Література

а) основна:

1. Сучасна українська літературна мова / За ред. М.Я. Плющ. – К., 2001. – С. 201-265.

2. Плющ М.Я. Граматика української мови. Морфеміка. Словотвір. Морфологія. – К., 2010.

– С. 91-241.

3. Сучасна українська мова / За ред. О.Д. Пономарева. – К., 2001. – С. 114-169.

4. Доленко М.Т., Дацюк І.І., Кващук В.Т. Сучасна українська мова. – К.,1987. – С. 135-204.

5. Волох О.Т., Чемерисов М.Т. Сучасна українська літературна мова. – К., 1976. –

С. 116-184.

6. Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П. Грищенка. – К.,2002. – С. 285-360.

7. Шкуратяна Н. Г. Шевчук С. В. Сучасна українська літературна мова. – К., 2007. –

С. 375-432.

8. Венжинович Н.Ф. Сучасна українська літературна мова. – К., 2008. – С. 170-195.

9. Горпинич В.О. Морфологія української мови. – К., 2004. – С. 33-156.

б) додаткова:

1. Сучасна українська літературна мова. Морфологія. Синтаксис . – К., 2010. – С. 56-113.

2. Івченко М.П.Сучасна українська літературна мова. – К., 1965. – С. 204-298.

3. Ющук І.П. Українська мова. – К., 2006. – С. 299-369.

4. Сучасна українська мова: В 5 кн. – Кн. 2. Морфологія / Ред. І.К. Білодід. – К., 1969. –

С. 32-156.

5 . Вихованець І.Р., Городенська К.Г. Теоретична морфологія української мови. – К., 2004. –

С. 7-110, 115-118, 121-146, 151-217.

6. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. В 2-х ч. –

Ч.1. – К., 1972. – С. 204-307.

7. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови.

Морфологія. – К., 1993. – С. 16-157.

8. Матвіяс І.Г. Іменник в українській мові. – К., 1974.

9. Грищенко А.П. Прикметник в українській мові. – К., 1974.

10. Арполенко Г.П., Городенська К.Г., Щербатюк Г.Х. Числівник української мови. –

К., 1980.

11. Ожоган В. Займенникові слова у граматичній структурі сучасної української мови. –

К.,1997.

12. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. – К., 1988. –

С. 5-76, 162-176.

13. Шевченко Л.Ю., Різун В.В., Лисенко Ю.В. Сучасна українська мова: Довідник. – К.,

1993. – С. 71, 75-84, 94-97, 99-104, 110, 112, 113, 118-123, 125, 129-131.

14. Українська мова: Енциклопедія. – К., 2000. – С. 173-174, 201-202, 488-490, 727-728.

в)словники:

1. Бусел В.Т. Великий тлумачний словник сучасної української мови. – К., 2001.

2. Орфографічний словник української мови / Укл. Головащук С.І., Пещак М.М.,

Русанівський В.М., Тараненко О.О. – К., 1994.

3. Словник труднощів української мови / Гринчишин Д.Г., Капелюшний А.О. та ін. – К.,1989.

Методичні рекомендації

Опрацьовуючи питання про іменник як частину мови, зверніть увагу на те, що він об’єднує спільні за категоріальним значенням предметності, але семантично різні слова: назви конкретних предметів, істот, узагальнених властивостей і ознак, станів тощо. Іменники залежно від значення та граматичних особливостей поділяються на лексико-граматичні розряди: конкретні та абстрактні, власні й загальні, деякі з них можуть належати до збірних, одиничних або речовинних. Запам’ятайте, що одиничні іменники (сингулятиви) називають предмет, виділений із ряду однорідних (капустина, цибулина, сніжинка). Їхньою ознакою є наявність суфікса -ИН- , а інколи ще й суфікса -К-, що підсилює значення одиничності. Не змішуйте понять «одиничний іменник» та «іменник у формі однини».

Іменникам властиві ГК істот/неістот, роду, числа й відмінка. Категорія істоти/неістоти а)перш за все виділяється за граматичним виявом у відмінкових формах називного, родового та знахідного відмінків; б) не завжди співпадає з поняттям «живе/неживе».

Рід належить до класифікаційних категорій іменника, його не мають тільки ті слова, що вживаються у множині. Значення чоловічого, жіночого та середнього роду виражається переважно закінченнями (згадайте якими). Рід невідмінюваних іменників та абревіатур визначається за певними правилами (їх слід сформулювати). Іменники спільного роду, позначаючи людей залежно від їхньої статі, набувають значення чоловічого або жіночого роду (круглий сирота – кругла сирота).

Число іменника – це словозмінна категорія, що реалізується у ГЗ однини та множини. Деякі іменники не змінюються за числами, а мають тільки форму однини чи форму множини.

