28. Проаналізуйте нециклічні коливання економіки. Системні кризи.

Коливання ділової активності не завжди зумовлені економічними циклами. З одного боку, існують 1. сезонні коливання ділової активності (пожвавлення роздрібної торгівлі перед Новим роком, Різдвом, 8 березня і т.д.; підлягають також такі галузі, як сільське господарство, будівництво і т.д.).

Іншим прикладом нециклічних коливань є 2. структурні кризи, які, в свою чергу, мають складну будову і набувають форм: енергетичної, сировинної, фінансової, екологічної, продовольчої тощо.

Структурні кризи мають такі ознаки:

1) породжуються диспропорціями між розвитком окремих сфер та галузей економіки;

2) мають (як правило) затяжний характер;

3) як правило, не збігаються з початком циклічних коливань;

4) вносять алогічність у динаміку макроекономічних змінних.

Прикладом структурних криз є нафтова криза початку 70-х рр. ХХ ст. Парадоксальність динаміки макроекономічних змінних виявилася в тому, що ця криза супроводжувалася, на відміну від циклічних коливань, збільшенням світових цін на нафту та нафтопродукти, зростанням попиту на них та зменшенням їх пропозиції.

У 1973 р. адміністрація президента США Річарда Ніксона, враховуючи залежність Європи і самих США від нафти, ввела регулювання цін на нафту. Це викликало паніку. Країни-члени ОПЕК домовились про подвійне підвищення цін на нафту. Як наслідок, з 1972 до 1975 рр. ціни на нафту на американському ринку зросла майже в 10-кратному розмірі. Негативні наслідки нафтової кризи: інфляція швидко знецінювала доходи населення, в 2 рази зріз рівень безробіття, інвестиційна активність пішла на спад і т.д. Позитивні наслідки: нафтова та сировинна кризи спонукали до зміни структури економіки (зменшення обсягу неефективних виробництв, розвитку неенерго- і не матеріаломістких галузей, зростання частки сфери послуг та малопомітних раніше інформаційних галузей), запровадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій (з 1973 по 1985 рр. ВНП країн-членів ОЕСР зріс на 32%, а енергоспоживання – на 5%).

3. Екологічні кризи пов’язані з тим, що суперечність між невпинно зростаючими економічними потребами суспільства та можливостями довкілля компенсувати збитки, завдані йому втручанням людини в природу, набуває все більшої гостроти. Екологічні кризи за походженням є 2-х типів:

1) спричинені природними процесами (виверження вулканів, повені, землетруси, суховії, метеоритні вибухи і т.д.);

2) спричинені господарською діяльністю людини.

Екологічна криза може мати локальний та глобальний характер. З метою обмеження згубного впливу глобальних екологічних криз з точки зору макроекономіки одні вчені пропонують «нульове економічне зростання», оскільки вбачають головну причину глобального характеру згубного впливу на економіку саме у непомірно швидкому зростанню масштабів виробництва; інші ж виходять з того, що не в масштабах виробництва, а в недосконалості технологій причини криз.

Обмежувачем ринкової свободи у гонитві за прибутком мають стати інтереси суспільної та природної цілісності. Це означає, що методологічний принцип класичної економії «егоїстичного індивідуалізму» має бути доповнений суспільним (інституціональним) обмежувачем (прикладом такого обмежувача є конференція ООН з довкілля і розвитку в Ріо-де-Жанейро 1992 р.). У цьому контексті екологічна криза може розглядатися я к обмежувач з таких причин: 1) нормативне обмеження урядом шкідливих викидів у атмосферу, інших забруднень довкілля, припиняючи діяльність певних підприємств; 2) уряди зобов’язують сплачувати за порушення досить високі податки; 3) існують заборони будівництва, що шкодять довкіллю і т.д.

4. Фінансові кризи - розлад у фінансовій системі країни, що супроводжується зростанням рівня інфляції, кризою неплатежів, різким коливанням валютних курсів та курсів цінних паперів, відпливом з країни іноземного капіталу і т. ін. Виникають через стрімке зростання дефіцитів державних бюджетів та надмірні обсяги зовнішніх боргів. Приклади: мексиканська 1994-1995 рр., Південно-Східної Азії 1977 р., Росії 1998 р., дефолт Аргентини у 2001 р. Як правило, фінансові кризи, що виникають у тій чи іншій країні, поширюються за принципом ланцюгової реакції в усьому світі, адже неспроможність виконувати свої боргові зобов’язання однією державою робить нездатними здійснювати аналогічні операції тими країнами, яким не повернули борг.

