2. Недоліки і потенційні переваги міжнародного інвестування

Незважаючи на істотні потенційні переваги, які має інвестиційна діяльність, зорієнтована на міжнародний рівень, існує ряд об'єктивних труднощів, що виникають при цьому. Зокрема, можна виділити такі.

1. Психологічні бар'єри. Вони пов'язанні з незнанням економіки, політики, культури інших держав, іноземних мов, методів торгівлі на зарубіжних фінансових ринках тощо. Більшість інституційних інвесторів займаються інвестиційною діяльністю на міжнародних ринках через брокерів, а приватні інвестори взагалі не­охоче здійснюють міжнародне інвестування.

2. Інформаційні труднощі. Отримання інформації про зарубіжні ринки і емітентів для суб'єктів міжнародної інвестиційної діяльності, дещо складніше ніж для тих, які здійснюють інвестування на національному ринку. Намагання інвесторів швидко і беззбитково переорієнтуватися на сектори світового ринку з вищою доходністю і покинути "небезпечні" сектори в умовах нестачі інформації обумовила виникнення такого феномену як "стадна поведінка інвесторів" (trend-following behavior) (інвестори орієнтуються на чутки і випадкову інформацію), що, в свою чергу, спричиняє швидкий, часто зовні хаотичний рух капіталу у великих обсягах.

Підвищення якості інформації, необхідної для ведення міжнародної інвестиційної діяльності, забезпечується через створення спеціальних інвестиційних систем:

- Reuters, Telerate, Tenfore, Forex - наводять ціни на окремих ринках і на окремі цінні папери;

- спеціальні цінові системи Exshare, Telekurs - надають інформацію по всіх світових ринках, включаючи дані про рух капіталів і дивідендів.

3. Юридичні труднощі. Виникають при розміщенні капіталу іноземного інвестора в країні-реципієнті і при поверненні його, а також отриманого доходу, і полягають, в основному, в особливостях оподаткування: податок на операції зазвичай пропорційний обсягу угоди; податок на приріст капіталу - різниця між цінами продажу і купівлі цінних паперів, хоча внутрішні і міжнародні інвестиції переважно оподатковуються однаково; податок на дохід на іноземні інвестиції детермінує проблему подвійного оподаткування. Для уникнення подвійного оподаткування укладається міжнародні угоди, згідно яких інвестор країні-реципієнті отримує дохід за мінусом податку, а також податкові кредити. В країні інвестора податком обкладається загальна величина іноземних доходів за мінусом податку, стягненого в країні-реципієнті. Для доходів по облігаціях стягнений податок не враховується.

4. Додаткові витрати (трансакційні):

1) вищі комісійні посередникам на міжнародних ринках;

2) вища плата за оформлення угоди;

3) вища плата управляючим портфелями міжнародних інвестицій.

5. Ризики міжнародних інвестицій:

1) ризики національних ринків, спільні для міжнародних і національних інвесторів і пов'язаних з інвестиційним кліматом країни, в яку здійснюється інвестування;

2) додаткові ризики для нерезидентів, пов'язані з можливим впровадженням обмежень на їх діяльність і на вивіз капіталу і доходів;

3) валютні ризики - ризики падіння курсів іноземних валют, яке призводить до зменшення доходності інвестицій в перерахунку на валютну інвестора.

Перевага міжнародної інвестиційної діяльності полягає насамперед в тому, що вона (діяльність) дає можливість отримати вищу якість - більшу доходність і менший ризик порівняно з національними інвестиціями.

Дохідність. Інвестор, що вклав капітал лише у національні цінні папери може переорієнтуватися на інший сегмент національного ринку у випадку падіння цін на попередньому сегменті (або з одного типу цінних паперів, ціни на які знижуються, на інший тип), оскільки держава, як правило, здійснює заходи, спрямовані на попередження відтоку капіталу з країни. Однак, такі маніпуляції (наприклад, переведення капіталу з ринку акцій вітчизняних компаній на ринки державних цінних паперів) не дають можливість підняти доходність інвестиційного портфеля, що складається з лише національних цінних паперів, вище рівня доходності найбільш прибуткового сегмента національного ринку, яка визначається станом національної економіки в цілому. Водночас, розвиток національних економік різних країн відзначається здебільшого асинхронністю. Це дозволяє інвесторам схилитись до оптимального вибору інвестиційної стратегії, підвищити (максимізувати) доходність свого портфеля за рахунок міжнародної інвестиційної діяльності.

