Словник термінів

Акцент – в аранжуванні квітів момент найбільшої уваги.Він може бути виражений лінією, групою рослин, кольором.

Бідермейер – напрямок в німецькому та австрійському мистецтві 30-40-х років ХІХ.

Бонсаї – в Японії карликові дерева, які вирощують в посудині. ,, Дерево на підносі,,.

Бульонка – тоненький дріт, який майстер використовує для завязування елементів.

Бутоньєрка –міні-букетик із живих або штучних квітів для прикрашення одягу, зачіски, банкетних столів.

Гармонія – в аранжуванні квітів поєднання форм та кольорів, найбільш приємних для зорового сприйняття.

Ікебана – в Японії мистецтво створювати композиції з квітів, гілок, трав. ,,Друге життя рослин,,.

Кензан – металева основа з голками для встановлення рослин.

Композиція –створення (структура) художнього виробу, розташування та взаємодія його частин, обумовлене ідейним задумом і призначенням композиції.

Колорит – особливість кольорового і тонального строю композиції.

Контраст – в мистецтві аранжування квітів прийом співставлення протилежних якостей, який направленний на їх посилення.

Лінія Хогарта – Уильям Хогарт (1697-1764)- англійський художник. Розроблена ним «Лінія краси» в мистецтві квітів отримала широке застосування.

Муляжі – штучні аналоги рослинного матеріалу, які виготовленні з різних синтетичних матеріалів.

,, Оазис,, – в мистецтві квітів у формі цегли (або іншої форми), пористий синтетичний матеріал, вологопоглинаючий зеленого кольору для закріплення зрізаних живих квітів; коричневого кольору для закріплення муляжів або консервованих рослин.

,, Піафлор,, – див. ,,Оазис,,

Пропорція – в мистецтві квітів відношення частин з цілим, або та яка знаходится в певному співвідношенні до якої-небудь величини.

Портбукет – тримач для букету.

Ритм – рівномірне чергування або повторення частин елементів, форм, кольорових плям.

Рівновага – в аранжуванні квітів принцип розташування елементів, при якому забезпечується стійкість вази та квітів.

Стафаж – загальноєвропейське поняття, що визначає аранжувальну зелень в квітковій композиції.

Сікач – інструмент для зрізки квітів.

Фурнітура – в мистецтві квітів допоміжний матеріал для посилення художньо-декоративної дії.

Обрядові функції, декоративні особливості українського квітчання

Трав’янисті рослини. Богиня світової гармонії Лада-Жива, за легендами, прийшла до людей по веселці з немовлям на голові та з оберемком квітів у руках. З тих предковічних часів творення світу і виник у людей культ Великої Богині. Ця світла пам'ять збереглася насамперед в обрядодійствах з квітами й травами. Свято Маковія освячувало збирання, споживання та дарування стиглих плодів землі і Сонця.

Аїр, лепеха, татарське зілля, татар-зілля (Acorus calamus L.). Хрест із цього запашного зілля, м'яти і любистку, розміщений на покуті в Зелені свята, — надійний оберіг від злих сил. Добре відомі й ранозагоювальні властивості аїру. Ще запорожці гоїли рани й вереди, прикладаючи компреси, зволожені горілкою і присипані сушеним коренем аїру.

Легенда розповідає, що рослина ця прийшла в Україну з татарськими ординцями, які завжди брали це зілля з собою в походи, вважаючи, що воно очищує воду. Татари кидали в незнайомі річки та озера шматки кореня, щоб спокійно пити воду та напувати коней. Зілля з довгими, мечеподібними листками скоро прижилося понад берегами річок, озер та ставків. Ця рослина займала в народній медицині особливе місце. Відваром кореня рекомендували мити голову, вживали проти зубного болю, жували під час епідемії холери. Для лікування брали тільки ту траву, якою встеляли долівку на Зелені свята, мили голову в певні дні — середу та п'ятницю, а використану воду виливали через межу на чужий город і бігли не оглядаючись до хати (5, с. 427–128; 36, с. 68–72).

Аконіт, тоя, нетоя, нетота, ходачки (Aconstum L.) здатен охороняти від хвороб, нещастя, усякого зла (5, с. 428).

Блекота (Hyoscyamus L.) Насінням цієї рослини підкурювали хворі зуби або клали разом з іншими травами у болюче місце. На Закарпатті в аналогічних випадках курили цигарки, які виготовляли з суміші блекоти, дурману і шавлії. Такі самі цигарки рекомендували при астматичних нападах. Відвар листя блекоти застосовували для лікування ран від укусу змій (5, c. 429; 3, с. 143).

Братки польові, братики, брат-і-сестра, удодів чобіт, полуцвіт (Viola tricolor L.) Якщо ці квіти покласти в кожен кут хати, злодій ні за що не увійде в дім, злякається голосів, думаючи, що то господар з господинею розмовляють, а то будуть голоси брата і сестри. Жовтий і синій кольори квітки символізують вогонь і воду, а тому є одним із символів купальського обрядодійства. У давнину ці квіти разом з іншим цілющим зелом навесні використовували для парення в лазнях, щоб змити з себе зимову хворобливість. Вірили, що купіль із братків охороняє сім'ю від сварки. Тому ця квітка стала ще емблемою богині світової гармонії Лади (5, с. 429; 3, с. 169; 36, с. 110–113).

Васильки, зільє Василья, базилік (Ocimum basilicum L.) — символ святості, чистоти, привітності, чемності. Ці квіти завжди старалися розводити в городах та садах. Васильки освячували на Маковія та на Великого Спаса. На Зелених святах з них плели вінки, які зберігали в хаті. Васильки застосовували у поховальній обрядовості: їх клали в труну, кропили ними лаву, на якій лежав померлий, а також яму на кладовищі. Іноді на весіллі мати кропила ними молодих. Назва походить від хлопчика Василька, якого, за повір'ям, русалка на Зелені свята заманила в поле, залоскотала, і він перетворився на цю рослину. Ритуальним настоєм із васильків кропили галявини, де сходилася молодь у ніч на Купала. Перед тим як збирати чарівне зело, дівчата роздягалися, протирали настоєм з васильків обличчя й тіло, проказували замовляння до Місяця. Потім збирали зілля, купалися, знову змазували себе тим настоєм, одягалися, кропили зілля і несли його додому. Там сушили на горищах і зберігали протягом року як оберіг від злих духів, лихої долі, різного чортів'я (5, с. 430).

Вербена (Verbena) — приворотне зілля. Викопувати корінь вербени знахарі рекомендували у той нетривалий час, коли не бачать ні Сонце, ні Місяць. Перш ніж зробити це, треба було обвести навколо рослини магічне коло золотим або срібним предметом, оскільки залізо вбивало чудодійну силу вербени (5, с. 430).

