Методи дослідження, що використано у проведенні констатувального етапу експерименту

№	Методи дослідження	Завдання дослідження
1.	Дидактична вправа «Доручення»	Виявлення уміння дітей поводити себе в колективі, будувати безконфліктні взаємини, контролювати свої емоції та настрій, розуміти настрій однолітка, співчувати йому у разі невдачі.
2.	Дидактична вправа «Сходинки»	З’ясування адекватності самооцінки.
3.	Дидактична вправа «Друзі, товариші, чужі»	Вивчення сприймання себе й оточуючих, усвідомлення свого місця в соціумі.
4.	Дидактична вправа «Запропонуй свій вихід»	Виявлення здатності до аналізу ситуацій та багатоваріантного розв’язання проблемних завдань.
5.	Дидактична вправа «Три головних слова про себе»	Виявлення рівня володіння соціально прийнятими способами вираження емоцій, а також наявність у словнику характерологічної лексики.
6.	Дидактична вправа «Похвали»	Наявність уміння використовувати влучні образні вирази.
7.	Спільне конструювання гірлянди з прапорців.	З’ясування наявності уміння вибирати адекватні способи взаємодії з оточуючими, використовувати мовленнєві засоби в різних ситуаціях.
8.	Опитування вихователів за методикою Т.Рєпіної	Визначення наявності конфліктності в спілкуванні дитини з однолітками, сформованості навичок спілкування дитини з дорослими й однолітками, а також рівень їх самостійності.
9.	Соціометричний тест «День народження»	Дослідження відносин дитини до дітей і дорослих.

Щоб визначити рівні соціалізованості дітей старшої групи, ми звернулись до ігор і дидактичних вправ. Тому що саме через ігрову діяльність можна уяснити міру соціалізації дітей, засвоєння ними відповідної системи цінностей.

У грі діти набувають соціального досвіду, починають володіти такими вміннями:

• контактувати (просто, доступно);

• висловлювати свою думку (оцінювати);

• висловлювати згоду (незгоду);

• відповідати на поставлене запитання;

• виявляти свою життєву позицію;

• вибачатися і приймати вибачення інших;

• приходити на допомогу;

• запрошувати інших до гри;

• бути привітним, усміхатися партнерові (мати оптимістичний настрій);

• брати участь у спільній грі з іншими згідно домовленості.

Про характер взаємин у грі ми зробили висновок, виходячи з таких показників: прагнення спільної діяльності, причини виникнення і врегулювання дитячих конфліктів, готовність запросити інших до гри і надати їм допомогу, ввічливість у поводженні з дорослими і з своїми товаришами. За критерії сталості дитячих взаємин було взято тривалість спільних ігор, кількість учасників в одній грі, кількість ролей та змістовність гри.

У відповідь на питання «У що ти любиш грати?» більшість дітей (від 5 до 6 років) називали рухливі ігри – квачі й хованки, але правила гри, її значеннєвий стрижень сформулювати змогли лише одиниці, 5% взагалі не могли згадати жодної гри, 4% назвали комп'ютерні ігри, чверть дітей замість гри назвали іграшки (машинки, трансформери, Барбі), якими вони просто маніпулювали. Із гри йдуть її правилодоцільність та співвіднесення її з образом ідеального дорослого. На жаль, зовсім зникли групові ігри – «повітря» дитячого життя старших поколінь. Де козаки-розбійники, бояри, жмурки та інші дитячі радості? Всі вони разом з лічилками, закликами, пісеньками й іншими формами дитячого фольклору – найбільшого багатства нашої культури – зберігалися в дитячій субкультурі протягом століть, передаючись із вуст у вуста.

Щоб з’ясувати особливості поведінки дітей під час виконання спільних завдань, ми створили спеціальну ситуацію – конструювання гірлянди з прапорців. Робота відбувається у парах. Ми не втручались у хід взаємодії дітей, не нагадували правила співробітництва.

Спостереження за поведінкою вихованців у ході спільної предметно-практичної діяльності допомогла нам з’ясувати:

• чи домовляються діти про розподіл спільної роботи;

• чи узгоджують свої дії з діями партнерів;

• чи турбуються про якість загального результату;

• як реагують на успіхи та помилки співучасників;

• чи допомагають один одному;

• чи ввічливо звертаються до партнерів;

• як оцінюють загальний результат спільної діяльності, поведінку партнера та власну.

Основний метод, який застосували під час досліджень, полягав у систематичному і цілеспрямованому спостереженні за поведінкою дітей у спільної діяльності та іграх. Після цього провели таку діагностику, як опитування вихователів за методикою Т. Рєпіної для визначення сфери взаємин (додаток Б) [62].

Ми провели соціометричне дослідження «День народження» (додаток В). Метою цього дослідження було визначити реальне розташування дітей у стосунках з однолітками, виявити групи, на які поділяється колектив, офіційних та неофіційних лідерів, та потім отримані результати порівняти з анкетуванням вихователів. Тобто намагалися виявити реальне становище стосунків однолітків сучасних дітей дошкільного віку. За характером відповідей дітей можна було умовно поділити на чотири групи.