Аналіз фінансових криз з макроекономічної точки зору у країнах, що розвиваються, дає змогу зробити наступні висновки:

1) інтенсивні запозичення державами на ринку короткострокових кредитних ресурсів для фінансування довгострокових програм без належного страхування через фінансові інструменти та хеджування загрожує колапсом національної фінансової системи. Зростає ймовірність дефолту, зумовлена невідповідністю валютних резервів і валютних надходжень;

2) фіксований валютний курс посилює рівень ризиковості;

3) нинішні валютно-фінансові кризи в різних регіонах світу є віддзеркаленням суперечностей розвитку всієї світової економіки;

4) МВФ, Світовий банк та інші міжнародні фінансові організації, надаючи допомогу країнам, що опинилися у кризовому становищі, не запобігають кризовим явищам, а сприяють їх поширенню, тому що вони спрямовані насамперед на те, щоб допомогти іноземним інвесторам врятувати і примножити свій приватний капітал. Виводячи свої капітали із розвинених країн у країни, що розвиваються, інвестори очікують якнайвищої прибутковості. Ризик їх не лякає, бо у випадку кризи їм на допомогу прийде уряд США та міжнародні фінансові організації. Руйнівні наслідки валютно-фінансових криз лягають на плечі населення і так слаборозвинених країн, прирікаючи їх на подальше відставання;

5) багато країн, які отримали допомогу і дотримувались рекомендацій МВФ, так і не подолали залежності від цієї допомоги, тоді як деякі країни, які перестали використовувати кредити МВФ, досягли досить відчутних успіхів.

Системні кризи

Різниця між розглянутими вище промисловими (економічними) кризами та системними полягає в тому, що перші були пов’язані з порушенням пропорційності обміну між підрозділами виробництва, але при цьому не зачіпали їх долі існування в майбутньому, тобто вони змінюють структуру виробництва, але не зачіпають їх фундаментальних основ. Системні ж кризи зачіпають ті підвалини економіки, які зумовлюють докорінні зміни в самій системі, зумовлюючи її трансформацію.

Залежно від підходу стосовно еволюції економічної системи (цивілізаційний чи формаційний) можемо спостерігати різні вияви системної кризи.

Ґрунтуючись на цивілізаційних підвалинах економічної системи, вчені виділяють 2 системні кризи господарства індустріального типу: перша (кінець 60-х – початок 80-х рр. ХХ ст.) та друга (кінець 90-х рр. ХХ ст.).

Методологічною основою дослідження причин коливань, що зумовлюють трансформацію самої економічної системи, є зміни домінуючого становища основних секторів економіки. Починаючи з середини ХVІІ ст. до 40-х рр. ХХ ст. будь-які зміни, що відбувались в економіці, радикально не змінювали співвідношення між трьома головними секторами суспільного виробництва – первинним (сільське господарство та добувна промисловість), вторинним (обробна промисловість) та третинним (сферою послуг). А з середини ХХ ст. в структурі економік розвинених індустріальних країн відбулися суттєві зміни:

1. Різке зменшення частки первинного сектору в структурі ВВП та чисельності зайнятих.

2. Відносно стійка частка обробної промисловості в структурі ВВП.

3. Стрімке зростання сфери послуг та інформаційної сфери.

Тобто у другій половині ХХ ст. вперше в історії була порушена цілісність і збалансованість трисеторної виробничої моделі – відбулася перша системна криза індустріальної економічної моделі.

Другу системну кризу господарства індустріального типу пов’язують з експансією четвертинного сектору (сучасний новостворюваний інформаційний продукт), який починає домінувати над вторинним сектором. Саме з цією кризою пов’язують перехід найрозвиненіших країн світу в постіндустріальну цивілізацію.

До системних криз за формаційним підходом належать кризи, пов’язані з переходом колишніх соціалістичних країн (адміністративної (командної) системи) до ринкового (капіталістичного) господарства (ліберально-демократичної системи), що пов'язаний зі зміною таких домінант:

а) бюджетний сектор не перестає існувати, але перестає домінувати. На зміну приходить домінування ринкового сектору економіки;

б) домінанта адміністративних засобів впливу на економіку поступається місцем домінанті економічних засобів.

Взаємозв’язок нециклічних коливань економіки та системних криз

Рухаючись у процесі функціонування від одних нециклічних коливань до інших, економічна система нагромаджує якісні зміни, які, досягнувши критичного стану, спричиняють системну кризу, покликану замінити існуючий порядок новим системним порядком.

Джерело: 1.Базилевич В.Д. Макроекономіка: Підручник . «Знання», 2007. – С. 363-373.