Волошки (Centaurea cyanus L.) — символ чистотої радості, мрійливості; парубочої краси і доброти, дівочої скромності та ніжності. Використовується як барвник вовни (5, с. 431; 25, с. 71–77).

Вороняче око (Paris quadrifolia L.) — трава, яка росте у лісі, зверху на ній чорна ягідка, яка виростає тільки одна. Якщо її проковтнути, то чиряків, за повір'ям, не буде цілий рік, якщо дві — їх не буде два роки і т. д. (5, с. 431).

Гадючник (Filipendula vulgaris Moench). Запашні квітки гадючника шестипелюсткового наділені потужними силами. Вони пильнують вроду, чари та розкішні принади красунь. У ніч на Купала дівчина «на порі» клала коханому духмяну квітку гадючника за пазуху, до кишені, за стрічку солом'яного бриля; залишала її на воротах чи на стежці, якою ходить парубок. Вважалося, що запах цієї рослини надихає жагу великого й пристрасного кохання, а по одруженні приносить юрбу гарних і слухняних дітей (5, с. 431; 43, с. 23).

Гравілат (Geum rivale L.). Гравілатовий настій відганяє злих духів, знімає пристріт. Ним кропили обійстя, світлиці, повітки, поля і лани від шкідників та від моровиць на худобу. Мазали дійки коровам, козам та вівцям, щоб відьомське поріддя не «висисало» молока. Цей настій додавали в ритуальне тісто на великі свята, ним частували молодят, коли ті ставали на рушник (5, с. 431; 43, с. 29).

Деревій, деревань, кровавник, кровник, серпник, серпоріз (Achillea L.). — давній кровоспинний засіб, на що вказують народні назви. Сік свіжої рослини пили при сильних болях шлунка («завійна», «сонці»). У деяких місцевостях ним лікували пропасницю, кашель, запалення легенів. Відвар деревію рекомендували породіллям після родової гарячки (5, с. 432).

Дивина, коров'як, ведмеже вухо (Verbascum thapsus L.). Особливо цю рослину цінували в Карпатах, наділяючи її магічними властивостями. Лікували дивиною захворювання простудного характеру: кашель, біль горла, «гарячки». У відварі дивини купали дітей, «аби були тлусті та великі». На Волині соком цвіту дивини виводили бородавки, на Київщині — гоїли рани (5, с. 432).

Дивосила, дев'ясила, оман високий, дикий соняшник, болячковий корінь, велике зілля, старий хліб, старівник (Inyla helenium L.) Лікарський порадник XVII ст. рекомендує потовчений і змішаний з медом корінь оману як засіб від кашлю, варений у вині — як такий, що полегшує дихання, мочений у житньому квасі — як ліки при серцевих захворюваннях. У «Лічебній книзі» XVIII ст. про оман говориться як про ефективний засіб від корости. Освяченим у храмі листям оману посипали хижу та обійстя, щоб уберегтися від усякого зла (5, с. 432).

Дій-дерево, див-дерево, дурман, (Datura stramonium L.). За легендою, коли зняли з хреста тіло Спасителя, то змастили його запашними мазями, оповили чистими пеленами і поховали у печері. А мучителі Ісуса звеліли пречесний хрест Господній закопати, місце над ним розрівняти, навалити на нього всякого сміття і посіяти там насіння дій-дерева та блекоти. Бачить Бог ту злобу, дав Василеві насіння пахучого зілля, щоби посіяв його на тому місці, де дій-дерево та блекота. І стало те місце святе, а навколо нього — мерзота запустіння. Коли прийшла пора відшукати хрест Господній, пішли люди на гору Голгофу, знайшли серед сміття місце, яке поросло васильками, почали там копати — і відрили три хрести; два з них поклали, вийнявши з ями, на сміття, а третій, хрест Господній, — між васильками. З тих пір і прикрашають хрест васильками (5, с. 432; 3, с. 21).

Дягель (Archangelica officinalis). Знахарі радили носити при собі шматочок кореневища дягелю, яке оберігає від чарів і допомагає в дорозі, особливо купцям. Тому торгові люди нерідко клали в ладанку дягель. У багатьох місцевостях був такий звичай: щоб увійти в Новий рік очищеним від всяких бід і невдач минулого року, треба кинути в піч в'язанку сухих стебел дягелю (5, c. 432).

Живокіс, гав'єз, живокість (Symphytum officinale L.) застосовували при вивихах і переломах; купали дітей, щоб були здоровими і не вразливими до захворювань; лікували розсіяний склероз (5, с. 432).

Звіробій, «сльози Божої матері», святойванське зілля, божа крівця, кровавчик, молодецька кров, діравець, пожарниця (Hypericum perforatum L.) — всім травам мати. Згадується у Голубиній книзі. Найдавніша назва — прозірник (той, що розростається самочинно).

Його називають ліками від дев'яноста дев'яти (ста) недуг. Звіробій збирали на Купала, викопуючи без заступа чи ножа. Використовували при чаклуванні як засіб влади над духами. Корінь звіробою носили на грудях як оберіг від ворожих чар. Його застосовували від злого чарівництва.

Про звіробій говорили: «Як без борошна хліба не спечеш, так без звіробою зілля не звариш», або: «Всяке зілля без звіробою, як страва без солі» (5, с. 433; 36, с. ).

Зозулині сльози, зозулині черевички (Listera ovata R. Br.) — відганяють всяку нечисту силу. Відвар кореня зозулиних сліз дають пити молодим, щоб вони жили у любові і злагоді. За цим коренем ворожили, хто буде в жінки: хлопчик чи дівчинка (5; 6).

Золототисячник, центурія, сердечник, рута, цвінтура, цвенторка, зарка (Сentaurium minus Moench.). У відварі золототисячника купали дітей, «щоб були спокійними та добре спали» (5, с. 433; 3, 113–115).

Конвалія (Convallaria majalis L.). З давніх-давен використовувала народна медицина конвалію при серцевих недугах. Квітам конвалії приписували також снодійну та протисудомну дію, їх застосовували від пропасниці, епілепсії, ревматизму, при захворюваннях очей. На Волині віддавали перевагу горілчаному настою конвалії, рваної з коренем у «святу середу» (5, с. 434; 36, с. 48–51).

Коноплі (Cannabis) використовували в обрядах річного циклу і в народній медицині; це і символ зради милого. Їх асоціювали з життям бідної жінки на чужині.

Ванни з насіння конопель застосовували при запальних жіночих недугах, уживали його для інгаляцій при зубному болю, а подекуди при лікуванні венеричних хвороб. Коноплі, що мають бути висіяні для ворожіння ввечері на Андрія, вранці зав'язували в сорочку і носили весь день.

