Лабораторна робота №2 Елементи залягання шару. Горизонтальне і нахилене залягання шарів. Практичне засвоєння визначення елементів залягання шарів. Гірський компас, його будова та використання

Мета роботи Горизонтальне залягання є найпростішим видом залягання гірських порід, його по іншому називають заляганням без тектонічних порушень. Зустрічається цей вид залягання переважно на платформах в осадовому чохлі і обмежено в складчастих областях на невеликих територіях. На прикладі горизонтального залягання порід найпростіше знайомитись з технікою побудови карт, розрізів і стратиграфічних колонок.

Основні теоретичні положення

При горизонтальному заляганні шарів поверхні нашарування приблизно паралельні одна до одної і горизонтальні. Ідеально горизонтальне нашарування в земній корі зустрічається рідко; до горизонтального умовно відносять і таке залягання шарів, коли кут падіння не перевищує 1-2.

На геологічній карті горизонтальне залягання визначається за такою ознакою: геологічні границі утворюють замкнуті контури і проходять паралельно двом сусіднім горизонталям, або співпадають з ними.

На ділянках з більшими абсолютними відмітками спостерігаються більш молоді породи; чим більш розчленований рельєф, тим більша кількість шарів давніх порід виходить на поверхню. Встановити товщину шарів можна за різницею абсолютних відміток покрівлі і підошви, а знаючи послідовність шарів і їх товщину можна скласти стратиграфічну колонку. При геологічній зйомці, маючи топографічну основу, на яку наносять пункти спостережень з наступною прив’язкою до вікових підрозділів, геологічні границі після встановлення їх абсолютних відміток проводяться на карті як вже зазначалося вище: вони будуть проходити по контуру певних горизонталей, або в проміжку між двома сусідніми горизонталями.

При побудові геологічного розрізу, який є неодмінним додатком до геологічної карти, треба пам’ятати: єдиний випадок, коли можна міняти вертикальний масштаб щодо масштабу карти, це горизонтальне залягання шарів. При необхідності, його можна збільшувати (“розтягувати” зображення по вертикалі), не міняючи горизонтального масштабу. Величину збільшення вибирають таким чином, щоб в розрізі шар з мінімальною товщиною був не тонший 1 мм, але відмінність між горизонтальним і вертикальним масштабами не допускається більшою ніж в 20 разів.

Розріз розташовується знизу під південною рамкою карти, горизонтальний масштаб відповідає масштабу карти, а вертикальний може бути змінений.

Спочатку використовується масштабна лінійка, довжина якої відповідає довжині розрізу, орієнтована таким чином, щоб ліворуч знаходились західні, північно-західні, південно-західні та південні кінці розрізу, а праворуч – східні, північно-східні, південно-східні та північні напрямки. Для кожного розрізу вище нього посередині розташовується надпис “РОЗРІЗ ПО ЛІНІЇ А-Б” (проставляються букви слов’янського алфавіту). Праворуч і ліворуч розріз обмежується шкалою лінійного вертикального масштабу з поділками через 0,5 см, цифрами через 1 см і одиницями вимірювання; напрямки (А-Б, В-Г і т.д.) проставляються безпосередньо над вертикальними лініями. Після цього на розрізі викреслюється гіпсометричний рівень (профіль) і лінія рівня моря, якщо 0 попадає на шкалу висот. На рівні відповідних абсолютних відміток проводять границі шарів, які являють собою горизонтальні лінії, проведені від руки. Кожний шар зафарбовується у відповідний до геохронологічної таблиці колір і індексується у повній відповідності до геологічної карти. Під розрізами вказують горизонтальний та вертикальний масштаби.