Управління освіти адміністрації Червонозаводського району

Харківської міської ради

Соціалізація дітей

старшого дошкільного віку

у просторі дитячої субкультури

Харків

2012

Рекомендовано методичною радою управління освіти адміністрації Червонозаводського району

Харківської міської ради

Протокол № ________ від __________ р.

Рецензенти: Козловець Ірина Юріївна; завідувач; спеціаліст першої категорії.

Автор-упорядник

Душина Вікторія Анатоліївна, вихователь ДНЗ № 353, спеціаліст

Соціалізація дітей старшого дошкільного віку у просторі дитячої субкультури. – Харків, 2012. –69 с.

Висновки експертизи Реєстраційний номер ______________________________________ Напрям__________________________________________________ Номінація________________________________________________ Назва роботи _____________________________________________ Автор роботи _____________________________________________ Експерти П.І.Б. Дата Загальний бал Підпис Середній бал Голова комісії_______________________________________ П.І.Б. підпис Дата _________________________________________________

Зміна освітньої парадигми від традиційної до особистісно орієнтованої вимагає від педагогів висунення у центр уваги процесу формування фізично, морально і духовно здорового покоління, створення умов для соціалізації та гармонізації особистості з природою, оточуючим світом і самим собою. Людина як суспільна істота, розвивається і проявляє себе в інтелектуальному, духовному і суспільному житті і здатна бути особистістю, оскільки свідомо визначає своє гуманне ставлення до оточуючого середовища, до людей.

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………..……………….. 3

Розділ 1. Теоретичне обґрунтування проблеми соціалізації дітей дошкільного віку в просторі дитячої субкультури………...........................................…………………………..…..5

1.1. Ретроспектива досліджень проблеми соціалізації особистості..........................….......5

1.2. Становлення дошкільника як соціальної особи……….......……................……….......9

1.3. Соціалізація дитини в сім’ї та дошкільному закладі як передумова її взаємодії у просторі дитячої субкультури.........................................................................................................14

1.4. Педагогічні умови соціалізації дошкільників в просторі дитячої субкультури...................................................................................................................................... 20

Розділ 2. Експериментальна перевірка педагогічних умов соціалізації дитини старшого дошкільного віку у просторі дитячої субкультури ................................................................33

2.1. Загальні питання організації експерименту .................................................................33

2.2. Реалізація педагогічних умов соціалізації дитини старшого дошкільного віку у просторі дитячої субкультури ........................................................................................................38

2.3.Аналіз результатів педагогічного експерименту...........................................................46

Висновки..........................................................................................................................................51

Список використаних джерел......................................................................................................54

Додатки.............................................................................................................................................58

Вступ

Кожна дитина народжується для життя серед людей. Навчити її жити в гармонії з оточенням, домовлятися і укладати угоди, радіти спілкуванню з дорослими та однолітками, організовувати продуктивну спільну діяльність, орієнтуватися на норми припустимої та соціально схвалюваної поведінки, здійснювати свідомі вибори, надавати перевагу одним людям і відмовляти у прихильності іншим, виходити з конфліктів з найменшими втратами, поводитися совісно навіть за умови відсутності контролю з боку дорослого – все це вкрай важливо для дошкільника, як особистості, що лише розпочинає свій життєвий шлях.

Означена проблема – одна з найактуальніших у сучасній соціально-педагогічній науці, її вагомість підтверджується в державних освітянських документах, передусім у Національній доктрині освіти в Україні в ХХІ столітті. У цьому та інших документах підкреслюється, що ключовими концептуальними та ціннісними орієнтирами сучасної дошкільної освіти є соціальний розвиток особистості як суб’єкта культури, її самодетермінація в становленні спільності «дитина» – «соціум» [38].

Базовий компонент дошкільної освіти в Україні привертає увагу педагогів до таких важливих сторін соціального розвитку малюка, як його гармонійна адаптація до нових умов життя та соціалізація (засвоєння ним соціальних вимог і правил для нормального функціонування в соціумі, прийняття норм співжиття в соціальній групі з одночасним збереженням власної індивідуальності) [8].

