124. У договорі на проведення аудиту та надання інших аудиторських послуг обов’язково зазначається:
– термін договору, обсяг аудиторських послуг, розмір і умови оплати, відповідальність сторін;
– термін договору, термін перевірки, розмір і умови оплати, відповідальність сторін;
– термін договору, термін перевірки, обсяг аудиторських послуг, розмір і умови оплати, відповідальність сторін;
– термін договору, мета перевірки, термін перевірки, обсяг аудиторських послуг, розмір і умови оплати, відповідальність сторін.
125. Процедури вивчення внутрішнього контролю слід здійснювати на етапі:
– планування аудиторської діяльності;
– оцінювання ризику суттєвого викривлення;
– складання аудиторського звіту;
– формування аудиторського висновку.
126. План аудиту складається на стадії:
– дослідній;
– організаційній;
– завершальній;
– правильна відповідь відсутня.
127. Суб’єктами аудиту є :
– аудитори і аудиторські фірми;
– органи державного контролю;
– служба внутрішнього контролю підприємства;
– аудитори і аудиторські фірми, служба внутрішнього контролю підприємства.
128. Організацію аудиторської діяльності в Україні очолює:
– Спілка аудиторів України;
– Кабінет міністрів України;
– Аудиторська палата України;
– Верховна Рада України.
129. Проведення аудиту підприємства здійснюється на підставі:
– листа-замовлення;
– договору;
– листа-зобов’язання;
– наказу.
130. Внесені до Реєстру суб’єкти аудиторської діяльності не повинні:
– дотримуватися вимог чинного законодавства;
– звітувати перед АПУ;
– вносити щорічні платежі;
– повідомляти про зміни в документах, поданих до АПУ.
131. Прийомом документального контролю є:
– інвентаризація;
– зустрічна перевірка;
– контрольний запуск сировини;
– спостереження.
132. До складу АПУ не входить:
– комісії;
– секретаріат;
– спостережна рада;
– рада директорів.
133. Рік прийняття Закону України «Про аудиторську діяльність»:
– 2005р.;
– 1995р.;
– 1993р.;
– 1991р.
134. Аудит – це:
– перевірка даних обліку і показників звітності з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність та відповідність вимогам законів України;
– перевірка даних обліку і показників звітності з метою висловлення незалежної думки аудитора про її доцільність та відповідність вимогам законів України;
– перевірка даних обліку і показників звітності з метою висловлення думки суб’єкта контролю про її достовірність та відповідність вимогам законів України;
– перевірка даних обліку і показників звітності з метою висловлення незалежної думки аудитора про її обґрунтованість в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України.
135. Аудитор не має права надавати такі послуги:
– консультування клієнта з приводу розміщення власних активів у цінні папери інших підприємств;
– поновлення бухгалтерського обліку під час проведення аудиту;
– оцінювання об’єктів нерухомості;
– представлення інтересів клієнта в судових органах.
136. Суб’єкти, звітність яких підлягає обов’язковому щорічному аудиту, ––це:
– сільськогосподарські підприємства;
– публічні акціонерні товариства;
– товариства з обмеженою відповідальністю;
– господарюючі суб’єкти з річним господарським оборотом менш як двісті п’ятдесят неоподатковуваних мінімумів.
137. Керівники та інші посадові особи підприємства, що перевіряється, повинні:
– надавати аудитору роз’яснення у письмовій та усній формі за запитом аудитора;
– обмежувати коло питань, які належить з’ясувати;
– обов’язково виконувати всі рекомендації аудитора щодо підвищення ефективності виробництва;
– стежити за ходом проведення аудиту.
138. Офіційний документ, який засвідчує право фізичної особи на здійснення аудиту підприємств і банків на території України, –– це:
– сертифікат аудитора;
– посвідчення аудитора;
– свідоцтво аудитора;
– диплом аудитора.
139. Аудитор, який є засновником підприємства, що перевіряється, може проводити перевірку:
– не може;
– може;
– може, якщо аудитора включено до Реєстру суб’єктів аудиторської діяльності;
– може, на безоплатній основі.
140. Аудиторський ризик має такі складові:
– властивий ризик, ризик контролю, ризик невиявлення;
– властивий ризик, ризик контролю;
– ризик контролю, ризик невиявлення;
– ризик контролю, ризик невиявлення, ризик аналітичного огляду.
141. Аудиторський ризик – це:
– імовірність невиявлення помилок системою внутрішнього контролю;
– імовірність невиявлення суттєвих помилок у процесі проведення вибіркової перевірки;
– імовірність складання неправильного висновку про перевірену фінансову звітність;
– ризик, притаманний бізнесу клієнта, зумовлений характером і умовами діяльності організації.