Щоб майбутнє полотно було білим, а головки з сім'ям великими, разом із насінням закопували три варені яйця, через три дні викопували, а натомість встромлювали три гілочки білої верби, зв'язані червоною ниткою, яйця з'їдали, а шкаралупу розкидали по коноплянику. Закінчивши сівбу, випивали сире яйце, щоб горобці «не пили» насіння конопель. Аби влітку птахи не клювали коноплі, у новорічний вечір пекли чи варили горобців, а після посіву оббігали поле три рази, зажмурившись. В українців Карпат голий знахар опівночі з заклинаннями тричі обходив засіяне коноплями поле, тягнучи за собою тернову гілку, щоб загородити шлях нечистій силі. Посіявши коноплі, перевертали борони доверху зубами — від зурочень. Коноплі освячували разом з іншими травами на Маковія.

Коноплі відігравали неабияку роль при народженні дитини. Новонародженого купали і перев'язували матками (коноплі з насінням вважалися жіночими), бо коли обв'язати плоскунами (коноплі без насіння — чоловічі), він буде безплідний; пуповину також перев'язували ниткою із «жіночої» коноплі. Для викликання дощу подекуди дев'ять удів збирали по селі коноплі, ткали одноденний рушник і вивішували його у церкві на царських воротах. На Поділлі на Введіння насінням конопель обсипали корову, щоб давала багато молока; на Купала збирали конопляний цвіт (так звану кашку) і розсипали біля входу, щоб перешкодити дорогу відьмі. На Поліссі конопляну нитку протягували через вулицю: якщо корова, переступивши її, поверталася додому, то вважали, що це корова відьми, яка відбирає чуже молоко (5, с. 434–435).

Кропива, жалива, жаркуха, жижкуха, джигушка, жигавка, покрива, коприва (Urtica dioica L.) — у народній культурі відіграє роль оберегу, а також наділена лихою силою, співвідноситься з «чужим» світом; заразом символ родючості. З кропивою порівнюють злу свекруху. Як і в будяку (чортополосі), у кропиві любить ховатися нечиста сила. У деяких місцевостях для викликання дощу сікли кропиву. В інших місцевостях вважали, що її посіяно сатаною («диявольська рослина»), і за те кропиву прокляв Бог.

Кропиву використовували як оберіг від русалок, відьом та іншої нечистої сили, розкладаючи її на вікнах, на порозі дому. На Купала перед купанням у річці на воду кидали кропиву. Для очищення у купальське вогнище кидали кропиву разом із шипшиною та іншими колючими рослинами. На Полтавщині опудало Купала обкладали кропивою, клали на неї солому, підпалювали і перестрибували через вогонь, при цьому верховода хльостав по ногах кропивою тих, хто не міг перестрибнути вогнище. На Поліссі в обрядах проганяння нечистої сили стару жінку, яка уособлювала відьму, що хоче вкрасти вогонь із купальського вогнища, били кропивою; інколи, навпаки, ряджені (русалки, відьми) ганялися за учасниками обряду і хльостали їх кропивою (5, с. 435; 25, с. 121–124; 36, с. 81–82).

Кукіль-трава (Agrostemma githago L.) У давнину молилися Матері-Землі, приносили жертви на поле, благали його, щоб родило чисте зерно, виростала гарна паша, а не кукіль-трава, яка шкодить та підкошує корів, телят, ягнят. Поле, де росте кукіль, називають чортовою нивою, бо то нечистий його і засіяв (5, с. 435).

Кульбаба, літучки, молочай, плішивець, подуйчики, сліпота (Taraxacum officinale Webb. Ex Wigg.). Сумішшю тертого кореня кульбаби з медом лікували екзему, соком рослини — грибок. Горілчаним настоєм квітів або кореня кульбаби лікували ревматизм. Квіти і листя цієї рослини наділяли магічними властивостями (5, с. 435).

Латаття біле, лілея водяна, латаття, крин (Nymphaea alba L.) — символ дівочих чарів, чистоти, цноти.

У лілеї закладено магічний символ жіночності, вона є суттю вологої енергії. Лілея — улюблена квітка русалок, а тому її, особливо юнкам, не можна рвати, бо русалка за руку схопить й потягне у вирву. Кореневищу рослини приписувалася здатність охороняти людей, які йдуть у чужі землі. Його вкладали в ладанку і носили біля серця як амулет. Лілея також вважалася оберегом від недуг. Висушені кореневища підвішували біля хворих. З водяними лілеями обходили пасовища, щоб уберегти худобу. Дрібне жовте латаття, яке ранньою весною густо вкриває мочарі та вологі сінокоси, по-народному називають «маленькі лілійочки».

Давня назва квітки — крин, що має один корінь зі словом «криниця». У Чорній Могилі в урочищі Гульбище (Чернігів) знайдено квадратні застібки від шкіряної одежі. Вони прикрашені рослинним орнаментом, головним елементом якого є паросток, що розпускається. Цей паросток іноді називають крином, але вивчення багатьох подібних зображень на різних предметах підводить до висновку, що в основі малюнка лежить, імовірніше, брунька, що лопається. Загалом крин і його обрамлення утворюють серцеподібну фігуру з паростком посередині. Його вважають символом зародження життя, оскільки орнамент, у який закладена ідея життєвого початку, направлений гостряками середніх листочків «на всі чотири сторони». Цю предковічну ідею можна висловити так: «Хай скрізь буде життя!» Подібна композиція є також на рогах турів із Чорної Могили, які, без сумніву, використовувалися для магічних дій. Так звана тема замовляння простору відображена також на скроневих кільцях XI ст. у вигляді хрестиків, які жінки носили як намисто. Вважається, що ці знахідки з язичницьких поховань із трупоспаленням зовсім не пов'язані з християнством. На кожній пелюстці хреста ми бачимо зверху типовий сюжет «Сонця у трьох позиціях» (схід, полудень і захід). Від небосхилу з «трисвітлим» Сонцем униз ідуть лінії крапель. Отож вища форма захисту з допомогою «білого світу» із Сонцем у русі, із струменями дощу і землею тут співвідноситься з ідеєю замовляння «на всі чотири сторони» (5, с. 435–436; 25, 79–85).

Ліпиця, ліпок (Lappula sQuarrosa (Retz.) Dumort) — зілля, яким чарівниці допомагають дівчатам у любовних справах: «щоб хлопці липнули». Про ліпок згадується у Нестора Літописця під 1074 р.: «Побачив [Матвій] біса в образі ляха, який ходив, носячи в полі квітку, що називається ліпок; і, обходячи зблизька братію, брав з пелени ліпок і кидав на кого-небудь» (3, c. 31; 5, с. 436).

