1.Визначте принципи і цілі макроекономічної політики.
Макроекономічна політика — це економічна політика держави на макрорівні, об’єктом якої є економіка країни в цілому. Тому під макроекономічною політикою слід розуміти діяльність держави щодо визначення кінцевих цілей макроекономічного розвитку країни та засобів їх досягнення. Кінцеві цілі визначаються за допомогою індикаторів загального економічного стану країни. До них відносять:
реальний ВВП (обсяг виробництва обчислений у постійних цінах(сталих,незмінних,базових);
безробіття(соціальне явище, коли кількість бажаючих отримати роботу є більшою, ніж робочих місць(перевага пропозиції робочої сили над її попитом);
інфляція(— тривале зростання загального рівня цін, що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей)
Проте визначеність кінцевих цілей може бути різною залежно від умов, у яких функціонує економіка. Так, в умовах падіння виробництва або фінансової кризи першочерговим завданням макроекономічної політики є досягнення економічної стабілізації. У цьому разі макроекономічна політика виступає у формі стабілізаційної політики. Функціонування економіки у стабільному режимі висуває на передній план вирішення проблеми забезпечення економічного зростання. За цих умов макроекономічна політика перетворюється в політику економічного зростання.
Під економічною стабілізацією ми розуміємо будь-які зрушення в економіці, які наближують реальний ВВП до потенційної величини, а інфляцію — до оптимального рівня. Їх відхилення від стабілізаційного рівня є ознакою економічної дестабілізації. Вона виникає внаслідок збурень сукупного попиту і/або сукупної пропозиції, які можуть породжуватися приватним сектором і/або зовнішнім світом, а також помилками макроекономічної політики. Наближення кінцевих індикаторів економіки до стабілізаційного рівня є ознакою економічної стабілізації. Вона може з’явитися завдяки сприятливим змінам у сукупному попиті і/або сукупної пропозиції, які можуть бути спричинені приватним сектором і/або зовнішнім світом, а також ефективними заходами макроекономічної політики.
На зовсім іншу основу спирається політика економічного зростання — це діяльність держави, спрямована на забезпечення зростання виробництва реального ВВП за рахунок збільшення потенційного ВВП і підтримання інфляції на оптимальному рівні. Практично макроекономічну політику неможливо розмежувати на стабілізаційну політику і політику економічного зростання. Вона поєднує обидві форми. Але в різних умовах це поєднання може бути неоднаковим. Так, в умовах рецесії виробництва акценти мають зміщуватися на стимулювання сукупного попиту. Така політика є переважно стабілізаційною. Якщо падають темпи економічного зростання, то головна увага зосереджується на необхідності збільшення сукупної пропозиції. Така політика є переважно політикою економічного зростання.
У процесі досягнення кінцевих цілей макроекономічна політика спирається на ряд проміжних цілей, які визначаються за допомогою широкого кола показників. Головними серед них є:
грошова маса(сукупність купівельних, платіжних та накопичу вальних засобів, яка обслуговує економічні зв'язки, належить фізичним та юридичним особам, а також державі).
відсоткова ставка(виражений у відсотках розмір плати за користування коштами, залученими пози-чальником у кредитора на визначений строк).
валютний курс(вираз ціни грошової одиниці однієї країни в грошових одиницях іншої).
Бюджетне сальдо(показник, який характеризує стан державного бюджету і визначається як різниця між чистими податками та державними закупівлями.).
Сальдо рахунків поточних операцій (підсумком торговельного балансу, балансу послуг, чистих доходів та чистих поточних трансфертів.).
Міжнародні резерви (зовнішні активи, що контролюються органами грошово-кредитного регулювання і можуть бути використані для фінансування дефіциту платіжного балансу, для проведення інтервенцій на валютних ринках і для інших цілей ).
Використання проміжних цілей дає можливість узгодити кінцеві цілі.
Через макроекономічну політику реалізуються економічні функції держави. Важливий принцип макроекономічної політики – це постановка довгострокової стратегічної мети та визначення основного напряму, форм і методів її досягнення. Макроекономічну політику можна розглядати і як наукову розробку на основі пізнаних економічних законів, програми соціально-економічного розвитку країни на відповідний період та її цілеспрямованої реалізації на національному рівні.
У сучасних умовах сформувалося декілька напрямів макроекономічної політики, основні з яких — фіскальна і монетарна. Провідником кожної з них в розвинених країнах виступають різні управлінські структури. Так, в США монетарну політику здійснює Федеральна резервна система — по суті, центральний банк країни, а фіскальну політику — Конгрес. В Україні відповідно, монетарну політику розробляє і реалізує Національний банк України, а фіскальну — Верховна Рада як вищий законодавчий орган. Об'єктами регулювання при проведенні монетарної політики виступають головним чином величина грошової маси і ставка відсотка, а для фіскальної політики — величина податків і обсяг урядових витрат.