1. 3. Особливості планування видатків в системі охорони здоров’я України

Соціальний та економічний розвиток держави значною мірою визначається науковою обґрунтованістю планових показників бюджету та їх збалансованістю. Планування бюджетної політики в соціальній сфері є складовою загальнодержавного економічного планування та передбачає вибір раціональних шляхів бюджетного забезпечення виходячи з рівня соціального розвитку на основі ефективного використання наявних у суспільстві ресурсів.

Фінансове планування – це процес розробки фінансових планів і планових (нормативних) показників щодо забезпечення розвитку медичного закладу необхідними фінансовими ресурсами та підвищення ефективності його фінансової діяльності. Саме від того, наскільки якісно буде складений і реалізований фінансовий план, залежить забезпеченість охорони здоров’я фінансовими ресурсами та здатність цієї галузі ефективно виконувати свої функції. Об’єктом фінансового планування є доходи і накопичення, їх формування і розподіл, планування обсягів і джерел фінансування [35].

Основними завданнями фінансового планування в медичному закладі є:

• забезпечення необхідними фінансовими ресурсами поточної фінансової діяльності;

• забезпечення розподілу доходу з урахуванням інтересів перспективного розвитку;

• визначення ефективності напрямків вкладення капіталу, оцінка ефективності його використання;

• забезпечення контролю за фінансовим станом, платоспроможністю і кредитоспроможністю медичного закладу [35].

Згідно з діючою бюджетною класифікацією видатки на утримання закладів охорони здоров’я плануються за такими групами:

• медична продукція та обладнання;

• поліклініки і амбулаторії, швидка та невідкладна допомога;

• лікарні та санаторно-курортні заклади;

• санітарно-профілактичні та протиепідемічні заходи і заклади;

• фундаментальні та прикладні дослідження і розробки у сфері охорони здоров’я;

• інша діяльність у сфері охорони здоров’я [29].

Для визначення витрат на утримання установ охорони здоров’я застосовуються такі оперативно-сітьові показники: по стаціонару – кількість лікарняних ліжок і ліжко-днів; по поліклініках – кількість лікарських відвідувань та лікарських посад [1].

Кількість лікарняних ліжок – головний сітьовий показник для визначення витрат на утримання стаціонарних лікарень (характеризує лікарняні місця). Розрізняють нормативну потребу і фактичну їх наявність. Нормативна потреба визначається, виходячи з чисельності жителів і показника госпіталізації в розрахунку на рік. Фактична наявність характеризує кількість встановлених в медичному закладі ліжок [20].

Розрахунок загальної потреби у ліжковому фонді міста, району здійснюється за формулою 1 [20]:

(1.1.), де

К – середньорічне число ліжок;

Н – чисельність населення;

П – процент госпіталізації;

О – оборот ліжок.

Кількість ліжко-днів – добуток від множення середньорічної кількості ліжок на кількість днів функціонування одного ліжка в рік. При цьому слід враховувати, що кількість днів функціонування одного ліжка на рік по кожному профілю різна і визначається з урахуванням фактичних даних за минулі роки. Крім того, треба мати на увазі можливість збільшення кількості днів їх використання за рахунок кращого розподілу ліжок по відділеннях, скорочення простоїв ліжок, що виникають через капітальні ремонти приміщень, карантини, дезінфекцію та з інших причин [20].

Показник «кількість ліжко-днів» використовується для визначення витрат на харчування хворих і придбання медикаментів.

Кількість лікарських відвідувань визначається шляхом множення чисельності жителів у районі на середню кількість відвідувань лікарні на рік (приблизно 30 разів). Загальна кількість відвідувань розподіляється за окремими спеціалістами – хірурги, терапевти тощо. Або кількість відвідувань у поліклініці визначають виходячи з кількості середньорічних лікарських посад, затверджених за кошторисом, кількості годин роботи лікаря цієї спеціальності на день, норми прийому хворих на годину та кількості робочих днів на рік [20].

Число лікарських відвідувань (Вн) визначається за формулою 2 [20]:

(1. 2.), де

Вн – загальне число лікарських відвідувань у даній поліклініці;

n – число лікарських спеціальностей;

Лсі – середньорічне число лікарських посад і-ї спеціальності;

Чі – число годин роботи на день лікаря і-і спеціальності;

Ні – норма прийому хворих на день лікарем і-ї спеціальності;

Д – число робочих днів у році.

Даний показник використовується для визначення витрат на придбання медикаментів і перев’язувальних засобів при амбулаторному обслуговуванні населення.

