6. Теорія систем допомагає визначити цілий ряд особливостей соціальної служби як організації:

• Складність йде не від великої кількості компонентів, частин, а від складності взаємодії компонентів організації;

• Кожен компонент соціальної служби є неподільним;

• Кожен компонент в своєму зв’язку із зовнішнім середовищем діє як представник цілого;

• При змінах у зовнішньому середовищі та внутрішньому стані організації зберігається набір компонентів;

• Внутрішня послідовність та паралельна переробка інформації в соціальні службі;

• Вертикальні та горизонтальні зв’язки між елементами, компонентами системи та зовнішнім оточенням соціальної служби.

Складність соціальної служби як системи в тому, що їм притаманний дух протиріч як в системах прибуток – рефлекс.

7. Процесуальний та інституціональний аспекти організації соціальної роботи.

Поняття «організація» соціальної роботи вживається у двох аспектах: процесуальному – коли організація означає взаємодію людей між собою; інституціональному – коли організація означає певну групу людей, що спільно досягають загальних цілей. Природа організації випливає з природи людської діяльності, адже для досягнення своїх цілей люди повинні об'єднуватися, отримуючи при додаткові можливості у вигляді ресурсів організації, а також беручи на себе додаткові зобов'язання і відповідальність за свої дії. Тому зазвичай, розуміння менеджменту не лише керівниками, а й усіма спеціалістами соціальної роботи, досить важливе для ефективної діяльності організації.

Процесуальний аспект поняття «організації» соціальної роботи фокусує увагу на аналізі, моделюванні на взаємодії людей між собою, взаємодії спеціалістів, керівників організацій, громадян тощо. При взаємодії потрібно враховувати те, що сучасні спеціалісти соціальної роботи вирішують різнопланові завдання в багатьох сферах життєдіяльності сучасного суспільства, на різних соціальних рівнях: одні інтенсивно займаються організацією надання послуг, відшукують фінансові ресурси, проектують, планують соціальну роботу, навчають майбутніх спеціалістів та волонтерів; інші працюють з сім’ями, групами, з людьми літнього віку, з дітьми девіантної поведінки тощо, тобто, з тими із нас, хто з певних причин не здатний самостійно вирішувати те чи інше питання нормальної життєдіяльності; окремі спеціалісти консультують у медичних закладах, працюють реабілітологами та трудотерапевтами в стаціонарних уста новах, соціальними педагогами, тобто, використовують соціальну роботу в організаціях інших професійних груп, тим самим розширюючи можливості допомоги, підтримки людей нужденних.

Такий різновид взаємодії в соціальній роботі, з одного боку, дозволяє усвідомлювати широкий спектр соціальної проблематики, з іншого – розглядати перепони для визначення сутності, функціональних характеристик соціальної роботи. Суперечливий, діалектичний характер соціальної роботи, постійна зміна параметрів, у рамках яких вона існує, закономірно гальмують формування сталого визначення організаційної системи. В умовах переходу суспільства до соціально орієнтованої ринкової економіки перед організаційною системою соціальної роботи постають нові завдання, які, на наш погляд, передбачають спрямування процесів взаємодії учасників соціальної роботи на активізацію, ініціативу та вдосконалення, а саме:

• здійснення переходу від держави, що декларує готовність вирішувати соціальні проблеми, до самої людини, зробивши її становище більш самостійним та незалежним;

• створення умов, у яких клієнти зможуть максимально проявити свої можливості і отримати все, що їм належить по закону;

• допомога, адаптація та реабілітація людей в суспільстві;

• створення умов, при яких людина (не виключаючи фізичні вади, душевний надрив, життєву кризу) може жити, зберігати відчуття власної гідності, поваги до себе з боку оточуючих;

• досягнення такого результату, коли необхідність у допомозі з боку соціального працівника у клієнта відсутня.

