1.4. Педагогічні умови соціалізації дошкільників в просторі дитячої субкультури

Світ дитинства – невід’ємна частина людського суспільства. Суспільство не зможе пізнати себе, не зрозумівши закономірностей його розвитку, водночас не можна зрозуміти світ дитинства без знань про особливості його культури. По-перше, тому, що індивідуальний розвиток дитини відбувається не в соціальному вакуумі, а в багатоплановому спілкуванні зі світом дорослих і однолітків. Це добре видно на прикладі дитячих ігор, що моделюють доросле життя. Світ дорослої культури ніби накладається на дитяче світосприйняття. По-друге, дитина одушевляє навколишній світ, насичує його емоційним забарвленням. Вона перетворює у своїй уяві предмети дійсності, драматизує стосунки з однолітками і на цій основі формує й відтворює найважливішу культурну якість людини у створенні ідеальних цінностей. По-третє, дитина завжди пов’язана з предметним світом: на основі чуттєвого досвіду в неї формується первинний понятійний апарат, що, безумовно, не можна вважати абсолютною копією дорослих уявлень, тобто діти формують власний – дитячий світ, світ унікальної культури. Дитинство як особливий специфічний етап у розвитку особистості можна зрозуміти тільки з урахуванням вікового переживання символізму, тобто через систему дитячих уявлень, образів, почуттів і настроїв, у яких дитина і сприймає культуру дорослих людей, осмислюючи власний життєвий шлях. Віковий символізм, з одного боку, відбиває здатність дитини сприймати по-своєму світ, у якому вона живе, а з іншого – має розглядатися як підсистема культури, що будується на нормативних вікових критеріях, стереотипах, уявленнях, обрядах, ритуалах і наборі цінностей, тобто на всьому тому, що й становить зміст будь-якої субкультури, дитячої в тому числі.

Значущим для вивчення змісту, характеру дитячої субкультури є питання про її структуру. Якщо говорити про структуру дитячої субкультури, то її простір можна представити нашаруванням неоднорідних щаблів. Серед них ми виокремлюємо прошарок усталеної й змінної сучасної культури. У певні періоди історії, коли розхитуються традиційні механізми передачі знань і діти починають орієнтуватися не стільки на дорослих, скільки одне на одного, стає особливо чітко помітним, що смислом дитячої субкультури є не тільки актуальні для масової культури особливості поведінки, свідомості, діяльності, а й відносно стійкі в часі й просторі образи, моделі, тексти, що становлять собою «уламки» різних епох, сліди пам’яті минулого досвіду людства, що передаються з покоління в покоління.

В широкому значенні поняття дитяча субкультура позначає все те, що створено дітьми і для дітей та включає в себе такі компоненти: ігри (дворові ігри, сюжет і правила яких успадковуються з покоління в покоління); дитячий фольклор (загадки, лічилки, дражнили, «страшні» історії); дитячий правовий кодекс (знаки власності, способи отримання боргу, право опікування та старшинства); потаємні засоби спілкування та коди; дитяче будівництво (створення «штабів», сховищ, «гнізд» на деревах та будинках тощо); способи символічного вкорінення дитини на території проживання (створення «секретів», сховок, особливих маршрутів просування альтернативно до доріг дорослих); дитячий світогляд (сукупність уявлень про світ, які включають в себе моральні та релігійні переконання), естетичні уявлення, дитячі інтереси, табуювання (мал. 1).

Отже, зміст дитячої субкультури багатогранний, він охоплює всі сфери дитячого життя – від національно-культурної до таємничого світу власного «Я» [1].

Коротко охарактеризуємо головні складові змісту дитячої субкультури.

Дитячий фольклор. Фольклорна традиція, що ввібрала в себе соціальний і інтелектуальний досвід багатьох дитячих поколінь, надає дитині - дошкільникові чи молодшому школяреві готові способи розв’язання життєвих проблем у дитячому співтоваристві. Дії казкових персонажів, способи розв’язання конфліктів, види мовленнєвих висловлювань дитина наслідує й переносить на власне життя.

Малюнок 1