142. Суттєвість в аудиті – це:
– обсяг помилок в обліку і звітності;
– гранично допустимий рівень можливого перекручення окремої статті чи показника фінансової звітності;
– попередня оцінювання ймовірності перекручень звітності;
– правильна відповідь відсутня.
143. Час, коли направляється клієнтом лист-зобов’язання про згоду аудиторської фірми на проведення перевірки:
– до укладення договору на проведення аудиту;
– після укладення договору на проведення аудиту;
– одночасно з укладенням угоди на проведення аудиту;
– правильна відповідь відсутня.
144. Аудиторські процедури, в яких основну увагу приділяють дослідженню системі внутрішнього контролю, – це:
– анкета з внутрішнього контролю;
– перевірка залишків за рахунками на суттєвість;
– тестування системи контролю;
– правильна відповідь відсутня.
145. Документ, що підтверджує згоду аудитора на проведення аудиту та супутніх аудиту послуг, –– це:
– лист-зобов’язання;
– лист-погодження;
– лист-пропозиція;
– контракт.
146. Дії аудитора на етапі оцінювання інформації про бізнес клієнта відповідно до вимог МСА:
– розроблення загального плану аудиту;
– ознайомлення з інформацією про зовнішні чинники, що впливають на господарську діяльність економічного суб’єкта;
– розроблення програми перевірки;
– визначення витрат праці.
147. Форма, в якій аудитори мають право під час проведення аудиторських перевірок отримувати необхідну інформацію від третіх осіб, –– це:
– в будь-якій формі;
– лише за письмовим запитом;
– не мають права;
– лише в усній формі.
148. Найбільший рівень надійності мають такі докази:
– внутрішні документи фірми;
– письмове пояснення, отримане від керівництва фірми;
– документи, отримані від третьої сторони;
– інформація, отримана аудитором у результаті проведення аналітичних процедур.
149. До робочих документів аудитора згідно з МСА не належать:
– записи аудитора;
– лист-зобов’язання;
– пояснення клієнта;
– установчі документи замовника аудиту.
150. Аудиторська фірма має право здійснювати обов’язковий аудит фінансової звітності суб’єкта господарювання, якому вона надає інформаційно-консультаційні послуги:
– так;
– ні;
– так, у разі погодження з Аудиторською палатою України;
– ні, якщо це не передбачено договором на аудиторські послуги.
151. Служба внутрішнього аудиту на підприємстві виконує такі функції:
– контрольні;
– контрольні та аналітичні;
– аналітичні (здійснює аудит ефективності);
– контрольні або аналітичні.
152. Аудит за вимогами законодавства поділяється на :
– суцільний і вибірковий;
– обов’язковий та ініціативний;
– зовнішній і внутрішній;
– періодичний і постійний.
153. Аудит за способом проведення поділяється на :
– суцільний, вибірковий і комбінований;
– обов’язковий та ініціативний;
– зовнішній і внутрішній;
– поточний і перспективний.
154. До аудиторських процедур відносять:
– спостереження, запит, підтвердження;
– складання робочих документів;
– формування аудиторського висновку;
– всі відповіді правильні.
155. Не існує такого виду аудиторського висновку:
– умовно-позитивний;
– умовно-негативний;
– негативний;
– позитивний.
156. Методи аудиторської перевірки – це:
– організація перевірки документів і записів;
– система прийомів і способів, що використовуються для одержання аудиторських доказів;
– система прийомів і способів бухгалтерського обліку;
– правильна відповідь відсутня.
157. Під час перевірки аудитором операцій з придбання на повноту йому дасть найбільшу впевненість:
– вибірка за документами на оплату, яку звірено з актом приймання товарів;
– вибірка за актами приймання товарів, яку звірено з рахунками-фактурами на купівлю;
– вибірка за документами на отримання товарів, яку звірено з замовленнями;
– всі відповіді правильні.
158. Вид робочих документів, до яких слід віднести документи, що підтверджують залишки основних засобів клієнта на дату складання фінансової звітності:
– постійний архів;
– план аудиту;
– документи управління аудитом;
– аудиторські докази.
159. Аудиторський висновок про фінансову звітність клієнта є:
– підтвердженням аудиторською фірмою правильності і точності визначення всіх показників бухгалтерської і статистичної звітності;
– актом перевірки фінансово-господарської діяльності;
– думкою аудиторської фірми про достовірність фінансової звітності в усіх суттєвих аспектах;
– рекомендаціями з усунення виявлених недоліків у веденні бухгалтерського обліку.
160. Особа, кому подається висновок аудиторською фірмою в обов’язковому порядку:
– тільки клієнту;
– клієнту і місцевій податковій службі;
– клієнту і всім користувачам фінансової звітності клієнта за їх вимогою;
– клієнту і до Аудиторської палати.
161. Аудитори, які пройшли атестацію та бажають працювати самостійно, а також аудиторські фірми починають свою діяльність за умови:
– одержання сертифіката;
– одержання ліцензії;
– державної реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності, одержання сертифіката та включення в державний Реєстр аудиторів;
– складання кваліфікаційного іспиту.