Закономірності соціальної роботи та стратегії дій спеціаліста

Підставою для класифікації закономірності можуть бути:	Організаційні стратегії соціального працівника по відношенню до клієнта
Клієнт соціальної служби. В такому випадку потрібно говорити про закономірності збереження та реабілітації соціального здоров'я	Стратегія, що націлена на безпосередні зміни через вплив на базовий, наявний рівень
Механізми впливу середовища на клієнта соціальної роботи. В такому випадку ми говоримо про закономірності формування соціально-педагогічно-медичного впливу громади на індивіда	Стратегія стимулювання клієнта до зміни базових дій, поведінки
Характер взаємодії суспільства і людини. В такому випадку ми говоримо про закономірності формування та споживання соціальних послуг	Стратегія на внутрішні зміни, що можуть призвести до змін у поведінці

Отже організація соціальної роботи – це організація ефективного співробітництва, взаємодії, взаємовпливу, взаємозв’язку багатьох різних людей. Для того, щоб «спільна праця» була продуктивною, потрібно налагоджувати взаємоприйняті відносини. Не завжди найкращою формою взаємовідносин є командування, розпорядництво. Продуктивною формою взаємовідносин дедалі частіше визначається співпраця, в якій кожен з учасників соціальної роботи бере на себе певні зобов’язання і відповідальність. Відносини, які виражаються формулою «робота через інших», у наш час при потребі в ефективному менеджменті змінюються на відносини «робота з іншими»; керована вертикаль перетворюється на керовану горизонталь.

Інституціональний аспект «організації» соціальної роботи фокусує увагу аналізу та моделювання на певну групу людей, які спільно досягають визначеної мети. Щоб бути успішною впродовж тривалого часу, щоб вижити і досягти своїх цілей, організація (як інституція) має бути результативною та ефективною. Результативність виявляється тому, що «робляться правильні справи», тобто, виробляються цілі, які відповідають конкретним важливим потребам суспільства, громади, організації. Ефективність є наслідком того, що «справи робляться правильно», тобто, з належною якістю, за витрат, що забезпечують конкурентоспроможність організації соціальної роботи тощо. Отже, результативність (дієвість) – це основа успіху. І лише після досягнення успіху йдеться про ефективність (продуктивність) як умову виживання (по мінімуму) та розвитку (по максимуму) організації. Звичайно, виявити, до якої «групи» належить та чи інша діяльність, не дуже просто: потрібен спеціальний аналіз та облік. Збалансування результату та ефективності в соціальній роботі досягти також важко, а за недосягнення цілей або перевитрату ресурсів доводиться обов’язково відповідати. Приступаючи до практичного розв’язання цієї проблеми, слід вирізнити два її аспекти: структурний і функціональний. Структурний полягає у тому, щоб знайти напрями діяльності. Важливим інструментом менеджменту виступає стратегічний менеджмент. Функціональний аспект пов’язаний із раціональним поєднанням у поточній діяльності прагнення будь-якою ціною досягти вже обраної за допомогою структурного аналізу мети (цілей), з одного боку, і потрібними для цього ресурсами з іншого. Іншими словами: використання структурного підходу пов’язане з досягненням результатів у зовнішньому середовищі організації; при функціональному підході – увага фокусується на внутрішньому середовищі організації.

Будь-яка організація соціальної роботи завжди потребує ресурсів, обсяг яких ніколи не є достатнім. Тому ніколи менеджери соціальної роботи не можуть усунутися від прийняття рішень щодо розподілу ресурсів. Обґрунтований розподіл ресурсів потребує розробки, затвердження, виконання відповідних правил, процедур, процесів соціальної роботи. Головне полягає у тому, щоб система розподілу обмежених ресурсів не викликала заперечень, супротиву у спеціалістів соціальної роботи та не комфортності у клієнтів.

Керування рідко має справу з організаціями, що мають тільки одну мету. Менеджмент соціальної роботи має враховувати наявність великої кількості цілей, які реалізуються в організаціях соціальної роботи. Деякі з них притаманні всій організації, частина – відповідним компонентам організації; за окремими цілями можуть стояти окремі спеціалісти та групи клієнтів. Саме тому менеджмент соціальної роботи буде значною мірою зруйнований, якщо різні цілі не будуть узгоджені між собою.