Перша група дітей з легкістю та впевненістю визначилася з трьома дітьми, яких би вони посадили поряд з собою на дні народження, та дали чіткі пояснення свого вибору: «Тому, що ми друзі», «З ними цікаво гратися», «Вони хороші». Декому було навіть замало трьох кандидатур. Окрім цього, багатьом дітям було важко визначитися з тим, кого б вони не посадили поряд з собою.

До другої групи дітей ми віднесли тих дошкільнят, які визначили одного чи двох товаришів, з якими б хотіли сидіти на святі, і дуже чітко перелічили тих, з ким би не хотіли сидіти (від трьох і більше дітей).

Третя група склалася з дітей, які дуже довго міркували над тим, з ким би вони хотіли сидіти, або називали одне ім’я, або так і не змогли відповісти на перше запитання. Та зовсім не вагалися з визначенням тих дітей, яких би вони не саджали поряд з собою. Приблизно в половини таких дітей був довгий перелік небажаних гостей. З’ясувалось, що таких дітей дуже велика кількість. Діти, які не могли чітко визначитись, тобто не могли назвати жодного імені як на перше запитання, так і на друге, ми віднесли до четвертої групи. У цій групі опинились діти, які відмовились відповідати на запитання.

Соціометричне дослідження «День народження» було проведено як в експериментальній так і в контрольній групах. Цей тест, призначений для дітей старшого дошкільного віку, дозволив нам дослідити відносини дітей до своїх однолітків та дорослих. Тест проводився індивідуально у формі гри (додаток В).

Аналіз результатів показав, що в багатьох дітей не сформована потреба в спілкуванні: малюки бажають спілкуватися в «обмеженому колі» – з близькими людьми, або зовсім обирають для себе в партнери іграшки, тварин. Тільки деякі бажають спілкуватися в широкому колі: з дітьми, дорослими, близькими.

Звернемося до аналізу результатів однієї з використаних нами методик – обговорення творів дитячої літератури, фольклору, художніх образів, відтворених у мультфільмах, кіно. Після читання тексту дітям запропонували визначити, чи правильно повів себе герой твору. Після першої частини обговорення вихователь ставив наступне запитання: «Які ще правила спілкування ви знаєте?», а потім вихователь намагався з’ясувати, чи спроможні діти пояснити зміст правила.

Виявилось, що тільки приблизно половина норм та правил, перелічених дітьми в процесі обговорення, були чітко сформульовані: бути ввічливим, не ображати товариша, допомагати один одному, поважати товариша, але й були перелічені дуже специфічні – не плюватися, не битися, не кидатися іграшками, не обливатися водою. На нашу думку, діти перелічили та тим самим засудили дії своїх товаришів, тобто пригадали та вербалізували свій негативний досвід спілкування з іншими людьми.

Процес пояснення змісту норм та правил відбувався завжди дуже активно. Владик З. при обговоренні правила «не ображати товаришів» пояснив: «Коли ми з Ванею посваримося, ми ніколи не ображаємо один одного – не дражнимося, не б’ємося». Найскладнішим для дітей виявилось пояснення правила «поважати товариша». Велика кількість дітей виявила непоганий рівень знання норм та правил спілкування на рівні спроможності пояснити зміст правила. Діти були дуже активні, виявили інтерес до проблематики обговорення та демонструвати чітку готовність дотримуватись цих правил у реальному житті. Але завжди були в групі такі діти, що дуже стримано поводили себе в процесі обговорення, але у випадках необхідності могли пояснити зміст правила. Та були і такі діти, що поводили себе дуже пасивно, не могли пояснити зміст правила чи навести будь-який приклад або взагалі відмовлялися відповідати.

На підставі одержаних даних від усіх використаних методів дослідження ми склали характеристики на кожну дитину. Особлива увага в них зверталась на ставлення дітей один до одного, на вміння спілкуватись. Ось, наприклад, окремі відомості з характеристики, складеної на Владика З. (5 роки 5міс.): спокійний, товариський, любить гратися з машинами, будівельним матеріалом. Ввічливий у поводженні з дітьми, ділиться іграшками. У нього є друг Ваня К., але Владик все рівно доброзичливо ставиться й до решти товаришів.

А це витяг з характеристики Діми Г. (5 років 6 міс.). Хлопчик неврівноважений, забіякуватий, плаксивий, неохайний. Навички самообслуговування відсутні. Постійних друзів немає, контакти з дітьми короткочасні. Зовсім інші риси властиві Максиму Ш. (5 роки 8 міс.): хороший партнер у грі, добре розвинута уява, але егоїстичний, вимагає до себе підвищеної уваги. Захоплюється переважно іграшками військового змісту, не може ділитися іграшками.