У зв’язку з цим дошкільному навчальному закладу відводиться особливе завдання – спільно з сім’єю стати провідною соціальною інституцією соціалізації, яка забезпечує запровадження соціально-педагогічного супроводу соціалізації особистості у дошкільному дитинстві, спрямовує на розвиток соціально та індивідуально значущих рис особистості та її успішне функціонування як суб’єкта власної життєдіяльності у суспільному довкіллі.

Внаслідок зміни суспільних орієнтирів та відносин система цінностей і способу життя людей сьогодні об’єктивно потребує певного переоцінювання і усвідомленого переосмислювання. Тому для педагогів одним із завдань є пошук нових підходів до розв’язання проблеми введення дитини у соціальне середовище, тобто до світу людей. Під час взаємодії з оточуваючими відбувається соціалізація дитини, засвоєння нею відповідної системи цінностей, норм національної та загальнолюдської культури.

Проблеми соціалізації особистості розглядалися з філософських, соціологічних, психологічних, культурологічних, педагогічних позицій. Серед учених, які суттєво вплинули на дослідження проблеми соціалізації, слід назвати Г. Гіддінгса, Е. Дюркгейма, Е. Еріксона, Дж. Міда, Т. Парсонса, Г. Тарда, З. Фрейда та ін. Загальній соціалізаційній проблематиці присвятили свої роботи Г. Андрєєва, В. Зеньковський, Р. Овчарова, С. Русова, В. Семенов, О. Сухомлинська, В. Сухомлинський та ін.

Розроблено сучасні концепції соціалізації особистості (Н. Голованова, І. Звєрєва, Г. Лактіонова, А. Мудрик, С. Савченко, С. Харченко); розкрито соціально-психологічні аспекти соціалізації з урахуванням вікових особливостей (В. Абраменкова, І. Бех, Л. Божович, Л. Виготський, Д. Ельконін, О. Кононко, В. Кудрявцев, О. Леонтьєв, В. Мухіна, А. Петровський, Т. Рєпіна, Д. Фельдштейн); соціально-педагогічні засади проблеми з урахуванням нової соціокультурної ситуації характеризуються у дослідженнях Т. Алєксєєнко, О. Безпалько, Ю. Василькової, І. Звєрєвої, А. Капської, Л. Коваль, С. Литвиненко, Л. Новікової, А. Рижанової, Л. Штефан.

На нашу думку, питання соціалізації дітей дошкільного віку неможливе без урахування такого поняття як «дитяча субкультура». Дитяче суспільство, як показують історично-культурні дослідження, є найпершим і найдавнішим інститутом соціалізації дитини. Сучасна дитяча субкультура є складною системою, яка складається зі схеми дій дітей, соціальних ролей, норм, цінностей (В. Абраменкова, Н. Іванова, І. Носко, М. Осоріна, М. Чередниченко та інші). У залежності від віку, індивідуальних особливостей, сфери активності дітей вона може бути відчуттєво-просторовою, духовно-культурною, метафізичною, філософською, етичною, фізичною.

Теоретичним підґрунтям вивчення феномену дитинства стало дослідження культурно-історичних процесів, місця в них дитинства, дитячої субкультури, етапів становлення дитини як члена соціуму (Л. Виготський, Л. Божович, Л. Венгер, Д. Ельконін, О. Запорожець, М. Лісіна). Інші напрями досліджень розкривають історію дитинства, традиції виховання та світ дитинства в історичному аспекті (В. Абраменкова, Ф. Арієс, Е. Еріксон, В. Кудрявцев, М. Осоріна) та в соціально-психологічному аспекті (В. Абраменкова, І. Кон, О. Кононко, В. Кудрявцев, М. Мід, В. Сухомлинський, Д. Фельдштейн). На сучасному етапі дослідження проблем дитинства та особливостей дитячої субкультури здійснюють як російські (О. Кислов, О. Копейкіна, Л. Коломийченко, С. Шалаєва, Г. Шиніна), так і українські вчені (Г. Бєлєнька, А. Богуш, Л. Варяниця, Н. Гавриш, І. Звєрєва, О. Караман, Т. Кочубей, С. Литвиненко, Н. Побірченко, Т. Поніманська, Ю. Приходько).