При плануванні видатків на охорону здоров’я особлива увага звертається на розрахунок середньорічних показників, які характеризують діяльність закладів охорони здоров’я: кількість ліжок у лікувальних закладах і період їх функціонування; число лікарських посад у них; число лікарських відвідувань по амбулаторно-поліклінічній мережі.

Середньорічна кількість ліжок у лікувальних закладах (К) визначається за формулою 3 [20]:

(1. 3.), де

П – перехідна кількість ліжок на початок планового року;

В – кількість нових ліжок, які вводяться в дію в плановому році;

М – число місяців функціонування нових ліжок, які вводяться.

Річний фонд заробітної плати працівників медичного закладу (Фрік) розраховується за формулою 4 [20]:

(1. 4.), де

Зсі – середньомісячна ставка заробітної плати, визначена для і-ї групи медичного персоналу за тарифікаційним списком, а для адміністративно-господарських та інших працівників – виходячи зі штатного розпису і встановлених посадових окладів;

Ссі – середньорічна кількість посад по і-й групі працівників;

n – 4 (чотири групи персоналу: лікарі, середній медичний персонал, молодший медичний персонал, адміністративно-господарський та інший персонал).

Господарські витрати розраховують відповідно до обсягу роботи установи, умов і режиму роботи. У плануванні видатків бюджету в розрізі окремих напрямів кодів видатків вони визначаються однотипно за формулою 5 [20]:

(1. 5.), де

В – витрати на поточне утримання закладів за певним кодом видатків;

М – сітьові показники, прийняті за розрахункову одиницю для даного коду видатків;

Р – середні видатки на розрахункову одиницю за певним кодом видатків.

Середні витрати на харчування і придбання медикаментів обчислюються за формулою 6 [20]:

(1. 6.), де

Нсв – середньозважена норма витрат;

Ні – індивідуальна норма для ліжок і-ї спеціалізації;

Уі – питома вага ліжок і-ї спеціалізації в загальній структурі ліжкового фонду.

Для розрахунку середніх видатків на придбання м’якого інвентарю (Нм) використовують дві норми – для нової і діючої мереж – формула 7 [20]:

(1. 7.), де

Нні – індивідуальна норма витрат на придбання м’якого інвентарю, встановлена для нової мережі ліжок і-ї спеціалізації;

Нді – індивідуальна норма витрат на придбання м’якого інвентарю, встановлена для діючої мережі ліжок і-ї спеціалізації;

Уі – питома вага ліжок і-ї спеціалізації в загальній структурі ліжкового фонду.

У практиці бюджетного планування установ охорони здоров’я використовують матеріальні, фінансові та бюджетні норми. Норма витрат – це обсяг витрат на одну розрахункову одиницю. Матеріальні норми ґрунтуються на кількості матеріальних цінностей, які витрачаються на одиницю виміру. Наприклад, кількість палива для опалення 1 м3 приміщення, електроенергії на 1 м3 площі, набір продуктів харчування на день на одного хворого. Матеріальна норма, переведена за діючими державними цінами у вартісну, є фінансовою нормою, наприклад, вартість харчування на одного хворого на день [20].

Залежно від бази розрахунку розрізняють узагальнені та постатейні нормативи. Узагальнені характеризують обсяг витрат з усіх статей на певний виробничий показник, наприклад норми видатків на охорону здоров’я на одного жителя. Постатейні нормативи відображають норми витрат у розрізі окремих статей. За характером використання норми поділяють на обов’язкові та факультативні (розрахункові). Обов’язкові норми встановлюються органами державної влади та управління (норми харчування, ставки заробітної плати), факультативні – визначаються самими установами охорони здоров’я, виходячи зі звітних даних за минулі періоди [20].

Відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 17.09.1996 № 1138 державними і комунальними закладами охорони здоров'я можть надаватися такі послуги:

1. Косметологічна допомога, крім тієї, що подається за медичними показаннями.

2. Анонімне обстеження та лікування хворих, заражених хворобами, що передаються статевим шляхом, а також хворих на алкоголізм і наркоманію (крім обстежень на ВІЛ та СНІД).

3. Лікування безпліддя, включаючи хірургічні методи, штучне запліднення та імплантацію ембріона.

4. Оздоровчий масаж, гімнастика, бальнеологічні процедури з метою профілактики захворювань та зміцнення здоров’я дорослого населення.

5. Консультування і лікування осіб з вокальними порушеннями або з метою їх профілактики, подання фоніатричної допомоги.

6. Лікування логоневрозів у дорослих.

7. Операції штучного переривання вагітності в амбулаторних умовах (методом вакуум-аспірації у разі затримки менструації терміном не більш як на 20 днів) та у стаціонарі (до 12 тижнів вагітності), крім абортів за медичними і соціальними показаннями.