Як бачимо, рівні взаємин дітей різні. Вони залежать не тільки і навіть не стільки від віку, як від соціального досвіду, набутого в сім'ї та дитячому садку. На підставі аналізу спостережень та цих характеристик можна визначити чотири рівні дитячих взаємин: високий, достатній, середній, низький. Оцінка виставлялась дітям по кожному із показників соціалізованості, при виконанні завдань на високому рівні – 4 бали, на достатньому рівні – 3 бали, на середньому – 2 бали, на низькому – 1 бал.

До високого рівня ми віднесли дітей, які усвідомлювали норми та правила поведінки в соціумі, уміли ефективно співпрацювати, мали достатній арсенал мовленнєвих засобів та активно застосовували їх у спілкуванні з оточуючими (сума балів від 33 до 36).

Діти, які виявили достатній рівень соціалізованості, були також добре обізнані з нормами соціуму, досить ефективно налагоджували стосунки з однолітками, у більшості випадків уміли знаходити спільну мову в різних проблемних ситуаціях, але застосовували лише стандартні способи соціальних дій, не могли гнучко реагувати на ситуацію (24 – 32 бали).

До середнього рівня соціалізованості належали діти, які виявили недостатнє розуміння соціальних законів та норм, було наявне розходження реальної та вербальної поведінки в спілкуванні з однолітками та дорослими, їм не завжди вдавалося запобігати конфліктних ситуацій у побудові стосунків з однолітками та адекватно на них реагувати (15 – 23 бали).

Низький рівень соціалізованості свідчив про не володіння правилами соціальної поведінки, невміння безконфліктно будувати стосунки в колі однолітків, донести до інших власні думки, намагання діяти на підставі сили чи реагувати на ситуацію лише емоційно (9 – 14 балів).

У результаті виконання дітьми низки експериментальних завдань було виявлено особливості соціалізації, які проявилися в наявності уявлень про «схвалювані», «прийнятні», й «неприйнятні» форми поведінки, умінні будувати стосунки з дітьми у межах дитячої субкультури, ставленні до соціуму та самих себе, у ставленні дітей до проблемних ситуацій, готовності до їх оптимального розв’язання:

• Значна кількість дітей не вміє встановлювати і підтримувати позитивні стосунки з товаришами групи; для їхніх контактів властива короткочасність і несталість. Прагнення спільних ігор (це – природна соціальна потреба) не набуло ще належного розвитку. Причинами цього, на нашу думку, є – недостатнє прагнення вихователів вивчати реальні дитячі взаємини і враховувати їх у своїй роботі, підтримувати і розвивати особисті симпатії і схильності дітей один до одного; у практиці не завжди повністю використовуються виховні можливості ігрової діяльності дітей. Розвиток дитячих взаємин потребує від педагога уважного ставлення до ігор дітей, особистої зацікавленості в них.

• Вихователі застосовують одноманітні методи керування іграми і дитячими взаєминами, недостатньо враховують вікові особливості; зрідка самі беруть участь в іграх та проводять бесіди з дітьми до і після гри тощо.

• Рівень наявності знань і умінь позитивної взаємодії шестиліток, які постійно відвідували дитячий садок, був значно вищим, ніж у дітей, що відвідували дошкільний заклад періодично, і вони були занадто категоричні в оцінці однолітків.

• Переважна більшість дітей, що продемонстрували достатні знання про соціальні норми, давали повні відповіді на поставлені запитання, пояснюючи їх поширеними реченнями, правильно визначали свою статеву та соціальну приналежність. Водночас, не могли об’єктивно оцінити позитивні та негативні риси свої та інших людей.

• Щодо наявності у словнику дітей характерологічної лексики, то шестирічки, легко добирали шість-сім слів, що характеризують особистість, проте, їм значно важче було запропоновувати свій вихід з ситуації, що склалася. Під час відповідей ніхто з дітей не використовував емоційно забарвлену лексику. Шестиліткам значно легше було визначити, веселою чи сумною є та історія, яку розповів педагог, вказати, чому вони так вважають, ніж добирати способи вираження емоцій. Водночас вони відчували значні труднощі в розумінні смислу підтексту.

• У словнику дітей є достатній запас лексики про себе. Значно важче дітям було добирати влучні вирази для комунікації, доведення власної думки, що, на нашу думку, пов’язано з тим, що вихователі недостатньо уваги приділяють роботі в цьому напрямі. Обмежене спілкування дітей з однолітками гальмує процес розвитку, поширення дитячого фольклору. У відповідях лише окремих дітей зустрічалися влучні вирази зі знайомих казок, що свідчить про досить часте використання цього жанру в роботі з дітьми.

Загальні результати констатувального етапу експерименту показують, що рівень соціалізації дітей дошкільного віку у межах дитячої субкультури не відповідає вимогам, висунутими Базовою програмою розвитку і виховання дітей дошкільного віку «Я у світі».

Усунення цих недоліків у практичній роботі вихователів дошкільних закладів та пошук шляхів підвищення рівнів соціалізованості передбачили необхідність упровадження в практику роботи дошкільних навчальних закладів методики підвищення показника соціалізованості дітей старшого дошкільного віку у межах дитячої субкультури.