Динаміка сформованості соціальної поведінки до і після експерименту (у %)
Рівні: високий
достатній середній
низький
Рівні: високий
достатній середній
низький
Рівні: високий
достатній середній
низький
– констатувальний експеримент,
– контрольний експеримент.
Висновки
Аналіз психолого-педагогічної літератури дозволив зробити висновок, що соціалізація охоплює всі процеси прилучення до культури, навчання й виховання, за допомогою яких людина здобуває соціальну природу й здатність брати участь у соціальному житті. У процесі соціалізації беруть участь все оточення індивіда: сім’я, сусіди, дошкільний заклад, засоби масової інформації й т.д.
Виходячи з вищесказаного, можна запропонувати таке розуміння «соціалізації особистості» – це двобічний процес взаємодії людини і соціального середовища, тобто включення її в систему суспільних відносин через засвоєння соціального досвіду, а також самостійного відтворення цих відносин, у ході яких і відбувається формування неповторної, унікальної особистості.
Результатом соціалізації дошкільника є соціалізованість – сформованість у загальному вигляді рис і соціальних якостей, які дають дитині змогу почуватися комфортно серед людей, орієнтуватися в людському довкіллі, вибірково ставитися до нього, визначатися зі своїми пріоритетами та статусом. До характеристик зростаючої особистості, які засвідчують успішну соціалізацію, відносять:
здатність дитини проявляти гнучкість, змінювати свої ціннісні орієнтації, якщо це доцільно;
уміння збалансовувати власні інтереси і вимоги своєї соціальної ролі;
вибіркове ставлення до соціальних ролей, надання переваг деяким з них;
не лише орієнтація на конкретні вимоги, а й розуміння елементарних моральних цінностей.
Визначення теоретико-методологічних засад соціалізації дітей неможливо без урахування сучасної ситуації в Україні, загальної культурно-історичної характеристики дошкільного дитинства та важливого його компоненту – дитячої субкультури, яку ми визначаємо як динамічне соціально-психологічне, культурне автономне утворення з власними морально-правовими нормами, мовленнєвим апаратом, власним фольклорним надбанням та ігровим комплексом.
Структурними компонентами дитячої субкультури є: дитячий фольклор, дитяча словесна творчість, дитячий правовий кодекс, дитячі ігри, дитячий гумор, релігійні уявлення, дитяче філософствування, естетичні уявлення, дитячі інтереси, табуювання.
Особливості соціалізації особистості у дошкільному дитинстві полягають:
по-перше, у відокремленості дитини від дорослого, її здатності діяти не лише за вказівками та приписами авторитетних людей, а за власними спонуками, що базуються на особистому досвіді, у задоволенні своїх індивідуальних і соціальних потреб,
по-друге, активний характер соціальної поведінки дитини, її намагання проявити себе як суб’єкта предметно-практичної діяльності, пізнання та спілкування. Дитина може ініціювати починання, впливати на інших, мати власну думку, сперечатися в разі потреби, наполягати на доцільності чогось, реалізовувати свої можливості, привертати до себе увагу інших, діяти на власний розсуд, визначати статус у групі однолітків, домагатися визнання своїх чеснот та досягнень.
Первісною фазою соціалізації дитини є виховання в сім’ї. Тут вона встановлює свої найперші зв’язки з іншими людьми, головним чином з рідними. Виховуючись лише в сім’ї, дитина хоча й набуває своєрідного обличчя, виростає, як правило, емоційною істотою, проте не може легко адаптуватись до життя в інших соціальних інститутах
Другою фазою соціалізації є формування зростаючої особистості в дошкільному закладі. Характерною ознакою життя дошкільного закладу є висока варіативність середовища, а також те, що діти постійно знаходяться у просторі дитячої субкультури.
Успішна соціалізація дітей старшого дошкільного віку у просторі дитячої субкультури можлива за таких педагогічних умов:
збагачення соціальних уявлень дітей через застосування системи творчих завдань;
забезпечення розвивального середовища для особистісного зростання дитини в суспільних стосунках з однолітками та дорослими;
організація спільної продуктивної та ігрової діяльності для набуття дітьми соціального досвіду та соціально-комунікативних умінь.
В процесі організації навчально-виховної роботи з дітьми старшого дошкільного віку було перевірено ефективність педагогічних умов соціалізації в просторі дитячої субкультури.
Визначено критерії й показники рівнів соціалізованості дітей старшого дошкільного віку в межах дитячої субкультури, які необхідні для проведення констатувального та формувального етапів експериментів:
Позитивне ставлення (емоційно-ціннісний):
перевага позитивного настрою, готовність до розв’язання проблемних ситуацій, адекватна самооцінка;
позитивне сприймання себе і оточуючих, усвідомлення свого місця в соціумі;
володіння соціально прийнятими способами вираження емоцій.