Лобода (Chenopodium album L.) — символ нужди та вбогості: «Постав хату з лободи, — до чужої не веди!»; «Ото ласа їда — з часником лобода!» (3, c. 33; 5, с. 436).

Лопух (Arctium lappa L.) зірваний на Купала, охороняє від хвороб, нещасть та злих духів. З глибокої давнини його вживають при шкірних захворюваннях. У деяких місцевостях з метою запобігти пошесті носили на шиї корінь лопуха (3, c. 183; 5, с. 436; 36, с. 96–98).

Льон (Linum L.) — символ дівочої краси. Льон став підґрунтям міфів і переказів. Саме з нього вправні богині зіткали світ і навчили ткацтва людей. Цю рослину оспі­вав Гомер в "Іліаді", а "золоте руно" аргонавтів — тонка пряжа з льону, яку цінували на вагу зо­лота.

У народі празничок, який припадає на 3 червня, відомий як льоносійка.

Це найкращий час висівати льон, просо та огірки. Особливо намагалися «заплодити ниву» льоном, щедрий урожай якого забезпечував родину олією та полотном.

Тканина з льону вби­рає вологу, швидко сохне, довго залишається чистою, не жовтіє, самовибілюється і стає м'якшою.Льон знешкод­жує мікроби й інфекції, знижує рі­вень радіації, вдвічі послаблює гамма-випромінювання, захищає людину від спеки й холоду, агре­сивного хімічного середовища, не пропускає електромагнітних хвиль.

У християнстві лляна нитка використовувалася для обрам­лення ікон. Матеріал слугував для повсякденного і церемоніального вбрання давніх народів, зокрема трипільців, єгипетських жерців, біблійних первосвящеників, давніх слов'ян, аристократів, воїнів.

За народними уявленнями, льон має схожість із волоссям. Очевидно, використання льону при розчісуванні волосся молодої мало значення для врожаю. Наречені носили льон, зашитий у сукно як оберіг. Прикметна «див'я красота» — коса із льону, прикрашена стрічками. Цю косу спалювали на весіллі: на другий день дружко прикріплював до древка куделю і прядку, які молода під час танку з молодим підпалювала лучиною; потім, залишивши чоловіка, вона танцювала з дружком, а той під час танку передавав їй палаючу куделю, за що молода його цілувала. Запалений льон, напевне, виконував очисні функції. В інших обрядах льон символізував єднання молодих: і волосся буде шовковистим, і врожай льону буде на славу.

У народній медицині вивихи (звихи) лікували, прикладаючи компреси з клоччя льону, опареного окропом або намоченого в солоній воді. Вживали його і в лікувальній магії — «спалювали» рожу, підкурювали хворих «од вітру» тощо (3, c. 260–264; 5, с. 437; 25, 94–106).

Любисток, «люби-зілє», «люби мене» (Levisticum officinale Koch.) — оберіг хати, обійстя, ланів та садів, повіток, криниць, річок, сіножатей, гаїв та дібров; символ любові, злагоди, «чар-зілля на любов».

Любисток має особливу чарівну силу, коли зібраний під Купала. Дівчата носили траву під пахвою, вважаючи, що так вони швидше сподобаються юнакам.

Любисток, напої, настої та відвари з нього зажили великої популярності у праукраїнців. Настоєм умивалися, щоб лице було чистим, білим. Він «фіксує» увагу хлопця на звабі дівчини, її цноті, вірності та відданості. Хлопець, який цілує дівчину, скупану в любистку, гладить її шовковисте волосся з пахощами цієї рослини, накликає на себе повагу добрих сил (5, с. 437; 36, с. 139–141).

Любка дволиста (Platanthea bifolia Rich.) — символ юнацької краси та снаги. Запорізькі козаки носили особливий амулет — підвішені на шворці корені нашої «орхідеї» — любки дволистої. Народ вірив у надзвичайні властивості цієї рослини, любив її (звідси й ніжна пестлива назва), і це знайшло відображення у багатьох легендах.

Бувало, запорожці потрапляли в полон. На допитах вороги прагнули вивідати таємницю незвичайного намиста. Але марно. Та все ж татарам якось удалося дізнатися про дивні чари любки. Нападаючи на українські землі, вони шукали в лісах чарівну рослину. Однак залишалися ні з чим. Любка допомагала тільки оборонцям рідного краю.

Знахарі вважали любку чудодійною. Причина того — у неї не зовсім звичайна бульба. Вона має дві бульбочки: одна біла, тверда і гладенька, друга — бура та зморщена. Бура бульбочка — торішня, вона дає стебло, а біла — цьогорічна, вона утворилася влітку і чекатиме у грунті весни, щоби прорости. Ось тому й вважалося, що кореневище любки — діло рук потойбічної сили. Знахарі говорили людям: «Біла бульба добру силу має і від всякої хвороби зціляє. Навхрест проведеш по болячці — згине вона. А торкнешся бурою бульбою свого недруга — люта хвороба вразить його» (5, с. 437; 36, с. 115–119).

Мак-видюк, мак-самосійка, польовий видяк (Papaver rhoeas L.). Мак, освячений на Маковія, використовували дівки-чарівниці як засіб від наврочення та від хитрощів відьми. Зокрема, мак-видюк бачить усі злі сили й має властивість не допускати їх до хати й на обійстя. Квітки маку юнки вплітали на Благовісника у косу, «щоб голова не боліла і волосся було пишним та не випадало». Кажуть, коли довго нема дощу, треба піти до кринички, посипати там маком — то буде дрібний дощ. А коли чарівниці всі разом сипнуть у криницю жменею — то буде злива. Мак-видюк додавали до їжі покійників — куті, такою кутею чаклували на Святій вечері. Мак-видюк — головна приправа до пісної їжі. Висіваючи мак, треба почухати голову і приказати: «Щоб головки в моїм маку були такі великі, як моя голова, і щоб маку було так багато, як багацько на голові волосся».

Мак червоний означає красу, молодість та їхню скороминущість. Вінок із червоних маків — символ дівочої чистоти, його порівнюють з білим світом.

З квітучим маком порівнюють і юнака-молодця. Незрілий мак дурманить голову, а тому став натяком на глупоту: «Їж, дурню, бо це з маком». Мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла (мак-видюк). «Як мак незчисленний — так рої бджіл вкриватимуть усі дерева», — кажуть, коли подають страви з маком (3, с. 32; 5, с. 437–438; 25, с. 61–70).

Материнка, духовий цвіт, лебідка, мокрина, чабрик польовий (Origanum vulgare L.) — символ материнської любові та здоров'я дітей. За зіллям ходили три рази до схід сонця, а, викупавши дитину, воду виливали на три плоти, три дороги, три межі.

