2.5Визначення ціни програмного продукту (комп’ютерної системи, мережі) на основі вартості його розробки

2.5.1Розрахунок договірної ціни програмного продукту (іс, ас, км)

Ціна ПП ( ) формується на основі економічно обґрунтованої собівартості його розробки, норми рентабельності, прибутку (певного відсотку торговельної надбавки) та податку на додану вартість (ПДВ):

, (2.19)

або (2.20)

де – собівартість або поточні витрати на розробку ПП (системи, мережі), грн;

– нормативний рівень рентабельності, (дорівнює 15 %, коефіцієнт складає 0,15), грн;

– торговельна надбавка ( ), грн.

Приклад нарахування коефіцієнтів до собівартості. Припустимо, що собівартість ПП становить 20 000 грн, торговельну надбавку візьмемо в розмірі 5 % від собівартості. Тоді:

До ціни ПП (системи, мережі) входить ПДВ (20 %), проте, якщо розробник є приватною особою, він не є платником податку на додану вартість. Тому, у цьому випадку ПДВ не нараховується.

2.5.2Розрахунок ціни програмного продукту за методом лімітних цін

Серед різних методів ціноутворення, на ранніх стадіях проектування, досить поширеним є метод лімітних цін. При цьому визначається нижня та верхня межі ціни.

Нижня межа ціни ( ) захищає інтереси розробника або постачальника ПП і передбачає, що ціна повинна покрити витрати, пов’язані з розробкою та реалізацією ПП (системи, мережі), і забезпечити рівень рентабельності не нижчий за той, що має фірма при виробництві вже освоєного ПП. Нижня межа ціни ( ) визначається за формулою:

, (2.21)

де – оптова ціна фірми, грн;

– податок на додану вартість¹, % (станом на 01.01.2013 р. ПДВ = 19%).

, (2.22)

де – повна собівартість ПП, грн;

– нормативний рівень рентабельності, (становить 15 %).

Верхня межа ціни ( ) захищає інтереси замовника продукту і характеризується тією ціною, яку замовник готовий сплатити за продукт з кращою споживчою якістю.

Верхня межа ціни ( ) визначається за формулою:

, (2.23)

де – ціна базового ПП, грн;

– рівень якості нового ПП відносно базового.

За наявності кількісної характеристики властивостей об’єкта узагальнюючий показник рівня якості – коефіцієнт технічного рівня визначається за формулою:

, (2.24)

де – коефіцієнт вагомості і-го параметра якості j-го варіанта в сукупності прийнятих для розгляду параметрів якості;

q_i – відносний (одиничний) і-й показник якості.

Параметри для проведення розрахунків студенти обирають самостійно, як приклад в Додатку Б наведено їх перелік.

Обов’язкова умова: К_Т.Р.>1.

Відносні (одиничні) показники якості за будь-яким параметром q_і визначаються за формулами:

, (2.25)

або: , (2.26)

де , – числові значення і-го параметра відповідно нового та базового виробів.

Формула 2.25 використовується при розрахунку відносних показників якості, коли збільшення величини параметра призводить до покращення якості виробу (наприклад, продуктивність виробу), а формула 2.26 – коли зі збільшенням величини параметра якість виробу погіршується (наприклад, маса, споживча потужність).

Значення відносного показника якості повинно бути більше одиниці – при покращенні і-го показника якості та менше одиниці – при його погіршенні.

Розрахунок вагомості (пріоритетності) кожного параметра проводиться за наступними формулами:

, (2.27)

, (2.28)

де – вагомість і-го параметра за результатами оцінок усіх експертів; визначається як сума коефіцієнтів переваги ( ) даних усіма експертами за і-тим параметром.

Відносні оцінки вагомості ( ) розраховують декілька разів, доки наступне значення буде незначно відрізнятися від попереднього (менше 5 %).

Відносну оцінку, отриману на останній ітерації розрахунків, беруть за коефіцієнт вагомості ( ) і-го параметра. За абсолютним значенням судять про вагомість (пріоритетність) певного параметра виробу.

Наприкінці розрахунків, маючи коефіцієнти вагомості та відносні показники якості , визначають коефіцієнт технічного рівня (формула 2.24).

Договірна ціна може бути встановлена за домовленістю між розробником або постачальником і замовником в інтервалі між нижньою та верхньою лімітними цінами; повинна відповідати наступній умові:

(2.29)