Відмінок іменника теж є словозмінною категорією. Сукупність відмінкових форм іменника становить його парадигму. Творення цих граматичних форм залежить від відміни іменника. Поділ іменників на відміни залежить від родової приналежності слів та їх закінчень, а визначення групи для I і II відмін – від того, які голосні під час відмінювання з’являються в них після основи. Однак, не всі іменники розподіляються між чотирма традиційними відмінами. Іменники pluralia tantum та прикметникового походження змінюються за особливими правилами. Розглядаючи особливості відмінювання іменників, слід звернути увагу на: чергування звуків при словозміні; варіантні закінчення відмінків чоловічого роду II відміни; подовження приголосних при відмінюванні іменників IV відміни; відмінювання власних іменників.

Виконуючи першу вправу, ураховуйте, що іменники другої відміни можуть мати в деяких відмінках (в тому числі й у родовому) варіантні закінчення.

Прикметники також мають ГК роду, числа й відмінка, але ці категорії словозмінні й несамостійні, оскільки залежать від відповідних категорій іменника. Усі прикметники поділяються на три групи (в залежності від граматичних особливостей і характеру ознаки, що ними передається): якісні, відносні та присвійні. Межа між ними не є постійною, оскільки прикметники можуть уживатися в переносному значенні й переходити до іншого розряду (див. другу вправу). Слід також звернути увагу: 1. на особливості утворення простих та складених форм ступенів порівняння якісних прикметників; 2. на форми прикметників (повні: стягнені та нестягнені, короткі) й особливості їх вживання; 3. на особливості відмінювання прикметників у залежності від групи (твердої, м’якої, мішаної) та на існування незмінюваних прикметників.

Числівники за значенням і граматичними ознаками поділяються на кількісні (власне кількісні, дробові, збірні, неозначено-кількісні) та порядкові, за будовою – на прості, складні та складені. Кожен розряд характеризується певним набором ГК і особливостями відмінювання. Кількісні числівники об’єднуються за особливостями відмінювання у групи: 1) числівник один; 2) два, три, чотири, кілька, багато і всі збірні; 3) від п’яти до вісімдесяти (крім сорока), кільканадцять, кількадесят; 4) сорок, дев’яносто, сто;

5) складні числівники від двохсот до дев’ятисот, кількасот; 6) нуль, тисяча, мільйон, мільярд; 7) порядкові; 8) дробові; 9) складені. Необхідно бути уважним при творенні відмінкових форм складних числівників на позначення десятків (відмінюється тільки друга частина) і сотень (відмінюються обидві частини). Зверніть також увагу на наголос у формах числівників.

Виконуючи домашню вправу № 3, спочатку необхідно добре опрацювати правила відмінювання числівників різних розрядів і визначити їх відмінок у реченні.

ГК і відмінювання займенників також залежать від їх приналежності до певного розряду: особові, зворотний, присвійні, вказівні, означальні, питальні, відносні, заперечні, неозначені. Укладаючи таблицю, відзначте ці особливості. Не забувайте про специфічний частиномовний статус займенників та їх класифікацію за співвідношенням з іншими частинами мови (іменникові: я, він, хто; прикметникові: мій, який, нікотрий, кожний; числівникові: скільки, стільки, скільки-небудь).

Студенти повинні знати: визначення іменника, прикметника, числівника, займенника; семантику, морфологічні ознаки, синтаксичні функції іменних частин мови; специфіку їхніх лексико-граматичних розрядів та граматичних категорій; особливості словозміни іменників, прикметників, числівників, займенників; послідовність морфологічного розбору їх.

Студенти повинні вміти: утворювати граматичні форми іменних частин мови; розрізняти лексико-граматичні розряди іменника, прикметника, числівника, займенника; характеризувати граматичні категорії іменних частин мови; вживати нормативні граматичні форми, що виявляють відповідні граматичні категорії цих частин мови; виконувати морфологічний розбір іменних частин мови.

Конкретні й абстрактні іменники

Іменники з конкретним значенням називають предмети, явища, що пізнаються (сприймаються) безпосередньо органами чуттів, наприклад: стіл, дерево, дощ, дівчина, день, ліс. До цієї групи належать іменники, що є назвами:

а) одиничних предметів - назви людей, тварин, рослин, предметів неорганічного світу (хлопець, заєць, квасоля, килим, річка);

б) речовин, маси, матеріалу (молоко, повітря, полотно, деревина);

в) простору чи часу (берег, слуга, степ, місяць, урок, година);

г) власних назв (Петро, "Дніпро" (часопис), "Сонечко" (дитсадок), Київ).

Іменники з конкретним значенням мають такі спільні ознаки:

- вони утворюють співвідносні форми однини/множини (брат -брати, тиждень - тижні, будинок - будинки);

- вільно сполучаються з власне кількісними числівниками (п 'ять місяців, три площі, шестеро учнів).

Іменники з абстрактним значенням називають не власне предмети, а абстраговані, узагальнені властивості, дії, ознаки, процеси поза зв'язком з їхніми носіями чи виконавцями (просьба, прикрість, натхнення, кілограм, метр). Найчастіше це іменники, які називають поняття, що не мають реального втілення і сприймаються уявою.