Материнковий напій — давній ритуальний трунок. Ним кропили хлопці дівчат у ніч на Купала, щоб до тих не причепилася ніяка нечиста сила, щоб дівчата мали працьовиту вдачу. Вважалося, що та дівчина, яка вирощує та доглядає материнку, буде мати неабиякі таланти у ткацтві, вишиванні, малюванні. А що вже співатиме, то не наслухається її ні родина, ні сусіди, ні навіть сам соловейко. Коли мати зі сльозами на очах виряджала сина чи дочку в далеку дорогу, то як оберіг давала вишиваний рушник, у який загорнуто пучечок висушеної материнки. Вважалося, що материнка зберігає людям пам'ять про матір, батька, родину, нагадує про дитинство, юність та незабутнє перше кохання (3, с. 44; 5, с. 437–438).

Меліс, маточник, рійник, кадило. Медичні пам'ятки XV ст. характеризують цю рослину як засіб, що загострює розум, веселить серце, зігріває шлунок і зміцнює печінку. Тільки їсти треба трошки (близько трьох грамів) свіжого листя, якщо ж забагато, це викличе головний біль. За повір'ям, хто постійно носить при собі висушену рослину (корінь, листя й насіння), загорнуту в ганчірку, а зверху ще в шовкову тканину, того шануватимуть люди, і радість буде супроводжувати його. До кого така людина не звернеться, кожен радо допоможе їй (5, с. 439).

Молодило (Sempervivum ruthenicum Schnsttsp. et C.B.Lehm.) застосовували для охорони будівель від грози. Ця рослина вважалася улюбленицею бога-громовержця (3, c. 275; 5, с. 439).

М'ята (Mentha piperita L.) — оберіг дитини та її здоров'я. Вважалось, що аромат м'яти створює життєрадісний настрій та активізує роботу мозку. У піснях м'ята є символом самотності й строгості (жінка садить м'яту і говорить, що від неї «родинонька одріклася»). М'ята фігурує у піснях разом з рутою.

На Гуцульщині дим спалюваної м'яти вико­ристовували для підкурювань при болю у вухах. У Галичині її рекомендували як профілактичний засіб при епідеміях, особливо холерних (5, с. 439).

Нагідки, кроком, купачки жовті або городні (Calendula offiginalis L.) — добрий засіб від безсоння. З цією метою квіти рослини добавляли дітям у купіль, клали під голову, давали пити з молоком, вживали для підкурювання. Щоб вивести веснянки, пропонували мазь зі смажених на сметані нагідок. На Гуцульщині напар квітів давали замість чаю золотушним дітям, купали новонароджених, «аби були ладні», мили голову, коли боліла, лікували очні захворювання, рани, виразки та ін. (5, с. 439).

Нечуй-вітер (Hieracium aurantiacum L.) — чари для відвертання зазіхань іншої дівчини; охорона від водної стихії; з допомогою цієї трави можна зупиняти вітер і ловити рибу без невода. Рослину шукали в ніч з 31 грудня на 1 січня на берегах рік та озер. Видющі не можуть знайти нечуй-вітер; для цього потрібно просити сліпих, які відчувають присутність цього зела, наближаючись до нього, — їм «в очах коле». Якщо їм удавалося схопити цю траву не руками, а ротом, тоді вони отримували її силу (5, с. 439; 6, т. І, с.148).

Одолян, одолень-трава, валеріана (Valeriana officinalis L.) названа так тому, що «долає» всяку нечисту силу. Використовували її як оберіг сім'ї та дому. За свідченням народного «травника», хто знайде одолень-траву, той «вельми себе талант обрящет на земли»; відвар її допомагає від зубного болю, а також визнається за любовний напій, що пробуджує ніжні почуття в серці жорстокої красуні; з коренем одолень-трави обходили стадо, щоб жодна тварина не загубилася. Ті, хто відправлявся на чужину, мали запастися цією травою: «Куди не піде, багато добра знайде». Збираючись у далеку дорогу, обережні люди заклинали себе: «Їду я в чисте поле, а в чистім полі росте одолень-трава. Одолень-трава! Не я тебе поливав, не я тебе породив; породила тебе мати-сира земля, поливали тебе діви простоволосі, баби-самокрутки [тобто віщі діви]. Одолень-трава! Одолей ти злих людей: лихо б на нас не думали, погано не мислили: прожени ти чаклуна, ябедника. Одолень-трава! Одолей мені гори високі, долини низькі, озера сині, стрімкі береги, ліси темні, пеньки і колоди... Заховаю я тебе, одолень-трава, біля самого серця, на всім путі і на всіх дороженьках» (5, с. 440).

Осот, відьмине зілля, наголоватки, молочак (Cirsium vulgare (Savi) Ten.) знахарі рекомендували носити торговим людям: куди не підеш, там багато добра знайдеш і від людей честь буде, і велика слава на ту людину чекає.

Очерет (Phragmites ausnralis (Cav.)) хоч і насаджений Богом, проте ним заволоділи чорти, і очерет, як і осот, є їхньою господою. Кажуть, ніби чорт і по цей час ніяк не може згадати, що саме йому подарував Творець (5, с. 440).

Очиток, розхідник, заяча капуста (Sedum acre L.) вживали як протималярійний засіб. У вигляді компресів його прикладали до старих ран або лишаїв; один із найпопулярніших засобів при бронхітах (3, с. 280; 5, с. 440).

Папороть чоловіча (Druopteris filix mas (L.) Schott.) як і розмай-зілля, привертає та причаровує хлопців. Цвіте тільки раз на рік опівночі на Купала і охороняється нечистою силою.

Кому пощастить зірвати квітку, той має підкинути її вгору і, коли вона потім упаде на землю, сміливо треба починати там копати: під тим місцем буде скарб. Папороть знімає втому, додає бадьорості. Чарівну рослину називають також Перуновим вогнецвітом, вовчою травою (5, с. 440; 36, с. 119–124).

Парило, глекопар, грудник, зрад-зілля, лепельник, печінник, приворот, рип'яшки, серпник (Agrimonsa eupatorsa L.) разом з підмареником використовували для приготування «сонячного» напою. Його вживали на свята Калити, Коляди, Колодія, Купала. Ним частували і людей, виснажених тривалими недугами та довгим віком. На Купала цим напоєм молодь кропила три чи дев'ять кіл (через кожні три кроки від вогнища), які робили для того, щоби різне чортів'я не наблизилося до святого вогнища, де дівчата й хлопці веселились і очищали свої душі вогнем, напоєм та любощами (3, с. 292; 5, с. 440; 36, с. 46–47).

