2.2. Хронологія подій Болонського процесу. Залучення європейських держав у Болонський процес. Основні документи Болонського процесу.

Процеси інтеграції і демократизації, які відбуваються у Європі з початку 90- х років, не могли не позначитися і на освіті. Починаючи з 1998 p., ці процеси призвели до відпрацьовування консолідованої позиції освітнього співробітництва, яка отримала назву Болонського процесу за назвою міста, де відбулася друга зустріч (1999 р.) міністрів освіти, які представляли 29 країн Європи. На ній була прийнята спільна заява про створення Зони європейської вищої освіти. У першій взяли участь міністри Франції, Італії, Великої Британії та Німеччини. Відбулася вона у Сорбонні (Париж 1998 p.), де була прийнята Спільна декларація про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти. Подальші зустрічі, які відбулися у м. Саламанка (03. 2001 р. – к \онференція європейських ВНЗ та освітніх організацій: «Формування майбутнього»), м. Прага (04. 2001 p.), де було прийнято комюніке «До зони європейської вищої освіти», у м. Берлін (09. 2003 р. – «Створення загальноєвропейського простору вищої освіти»), у м. Берген (05. 2005 р. – комюніке «Загальноєвропейський простір вищої освіти - досягнення цілей») вже мали робочу назву Болонський процес, мета якого формування на перспективу загальноєвропейської системи вищої освіти, названої зоною європейської вищої освіти.

У основі зони європейської вищої освіти – спільність фундаментальних принципів її функціонування. У процесі обговорення були сформульовані 6 ключових позицій щодо створення єдиного європейського освітнього і наукового простору:

1. Введення двоциклового навчання: 1-ший (3-4 роки) завершується здобуттям академічного ступеня. Треба сказати, що у Європі 85 % працівників, які мають освіту, мають саме цей ступень – бакалавр. Навчання упродовж 2-го циклу може передбачати отримання ступеня магістра (1-2 роки навчання) та/або докторського ступеня (за умови загальної тривалості навчання 7-8 років).

2. Запровадження кредитної системи: В усіх національних системах освіти має бути єдина технологія обміну трудомісткості навчальної роботи у кредитах. За основу рекомендується прийняти ECTS (Європейська система перезарахування кредитів). Ці залікові одиниці трудомісткості є системою накопичення, здатною працювати в рамках концепції «навчання впродовж усього життя».

3. Контроль якості освіти. Передбачається створення акредитаційних агентств, які не залежать від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка визначатиметься не тривалістю або змістом навчання, а тими знаннями, уміннями і навичками, що отримали випускники. Відповідно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти.

4. Розширення мобільності. Виконання попередніх пунктів сприятиме істотному розвиткові мобільності студентів. Одночасно ставиться питання й про обмін досвідом викладацького складу: і зараз вчені нашого університету запрошуються читати лекції чи проводити заняття з історії, фізики, математики, хімії тощо. Професори нашого факультету Прокопчук О.О. та Дородних А.Г. завідують кафедрами у ВНЗ Польщі. Передбачаються подальші зміни у національних законодавчих актах щодо працевлаштування іноземців.

5. Забезпечення працевлаштування випускників. Важливим положенням Болонського процесу є орієнтація ВНЗ на кінцевий результат: теоретичні та практичні знання випускників мають застосовуватися задля користі всієї Європи. Європейський ринок праці знайде місце всім академічним ступеням, а професійне визнання кваліфікацій має бути спрощене. Цьому сприятиме використання Додатка до диплому, який рекомендовано ЮНЕСКО.

6. Забезпечення привабливості Європейської системи освіти. Вважається, що введення загальноєвропейської системи якості освіти, кредитної системи накопичення, легкодоступних кваліфікацій тощо сприятиме підвищенню інтересу до вищої освіти громадян як Європи, так і інших регіонів.

Не можна не враховувати важливість соціального аспекту Болонського процесу: збільшення конкурентоспроможності має покращити соціальні характеристики загальноєвропейського простору вищої школи. Ця мета підкреслює відношення до освіти як до суспільного добробуту та суспільної відповідальності, вона зміцнить соціальні зв’язки і зменшить нерівності за різного роду ознаками як на національному, так і на загальноєвропейському рівні. Підкреслюється необхідність переваги у міжнародному академічному співробітництві і програм обміну академічними цінностями; забезпечення тісніших зв’язків між вищою освітою та дослідними системами в кожній з країн-учасниць. Загальноєвропейський простір вищої освіти через спільну діяльність з європейським дослідним простором зміцнює фундамент для Європи знань; зростання зацікавленості інших країн світу у розвитку загальноєвропейського простору вищої освіти. Європа підтвердила готовність до подальшої розробки освітніх програм для студентів з країн третього світу. Управління транснаціональним обміном у сфері вищої освіти повинно ґрунтуватись на академічній якості та академічних цінностях.