Тема 1. Соціальна політика як функція державного управління та її складові
ПЛАН ЛЕКЦІЇ
Ключові слова і терміни соціальної політики держави.
Суб’єкти, об’єкти, принципи та механізми реалізації соціальної політики.
Держава та її роль в реалізації соціальної політики.
3.1. Генезис соціальної держави.
3.2. Соціальна політика сучасної держави.
Соціальна політика і соціальна справедливість.
Опорно-логічний конспект теми
1. Ключові слова і терміни соціальної політики держави
Для розуміння сутності соціальної політики держави роль ключових відіграють такі слова і терміни: «соціальні потреби», «соціальні відносини», «соціальні процеси», «соціальна політика», «соціальне управління», «соціальні нормативи», «соціальні стандарти».
Соціальні потреби — це вираз або вияв соціальних очікувань та запитів індивідумів та соціальних груп у суспільстві на певному рівні його розвитку. Потреби у міру їх усвідомлення перетворюються на інтереси, що, у свою чергу, стимулює індивідів та соціальні групи на досягнення мети.
Потреби можна зобразити у вигляді такої піраміди (рис. 1.1):
Всі потреби класифікуються: за сферами діяльності; за об’єктами; за функціональною роллю; за суб’єктами.
Рис.1.1. Піраміда життєво необхідних потреб індивіда
Соціальні відносини — це відносини між групами людей, що різняться своїми засобами буття, займають різне положення у суспільстві та беруть неоднакову участь у його економічному й політичному житті.
Соціальні відносини — це відносини рівності та нерівності людей у їхній спільній діяльності. Вони можуть носити характер співпраці або конфлікту.
Соціальні відносини пов’язані з нерівноцінними можливостями та умовами існування й розвитку особистості залежно від причетності до соціальної спільноти або групи (рис. 1.2).
Вищою метою соціальних відносин є досягнення соціальної справедливості.
Соціальні процеси — це послідовні зміни стану, елементів соціальної системи під впливом внутрішніх та зовнішніх умов.
Соціальні процеси поділяють на процеси функціонування (вони забезпечують відтворення об’єкту соціальної системи), процеси розвитку (вони обумовлюють перехід об’єкта до нового (якісного) стану. Але розвиток може бути як прогресивним, так і регресивним (рис. 1.3).
Через розв’язання соціальних протиріч і проблем здійснюється реалізація соціальних процесів. Останні потребують соціального управління.
Рис. 1.2. Соціальні відносини особистості
Соціальне управління — це різновид управління, функцією якого є забезпечення та реалізація потреб прогресивного чи регресивного розвитку суспільства та його підсистем. Зміст соціального управління полягає у формуванні критеріїв та показників соціального розвитку, розробка заходів щодо реалізації соціальних проблем, використання засобів вирішення соціальних проблем.
Рис. 1.3. Напрями розвитку соціальних процесів
Соціальне управління має багато підсистем і здійснюється через державну політику, яка втілюється у життя на всіх рівнях соціального буття.
Суб’єктом соціального управління є система соціалізованих органів (державних, громадських), а об’єктом — особистість, соціальні групи, суспільство.
Стадії соціального управління:
1) прогнозування;
2) практикування;
3) планування;
4) регулювання;
5) керівництво.
Засоби соціального управління:
1) економічні;
2) адміністративні;
3) ідеологічні;
4) соціально-психологічні;
5) специфічно соціальні.
Соціальне управління по-іншому називають державною політикою.
У свою чергу державна політика — це сума актів публічної діяльності, які уряд здійснює через свої органи і які мають вплив на громадян держави. Або, по-іншому, — це організована цілеспрямована діяльність держави та її органів на всіх рівнях влади, що забезпечує регулювання певних відносин і впливає на різні сторони життя людей (рис. 1.4).
Соціальна політика — це важлива складова внутрішньої політики держави, яка втілюється в життя через соціальні програми і на практиці реалізує відносини в суспільстві в інтересах і через інтереси основних соціальних груп населення.
Визначальною у соціальній політиці є діяльність держави, спрямована на регулювання, стабілізацію і розвиток соціальних відносин у суспільстві та реалізацію (задоволення) соціальних потреб людини.
Соціальна політика має завдання по розробці заходів щодо збереження та укріплення існуючого суспільного устрою, або заміни його новим (прогресивним або регресивним).
Завдання соціальної політики — це діяльність державних та громадських інститутів, суспільних груп та окремих осіб (суб’єктів соціальної політики), спрямована на реалізацію соціальних потреб людини, що забезпечують її життєдіяльність та розвиток як соціальної істоти на основі відносин принципу соціальної справедливості при беззастережному дотриманні її громадянських прав та свобод.
Рис. 1.4. Визначальні елементи соціальних відносин у соціальній політиці
Соціальна політика у суспільстві втілюється через соціальні програми, кінцевою метою яких є задоволення соціальних потреб на більшому чи меншому рівні. Для розробки соціальних програм і оцінки їх виконання потрібні соціальні нормативи і державні соціальні стандарти.
Соціальні нормативи і соціальні стандарти пов’язані з процесами соціального управління і використовуються у розробці основ соціальної політики.