Перстач, підойма, поперечник, золотник, калган, дубравка, піддубник, кровляник (Potentilla L.) Про використання цієї лікарської рослини свідчать уже її вдалі народні назви. Поперечник — бо лікує біль у попереку; золотник — тому що вживався для лікування хвороби шлунка з однойменною назвою; підойма — бо мав властивість «піднімати силу», за що був прозваний ще «козацьким жень-шенем» (5, с. 440; 36, с. 57–59).

Петрів хрест, петрів батіг, сонцева сестра (Cichorium intybus L.) проганяє ворожу силу, вберігає від чарів. Його схований глибоко під землею масивний корінь деякою мірою нагадує хрест, тому цій рослині приписували божественне походження.

Півники (Iris pumila L.) оберігають обійстя від нечистих сил, як і півень, від якого походить назва квітки (5, с. 440).

Підмаренник (Galium dasypodum Klok.) має силу в боротьбі з нечистою силою та недугами, коли лихий дух проник глибоко в груди і не дає людині жити, коли він паморочить свідомість та виводить її з душевної рівноваги. На свята Калети, Колодія, Щедрого вечора, Купала той, хто бажає комусь щастя, здоров'я, кохання, дітей повну піч, кропить його напоєм підмареника і дає його пити. Старі повітки, млини, занедбані місця, на яких панують сичі, також кроплять цим напоєм та замовляють, щоб нечиста сила не поширювалася на села, поля та на добрих людей (5, с. 440).

Подорожник (Plantago lanceolata L.). Віддавна народна медицина застосовувала подорожник. Повсюдно свіжим листям рослини гоїли рани, нариви, опіки, прикладали при укусах бджіл та гадюк. Застосовували як засіб від пропасниці, а соком закапували очі, коли боліли (5, с. 440).

Полин (Artemisia absinthium L.) — оберіг від відьом і дідьків, а також від русалок та мавок на Русалчин Великдень, як і петрушка. Символ печалі, гіркоти життя.Полин використовували як засіб, що лікує жовтяницю, пропасницю, гоїть рани та зміцнює пам'ять.

Широке застосування мав також різновид полину, званий у народі чорнобиль, нехворощ, бильник, билиця (Artemisia vulgaris L.). Тяжкохворого купали у відварі чорнобилю, і якщо людина не видужувала на третій день, то помирала. Чорнобилем підкурювалися, щоб уберегтися від уроків. Під коренем чорнобилю шукали вуглики, які треба було проковтнути, а на їхнє місце покласти монету: тоді вбережешся від малярії.

У лікувальній магії як оберіг уживався ще один вид полину — «боже деревце», яке вирощували у квітниках біля хати (3, c. 285–286; 36, с. 153–155).

Приворотень (Alchemilla monticola Opiz). Цікавою особливістю цієї рослини є виділення краплин води, які збираються біля основи черешка. Знахарі збирали цю вологу і вважали її за приворотний напій.

Простріл-трава. Хто хотів, щоб дім був безпечний від грози та пожежі і щоб життя в ньому було щасливим, той мав зірвати простріл-траву і підкласти її під хату. Вона рятує від зурочень і заліковує рани, завдані гострою зброєю. Коли домашня худоба хворіла на простріл (падучу), то знахарі радили цю траву прив'язувати їй до рогів. Узагалі назву «простріл» давали різним травам, яких за формою можна було б назвати простріляними (5, с. 441).

Рожа-троянда, рожа городня, мальва (Alcea rosea L.) — квітка, що нагадує собою Сонце, квітка богині кохання Лади та її доньки — богині весни Лелі. Вона лідирує серед квітів і є символом добро­зичливості, достатку. Червона рожа — дівоча краса та чистота. «Цар-квітка» асоціюється з кров'ю і є символом Тільця-Тура, тобто неба.

Рожею, називалася якась богиня Сонце (29, с. 10–13), близька до водяного божества Дунаю.

Рожею, або ружею, крім троянди, називають шипшину, мальву, іноді руту. Але троянда панує над усіма. її зелень — це радість, колючки — печаль, квіти— слава. Вінок із троянд символізує життя: як квіти в'януть, так і людина никне (5, с. 442; 25, 33–45)

Розмай-зілля — любовне зілля, символ забуття, безнадії, розлуки. Його шукали в день Зільника Зилоти (5, с. 442; 6, т. II, с. 131).

Розрив-трава, ключ-трава, скакун-трава розриває всякий метал на дрібні шматки, вказує, де заховані скарби, і відмикає всі замки, замкнені нечистою силою. Якщо ж пучок її вкинути в горно кузні, то коваль більше не зможе працювати. Ця рослина дуже рідкісна, і самі знахарі дуже дорого за неї платять. Щоб дістати розрив-траву, потрібно опівночі, перед Купала, забратися в дикий чагарник і косити траву доти, доки переломиться залізна коса: це є знак, що лезо вдарилося у розрив-траву. В тому місці, де впав уламок коси, потрібно все зрізане зело зібрати і кинути у струмок або річку: звичайна трава плаватиме по воді, а розрив-трава — проти течії; тут треба її і хапати. Для того щоб знайти розрив-траву, при собі потрібно мати плакун-траву і папороть (5, с. 442).

Ромашка, роман-зілля, ромен-зілля, рум'янок, рум'янець, романок (Matricaria L.) — символ кохання. У «Зільнику» XVI ст. про неї мовиться як про засіб, що посилює зір і слух, зміцнює пам'ять та оберігає від чарів. Ромашку вживали при жовтяниці, як протималярійний засіб, також у вигляді купелі (3, с. 46, 187; 5, с. 442).

Рута (Ruta graveolens L.) — символ дівочості; також символізує тугу та гірке життя. У замовляннях від кровотечі рута займає проміжне місце між м'ятою-рутою і ружею. Є оберегом (5, с. 442; 36, с. 33–34).

Ряска (Lemna L.) та інша зелень, що плаває на поверхні ставків, вважається шкірою убитого водяника (2, с. 1092; 5, с. 442).

Ряст, первоцвіт (Corudalis Medic.); пролісок (Scilla bifolia L.) — один із видів рясту. За традицією, коли вперше побачиш навесні ряст, треба зірвати його, кинути під ноги і потоптати, примовляючи: «Топчу, топчу ряст, Бог здоров'я дасть», або: «Топчу, топчу ряст, дай, Боже, діждати і на той рік топтати!» «Топтати ряст» означає просити в Бога здоров'я, «не топтати рясту» — померти. З цими квітами пов'язано чимало повір'їв. Зокрема, первоцвіт вважається провісником дівочої долі. Якщо на Благовіщення дівчина, йдучи по воду, побачить цю квітку, то цього літа вона вийде заміж. Знайшовши в день свята пролісок, слід покласти його за пазуху, а принісши додому, поставити за оберег — «матимеш щастя». Проліски також кладуть у миску з водою і потім цією водою вмиваються — «на красу» (5, с. 442).