Аналіз психолого-педагогічної літератури показує недостатню роздробленість проблеми соціалізації старших дошкільників в межах дитячої субкультури та перспективність вивчення даного питання в умовах дошкільного закладу. Це дало підставу до вибору теми: «Педагогічні умови соціалізації дітей старшого дошкільного віку в просторі дитячої субкультури».

Розділ 1. Теоретичне обґрунтування проблеми соціалізації дітей дошкільного віку в просторі дитячої субкультури.

1.1 Ретроспектива досліджень проблеми соціалізації особистості.

Науковці відзначають, що оптимальна інтеграція людини із соціумом визначається не тільки генетично переданою інформацією, але й стає можливою внаслідок набутих знань і досвіду (Б. Ананьєв, Л. Божович, І. Зязюн, С. Козлова, І. Кон, О. Кононко, В. Котирло, О. Леонтьєв, В. Мухіна, А. Петровський, Л. Піменова, В. Чудновський та ін.). Зміст соціалізації визначається, з одного боку, всією сукупністю соціальних впливів світового рівня культури, загальнолюдських цінностей; з іншого – ставленням до цього самого індивіда, актуалізацією особистого «Я», розкриттям власного творчого потенціалу. Соціалізація відбувається у взаємодії з великою кількістю різноманітних умов або факторів, груп, організацій, агентів, за допомогою різних механізмів, з-поміж яких С. Литвиненко, В. Ямницький виокремлюють традиційний, інституціональний, стилізований, міжособистісний [39].

Про активність вивчення процесу соціалізації свідчить уже той факт, що з'явилася велика кількість словників, що визначали соціалізацію як:

«...процес засвоєння й подальшого розвитку індивідом соціально- культурного досвіду»;

«...процес засвоєння індивідом протягом його життя соціальних норм і культурних цінностей того суспільства, до якого він належить»;

«...процес становлення особистості, навчання й засвоєння індивідом цінностей, норм, настанов, зразків поведінки, властивих даному суспільству, соціальній спільності, групі»;

«...складний процес входження індивіда в соціум. З одного боку, включає засвоєння певної системи цінностей (норм, зразків, знань, уявлень), що дозволяють індивідам функціонувати як членам співтовариств. З іншого боку – процес знаходження власного соціального досвіду й активного самостворення особистості»;

«...процес перетворення людини в члена сучасного їй суспільства, для якого характерне прийняття й успадкування його цінностей, норм, культури, володіння мовою й необхідними соціальними навичками, здійснення прав і обов'язків у різноманітних соціальних взаємодіях» [7].

Існують різні підходи до проблеми соціалізації. У роботі американського соціолога Ф.Г. Гіддінгса «Теорія соціалізації» (1887) термін «соціалізація» застосовується в значенні, близькому до сучасного: «розвиток соціальної природи або характеру індивіда, підготовка людського матеріалу до соціального життя».

Соціалізація (від лат. socialis – «суспільний») – процес становлення особистості, засвоєння індивідом мови, соціальних цінностей і досвіду (норм, настанов, зразків поведінки), культури, властивих даному суспільству, соціальній спільності, групі, відтворення й збагачення їм соціальних зв'язків і соціального досвіду.

В.О. Сухомлинський писав: «Процес прилучення особистості до суспільства й, отже, процес формування особистості називають соціалізацією» [68].

Соціалізація – процес, за допомогою якого індивідом засвоюються норми його групи таким чином, що через формування власного «Я» проявляється унікальність даного індивіда як особистості, процес засвоєння індивідом зразків поведінки, соціальних норм і цінностей, необхідних для його успішного функціонування в даному суспільстві.

Соціалізація – процес засвоєння й активного відтворення людиною соціального досвіду, оволодіння навичками практичної й теоретичної діяльності, перетворення реально існуючих відносин. Соціалізація здійснюється під впливом цілеспрямованих процесів (спілкування, виховання) у навчально-виховних установах і під впливом стихійних факторів (сім’я, вулиця) [13].

