10. Визначте поняття, вимірники і фактори економічного зростання

Економічне зростання — основний показник розвитку і добробуту будь-якої країни — є однією з головних макроекономічних цілей, досягнення якої зумовлене необхідністю випереджаючого зростання національного доходу в порівнянні із зростанням чисельності населення для підвищення рівня життя в країні.

Збільшення кількості і якості ресурсів та вдосконалення технологій забезпечують можливість економічного зростання.

Графічна інтерпретація ек. зрост:

1)зміщення праворуч довго строк. сук.пропозиції

2 )зміщення праворуч кривої виробничих можливостей з АВ до СD.

Е кономічне зростання означає:

1) збільшення реального ВВП (ЧВП або НД) в абсолютних вимірниках за певний проміжок часу;

2) збільшення реального ВВП (ЧВП або НД) в розрахунку на душу насе­лення;

3) збільшення реального ВВП (ЧВП або НД) в розрахунку на одного зайнятого.

Еко­номічне зростання завжди вимірюється річними темпами зростання за фор­мулою:

де   та   — відповідно, реальний ВВП (ЧВП або НД) у поточному та базисному роках

існує дві складові економічного зростання: екстенсивна (коли збільшується кількість залучених у процес виробництва ресурсів) та інтенсивна (коли зростає їхня віддача, або ефективність використання). У відповідності з цим, вирізняють дві групи факторів економічного зростання:

1) екстенсивні фактори —

• збільшення чисельності зайнятих,

• збільшення фізичного обсягу капіталу;

2) інтенсивні фактори —

• технологічний проґрес,

• рівень освіти та професійної підготовки кадрів,

• економія за рахунок зростання масштабу виробництва,

• покращення розподілу ресурсів,

• законодавчі, інституційні та інші фактори.

11. Проаналізуйте модель економічного зростання Харода

Модель Р. Харрода доводить, що темпи економічного зростання залежать від частки нагромадження (заощадження) в національному доході і відповідно – величини капіталовкладень (інвестицій). Для щоб в економіці постійно мала місце динамічна рівновага, повне використання наявних ресурсів і поступальний, без різких коливань розвиток, необхідно підтримувати відповідні темпи економічного зростання. Необхідною умовою останнього є постійне і систематичне державне регулювання економіки. 

   Модель Р. Харрода виходить із рівності інвестицій і заощаджень (приватних і корпоративних), а також з наявності ефекту акселератора (прискорювача). Дія останнього полягає в тому, що зростання доходу породжує значно більші обсяги інвестицій. Акселератор можна зобразити наступним чином:

   де а акселератор; I_t - нові інвестиції за даний період; Y_t - дохід за даний період; Y_t-1 - дохід за попередній період.

   Впровадження в практику економічних досліджень поряд із мультиплікатором принципу акселератора стало суттєвим розвитком кейнсіанства. Принцип акселерації був висунутий в 1913 р. А. Альтафоном і Дж. М. Кларком в 1919 р. Вперше ідею взаємодії мультиплікатора і акселератора запропонував в 1939 р. П. Самуельсон.

   Також Р. Харрод поділив всю економіку на два сектори: сектор, де виробляються споживчі блага і сектор, де виробляються інвестиційні блага.    В цілому модель Харрода включає в себе систему з трьох рівнянь:

   де g – фактичний темп економічного зростання (grows – зростання), g_w – гарантований темп економічного зростання (warranted–гарантований), g_n –природній темп економічного зростання (natural – природній), c – капітальний коефіцієнт, або коефіцієнт капіталомісткості (відображає „інвестиційну ціну” приросту доходу), c_r – необхідний коефіцієнт капіталомісткості, s – частка заощаджень в національному доході, або схильність до заощадження.     Фактичний темп економічного зростання (g) – відображає реальний стан справ. Наведені в рівнянні коефіцієнти можна розписати наступним чином:

   Підставивши їх значення у рівняння фактичних темпів економічного зростання, можна отримати базову кейнсіанську тотожність:

 Модель Р. Харрода відображає принципову відмінність між неокласичними та кейнсіанськими поглядами на місце і роль заощаджень в економіці. При чому, якщо Кейнс відносився до заощаджень в цілому негативно, вбачаючи в них один із чинників депресії, то позиція Р. Харрода є більш виваженою. Заощадження є дуже бажаними до тих пір поки g_w <g_n, але коли g_w > g_n вони починають відігравати вже руйнівну роль, і тому є не бажаними.     Позиція Р. Харрода відрізняється від позиції Дж. Кейнса іще і тим, що він звертає увагу на небезпеку інфляційного буму, в той час коли Кейнс в умовах депресивної економіки фактично ігнорував наявність даної проблеми