162. Аудиторський висновок про фінансову звітність –– це:
– інформація про своєчасність і повноту сплати податків;
– відомості про фінансовий стан суб’єкта, що перевіряється;
– думка про достовірність фінансової звітності;
– думка аудитора про достовірність фінансової звітності в усіх суттєвих аспектах.
163. Після укладення договору на проведення обов’язкового аудиту з підтвердження річної фінансової звітності аудитор встановив факт незаконних операцій, що тягнуть за собою у найближчому майбутньому банкрутство підприємства-клієнта, дії, які має вжити керівник аудиторської фірми:
– розірвати договір на проведення аудиту;
– розірвати договір на проведення аудиту і повідомити відповідні органи;
– провести аудиторську перевірку і видати відповідний аудиторський висновок;
– звернутись до суду.
164. Вчинки аудитора, якщо йому відмовлено в наданні додаткової інформації (пояснень) щодо об’єкта перевірки:
– розірвати договір на проведення аудиту;
– надати безумовно-позитивний висновок;
– надати умовно-позитивний висновок;
– надати висновок за видом, відповідним рівню невпевненості або незгоди аудитора.
165. Вислів у тексті «за винятком невідповідностей…» свідчить про такий вид аудиторського висновку:
– позитивний висновок (існує безумовна позитивна згода);
– умовно-позитивний висновок;
– негативний висновок;
– відмова від надання висновку.
166. Відповідальність за достовірність фінансової звітності, перевіреної аудитором, несе:
– аудитор;
– керівник підприємства, де проводилася перевірка;
– головний бухгалтер підприємства, де проводилася перевірка;
– всі відповіді правильні.
167. Найбільш достовірним доказом для підтвердження повноти обліку грошових коштів є:
– інвентаризація;
– відомості, отримані від робітників підприємства;
– аналіз руху грошових коштів, проведений аудитором;
– контрольний замір.
168. Дії у разі виявлення за результатом інвентаризації надлишків грошових коштів у касі підприємства:
– перераховуються в бюджет;
– повертаються матеріально-відповідальній особі;
– оприбутковуються підприємством у складі доходів;
– один із перерахованих варіантів за вибором.
169. Під час перевірки основних засобів за критерієм «існування» будуть використані такі аудиторські докази:
– акт приймання-передачі;
– товарно-транспортна накладна;
– платіжне доручення;
– інвентарна картка.
170. Аудитор повинен віддавати перевагу під час перевірки рахунків клієнта у банках таким доказам:
– усним повідомленням клієнта;
– документам з обліку операцій на рахунках у банках;
– випискам банку;
– результатам зустрічної перевірки.
171. Прийоми, які використовує аудитор під час перевірки своєчасності оприбуткування готівки, отриманої з рахунка в банку, та її збереження у касі підприємства:
– спостереження;
– інвентаризація;
– огляд приміщення каси;
– звіряння записів у касовій книзі і виписок банку.
172. Завдання, що не належать до комплексу завдань з оплати праці, які необхідно перевірити аудитору:
– облік і контроль виробітку і нарахування заробітної плати працівників-відрядників;
– розрахунки з визначення середньої заробітної плати;
– розрахунки з підзвітними сумами;
– розрахунки утримань із заробітної плати фізичних осіб.
173. Відхилення, які під час перевірки повноти і достовірності фінансової звітності класифікують як шахрайство чи помилку:
– відхилення від чинного законодавства;
– відхилення від нормативних актів, що визначають організацію і методологію обліку;
– недотримання протягом звітного періоду прийнятої облікової політики
відображення у бухгалтерському обліку окремих господарських операцій і оцінювання майна;
– всі відповіді правильні.
174. Аудиторський висновок про результати аудиту фінансової звітності акціонерних товариств може мати форму:
– стандартну;
– стандартну або модифіковану;
– модифіковану;
– модифіковану, крім безумовно-позитивного.
175. Під час дослідження системи внутрішнього контролю аудитор встановив, що на підприємстві більше двох років не проводилося інвентаризації матеріальних цінностей, що є недоліком системи:
– бухгалтерського обліку;
– контрольних процедур;
– бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю;
– внутрішнього контролю.
176. У сучасних умовах використовують такі способи обробки інформації в аудиті:
– ручний;
– механічний;
– автоматизований;
– всі відповіді правильні.
177. Вимоги, яких дотримуються під час перевірки облікової політики основних засобів:
– МСА 300;
– П(С)БО 7;
– МСА 700;
– П(С)БО 16.
178. Обов’язковою умовою створення аудиторської фірми є:
– наявність хоча б одного сертифікованого аудитора;
– наявність трьох сертифікованих аудиторів;
– штат працівників має становити не менше 10 осіб;
– директором має бути особа з вищою юридичною освітою.
