, якщо індекс понад 0,8 — штифтових конструкцій.

Класифікація порожнин

Найпоширенішою класифікацією порожнин коронок зубів є класифікація Блека. Ураховуючи типову локалізацію карієсу та закономірності його поширення па поверхні зубів, він виділив 5 класів порожнин.

1 Клас об'єднує усі порожнини, які виникають у фісурах та природних ямках.

Для них характерна збереженість усіх стінок порожнин.

До II класу відносять порожнини, розташовані на контактних поверхнях молярів та премолярів (мал. 41, в, /), а також порожнини, що виникають на названих поверхнях з подальшим переміщенням на жувальну поверхню.

У разі такого розміщення дефектів порушується міжзубний контакт.

До III класу відносять каріозні порожнини, розташовані на контактних поверхнях фронтальних зубів. Характерною особливістю цього класу є збереження міцного різального краю та його кутів.

До IV класу належать каріозні порожнини, розташовані на фронтальних зубах з частковим або повним руйнуванням різального краю.

V клас об'єднує каріозні порожнини, розташовані біля шийки зуба, у приясенній частині (пришийковий карієс). Для цих порожнин характерним є поширення по колу.

Принципи формування порожнин під вкладки

Підготовка порожнин зубів для відновлення їх анатомічної будови пломбуванням та вкладками має свої особливості. Вкладки повинні відновлювати анатомічну будову зуба, служити для профілактики та запобігання рецидивам карієсу.

Під час формування порожнини під вкладку необхідно дотримуватися певних правил, які дозволять вкладці у майбутньому міцно триматися у ротовій порожнині під час жування, створити надійний герметизм між краями порожнини та краями вкладки. Успіх будь-якої операції залежить не тільки від техніки її виконання, але й від знання анатомо-морфологічних особливостей органів та їх взаємовідношення із сусідніми ділянками. Це правило не є винятком і для тієї частини оперативної стоматології, полем діяльності якої є коронки зубів.

Препаровка дентину та емалі завжди відбивається на стані пульпи зуба. Чим ця операція значніша, тим більшою буде реакція пульпи і небезпека ускладнень після проведення лікування.

Тому під час формування порожнин для вкладок завжди необхідно залишати значний та рівномірний шар дентину над пульпою. Необхідно також знати зони безпеки, у межах яких можна безпечно проводити видалення некротизованого дентину, не боячись ураження камери зуба. Формуючи порожнини під вкладки, з метою орієнтації необхідно зробити рентгенівський знімок та провести вивчення топографії порожнини пульпи. У разі препарування фронтальних зубів додатково необхідно використати дані М.Г. Аболмасова (1967) про товщину стінок зубів у різному віці.

Вивчення топографії порожнини зуба та товщини різних стінок дозволило також виділити зони безпеки (М.Г. Аболмасов та Є.І. Гаврилов, 1967).

До основних принципів формування порожнин для вкладок належить створення ящикоподібної порожнини, з якої воскова модель вкладки може бути виведена тільки в одному напрямку.

Перед тим як розпочати формування порожнини, необхідно детально вивчити локалізацію та розміри каріозного ураження зуба, врахувати, чи немає уже запломбованих раніше порожнин.

Для оптимальної фіксації вкладки важливе значення має форма кута, який утворений бічними стінками та основою. Якщо цей кут чітко виражений і наближується до прямого, тоді мікропротез буде стійким. А якщо кут буде заокругленим і подібним до тупого, тоді протез фіксується гірше.

Відступ від принципу створення плоского дна в ящикоподібній порожнині можна допустити у разі глибокого карієсу, коли є загроза розкриття порожнини зуба. У всіх випадках глибина порожнини не повинна перевищувати половини її ширини. На оклюзійній поверхні жувальних зубів бажано створити порожнину асиметричної! форми для кращої орієнтації під час уведення в неї вкладки. Порожнини на присіпкових поверхнях зубів формують звичайно, повторюючи межі каріозних порожнин або клиноподібних дефектів.

Під час формування пришийкових порожнин необхідно вирішувати такі завдання: запобігання вторинному карієсу та створення надійної фіксації вкладки.

Для запобігання розкриттю пульпової камери, особливо у групи фронтальних зубів, формується сферичне дно порожнини. У зв'язку з тим, що дно порожнини має випуклу поверхню, медіальна та дистальні стінки знаходяться під певним кутом одна до одної.

Приясенна та звернена до різального краю стінки повинні бути паралельними. Таке положення їх забезпечує надійну фіксацію вкладки. Особливо старанно формується стінка, звернена до ясен. Край порожнини, який близько підходить до ясен, з метою запобігання рецидиву карієсу необхідно поміщати під ясна. Це диктується й естетичними міркуваннями. Якщо проміжок між краєм порожнини та яснами складає не менше ніж 2 мм, тоді його необхідно зберегти, оскільки розміщення краю порожнини на одному рівні з краєм ясен сприяє розвитку вторинного карієсу.

Особливості формування порожнин, розміщених на двох і більше поверхнях зуба, полягають у наступному. У зв'язку з тим що апроксимальні суміжні поверхні бічних зубів не такі доступні, як у окремо збережених зубів, необхідно крім основної порожнини формувати додаткову, яка виводиться на оклюзійну поверхню.