8. Медичні огляди:

   • для отримання виїзної візи (крім службових відряджень державних службовців та при виїзді на лікування за наявності відповідних медичних документів);

   • попередні профілактичні медичні огляди при прийнятті на роботу та для отримання посвідчення водія транспортних засобів (крім випадків, коли медичні огляди проводяться за направленнями органів державної служби зайнятості), медичні огляди для отримання дозволу на право отримання та носіння зброї громадянами, а також відповідні періодичні профілактичні медичні огляди.

9. Протезування в тому числі зубне, слухове та очне.

10. Корекція зору за допомогою окулярів та контактних лінз.

11. Стоматологічна допомога, що подається населенню госпрозрахунковими відділеннями, кабінетами закладів охорони здоров’я.

12. Медичне обслуговування закладів відпочинку всіх типів, спортивних змагань, масових культурних та громадських заходів тощо.

13. Лабораторні, діагностичні та консультативні послуги за зверненнями громадян, що надаються без направлення лікарів.

14. Медична допомога хворим удома (діагностичне обстеження, процедури, маніпуляції, консультування, догляд), крім осіб, які за станом здоров’я та характером хвороби не можуть відвідувати заклад охорони здоров’я.

15. Перебування у стаціонарі батьків у зв’язку з доглядом за дітьми віком понад 6 років, якщо це не зумовлено станом хворої дитини.

16. Перебування батьків разом з дітьми в дитячих санаторіях та надання їм послуг лікувального, профілактичного та реабілітаційного характеру.

17. Надання санаторно-курортних послуг (реалізація путівок).

18. Проведення профілактичних щеплень особам, які від’їжджають за кордон за викликом, для оздоровлення в зарубіжних лікувальних або санаторних закладах, у туристичні подорожі тощо за власним бажанням або на вимогу сторони, що запрошує.

19. Проведення профілактичних щеплень усім особам, які бажають їх зробити поза схемами календаря профілактичних щеплень в Україні.

20. Діагностика, профілактика та лікування в госпрозрахункових кабінетах народної і нетрадиційної медицини.

21. Медичне обслуговування за договорами із суб’єктами господарювання, страховими організаціями (в тому числі з Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України).

22. Медичне обслуговування іноземних громадян, які тимчасово перебувають на території України, в тому числі за договорами страхування.

23. Обстеження, консультування та лікування хворих із сексуальними розладами, за винятком тих, які є симптомами тяжких психічних розладів.

24. Проведення судово-психіатричної експертизи за межами територіального розподілу.

25. Проведення судово-медичної та судово-психіатричної експертизи у цивільних справах.

26. Надання висновку фахівця з питань судово-медичної та судово-психіатричної експертизи на запити юридичних і фізичних осіб.

27. Проведення судово-медичних досліджень за замовленням іноземних громадян.

28. Реалізація компонентів та препаратів, виготовлених з донорської крові.

29. Видача бланків особистої медичної книжки.

30. Стажування лікарів (провізорів) – інтернів у базових закладах та установах охорони здоров'я, якщо ці лікарі (провізори) – інтерни:

    • закінчили недержавні вищі медичні (фармацевтичні) заклади освіти;

    • закінчили державні вищі медичні (фармацевтичні) заклади освіти на умовах контракту;

    • прийняті на роботу в недержавні заклади охорони здоров’я (недержавні фармацевтичні заклади, підприємства);

    • повторно проходять інтернатуру;

    • бажають отримати другу спеціальність в інтернатурі.

31. Підготовка і навчання з відповідною видачею сертифіката працівників немедичних спеціальностей (громадян за їх бажанням) практичним навичкам подання невідкладної медичної допомоги.

32. Видача копії медичної довідки, витягу з історії хвороби.

33. Проведення у порядку, визначеному МОЗ або уповноваженим ним органом, у лікувально-профілактичних закладах клінічних випробувань лікарських засобів, у тому числі медичних імунобіологічних препаратів, медичної техніки, виробів медичного призначення та медичних технологій [26].

Таким чином, розширення джерел фінансування охорони здоров’я України в умовах ринкових трансформацій потребує удосконалення кошторисного порядку планування і фінансування установ охорони, оскільки сам процес планування, використання норм і нормативів поставлений в залежність від наявних бюджетних коштів. Саме завдяки ефективному та погодженому плануванню фінансових ресурсів установ охорони здоров’я України, а також прогнозуванні їх тенденцій на наступні роки забезпечується стабільність медичних закладів, їх стійкість по відношенню до зовнішніх і внутрішніх дестабілізуючих чинників, а також раціональне та ефективне використання всіх наявних та доступних фінансових ресурсів.