179. Аудитор – це:
– інспектор ДПС;
– випускник ВНЗ за спеціальністю «Облік і аудит»;
– особа, яка має сертифікат аудитора, здійснює діяльність у складі аудиторської фірми або самостійно;
– працівник міністерства.
180. Особа, яка визначає форми та методи проведення зовнішнього аудиту:
– аудитор самостійно відповідно до мети аудиту;
– замовник на рівні підприємства;
– МСА;
– визначено Законом «Про аудиторську діяльність».
181. Документ, в якому зазначається рівень ризику та суттєвості:
– план та програма аудиту;
– договір на проведення аудиту;
– лист-зобов’язання;
– лист-замовлення.
182. Розробка загальної стратегії й детального підходу до очікуваного характеру, часу та обсягу аудиту – це:
– тактика аудиту;
– методика аудиту;
– планування аудиту;
– аудиторські процедури.
183. Критерії, яким мають відповідати аудиторські докази:
– достатність і необхідність;
– законність і надійність;
– повнота і своєчасність;
– обмеженість і надійність.
184. Процедура одержання аудиторських доказів, яка відповідно до МСА 500 полягає у вивченні процесів або процедур, виконуваних іншими особами, має назву:
– інспектування;
– підрахунок;
– запит;
– спостереження.
185. Процедура одержання аудиторських доказів, яка відповідно до МСА 500 полягає у перевірці записів, документів або матеріальних активів, має назву:
– інспектування;
– підрахунок;
– запит;
– спостереження.
186. Процедура одержання аудиторських доказів, яка відповідно до МСА 500 полягає у пошуку і одержанні інформації в обізнаних осіб, має назву:
– інспектування;
– підрахунок;
– запит;
– спостереження.
187. Питання визначення суттєвості в аудиті регламентує:
– МСА 700;
– Закон України «Про аудиторську діяльність»;
– МСА 320;
– МСА 500.
188. Здійснення планування в аудиті регламентує:
– МСА 700;
– МСА 300;
– МСА 320;
– МСА 500.
189. Документ, яким встановлено фундаментальні принципи професійної етики аудиторів:
– Кодексом професійної етики бухгалтерів;
– МСА 300;
– Законом України «Про аудиторську діяльність»;
– Положенням з контролю якості аудиторських послуг.
190. Заходи, які не є аудиторськими процедурами, такі:
– аналітичні процедури;
– процедури огляду;
– процедури по суті;
– процедури прогнозування.
191. Твердження, яке використовує аудитор згідно з МСА 500, що передбачає відображення операцій і подій у відповідному звітному періоді, має назву:
– повнота;
– відсікання;
– існування;
– відображення.
192. Твердження, яке використовує аудитор згідно з МСА 500, що передбачає відображення операцій і подій на відповідних рахунках, має назву:
– повнота;
– відсікання;
– існування;
– відображення.
193. Рік, в якому Міжнародні стандарти аудиту прийняті АПУ як національні:
– 2010 р.;
– 1999 р.;
– 1993 р.;
– 2004 р.
194. Служби, перед якими звітують суб’єкти внутрішнього аудиту:
– керівництвом підприємства;
– головним бухгалтером;
– економічною службою;
– службою безпеки.
195. Ненавмисне перекручення фінансової інформації як результат арифметичних або логічних помилок в облікових записах і розрахунках відповідно до МСА 240 має назву:
– шахрайство;
– помилка;
– недбалість;
– злочин.
196. Дії, що не є шахрайством:
– маніпуляція обліковою політикою;
– фальсифікація бухгалтерських документів і записів;
– неправильне представлення в обліку фактів господарської діяльності внаслідок несвідомих дій;
– невідповідне відображення записів в обліковій політиці.
197. Різниця між негативним висновком і відмовою від видачі висновку –– це:
– немає ніякої різниці.
– підставою для негативного висновку є фундаментальна незгода, а для відмови - фундаментальна невпевненість;
– причини рішення одні й ті самі, але відмова для клієнта більш вигідніша;
– підставою відмови є несуттєвість виявлених відхилень.
198. Внутрішні стандарти, розроблені аудитором, мають бути спрямовані на:
– розкриття переліку робочої документації;
– затвердження процедур обмеження доступу та надійності збереження;
– стандартизацію вимог до складання документації;
– всі відповіді правильні.
199. Впровадження внутрішнього контролю на підприємстві регулюється:
– незалежним аудитором;
– керівником підприємства;
– податковою інспекцією;
– контрольно-ревізійним управлінням.
200. До етапу планування аудиторської перевірки не відносять:
– дослідження економічного стану підприємства;
– вивчення системи внутрішнього контролю;
– перевірку інформаційних джерел по суті;
– дослідження організації обліку.
