Народ-власник – не платник податків.

Оскільки держава - це народ, що проживає на своїй території (тобто, народ зі своїми об'єктами права власності (земля, ресурси…), то народ (жителі), як єдине первинне джерело влади, первинний власник (об'єктів) власності землі, ресурсів.., первинний реєстратор, не є платником податків, зборів.

Це народу повинні платити податки, збори юридичні особи, які не є власниками власності Українського народу (державної й комунальної власності), за користування землею, ресурсами…

І тут немає нічого дивного - держава Україна ж не платить податки. А держава Україна - це і є Український народ (громадяни України всіх національностей) з територією України (земля, ресурси…).

А платниками податків є тільки юр.особи - комерційні суб'єкти права й громадяни, які працюють в даних юр.особах (роботодавці ж ці податки й збори відраховують із зарплати в працюючих у них громадян).

І кожний громадянин, як представник Українського народу (народу України), повинен одержувати, як співвласник власності Українського народу (народу України), на свій персоніфікований рахунок належні гроші за те, що юр.особи користуються власністю Українського народу (народу України). Ці ж юр.особи повинні платити податки, збори, вносити платежі за користування загальнонародною землею, ресурсами…

Це все підтверджується Конституцією й Декларацей "Про державний суверенітет України".

ДЕКЛАРАЦІЯ "Про державний суверенітет України" N 55 - XІІ від 16 липня 1990 року Верховної Ради Української РСР, п.п. 2, 3, 6 і 9 розділу VІ. ЕКОНОМІЧНА САМОСТІЙНІСТЬ установлює, що:

"Народ України має виключне право на володіння, користування й розпорядження національним багатством України.

Земля, її надра, повітряний простір, водень і інші природні ресурси, які перебувають у межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу й виняткової (морський) економічної зони, увесь економічний і науково-технічний потенціал, який створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки й використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.

Підприємства, установи, організації й виробничі одиниці, розташовані на території Української РСР, вносять плату за використання землі, інших природних і трудових ресурсів, відрахування від валютних вступів, а також платять податки в місцеві бюджети".

Декларація є основою для нової Конституції, законів України".

Відповідно до глави 2 "Економічна система" ст. 10 і ст. 11 Конституції Української РСР, яка діяла на момент прийняття ДЕКЛАРАЦІЇ "Про державний суверенітет України" було встановлено, що:

"Стаття 10. Основу економічної системи України представляє соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності.

Соціалістичною власністю є також майно профспілкових і інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Держава опікує соціалістичну власність і створює умови для її збільшення".

Стаття 11. Державна власність - загальне придбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності.

У виключній власності держави (загальнонародної власності) є: земля, її надра, води, ліси. Державі (народу України) належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві й сільському господарстві, засобу транспорту й зв'язки, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних і інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави".

Згідно із частиною 9 Закону України УКРАЇНСЬКОЇ РАДЯНСЬКОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ РЕСПУБЛІКИ "Про зміни й доповненнях Конституції (Основного Закону) Української РСР" була припинена дія глави 2 "Економічна система" і було встановлено, що:

"9. Припинити дія глави 2 "Економічна система", глави 16 "Державний план економічного й соціального розвитку Української РСР" і глави 17 "Державний бюджет Української РСР до прийняття нової Конституції Української РСР".

А с 13.07.1996 року - дня набуття законної сили Конституції України - загальнонародна власність громадян Української РСР перейшла до власності Українського народу - громадянам України всіх національностей і власності територіальних громад - жителів сіл, селищ, міст:

- Українського народу на 24.08.1991 року на "землю (основне національне багатство), її надра, атмосферне повітря, водень і інші природні ресурси, які перебувають у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виняткової (морський) економічної зони, які є об'єктами права власності Українського народу (ст.13 і 14 Конституції України)";

- територіальних громад сіл, селищ, міст на "рухоме й нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші засоби, землю, природні ресурси, які перебувають у комунальній власності (ст.ст. 142 і 143 Конституції України).