Самартин трапляється у повір'ях. Ця трава нібито має чотири листочки: один синій, другий жовтий, третій червоний, четвертий багряний. Самартин годиться для приворотних чарів. Правда, де росте така рослина і що вона собою являє, одні знахарі знають.

Собача кропива (Leonurus guinguelobatus Gilib.) виліковує сердечні рани, на що вказує одна з її місцевих назв — сердечник, сердечна трава (3, с. 290; 5, с. 443).

Сокирки (Consolida arvensis L.) — польове зілля, символ охорони полів та нив (3, с. 154; 5, с. 443).

Сон-трава (Pulsatilla latifolia L.) — символ таїни, снобачень і передбачень майбутнього, здебільшого нещасливого. Перші весняні трави, за повір'ям, аби бути здоровим, треба добре потоптати. На сон-траву приказують: «Щоб на той рік діждати еону топтати!»

Народні казки згадують про чарівне зілля чи корінь, за допомогою якого засинають на цілу зиму.

Сон-трава в народі пов'язується з тими рослинами, сік, відвар чи запах яких діють на людину запаморочливо: дурман, білена, дрема, горицвіт. Вважалося, щоб уві сні дізнатися про якусь таїну або побачити власну долю, то цю квітку треба класти під подушку.

Чарівники заготовляли сон-траву у травні, при її жовто-голубому цвітінні, з різними замовляннями та обрядами (5, с. 443–444; 36, 126–128).

Терлич-трава, тирлич-трава (Gentiana L.), як і мак-видюк, відганяє від обійстя нечисту силу. Цю рослину нібито створив сам Бог, і тому її бояться чорти. Росте тільки в Києві перед Купалом на Лисій горі; у цю ніч туди злітаються всі відьми, але добути терлич можуть лише ті, хто раніше добув плакун. «Тирлич та жаб'яча кістка смиряють гнів властей», — говорили знахарі. Крім того, ця трава наділяє здатністю літати на мітлі — головному засобі пересування відьом. Варто лише натертися тирличем попід пахвами. Чарівниці виготовляють з нього сік, що привертає любов, змиває з обличчя зморшки тощо. Скільки дівчина навесні відшукає кущів тирличу, стільки матиме женихів. Щоб причарувати собі гарного хлопця, дівчина опівночі або вранці на самого Купала йшла до лісу й шукала тирлич-зілля.

У Карпатах були дуже популярні високогірні полонинські трави — тирлич жовтий (джинджура, гінсура, свічурник жовтий) і тирлич хрещатий (джинджура, свічівник, свічка). Про цілющі властивості цієї рослини складали пісні й легенди (5, с. 444).

Трой-зілля, бобівник трилистий (Menuanthes trifoliata L.) росте за морем і може відвертати людину од відчаю. Щоб здобути його, треба мати троє коней (5, с. 444–445).

Фіалки (Viola) — радість, однак лілові фіалки — це невтішна туга за померлим. Вінок із цих весняних квітів могла носити тільки цнотлива дівчина (5, с. 445; 36, с. 110–113).

Чебрець, мала материнка (Thumus serpyllum L.) — забезпечує добробут родині, його використовували стародавні жерці під час богослужінь. Ним також обкурювали обійстя, лікували жовтяницю, брали з собою, коли від'їжджали на чужину, як символ рідного краю. Чебрець називають ще «богородицькою травою». З нього виготовляли напій, який вживали на Зелені свята, коли поминали небіжчиків, а також від пристріту, відьомських сил, на Купала, у горобині ночі тощо. Цим напоєм дівчата причаровували хлопців, які охололи до них; а ті, що «на порі», змазували ним себе, аби злі сили не зашкодили майбутньому зачаттю (5, с. 445; 30, с. 58).

Чистотіл, бордун, розтопасть, цинедонія, путинник, плодисток, цвінталія, бринзолія, бородавник, ластовичник, простудник, ранник, кривавичник (Chelidonium majus L.). Про популярність цієї рослини свідчить велика кількість її народних назв. Деякі з них вказують на лікувальні властивості рослини, етимологію інших пояснити важко. Широке побутування мала ця рослина як засіб від шкіряних недуг — висипок, бородавок, лишаїв, грибка, екземи тощо. Використовували чистотіл і як протималярійний засіб (5, с. 445).

Чортополох, бодяк, будяк, колючка, чортогон (Carduus L.) — трава, якою можна сполохати чортів; надійний засіб для заспокоєння тих, хто дуже бідкається за померлим; цю рослину називають ще дідовник, тому що вона присвячена «дідові» Перуну. Чортополохом проганяли злі сили, оберігали домашню худобу, стримували дівоче кохання. Зброя, натерта травою-колючкою, стріляє так влучно, що жодна пташка не ухилиться від того пострілу і жоден чаклун не спроможний замовити його (5, с. 446).

Шавлія (Salvia L.) зміцнює нерви, заспокоює тремтливі руки, люта пропасниця — й та перед нею одразу відступить. Шавлію вважали засобом, що сприяє довголіттю (5, с. 446).

Овочеві та зернові рослини. Гарбуз — ознака відмови. Вживання гарбузових страв заспокійливо діє на організм, стримує статевий потяг. Імовірно, що юнак, якому судився гарбуз, мусив якось і пригоститися ним, унаслідок чого інтерес до дівчини пропадав. Це було не образливо, а тактовно й мудро (5, с. 431).

Гречка (Fagopyrum esculentum) — втілення добробуту, достатку, а також асоціюється з бідністю та незгодами. «Топтати гречку» — блудодіяти. Найкращим часом для посіву гречки вважався кінець весни (переважно це робили на Лукерію Комарницю — 26 травня). Гречаний мед уважався найбільш цінним як за смаковими, так і за лікувальними властивостями. На Різдво, за одним із повір’їв, заборонялося вимовляти слово «гречка», бо у домі з'являться блохи завбільшки з насіння. Прислів'я: «Бліх багато — гречиха буде чорна». За легендою, гречку, як і виноградну лозу, Бог дарував людині, яка врятувалася від потопу.

Для отримання кращого врожаю у посівне зерно додавали гречку, освячену в день Успіння. Сіяли гречку опівдні або вранці в суботу, враховуючи напрям вітру, фазу Місяця, погоду. Подекуди вважали, що зірниці (блискавки без грому) опилюють цвіт гречки, що приводить до неврожаю. На Різдво, коли подавали кашу на стіл, усі піднімали своє волосся вгору, щоб так само високо росла гречка, просо і т. ін. Або вдаряли ложкою об ложку чи по лобі сусіда зі словами : «Киш, голуби, із проса, із гречки, киш!» (Гречишниця — міфічна істота, від якої залежав урожай. У полі, де росте гречка, живуть малята-мавки — гречухи.) (5, c. 432; 9, с. 235).