Соціальні нормативи — це певні регламентовані значення соціальних показників, що виражають систему типових вимог соціальних суб’єктів до соціальних об’єктів з метою забезпечення відтворення і розвитку суспільства як цілого, та розв’язання його соціальних проблем.
Соціальні стандарти — встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних соціальних гарантій в даній державі.
Для оцінювання соціальної політики використовують ряд показників:
- соціально-демографічні (кількість населення, його склад за віком, статтю, соціальним станом, особливості відтворення й міграції населення);
- узагальнені показники добробуту населення (валовий національний продукт на душу населення, обсяг фондів невиробничого призначення, сукупні ресурси для споживання);
- показники, що характеризують умови і оплату праці (темпи скорочення ручної праці, підвищення кваліфікації робітників, оплата праці);
- показники розвитку сфери послуг;
- показники зростання доходів і споживання населення (динаміка й структура реальних доходів населення, обсяг продажу товарів на душу населення; споживання продуктів харчування й непродовольчих товарів);
- показники, які оцінюють результативність соціальної політики (рівень та якість життя населення).
Рівень та якість життя є інтегрованими показниками соціально-економічного розвитку країни.
Рівень життя населення відображає міру задоволення матеріальних, соціальних і духовних потреб людей, що забезпечується сукупність матеріальних і соціальних умов життя. До основних елементів, що визначають рівень життя, належать: рівень і структура споживання матеріальних благ; рівень споживання послуг, рівні охорони здоров'я, освіти, культури, соціального забезпечення, фізкультури, а також рівень забезпечення житлом.
Для визначення і оцінювання рівня життя у країнах ООН запропонувала у 1990 році застосовувати поняття "індекс розвитку людського потенціалу" або "індекс людського розвитку (ІЛР)". ІЛР формують такі складові: тривалість життя населення; рівень освіти, обсяг валового внутрішнього продукту (ВВП) на душу населення. При цьому для кожної компоненти задано граничні (мінімальні й максимальні) значення, за якими оцінюється рівень життя населення в тій або іншій країні, тобто рівень цивілізованості країни. Так, граничні значення тривалості життя становлять від 25 до 85 років; рівня освіти - від 0 до 100% (стосовно кількості років, що провів у режимі навчання "середній громадянин" після 15 років); ВВП на душу населення - 200...4000 доларів США. Отже, рівень життя населення за показником ІЛР вважається низьким, коли ІЛР є меншим за 0,5, і відносно високим, якщо ІЛР становить 0,9 - 1 [7].
Для формування заходів та оцінювання результативності соціальної політики у світовій практиці використовують також показник індексу вартості життя, який являє собою індекс роздрібних цін спеціального набору товарів і послуг, що входять у бюджет середнього споживача ("споживчий кошик") і становлять прожитковий мінімум.
Поняття якості життя конкретизує категорію "рівень життя". В ООН, наприклад для оцінювання якості життя запропоновано індекс якості життя, який характеризує: рівні освіти й медичного обслуговування, тривалість життя, ступінь зайнятості населення; його платоспроможність, доступ до політичного життя та ін. Конкретними показниками якості життя є кількість автомобілів, телевізорів, квадратних метрів житла, лікарняних ліжок на одну людину (на одну тисячу населення), якість медичного обслуговування тощо.
Одним з найважливіших показників рівня життя населення, його добробуту є реальні доходи населення, на основі яких прогнозуються загальний обсяг, структура й динаміка споживання населенням матеріальних благ і послуг, склад і джерела доходів населення, розміри й рівні диференціації доходів окремих соціальних груп.
З метою забезпечення відповідного життєвого рівня держава підтримує ті верстви населення, які можуть зазнавати негативного впливу ринкових процесів, тобто соціально захищати населення. Соціальний захист охоплює заходи щодо надання правової, фінансової, матеріальної допомоги окремим громадянам (найбільш незаможнім верствам населення), а також створення соціальних гарантій для економічно активного населення. Практично соціальний захист населення є комплексом законодавчо закріплених гарантій, які протидіють дестабілізуючим життєвим факторам: інфляції, економічному спаду, безробіттю. Отже, соціальний захист - це система законодавчих, економічних, соціальних і соціально-психологічних гарантій.
Метою державної політики є забезпечення істотного підвищення рівня життя громадян нашої країни. Його показники слід орієнтувати на рівень добробуту населення, досягнутий у розвинутих країнах. Виконання такого завдання передбачає прийняття відповідних програм на довгострокову перспективу, конкретизованих на кожний визначений період. При цьому слід усвідомлювати: таких результатів можна досягти лише за умов, що Україна за рівнем економічного розвитку досягне потенціалу розвинутих держав.
Прийняття виваженої програми, спрямованої на досягнення значного підвищення добробуту українських громадян, слід віднести до важливих чинників розвитку нашої країни. Її виконання має забезпечити консолідацію суспільства, інтеграцію інтересів громадян і владних структур, зміцнення їхньої співпраці, активізацію розвитку творчої активності населення. Важливо й те, що виконання перелічених завдань сприятиме підвищенню відповідальності уряду. Необхідно активізувати діяльність не тільки з розроблення, а й із забезпечення фінансування та виконання прийнятих програм.