Додаткова доходність міжнародних інвестицій пов'язана з можливим зростанням курсів іноземних валют по відношенню до валюти країни.

Асинхронність економічного розвиту дає змогу завдяки диверсифікації портфеля мінімізувати ризик інвестування. При цьому досвідчений інвестор буде купляти на ринках, які будуть зростати, і уникати ринків, що падають.

3. Вплив глобалізації фінансових ринків на розвиток міжнародного інвестування. Парадокс Філдстайна-Хоріоки та феномен "домашнього зміщення"

Фінансова глобалізація, або глобалізація фінансових ринків, є одним з напрямків економічної глобалізації, яка включає також становлення і розвиток глобальних транснаціональних корпорацій (які вважаються рушійною силою глобалізації), регіоналізацію економіки (створення інтеграційних угрупувань), інтенсифікацію світової торгівлі і тенденції конвергенції. Фінансова глобалізація проявляється не лише у збільшенні оборотів міжнародних ринків капіталу, виникнення нових фінансових інструментів, розширення можливостей для інвесторів і позичальників, а й у створенні (що основне) єдиного фінансового ринку без кордонів.

Основні результати фінансової глобалізації у контексті її впливу на міжнародну інвестиційну діяльність можна звести до наступного.

1. Збільшення валових потоків капіталу.

Динаміка співвідношення сум притоків і відтоків інвестицій до номінального ВВП показує, що валові потоки капіталу за останні десять років суттєво збільшилися. Більш детальний аналіз головних компонентів руху капіталу свідчить про те, що в другій половині 80-х pp. прямі і портфельні інвестиції зростали паралельно, а в 90-і pp. ріст прямих інвестицій почав сповільнюватися на фоні подальшого нарощування портфельних інвестицій.

Процес глобалізації обов'язково призведе до того, що інвестори будуть все більше орієнтуватися на сектори світового ринку з підвищеною доходністю і будуть намагатися покинути сфери, які жорстко регулюються, мають понижену норму прибутку і характеризуються більш інтенсивною конкуренцією. Така переорієнтація потоків капіталу в довгостроковій перспективі може стати вельми корисною для світової фінансової системи в цілому. Справа в тому, що процес диверсифікації ризиків обумовлює зрушення в міжнародних портфелях в бік вищих ризиків (а отже, й підвищеної доходності). Підвищена доходність активів призведе до прискорення темпів економічного зростання, а отже, до збільшення багатства суспільства. Водно­час в короткостроковій перспективі підвищення рухливості капіталів може призвести до нестабільності світової фінансової системи.

У змінах в потоках капіталів можна виділити три основні напрямки:

- перерозподіл капіталів між країнами;

- перерозподіл між галузями та секторами економіки;

- реалокація ресурсів в середині самих галузей.

Міжгалузевий перерозподіл в перспективі може мати суттєвий вплив на міжнародні економічні зв'язки. Якщо національна економіка значною мірою залежить від стану в одній або декількох галузях, то зміни на ринку, де вони оперують, можуть підірвати її нормальне функціонування.

Вихід - структурна перебудова економіки, яка, водночас, також потребує значних зовнішніх вливань, а отже, міжнародні інвестиції можуть розглядатись як рушійні механізми покращення внутрішньої структури національної економіки та підвищення її адаптаційного потенціалу до кон'юнктурних шоків на рівні міжнародної економіки. Прикладом посилення ролі міжгалузевого перерозподілу потоків капіталу є тенденції, що спостерігаються у Європейському Союзі. Спільна монетарна політика (в рамках функціонування Європейського центрального банку та обігу євро) та скоординована фіскальна (в рамках Пакту про стабільність і зростання) фактично нівелюють національні можливості запровадження преференційних режимів інвестування в окремій країні. Через це, одна галузь у багатьох країнах стає єдиною та самодостатньою з точки зору конкуренції, а усі галузі в усіх країнах стають конкурентами одна одної без якого-небудь істотного ви­кривлення з боку національного втручання.

Міжнародний рух капіталу може відбуватися також в рамках однієї галузі в результаті географічної диверсифікації інвестицій.

2. Синхронізація руху цін.