Знання соціально-прийнятної поведінки (соціально-когнітивний):
обізнаність про «схвалювані», «прийнятні», й «неприйнятні» форми поведінки, вміння використовувати набуті знання в життєвих ситуаціях;
здатність до аналізу ситуацій та багатоваріантного розв’язання проблемних завдань;
рівні розвитку уяви та мислення, а також наявності елементарних знань про себе.
Доброзичливе спілкування (комунікативний):
уміння вибирати адекватні способи спілкування з оточуючими, використовувати мовленнєві кліше в різних ситуаціях буття;
уміння будувати безконфліктні взаємини, контролювати свої емоції та настрій;
наявність у словнику характерологічної лексики, вміння використовувати влучні образні вирази.
Застосування розроблених діагностичних методик дозволило визначити чотири рівні соціалізованості дітей: високий, достатній, середній, низький.
Високий рівень виявили діти, які усвідомлювали норми та правила поведінки в соціумі, уміли ефективно співпрацювати, мали достатній арсенал мовленнєвих засобів та активно застосовували їх у спілкуванні з оточуючими.
Діти, які виявили достатній рівень соціалізованості, були також добре обізнані з нормами соціуму, досить ефективно налагоджували стосунки з однолітками, у більшості випадків уміли знаходити спільну мову в різних проблемних ситуаціях, але застосовували лише стандартні способи соціальних дій, не могли гнучко реагувати на ситуацію.
До середнього рівня соціалізованості належали діти, які виявили недостатнє розуміння соціальних законів та норм, було наявне розходження реальної та вербальної поведінки в спілкуванні з однолітками та дорослими, їм не завжди вдавалося запобігати конфліктних ситуацій у побудові стосунків з однолітками та адекватно на них реагувати.
Низький рівень соціалізованості свідчив про не володіння правилами соціальної поведінки, невміння безконфліктно будувати стосунки в колі однолітків, донести до інших власні думки, намагання діяти на підставі сили чи реагувати на ситуацію лише емоційно.
Перевірено кожен з показників соціалізованості дітей старшого дошкільного віку. Результати констатувального етапу експерименту дозволили дійти висновку, що рівень соціалізованості дітей знаходиться переважно на низькому та середньому рівні.
Розроблена та експериментально перевірена модель оптимальних педагогічних умов соціалізації дитини старшого дошкільного віку у просторі дитячої субкультури. Робота велась у три етапи:
Метою першого етапу експериментальної роботи було ознайомлення дітей старшого дошкільного віку з різними формами поведінки в проблемних ситуаціях для збагачення соціальних уявлень дітей. Для досягнення цієї мети застосували систему творчих завдань:
аналіз дитячої поведінки;
дидактичні ігри з відповідним змістом;
драматизація казок з використанням прийомів емпатії, тощо.
Забезпечити розвивальне середовище для особистісного зростання дитини в суспільних стосунках з однолітками та дорослими, навчити оцінювати власну поведінку стало метою другого етапу формувального експерименту.
На третьому етапі була організована спільна продуктивна та ігрова діяльність для набуття дітьми соціального досвіду та соціально-комунікативних умінь, а саме:
прищепити базові навички соціального спілкування;
створити атмосферу радості від спільної діяльності;
розвивати доброзичливу конкуренцію.
За результатами спеціальної роботи в експериментальній групі дитячого садка відбувся значний позитивний перерозподіл щодо рівнів соціалізованості, тоді як у контрольній групі такої динаміки не спостерігали. Якщо до початку експерименту високий рівень був властивий лише 4,5% дітей, то після нього – вже 27,3%. Відповідно в контрольній групі ці показники склали 4,5% та 9,1% На констатувальному зрізі достатній рівень розвитку було виявлено в 9,1% дітей ЕГ та 13,6% КГ, на контрольному – ці показники склали 31,8% в ЕГ та лише 13,6% у КГ. Середній рівень на початковому етапі засвідчили в 59,1% учнів ЕГ та 59,1% – КГ; за результатами прикінцевого зрізу цей рівень відзначено в 36,4% дітей ЕГ. Тоді як у КГ різниця становила лише 9,1%. Водночас показники низького рівня спочатку були вищими в ЕГ(27,3%), після експерименту вони виявилися вищими у КГ. Всі наведені дані дають підставу говорити про ефективність педагогічних умов соціалізації дитини старшого дошкільного віку у просторі дитячої субкультури.
.