Відповідно до Положення про паспорт громадянина України ... з ПОСТАНОВИ Верховної Ради України 26 червня 1992 року N 2503 - XІІ " Паспорт громадянина України є документом, який засвідчує особу ВЛАСНИКА... України".

Отже, кожний із громадян України є, по-перше, власником 1/46 - мільйонної частини у власності Українського народу держави, а по-друге, як житель територіальної громади, на території якої він проживає, власником 1/N - ної частини територіальної громади, та взагалі, власником національного багатства (загальнонародної власності) держави Україна.

І тому логічним є те, що платниками податків є підприємства, установи, організації й виробничі одиниці, розташовані на території України, і вони ж вносять плату за використання землі, інших природних і трудових ресурсів, відрахування від валютних вступів, тому що ці юридичні особи на відміну від громадян України не є власниками власності ні держави, ні територіальних громад, згідно з ДЕКЛАРАЦІЄЮ "Про державний суверенітет України" N 55 - XІІ від 16 липня 1990 року й ст.13-14, 142-143 Конституції України.

Виходячи з пунктів 6 і 9 розділу VІ "ЕКОНОМІЧНА САМОСТІЙНІСТЬ" ДЕКЛАРАЦІЇ "Про державний суверенітет України" N 55 - XІІ від 16 липня 1990 року, що платниками податків у місцеві бюджети є підприємства, установи, організації й виробничі одиниці, розташовані на території Української РСР і вони ж вносять плату за використання землі, інших природних і трудових ресурсів, відрахування від валютних вступів. А Декларація є основою для нової Конституції. Тому ч. 1 статті 67. Конституції України "Кожний зобов'язаний платити податки й збори в порядку й розмірах, установлених законом", для тих, хто працює винятково у вищезгаданих платників податків підприємств, установ, організацій і виробничих одиницях, розташованих на території Української РСР.

Тобто , ч. 1 статті 67 КУ конкретизується п.п. 6 і 9 розділу VІ. "ЕКОНОМІЧНА САМОСТІЙНІСТЬ" ДЕКЛАРАЦІЇ "Про державний суверенітет України".

(Ч. 1 ст. 67 КУ. Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Розділ 6 «ЕКОНОМІЧНА САМОСТІЙНІСТЬ» Декларації «Про державний суверенітет України».

П. 6 Підприємства, установи, організації та об'єкти інших держав і

їхніх громадян, міжнародних організацій можуть розміщуватись на

території Української РСР та використовувати природні ресурси

України згідно з законами Української РСР.

п. 9 Підприємства, установи, організації та виробничі одиниці,

розташовані на території Української РСР, вносять плату за

використання землі, інших природних і трудових ресурсів,

відрахування від валютних надходжень, а також сплачують податки до

місцевих бюджетів.

Окончание Декларации: Декларація є основою для нової Конституції, законів України і

визначає позиції Республіки при укладанні міжнародних угод.

Принципи Декларації про суверенітет України використовуються для

укладання союзного договору.)

Також, і громадянин України- Підприємець не є платником податків - докладніше дивитеся тут http://pravoprostir.com/wp-content/uploads/2012/12/Громадяни-не-платники-податків1.doc (вищенаведене підтвердження взяте із цього документа).

По ч. 2 ст. 67 КУ. «Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом».

А обов'язок подавати декларації, необхідна для того, щоб держава знала, чи має людей достатній життєвий рівень для себе й своєї родини (ст. 48 КУ. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.).

Якщо не має, то така людина повинна одержувати від держави соціальну підтримку - доплачувати йому повинна держава з Держбюджету (ч. 3 ст. 46 КУ. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом).

Страхові внески вносяться юр.особами й громадянами, які працюють у цих юр.особах - за аналогією з оплатою податків і зборів по ст. 67 КУ (правова підстава - п.п. 6 і 9 розділу VІ. "ЕКОНОМІЧНА САМОСТІЙНІСТЬ" ДЕКЛАРАЦІЇ "Про державний суверенітет України"). Роботодавці ж ці внески й відраховують із зарплати в працюючих у них громадян.

(Стаття 46 КУ. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.)

* * *