Посилення міжнародного руху капіталу і пов'язане з ним зменшення різниці у процентних ставках на різних ринках призводять до синхронізації руху цін на активи. Це особливо помітно в періоди стабільного ринку. Окрім глобалізації чинниками, які обумовлюють синхронізацію руху цін, є заходи з координації грошово-кредитної політики і фінансова лібералізація. Зокрема, приклад Євро­пейського Союзу доводить, що орієнтація на гомогенність ринків та конвергенцію може бути істотним пріоритетом макроекономічної та структурної політики, що посилює синхронізацію ділових циклів, а отже синхронізацію цін на активи. Наслідком такої синхронізації є поступове послаблення міжнародної диверсифікації інвестицій. Якщо ситуація на різних ринках буде розвиватися паралельно, то переваги від диверсифікації інвестицій почнуть різко зменшуватися.

3. Фондові ринки стають факторами, що визначають структуру фінансового сектора.

Відомі моделі фінансування інвестицій - банківська і ринкова - ще недавно чітко розмежовувались залежно від регіонів локалізації. «Зокрема, модель інвестування через фінансові ринки вважалась англо-американською, тоді як модель фінансування, в якій провідна роль належала банківській системі, - континентальною. Внаслідок процесу сек’юритизації банківський сектор втрачає свою роль в якості механізму перерозподілу фінансових коштів і віддає її фондовому ринку, причому самі банки переорієнтовуються з традиційних кредитних на фондові ринки. Чіткі гносеологічні та праксеологічні межі між цими двома моделями розмиваються, що пов'язується з специфікою розподілу ризиків. Тобто, актуалізація схильності до ризиків як передумова швидкого економічного росту на основі найоптимальнішої алокації ресурсів призводить до посилення ролі саме фондового інвестування. Це пов'язано з тим, що у випадку здійснення інвестицій, ризики несуть всі власники нового корпоративного утворення, а не один банк чи група банківських структур. Отже, прискорені процеси нагромадження капіталу дозволяють вважати проризикові стратегії цілком прийнятними, а більш висока доходність ризикових проектів підвищує потенціал прискореного нагромадження ресурсів.

4. Зміна структури фінансових інструментів ринку на користь інструментів реального сектору — корпоративних цінних паперів та їх похідних.

Валюта як інструмент фінансового ринку поступово втрачає самостійне значення. Зростання масштабів руху капіталу все більше позначається на тому, що валютні операції обслуговують рух потоків інвестицій. У перспективі будуть сповільнюватися темпи росту обсягів операцій з державними цінними паперами. Це пов'язано з політикою послідовного скорочення дефіциту бюджету, реструктуризації суспільних секторів економіки, зменшенням державного боргу, яка проводиться більшістю країн. Знижується потреба держави у позикових коштах, скорочуються обсяги нових емісій державних боргових зобов'язань, достроково викупляються раніше випущені. Операції з цінними паперами технологічно здійснюються в рамках електронних позабіржових систем, що підвищує динаміку операцій і посилює інтеграційні процеси в цьому елементі фінансового ринку.

Швидко зростає в абсолютному і відносному виразі сектор корпоративних цінних паперів. Одним з найсуттєвіщих чинників його зростання стали останнім часом транскордонні операції (діяльність ТНК).

5. Зростання масштабів глобального технологічного переозброєння фінансових ринків на основі інтернет-технологій.

Інтернет-технології не лише стирають кордони між фінансовими ринками, але й сприяють встановленню безпосередніх зв'язків між інвестором та емітентом, що значно підвищує ефективність міжнародної інвестиційної діяльності. Це, зокрема, відобразилось на трансформації сектора фінансового посередництва, що відбувається зараз. Поява системи Інтернет-банкінга дозволяє мінімізувати операційні витрати фінансових посередників, що повинно привести до здешевлення позикових ресурсів для тих, хто їх потребує, та зменшення комісійних виплат для тих, хто здійснює операції з розміщення власних фінансових ресурсів за допомогою посередників.

6. Зростання взаємозв'язку між фінансовими і реальними секторами економіки.

