- •Розділ 1.Теоретичні основи фінансового забезпечення охорони здоров’я
- •1.1. Нормативно-правові основи забезпечення охорони здоров’я
- •1.2. Фінансові важелі забезпечення охорони здоров’я
- •Додаткові джерела фінансування
- •Форми фінансового забезпечення
- •1. 3. Особливості планування видатків в системі охорони здоров’я України
- •Розділ 2. Практика фінансового забезпечення охорони здоров’я в україні
- •2.1. Аналіз складу та структуру видатків на охорону здоров’я з державного і місцевих бюджетів
- •2.2. Практика бюджетного планування видатків на охорону здоров’я з місцевих бюджетів
- •Розділ 3. Шляхи вдосконалення фінансового забезпечення охорони здоров’я україни
- •3.1. Шляхи оптимізації фінансового забезпечення охорони здоров’я України
- •3.2. Зарубіжний досвід фінансування охорони здоров’я і можливості його застосування в Україні
- •Висновки
Висновки
Правовідносини у сфері охорони здоров’я регламентуються і регулюються Конституцією України, Основами законодавства України про охорону здоров’я, Указами Президента України, Постановами Кабінету Міністрів України, нормативними наказами Міністерства охорони здоров’я України, які реєструються в Міністерстві юстиції України, а також національними і державними, комплексними і цільовими програмами з актуальних проблем охорони здоров’я, затвердженими Указами Президента України або Постановами Кабінету Міністрів України.
Недосконалість нормативно-правових актів у сфері охорони здоров’я, їх декларативність і неузгодженість між собою та іншими правовими актами призводить до того, що Верховна Рада України часто змушена приймати зміни до них. Таким чином в нормативно-правовій базі охорони здоров’я створився певний хаос, який утруднює виконання зазначених норм, породжує гребування ними.
Заключним етапом систематизації законодавства України у сфері охорони здоров’я має стати створення на базі прийнятих та апробованих законів Кодексу законів України про охорону здоров’я (або Медичного кодексу України).
Сфера охорони здоров’я в Україні має низькі обсяги фінансування з державного бюджету. Вона фінансується за «залишковим» принципом, в окремих випадках розпорядники нераціонально використовують бюджетні кошти. Фінансування витрат на медикаменти, харчування, заробітну плату є недостатнім, виникає загроза обмеження фінансування перших двох статей.
Серед основних проблем фінансування галузі охорони здоров’я можна виділити наступні:
низький рівень управління фінансовими ресурсами;
обмежений доступ населення до основних видів медичної допомоги;
низький рівень конкуренції у сфері охорони здоров’я;
непропорційний розподіл та дублювання функцій постачальників;
обмеження прав закладів охорони здоров’я щодо управління фінансовими ресурсами і отриманими коштами від провадження господарської діяльності;
недосконалість механізму обчислення вартості медичної допомоги;
низький рівень участі місцевих органів державної влади в розвитку інфраструктури закладів охорони здоров’я;
низький рівень фінансування галузі та економічного стимулювання до якісної праці.
Виправити недоліки бюджетного фінансування, а саме: ліквідувати залишковий принцип фінансування медичної галузі в Україні, дозволить запровадження загальнообов’язкового соціального медичного страхування. Також буде досягнуто підвищення якості медичних послуг, забезпечення контролю за якістю, достатністю та доцільністю медичних послуг. Отже, виходячи з конкретних економічних умов, які існують, створення системи загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування має здійснюватись з урахуванням можливостей вітчизняної економіки та існуючої системи організації охорони здоров'я.
Щодо зарубіжного досвіду, то досвід функціонування систем охорони здоров’я Франції та Іспанії є дуже корисним для України. Необхідними для застосування, після відповідної адаптації, мають бути два принципи. Перший – це принцип солідарності. Коли утримання сфери охорони здоров’я має бути солідарно розподілено між членами соціуму залежно від їхніх прибутків. Чим вищий прибуток людини, тим більші її зобов’язання. При цьому рівень та якість медичних послуг не мають залежати від статку людини. Другий принцип – плюралізм і лібералізм, що розкривається у праві кожної людини обирати тип послуг і медичний заклад, до якого ця людина може звертатися. Ще одним корисним досвідом для України може стати механізм стратегічного планування розвитку сфери охорони здоров’я.
