9

6. Фінансові послуги на грошовому ринку

1. Організація та особливості функціонування депозитного ринку

2. Послуги для здійснення грошових платежів та розрахунків

3. Операції з інструментами грошового ринку

4. Державні фінансові інститути на грошовому ринку

1. Організація та особливості функціонування депозитного ринку

Залучення коштів вкладників та інших кредиторів – це ос­новний вид пасивних операцій банків. Залучені засоби комер­ційних банків формують переважну частину банківських ре­сурсів. Вони покривають від 80 до 90% усієї потреби у грошових коштах для здійснення активних банківських операцій. Склада­ються із депозитів (вкладів) і кредитів (позик), отриманих бан­ком. Максимальний розмір залучених коштів залежить від влас­ного капіталу банків. У різних країнах існують різні нормативи співвідношення між власним капіталом і залученими коштами. Ці нормативи коливаються від співвідношення 1:10 до 1:100, На­приклад, у Швейцарії це співвідношення 1:12, а в Японії – 1:83.

Комерційний банк має можливість залучати кошти підприємств, установ, населення та інших банків. За терміном за­лучені кошти поділяються на ресурси, що управляються, і по­точні пасиви. Ресурси, що управляються, включають термінові депозити, залучені банком, і міжбанківські кредити. Поточні па­сиви формуються залишками коштів на розрахункових, поточ­них і кореспондентських рахунках.

Вклад (депозит) – це грошові кошти (у готівковій або без­готівковій формі, в національній або іноземній валюті) передані в банк їх власником для зберігання на певних умовах. Операції, пов'язані із залученням грошових коштів на вклади, називають­ся депозитними. Для банків вклади – головний вид їх пасивних операцій і, відповідно, основний ресурс для проведення активних кредитних операцій.

Депозит виникає двома шляхами: банк може прийняти кошти від фізичної особи та фірми і помістити їх на депозитний рахунок, або може "утворити" депозит, надаючи клієнту позич­ку і право розплачуватися чеками проти цього депозиту.

Види депозитних рахунків, які використовуються у прак­тиці сучасних банків, дуже різноманітні, а в результаті фінансових нововведень їх кількість в останні роки зросла. Депозити роз­різняються залежно від строку, умов внеску та вилучення коштів, заплачених процентів, можливістю отримання пільг за активни­ми операціями з банком тощо.

У більшості країн класифікація депозитних рахунків за­снована на двох моментах: строку депозиту до моменту вилучен­ня та категорії вкладника. За строками депозити поділяються на депозити до запитання (тобто депозити, які сплачуються за пер­шою вимогою вкладника без попереднього повідомлення) та де­позити на строк (які сплачуються через певний час після внесення коштів на рахунок). Залежно від вкладника виділяють наступні рахунки: рахунок приватної особи, корпорацій (акціонерних ком­паній) або некорпоративних фірм, центрального уряду, місцевих органів влади, фінансових установ, іноземних вкладників.

Депозити до запитання дають можливість вкладнику отри­мувати готівку за першою вимогою та здійснювати платежі за до­помогою чеків. Гроші на такі рахунки зараховуються та знімають­ся як частково, так і повністю. Головною позитивною якістю цих рахунків є їх висока ліквідність, можливість їх використання в ролі засобу платежу. Основний недолік (для вкладника) – відсутність нарахування процентів за рахунком (або дуже малий процент).

Внески до запитання (безстрокові депозити) можуть бути вилучені вкладником або переведені іншій особі переказом за ви­могою власника. Вкладнику відкривається рахунок, з якого в будь-який час можна отримати готівкові гроші, виписати чек або інший розрахунково-платіжний документ (платіжне доручення, платіжну вимогу-доручення). У країнах з розвиненими ринкови­ми відносинами вклади до запитання вилучаються, головним чи­ном, за допомогою чеків, тому їх називають чековими. Більша частина операцій грошового обороту здійснюється за допомо­гою вкладів до запитання, що виконують функцію засобів обігу. Кошти на цих рахунках в умовах розвиненого безготівкового обігу складають значну частину грошової маси.

Вклади до запитання у своїй основі нестабільні, що обме­жує сферу їх використання комерційними банками. Існують два типи вкладів до запитання – безпроцентні поточні рахунки і ра­хунки, за якими виплачуються відсотки. Перші переважають у за­гальній сумі депозитів до запитання. Другі є чековими депозита­ми, за якими виплачується процентний дохід.

У комерційних банках України у структурі депозитів пе­реважають вклади до запитання, що пояснюється високим рівнем інфляції, а також недостатнім розвитком інших видів банківських депозитів.

Термінові вклади (рахунки) – це грошові кошти, що зарахо­вуються на депозитні рахунки на жорстко обумовлений термін з виплатою процента. Ставка плати за ними залежить від розміру та терміну вкладу. У разі дострокового отримання грошових коштів клієнт втрачає відсоток у формі штрафу. На цих рахунках зберігаються кошти, які приносять власнику процентний дохід та не призначені для розрахунків з третіми особами.

Певну роль у ресурсах банків відіграють ощадні вклади населення. Особливістю ощадних рахунків є те, що вони не ма­ють фіксованого строку та від власника не вимагається поперед­нього повідомлення про зняття коштів. Вони вносяться і вилуча­ються в повній сумі або частково та засвідчуються видачею ощадної книжки.

Ощадні депозити – це нечекові вклади, що приносять від­соток і які можна терміново вилучати. Існують наступні їх типи: рахунки на ощадних книжках; рахунки з випискою стану ощад­ного вкладу (вкладник має справу з банком через пошту без за­стосування ощадних книжок); депозитні рахунки грошового рин­ку. Останні є новим типом ощадних вкладів. За цими депозитни­ми рахунками не використовується ощадна книжка для реєстрації операцій, а ставка відсотка коригується щотижня кож­ним банком самостійно відповідно до змін ринкових умов. Різновидом ощадного вкладу є цільові вклади. Це можуть бути вкла­ди, виплата за якими присвячена відпустці, дню народження, но­ворічні вклади тощо. Особливо популярні вказані види вкладів у промислове розвинених країнах. У Франції з 1965 року застосо­вується цільовий вклад "заощадження-житло", який стимулює вкладників заощаджувати кошти у банках протягом певного терміну, що дає право на отримання вигідного цільового креди­ту на купівлю, будівництво або ремонт житла.

Депозит – це вкладання грошових коштів, або цінних паперів у банк на зберігання. Один із способів накопичення грошо­вих збережень, тобто акумуляції капіталу, є тезаврація доро­гоцінних металів, перш за все, золота та срібла.

Тезаврація золота – це накопичення золота приватними власниками у вигляді скарбів або страхових фондів. Золото у приватному володінні накопичується у двох основних формах: у вигляді золотих монет та злитків. Злитки золота зберігаються в основному в банках. Ці накопичення банки не трансформують у позичковий капітал, а є грошовим капіталом у чистому вигляді без перспективи бути відданим у кредит.