Горох — рослина, яка використовувалася в різноманітних обрядах та ритуалах, пов'язаних зі шлюбом і дітонародженням. Горох — одна з найдавніших культур.

У народних обрядах на честь Перуна (20 липня / 2 серпня) носили молот, обмотаний гороховою соломою. Сіяли горох також у день Перуна — Світлий четвер. Саджаючи хліб у піч, господиня кидала туди три горошини або стручок, бо вірила, що це охоронить хліб від усякого псування. У п'ятницю на Страсному тижні господар ішов у сад з мішком гороху і вдаряв ним плодові дерева: щоб на них було стільки ж плодів, скільки у мішку зерен. Горох — одна з основних страв на Свят-вечорі в переддень Різдва (5, 431).

Капуста. Вважалось, що капуста не буде боятися морозів і дасть великий врожай, якщо на розсаду її посіяти у день св. Явдохи чи Теплого Олексія; якщо насіння капусти взяти з собою на благовіщенську Всеношню, а повернувшись, відразу посіяти її на грядці. Вірили, що із розсади, посіяної на Похвальному (п'ятому) тижні Великого посту, вироста рахманна (велика, біла, тверда) капуста, яку гусінь не чіпатиме. Сіяли капусту в останні дні Страсного тижня, переважно у суботу, після того як посадять паску в піч, — «щоб капуста була здорова, як паска». Повір'я: дітей знаходять під листком капусти; їх приносить зайчик і саджає на грядці з капустою (5, с. 434).

Картопля, бараболя — культура, відома слов'янам з кінця XVII ст. Довгий час вважалася рослиною «нечистою», «чужою».

Час садіння картоплі пов'язували з днями тижня (сприятливі — середа і п'ятниця, несприятливий — субота). Вважалося, що коли саджати картоплю у перші дні після Місяця уповні — згниє. На Полтавщині не саджали картоплю у Вербну неділю — «буде як верба». На Поліссі як закінчували копати картоплю, різали півня, робили «бороду»; засипали у погріб у той день тижня, на який припадали Різдво, Голодна кутя або Петрів день (5, с. 434).

Кріп. Запах цієї рослини запобігає злим чарам, а тому його бояться відьми. Кропом очищали організм та обійстя від усякої нечисті (5, с. 435; 50, с. 133).

Морква (Daucus carota L.) вживалася для лікування жовтяниці. Щоб вона мала цілющі властивості, треба було йти на грядку з закритими очима, рвати, теж заплющивши очі та читаючи молитву, і обов'язково освятити її на Спаса (5, с. 439; 9, c. 235).

Огірок. Побачивши перший цвіт на огірках, господиня перев'язувала його червоною ниткою, вирваною зі свого пояса, й примовляла: «Як густо цей пояс в'язався, щоб так і мої огірки густо в'язались у пуп'янки в огудині!» Коли ж, незважаючи на це, буває багато пустоцвіту, тоді дбайлива городниця намагається знайти де-небудь загублений личак і волочить його ногою, приказуючи: «Як густо цей личак плівся, щоб так і мої огірки густо в'язались в огудині!» А щоб молоді огірки та й взагалі всяку зелень не поїдала гусінь, городину садили натщесерце (5, с. 440).

Петрушка, як і полин, оберігає від мавок і русалок на Русалчин Великдень (5, с. 440).

Хлібні злаки: пшениця (Triticum) у весільних піснях — наречена, а овес — жених. Під пшеницею розуміється образ дівчини, як під житом (Secale) образ вдови.

У деяких місцевостях відвар вівса додавали до першої купелі немовляти, «щоб було багатим і плідним, як овес». Дуже поширеним був спосіб лікування скарлатини: хворого поїли юшкою з вівса і вигрівали на печі, яку вистеляли соломою і поливали відваром вівса. Порошком перепаленого жита присипали сухий лишай, а житнє борошно разом із бузиновою корою застосовували при набряках. Лікувальні властивості приписували і хлібові. На Київщині та Полтавщині свіжі рани заліплювали хлібним м'якушем, ним викачували опухлі залози при золотусі. Гарячий хліб притискали до лишаїв, бородавок, клали у дупло болючого зуба. На Волині вважали, що якщо мати-годувальниця з'їсть окраєць хліба, який після заходу сонця кинули до криниці і вийняли до схід сонця, то в неї буде багато молока (5, с. 441).

Хміль (Humulus lupulus L.) — символ родючості, молодого буяння. Хміль також є символом війни, хоробрості та відваги, гнучкості та розуму, як і інші повзучі рослини: горох, квасоля, льонок. Існує звичай: коли молода іде на вінчання, мати обсипає її хмелем (5, с. 444; 115–120; 36, с. 98–100).

Хрін, посвячений на Великдень, має здатність охороняти родину від усяких захворювань та забезпечувати добрим здоров'ям (5, с. 445; 36, с. 141–142).

Цибуля (Allium cera L.), як і часник, вживалася як охоронний засіб від пошесті, мору. Цибулю рекомендували вішати в хаті під стелею, вважаючи, що вона очищує повітря. Щоб зашкодити злим діям чаклуна по дорозі до вінця, мати молодої або близький родич зав'язували у ганчірку головку цибулини або часнику і клали у кишеню молодої. За повір'ям, якщо цибулина у кишені почорніла, значить цибуля врятувала молодого і молоду від напущеної причини (5, с. 445).

Часник, як і полин та любисток, є оберегом від відьом­ських зазіхань, а також проти чарів та зурочень, оскільки «всю заразу відганяє». Його подекуди вплітали у коси молодої перед вінчанням. Ним натирали тіло, носили на шиї, вішали над колискою немовляти. Перед тим як нести дитину хрестити, мати жувала зубець часнику і «хукала» на неї. У Свят-вечір був звичай класти перед кожним по головці часнику і по 12 цибулин у сіно, яким встеляють стіл; робилось це для того, щоб уберегтися від хвороб і злих духів та «забезпечити щасливе розмноження рідні».

Ще в Київській Русі часник використовували як охоронний засіб від «морового повєтрія». У давнину пили на честь язичницьких богів, кладучи в чашу часник. Відомі уявлення й про те, що часник походить із зубів баби-чаклунки. Коли померла ця баба і її поховали, то з зубів, які в неї випали, на могилі виріс часник, через що його гріх їсти. Часник не годиться їсти особливо проти ночі, бо тоді ангел обминатиме хату за дванадцять дворів, а хто наїсться цибулі, від того ангел відступиться на десять днів (5, с. 445).

Список використанних джерел

48