Таким чином, процес соціалізації – найважливіше, багатоаспектне явище в житті людства. У ході його відбувається формування покоління майбутнього під впливом таких факторів, як сім’я, засоби масової комунікації, спілкування, дитячі громадські організації й т.д. – саме тому така велика увага до нього філософів, соціологів, політологів, психологів, педагогів. Із цього погляду історичний зміст і історичне минуле процесу соціалізації вимагають пильного вивчення.

Отже, висловлене багатьма вченими визначення поняття «соціалізація особистості» дає нам змогу розглядати її як двобічний процес взаємодії людини і соціального середовища, тобто включення її в систему суспільних відносин через засвоєння соціального досвіду, а також самостійного відтворення цих відносин, у ході яких і відбувається формування неповторної, унікальної особистості.

Як зазначав О. Леонтьєв, дошкільне дитинство є початком фактичного становлення особистості, розвитку активності як чинника світопізання, засвоєння соціального досвіду поколінь, видів і способів практичної діяльності. Саме завдяки віковим особливостям цього вікового періоду – емоційній чутливості дітей, допитливості, здатності до наслідування – створюються сприятливі умови для формування особистості. Відомо, що вже в ранньому віці починає складатися важливе особистісне утворення – базисна довіра до світу (Е. Еріксон) та уявлення дитини про надійність дорослих, емоційна близькість з ними. Завдяки цьому у дитини формується відкритість до соціальних впливів, готовність сприймати інших людей. Сьогодні дошкільний навчальний заклад перестає бути «школою для маленьких» і поступово перетворюється на справжній «інститут соціалізації», основне призначення якого – бути посередником між дитиною як мікрокосмом і широким світом як макрокосмом, у який їй належить гармонійно увійти, визначити в ньому своє домірне місце, налагодити продуктивні стосунки з новим колом людей, почуватися тут компетентною, життєво вправною, життєрадісною.

Отже, існує нагальна потреба в осмисленні соціально-педагогічних умов, які створюються простором дитячої субкультури щодо первинної соціалізації дитини, та розробці відповідно до цих умов сучасного науково-методичного й програмного забезпечення педагогічних дій.

Аналіз філософських, педагогічних, соціально-педагогічних, соціологічних, психологічних, культурологічних досліджень свідчить про зростаючий інтерес учених до проблеми соціалізації дітей у просторі дитячої субкультури.

Сучасна наука розглядає соціалізаційні процеси в дитинстві в кількох напрямах, зокрема у філософському – розкрито методологічні основи соціальної педагогіки та визначено зміст цінностей, соціальних орієнтирів (М. Каган, С. Батенін, Я. Глинський, В. Шепель, Г. Батищев, Б. Гершунський, В. Орлов).

Характеристика процесу соціалізації як системи, розробка основ її теорії, дослідження соціально-педагогічної природи системи соціалізації знайшли відображення в працях вітчизняних учених І. Звєрєвої, Л. Коваль, О. Караман, М. Лукашевича, В. Слюсаревського, Ю. Сичова, В. Ільїна, Т. Білонова, Л. Міщик, Н. Щуркової та інших.

Вивчення культурологічної, етнографічної літератури засвідчило такі результати: розкрито та встановлено місце дитячої субкультури в загальній культурі суспільства (І. Кон, М. Осоріна, М. Мід, І. Котова); визначено та структуровано поняття «дитяча субкультура» (В. Гуров, О. Кононко, В. Кудрявцев, Ю. Лебедєв, Л. Хулаєва). Більш дослідженими виявилися окремі складові дитячої субкультури: фольклорне надбання (О. Капиця, Г. Виноградов, І. Карнаухова, Б. Шаргін, М. Булатов, Н. Колпакова, Т. Мавріна, Г. Ващенко, В. Сухомлинський); дитячі ігри та мотиви ігрової поведінки (Л. Артемова, Л. Виготський, Д. Ельконін, О. Леонтьєв, І. Прусс, М. Череднікова), дитячий гумор та його вплив на становлення особистості (Л. Виготський, Е. Заіка, А. Лурія, Ф. Юдович, С. Курінна). Аналіз різних концепцій та напрямів наукового вивчення соціального розвитку дітей дає підставу стверджувати, що вимагають подальшого дослідження зв’язки, закономірності, взаємозалежності процесу соціалізації дітей п’яти-шести років, недостатньо визначено умови успішного його перебігу в рамках дитячої субкультури.