До абстрактних належать іменники на позначення:

а) якостей і властивостей (щирість, чорнота, ясність, патріотизм);

б) психічних і фізичних станів (сон, тиша, страх, любов, непритомність);

в) дій і процесів (біг, хід, горіння, приїзд, перемовини);

г) понять етикету (вітання, прощання);

г) наукових понять (діалектика, функція, модальність, сюжет);

Іменники з абстрактним значенням мають такі власне граматичні показники:

o відсутність співвідносних форм числа (більшість їх уживається тільки в однині: терпеливість, щастя, бадьорість, а частина-тільки у множині: канікули, кошти, радощі);

o несполучуваність з власне кількісними числівниками (лише деякі з них вживаються з неозначено-кількісними числівниками: багато радості, мало витрат.

Переважна більшість іменників з абстрактним значенням - це слова з похідними основами прикметникового або дієслівного походження із суфіксами: -ість (прикрість, свідомість); -енн- (натхнення, значення, захоплення);-інн- (видіння, стремління); -анн- (дерзання, бажання, думання); -ств-, -зтв-,-цтв- (сирітство, боягузтво, пророцтво); -б- (просьба, боротьба); -изм, -ізм (-їзм) (романтизм, анахронізм, архаїзм).

ПЗ 16-17, пит. 1

Меншу із кількісного погляду групу становлять іменники з непохідними основами (сила, воля, горе, розум, побут, дух).

Чіткої межі між іменниками з конкретним та абстрактним значенням немає: іменники з конкретним значенням можуть набувати абстрактного значення, іменники з абстрактним значенням переходять у розряд іменників з конкретним значенням, наприклад: іменник берег у сполученні берег річки має конкретне значення, а в сполученні берег самоти - абстрактне.

Іменники - назви істот і неістот

Категорія істот і неістот охоплює іменники з конкретним значенням. За семантичними ознаками до категорії істот належать іменники, які означають:

а) назви людей за різними ознаками, їхні імена, прізвища, псевдоніми (активіст, учитель, секретар, лісник, красень, Олена Пчілка, Варвара, Петро);

б) назви птахів, тварин, риб, комах (вовк, корова, ворона, щука, короп, комар, метелик);

в) назви міфічних істот (Мавка, Бог, Господь, Венера);

г) імена, прізвища героїв казок, байок (Снігуронька, Колобок); ґ) назви померлих (мрець, небіжчик, покійник);

д) назви іграшкових виробів, що наділяються властивостями людей (лялька, манекен);

е) загальні назви, що вживаються на позначення людей (зірки кіно).

Інші іменники належать до категорії неістот - це назви:

а) речей, рослин (дерево, мальва, пальто);

б) сукупності осіб (гурт, загін, натовп);

в) частин організму людини й тварини (рука, нога, дзьоб, легені);

г) страв (локшина, борщ, краби);

г) мікроорганізмів (бактерія, мікроб).

Отже, поняття істот/неістот не цілком збігається з уявленнями про живе/неживе в природі.

Назви істот і неістот послідовно розрізняються граматично - у знахідному відмінку множини. Назвам істот всіх родів властивий збіг форм знахідного й родового відмінків: бачу синів - немає синів, побачив сиріт, подруг - немає сиріт, подруг, а назвам неістот - форм знахідного і називного: розпалити вогонь - видніється вогонь, бачу лампи - світяться лампи, згадую море - згадується море.

Примітка: Деякі іменники - назви Істот у знахідному відмінку мають паралельні форми - подібну до родового і називного відмінків (пасти корів (корови), телят (телята); назви неістот теж можуть вживатися в обох формах (одягти плащ (плаща), взяв ніж (ножа).

Способи творення прикметників

Префіксальним способом прикметники утворюються від:

а) прикметників: сильний — пресильний; високий — невисокий;

б) іменників (із прийменником без): без меж — безмежний; без крил — безкрилий.

Суфіксальним способом прикметники утворюються від:

а) іменників: сон — сонний; книга — книжний, книжковий;

б) прикметників: білий — біленький, білесенький, білісінький, білуватий; тісний — тіснуватий;

в) дієслів: гнути — гнучкий; брати — беручкий; пекти — пекучий;

г) прислівників: тут — тутешній; вчора — вчорашній.

Префіксально-суфіксальним способом прикметники утворюються від іменників: без талану — безталанний; при школі — пришкільний.

Основоскладанням утворюються прикметники від:

а) двох прикметників: кислий і солодкий — кисло-солодкий; світлий і синій — світло-синій;

б) сполучення іменника і прикметника або числівника: довгі ноги — довгоногий; сільське господарство — сільськогосподарський.

Складносуфіксальним способом (складанням основ з додаванням суфікса) утворюються прикметники від словосполучень: п'ятнадцять років — п'ятнадцятирічний, десять поверхів — десятиповерховий, лівий бік — лівобічний.