Для промислових компаній, насамперед нещодавно створених, емісія цінних паперів (акцій і облігацій) є основним засобом мобілізації фінансових ресурсів. У свою чергу, механізм фінансового ринку забезпечує перерозподіл коштів на користь перспективніших компаній, стимулюючи структурні перетворення. Оскільки фінансові інструменти, що обертаються на ринку, виконують роль індикаторів, то позитивна оцінка фінансовими посередниками перспектив росту високотехнологічних компаній та компаній, що обіймають нові сектори та сфери діяльності, провокує до підвищення капіталізації ринкового сегменту цих емітентів. За рахунок цього акції фірм, що здійснюють діяльність у передових секторах еконо­міки отримують можливість найоперативнішого доступу до ресурсів. При чому, високий показник q Тобіна (співвідношення між фактичною вартістю капіталізації фірми та номіналом її статутного капіталу; при розміщенні цінних паперів на первинному ринку високий рівень цього показника дозволяє емітентам здійснювати перші інвестиційні операції в обсягах, що перевищують величину анонсованого власного капіталу, за рахунок чого потенційна кон'юнктура може бути дуже високою, а процес входження в ринок полегшується; при низькому рівні цього показника ситуація набуває зворотного розвитку), що формується за рахунок позитивної оцінки інвесторами перспектив таких компаній, дає змогу істотно розширити інвестиційну активність на етапі входження в ринок. А це збільшує шанси на успіх на наступних етапах життєвого циклу їхніх продуктів, включаючи здатність до модернізації. У такий спосіб формуються високі прибутки і ринок знову реагує зростанням привабливості фінансових інструментів цього сегменту.

Однак існують деякі явища, які дозволяють ставити під сумнів незаперечність поглиблення фінансової глобалізації (так звані "загадки глобалізації" - "globalization puzzles"). В економічній літературі вони отримали назву феномена "домашнього зміщення" та парадокса Філдстайна-Хоріоки.

7. Феномен "домашнього зміщення" ("home bias").

Якщо виходити з ідеї, що диверсифікований інвестиційний портфель детермінує вищі рівні доходності при тому ж рівні ризику порівняно з недиверсифікованим портфелем, то міжнародні інвестиційні портфелі повинні ставати все більше диверсифікованими. Однак, існуючі портфелі міжнародних інвесторів характеризуються значним зміщенням в бік внутрішніх активів порівняно з оптимальним портфелем, розрахованим згідно моделі CAMP.

Феномен "домашнього зміщення" інституційних інвесторів, найімовірніше, може бути викликаний нормами державного регулювання, витратами інвестування, нестачею інформації та інерцією і консерватизмом менеджменту (про що вже йшлося вище - див. "недоліки МІД"). Тобто, враховуючи те, що на лінії глобальних (інтегрованих) ринків має місце різний рівень їх досконалості, можна припустити, що інвестор оцінює національний ринок як більш повний, тобто такий, який дозволяє застрахуватись від усіх можливих ризиків з допомогою доступних фінансових інструментів, а ніж сусідній чи глобальний ринок в цілому. Враховуючи те, що диверсифікація стосуватиметься вкладень капіталу і на неповних ринках, інвестор може розцінити це як збільшення ризику, який він приймає на себе, а не зменшення його внаслідок диверсифікації, як на цьому наголошує класична теорія ринку капіталу. Крім цього, міжнародне інвестування вимагає величезних вкладень в людський капітал. Як тільки економічний агент зважується розпочати міжнародну інвестиційну діяльність, подальші граничні витрати зменшуються, що полегшує інвестування. Таке зниження витрат може бути охарактеризоване як "премія за ризик прийняття інноваційних рішень".

8. Парадокс Філдстайна-Хоріоки (Feldstein-Horioka paradox).

Якщо б фінансові ринки були повністю об'єднанні, у всьому світі були б об'єднані й заощадження. Теоретично можна припустити, що надлишкові внутрішні заощадження повинні спрямовуватися в країни, які забезпечують найвищі доходи, і не існує ніякої кореляції між внутрішніми заощадженнями і внутрішніми інвестиціями. Однак аналіз показав високу кореляцію між цими величинами, що заперечує твердження про фінансову глобалізацію ринків. Іншими словами, ринки тяжіють не до експорту надлишкового капіталу, а до поглинання надлишку заощаджень на внутрішньому ринку.

Парадокс Філдстайна-Хоріоки має принаймні два можливих пояснення:

• по-перте, показники заощаджень та інвестицій можуть змінюватися паралельно. Тобто, чинники (наприклад, реального сектора, фіскальної політики інтертемпорального перерозподілу тощо), які збільшують норму заощадження, підвищують також норму інвестицій;

• по-друге економічна політика держави, спрямована на ліквідацію значного дисбалансу рахунку поточних операцій, запобігає відтоку капіталів з країни, наприклад, через запровадження системи валютних обмежень, через що інвестори змушені будуть шукати канали інвестування в національні активи. А це і призводить до підвищення показника кореляції національних інвестицій і національних заощаджень. Тим самим уряд свідомо заважає посиленню міграції капіталів, а, отже, запобігає не тільки негативним проявам глобалізації, але й її позитивним ефектам, пов'язаним, в першу чергу, з оптимізацією алокації ресурсів у світовій економіці.