Більшість науковців сходяться в тому, що субкультура – це частина загальної культури, система цінностей, звичаїв, традицій, властива великій соціальній групі (Б. Єрасов, А. Кравченко, Ю. Осокіна, А. Шилова та інші). Найбільш повним, на нашу думку, є визначення поняття субкультури О. Семашко: «Субкультура – це специфічні норми, соціокультурна реальність, своєрідна субкультура, що має власні мову, структуру, функції, традиції». Він визначає три основні підсистеми цієї культури: а) дитяча гра; б) дитячий фольклор і взагалі художня творчість; в) спілкування, комунікативна поведінка дітей [30; 16]. На близькій позиції перебуває російський дослідник В. Кудрявцев, який вбачає в дитячій субкультурі «особливу систему існуючих у дитячому середовищу уявлень про світ, цінності тощо, яка частково стихійно складається всередині панівної культурної традиції цього суспільства й займає в ній відносно автономне місце» [36; 12].

Кожна дитина, збагачуючи себе традиціями, нормами і способами співволодіння з важкими ситуаціями, які сформовані дитячим співтовариством, проживає повноцінний дитячий досвід. Саме це дозволяє їй легко входити у взаємодію з однолітками і розуміти будову життя (формувати картину світу), у відповідності зі своїм віком. Російська дослідниця дитячої субкультури В. Абраменкова визначає її як змістовий простір цінностей, установок, способів діяльності і форм спілкування.

Визначення І. Котової, Є. Шиянова дещо уточнюють сказане, у них акцентується увага на дитячому товаристві як носії дитячої субкультури. Автори розуміють останню, як «культурний простір і коло спілкування дітей, що допомагає їм адаптуватися в соціумі й створювати власні автономні норми й форми поведінки». Дитяче співтовариство науковці визначають як сукупність людей, які мають відмінні культурні ознаки, що вирізняють їх з-поміж інших спільнот [69; 15].

С. Іконнікова, говорячи про субкультуру дитинства, наголошує на цінності її «внутрішньої насиченості переживаннями, емоційним ставленням, не видимим дорослому світові й не завжди усвідомлюваним самою дитиною» [24; 10].

Інший підхід у М. Кагана, який виділяє в культурі дитинства два шари: один – культурні форми, створювані дорослими для дитини, другий – форми її власної діяльності. Творчість дорослих дозволяє дитині прилучитися до досягнень історії культури й через процеси засвоєння предметних образів стати культурною людиною. Таким чином, дитина виявляється не тільки творцем культури, але й творцем власного життя, своєї особи. Конкретизуючи світ, розкладаючи його на предмети, пов’язані з культурою, людина тим самим через засвоєння та привласнення предметів культури стає соціальною та культурною істотою [49].

М. Осоріна виділяє три головних фактори, що визначають формування дитиною певного світосприймання в процесі дорослішання: 1) вплив «дорослої культури», активними провідниками якої є спочатку батьки, а потім й інші вихователі; 2) особисті зусилля самої дитини, що виявляються в різних видах її інтелектуально-творчої діяльності; 3) вплив дитячої субкультури, традиції якої передаються з покоління в покоління дітей і надзвичайно значимі в розумінні дітьми того, як освоїти навколишній світ [50; 9].

На основі вище наведених означень подаємо власну дефініцію дитячої субкультури. Дитяча субкультура – це динамічне соціальне, психологічно-культурне автономне утворення зі своїми морально-правовими нормами, мовленнєвим апаратом, своїм фольклорним надбанням та ігровим комплексом [11].

У реаліях сьогодення в Україні розвиваються науково-практичні освітні напрями, в основі яких – європейський досвід вільного розвитку дитини. На підставі означеного пояснюється звернення до розгляду проблеми соціалізації дітей у зарубіжних системних педагогічних технологіях М. Монтессорі, С. Френе, Р. Штайнера, О. Декролі, які виникли на початку XX століття, ґрунтуються на ідеях ранньої соціалізації, вільного виховання, прагнення дати дітям можливість досягнути соціальної ідентичності. Учені визначають дитинство як самоцінність, як особливо важливий період життя людини для становлення її як особистості; у їхніх концепціях прослідковується потреба в пошуку нових механізмів сприяння успішній соціалізації на початкових етапах життя; намагання вирішити проблему «дитина і суспільство»; переконання у тому, що освіту необхідно зробити значущим фактором позитивного розвитку культури та соціального прогресу [6].

Для повноти здійснюваного аналізу феномена «соціалізація» із площини педагогічного розмаїття було виокремлено ті дослідження, у яких, на нашу думку, подано результати фундаментального характеру. Серед науковців, які додали фундаментальних наукових знань у досліджувану проблему, – В. Бочарова, Т. Василькова, Ю. Василькова, М. Галагузова, Ю. Гапон, Н. Голованова, Н. Заверико, І. Звєрєва, А. Капська, Л. Коваль, Н. Лавриченко, С. Литвиненко, Л.Міщик, А. Мудрик, С. Савченко, С. Харченко. Головними теоретичними постулатами взято положення про соціалізацію як:

1) процес розвитку людини у взаємодії з навколишнім світом (А. Мудрик);

2) мету і специфічну діяльність педагогічного суб’єкта, тобто як особливу педагогічну дію (Н. Лавриченко);

3) цілісний соціально-педагогічний феномен, що має специфічні педагогічні ознаки: мету, зміст, форми й технології реалізації, кінцевий результат – рівень соціалізованості особистості (С. Савченко);

4) процес входження у світ конкретних соціальних зв’язків, і освоєння соціального як загальної характеристики людства (Д. Фельдштейн);

5) процес взаємодії людини з навколишнім середовищем шляхом зміни її адаптацій в кожній зі сфер життєдіяльності, що триває упродовж життя (М. Лукашевич);

6) процес оволодіння соціальним досвідом, де в цілісну систему поєднуються діяльність та спілкування дитини, а також зміст і структура самосвідомості (Н. Голованова).

Узагальнені теоретичні положення є базовими для розв’язання завдань означеної проблематики процесу соціалізації особистості на етапі її соціального становлення у дошкільному дитинстві. В умовах сучасної глобалізації та інформатизації суспільства, швидкої зміни змісту і способів комунікації та зростання інформаційної насиченості середовища життєдіяльності потрібна педагогічно обґрунтована технологія реалізації соціалізаційних завдань становлення особистсті на етапі дошкільного дитинства, що вимагає оновленого підходу й створення педагогічних умов для соціалізації особистості, з урахуванням дитячої субкультури. Це сприятиме відображенню соціалізаційної траєкторії встановлення базових стосунків особистості у дошкільному дитинстві із соціальним світом. Такий суто педагогічний погляд на проблему соціалізації дітей дошкільного віку зумовлює особливості пропонованого дослідження, виділяючи його із загальної низки робіт, присвячених проблемам соціалізації особистості у межах дитячої субкультури (Ж. Баб’як, Ю. Богінська, Л. Варяниця, О. Вишневська, В. Іванов, С. Курінна, О. Малахова, Д. Малков, П. Плотников, Н. Сайко, В. Скрипка, І. Шоробура та ін.).

Розглядаючи проблему соціалізації, українські філософи Г. Зайченко, В. Саратовський, І. Кальний та інші розвивають, зокрема, її діалогічну концепцію й відокремлюють такі рівні або виміри цього процесу:

відношення «я – я» – внутрішній діалог, умова формування самосвідомості та самооцінки;

в «я – ти» – царина формування морального почуття, почуття любові, ненависті, дружби;

в «я – ми» – царина виховання національної свідомості, класового почуття, почуття гуртової солідарності;

в «я – людство» – умова усвідомлення своєї приналежності до роду людського, джерело філософсько-історичних, футурологічних рефлексій;

в «я – друга природа» – царина оцінки світу речей;

в «я – природа» – царина прояву найрізноманітніших інтересів;

в «я – універсум» – царина формування світогляду релігійних і філософських вчень [20].

Цей підхід є своєрідним узагальненням сучасних підсумків аналізу, і постановку системи конкретно-наукових проблем її вивчення. У наступному параграфі ми визначимо особливості соціалізації дітей дошкільного віку.